9.6. Напрямки фінансової та податкової політики на зламі XX—XXI століть

На початку 1980-х рр. серйозний збиток Франції спричинила американська валютно-фінансова політика, зокрема штучне завищення курсу долара: приблизно 1/3 французького імпорту оплачувалася в американській валюті. Різко погіршився платіжний баланс країни, намітилися позиції франка, який поряд з італійською лірою та бельгійським франком перетворився в одну з найслабших європейських валют.

3 червня 1981 р. по червень 1982 р. нова адміністрація провела понад 200 реформ. У результаті Франція стала володіти найбільшим серед капіталістичних країн державним сектором, що охопив приблизно 25 % промислових робітників, забезпечив чверть усього експорту, третину промислової продукції.

3начний приплив державних коштів у націоналізовані промислові компанії не забезпечив очікуваного збільшення інвестицій. Унаслідок цього державний сектор не зміг зіграти очікувану від нього роль каталізатора економічного відродження.

Навесні 1983 р. могутній економічний і політичний натиск провели США та ФРН із метою змусити французький уряд відмовитися від політики обмеження влади монополій. Була прийнята програма «план Делора», основу її становив режим «жорсткої економії». Головною метою «плану Делора» було оголошене скорочення зовнішньоторговельного дефіциту, а продовження соціальних реформ ставало справою другорядної важливості.

У результаті річний споживчий попит був зменшений на 65 млрд франків.

Завдяки програмі найбільшого сприяння приватному капіталу, стрижневим напрямком якої виявилась денаціоналізація, у 1984—1989 рр. у країні спостерігався економічний підйом. Щорічний приріст ВВП становив у середньому близько 3 %, промислового виробництва — 4 %. Однак до початку 1990-х рр. фактори зростання вичерпали себе.

У 1990—1993 рр. національні компанії відчули гостру нестачу власних коштів, страждали від великої заборгованості і високих процентних ставок по кредитах. По галузях прокотилася широка хвиля банкрутств. Для мобілізації на боротьбу з безробіттям у

р. була випущена державна позика, що зібрала 110 млрд фр. Було скасовано валютний контроль, контроль над цінами, знижені податки, збільшені пільги компаніям. Одним з наріжних каменів економічної політики стало стримування зростання заробітної плати, завдяки чому споживчі витрати зберігалися на помірному рівні, а норма прибутку досягла рівня початку 1970-х рр.

Уряд Е. Балладюра (глава кабінету міністрів з березня 1993 р. до травня 1995 р.), який вважав основним завданням зниження дефіциту бюджету, обмежив витрати в 1993 р., підвищив в

р. податки, прийняв довгострокову програму, яка передбачає заморожування реальних доходів і поступове зниження дефіциту бюджету. З осені 1993 р. скорочення дефіциту частково проходило за рахунок коштів від приватизації. Низькі дисконтні ставки банківського відсотка полегшували погашення боргів. При Е. Балладюрі дефіцит бюджету скоротився з 320 млрд фр. (4,5 % ВВП) у 1993 р. до 301 млрд (4 % ВВП) у 1994 р. Уряд турбував наростаючий дефіцит системи соціального забезпечення, що включає медичне і пенсійне страхування та страхування по безробіттю. Фінансування системи здійснювалося за рахунок виплат підприємців і внесків трудящих. З 1990 р. ситуація погіршилася через скорочення надходжень унаслідок зростання безробіття. У 1993 р. накопичений дефіцит соціального забезпечення (100 млрд фр.) за рішенням уряду Балладюра був приєднаний до центрального бюджету і включений у державний борг для погашення.

