10.1. Специфіка соціально-економічного розвитку та економічна роль держави в Скандинавських країнах

Скандинавськими країнами називають п'ять країн, які розташовані на території Скандинавського півострова в північній частині Європи, — Швецію, Норвегію, Данію, Фінляндію, Ісланію.

їх об'єднують економічні, соціальні, політичні і багато позаекономічних факторів, включаючи історичні та національно-культурні особливості даного регіону:

активна участь соціал-демократів та інших лівих партій в уряді і законодавчих органах влади;

високий ступінь «юніонізації» (частка членів профспілок серед працюючих у різних галузях у країнах Скандинавії становить 70—90 %);

висока політична і економічна активність жінок;

особливий екологічний менталітет усіх скандинавів;

—        специфічна скандинавська культура праці та етика бізнесу. Усі країни Північної Європи належать до групи так званих

малих країн. На них припадає всього 1 % населення, 3 % ВВП та промислової продукції розвинутих держав. Однак за показниками ВВП і промислового виробництва на душу населення (розрахованими за паритетами купівельної спроможності валют) Скандинавські країни входять у перші 12—15 найвисокорозвиненіших держав світу, а відповідно до класифікації, запропонованої «Про-


грамою розвитку ООН», за показником «індекс людського розвитку», який містить у собі вимірювачі різних аспектів життя людини (освіта, рівень доходів, грамотність дорослого населення, рівноправність жінок та ін.) країни Північної Європи займають місця в першій п'ятірці держав світу.

Розглядаючи специфіку державного регулювання в країнах Північної Європи, необхідно розрізняти державну власність і державний сектор.

Частка державної власності значна тільки у Фінляндії (на фірми, що належать державі цілком чи частково, тут припадає близько 20 % капіталовкладень, 12 % зайнятих, 21 % експорту). Це пояснюється низкою причин: історично сформованим володінням держави у Фінляндії лісовими та деякими іншими природними ресурсами; переходом у власність держави після Другої світової війни підприємств, які належали Німеччині; широкою участю лівих сил, у тому числі комуністів, в уряді й інших органах влади. Крім того, для Фінляндії було важливим за допомогою прямої підтримки держави наздогнати інші Скандинавські країни за рівнем соціально-економічного та науково-технічного розвитку.

Існуючі у Фінляндії, а також у Швеції та Норвегії державні компанії є досить потужними і активно використовуються як свого роду «локомотиви» в окремих галузях економіки.

Частка державного сектору, навпаки, значна майже у всіх Скандинавських країнах. Під ним розуміється ступінь активності участі держави у всіх економічних і соціальних процесах. Кількісно це виражається в частці державних витрат у ВВП; у рівні оподатковування і питомій вазі податків у держбюджеті та ВВП; масштабах державного споживання; чисельності державних службовців і т. п.

За часткою державних витрат у ВВП Швеція, Данія і Фінляндія займають перші три місця серед усіх розвинутих країн (нині цей показник дорівнює відповідно 66, 61 і 56 %). Для порівняння наведемо аналогічні дані для деяких інших країн: Великій Британії — 42 %, США — 36, Японія — 27 %. Істотна частина державних витрат являє собою трансферні платежі, тобто переведення фінансових коштів, отриманих держбюджетом від податків та інших надходжень, безпосередньо різним групам населення у вигляді допоміг та субсидій. Таким чином, відповідно до ідей «держави добробуту» відбувається перерозподіл «національного пирога» на користь найменш забезпечених шарів суспільства.

Рівень оподатковування в Скандинавських країнах традиційно один з найвищих серед промислово розвинутих держав. Наприклад, частка податків у ВВП Швеції на початку 1990-х рр. становила 61 % (максимальний показник серед цих країн). Сьогодні вона знизилася до 51 %, однак все одно Швеція продовжує займати за цим показником перше місце. Приблизно такий же рівень оподатковування у Данії, у Фінляндії він дорівнює 47 % (третє місце серед розвинутих країн).

Питома вага державного споживання в Скандинавських країнах також висока: у Швеції — 28 %, Данії — 26, Фінляндії та Норвегії — по 22 %. До сфери державного споживання належить освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, підтримка суспільного порядку, оборона і т.п. Соціальна сфера має надзвичайно високий рівень розвитку (крім того, що велика частка соціальних послуг є в Скандинавських країнах безплатною, вони дуже різноманітні за формами і доступні всім громадянам).

Приблизно кожен третій швед, норвежець і датчанин, і кожен четвертий фін належать до числа державних робітників та службовців (їх частка становить у Швеції 32 %, Норвегії та Данії — близько 30, Фінляндії — 25 %). Це найбільші масштаби зайнятості в державному секторі економіки серед розвинутих країн.

Причини наявності такого потужного державного сектору і чіткої соціальної спрямованості державної політики в Скандинавських країнах полягають у тому, що соціально-економічний та політичний розвиток країн Північної Європи в післявоєнний час ґрунтувався на ідеях соціал-реформізму і побудови «держави загального добробуту». Суть полягала в досягненні стабільного економічного зростання при низьких темпах інфляції і «повної зайнятості» на базі розвитку змішаної економіки (тобто усіх форм власності: приватної, державної, кооперативної й ін.). Ще одна важлива мета полягала у вирівнюванні доходів різних соціальних груп суспільства Скандинавських країн за допомогою різних заходів державної політики, зокрема, податкових (як уже відзначалося, у цих країнах традиційно високий рівень як корпоративного, так і особистого оподатковування) і трансферних (у регіоні існує найбільш розвинута серед країн—членів ОЕСР система різних допоміг і дотацій різним категоріям своїх громадян).

Таким чином, у Скандинавії для побудови «держави загального добробуту» необхідною вважають найактивнішу участь держави у вирішенні всіх соціально-економічних питань. Іншою найважливішою умовою є вироблення консенсусу з основних проблем суспільного розвитку. Консенсус формується на базі постійного переговорного процесу між представниками трьох політично значимих сил: союзів підприємців, профспілок та представників державної влади. Конкретно це виражається в практиці укладення колективних договорів про умови оплати праці та соціальні пільги у різних галузях, у консультаціях державних чиновників із профспілками і підприємницькими об'єднаннями практично з будь-якого важливого питання. У деяких зарубіжних публікаціях національні господарства регіону називають «економіками узгодження».

Крім прямої участі держави в соціально-економічному розвитку в Скандинавії, як і у всіх інших розвинутих країнах, існують непрямі методи регулювання за допомогою заходів грошово-кредитної політики на основі використання елементів як неокей-нсіанства, так і неоконсерватизму.

Розвиток економічного програмування і прогнозування в промисловості, науково-технічній, регіональній, торговій, валютній політиці дає підприємницькому сектору середньострокові та довгострокові орієнтири, знання яких необхідне для вироблення ефективної бізнес-стратегії.