Тверда монетарна політика усіх французьких урядів, заснована на регулюванні процентної ставки, призвела до незаперечних успіхів. Французька економіка відрізнялася помірним дефіцитом держфінансів і слабкою інфляцією (починаючи з 1986 р. річний темп приросту цін не перевищував 3 %). Тим часом дефляційний курс різко обмежує можливості самостійно визначити макроеко-номічну політику, тому що рівень процентної ставки пов'язаний не з внутрішньою господарською кон'юнктурою, а з грошовою політикою Бундесбанку. Підтримка фіксованого паритету з німецькою маркою призвела до того, що, незважаючи на очевидні успіхи в придушенні інфляції, процентні ставки французьких банків залишилися на високому рівні. Грошова політика фактично не використовувалася для стримування спаду, що почався в ряді галузей ще в 1990 р. У результаті стримувалися інвестиційна активність, внутрішній попит і провокувалося подальше різке зниження зайнятості: цілий ряд розрахунків підтверджує, що саме з монетарною політикою було пов'язане збільшення кількості безробітних (на 800 тис. у 1990—1994 р.).

У 1993 р. у результаті приходу до влади правоцентристського уряду почалася друга хвиля приватизації і продовжилася після обрання президентом Ж. Ширака. Програма приватизації торкнулася найбільш прибуткових і, головним чином, великих компаній: один із трьох найбільших банків — «Банк насіональ де Парі» і хімічний концерн «Рон-Пуленк» принесли скарбниці 43 млрд фр. 3 іншого боку, держава виявилася не в змозі протистояти стихійній хвилі поглинань національних компаній іноземними інвесторами.

У травні 1995 р. президентом країни став Ж. Ширак, а кабінет очолив А. Жюппе. Новий уряд виявив намір скорочувати дефіцит державного бюджету до вимог, передбачених Маастрихтською угодою — 3 % ВВП, і одночасно збільшити витрати на забезпечення зайнятості. Цій меті підлягала бюджетна політика із середини 1995 р.

У боротьбі з дефіцитом держбюджету уряду вдалося досягти певних успіхів: у 1995 р. він становив 5 % ВВП, у 1996 р. був скорочений до 4,2 %, у 1997 — до 3,6 %. Однак подібний результат був отриманий шляхом небувалого для Франції підвищення оподатковування. 3 1 серпня 1995 р. з 2 % до 20,6 % збільшився податок на додану вартість, який є основним поповненням бюджету, завдяки тільки збільшенню податкових ставок у 1996 р. скарбниця одержала додатково близько 120 млрд франків, ще 2 млрд фр. отримано від збільшення цін на тютюн і бензин. Була продовжена серія приватизації, що також принесло державі понад 25 млрд франків.

Державний бюджет Франції з 1996 р. був спрямований на те, щоб виконати рекомендації європейської економіки і валютного фонду. Уряд узявся до здійснення різких і хворобливих реформ усієї системи соціального страхування: збільшення прямих і непрямих податків, обов'язкових виплат у фонди соціального страхування. У листопаді 1997 р. зростання цін виявилося нульовим, одночасно намітився перелом у динаміці ВВП.

Проголошений урядом курс на скорочення дефіциту держбюджету заморозив усі соціальні програми. До 1997 р. число осіб, що одержували так званий «мінімальний дохід для залучення в суспільство», перевищило 1 млн чол. З 1995 р. неухильно зростало безробіття. Число непрацюючих збільшилося на 367 тис. і до-сягло в 1997 р. 3,5 млн чол. У короткострокові плани бюджетної політики входило субсидування підприємців у випадку наймання працівників більш ніж на один рік і звільнення їх від соціальних податків. Однак кризу системи соціального страхування перебороти не вдалося.

Реформи, спрямовані на зниження державних витрат, поки не почалися. Хоча в деяких випадках (пенсії, охорона здоров'я) у 2000 р. держава позначила основні напрямки змін, але терміни їх проведення так і не названі. Скорочення видаткової частини бюджету в 2001 р. не спостерігалося, більше того, введена трирічна програма державних доплат особам, що одержують мінімальну заробітну плату, так званих премій за зайнятість. Збільшення становить 14 % від рівня мінімальної заробітної плати 2000 р.

Незважаючи на певні позитивні моменти — практична відсутність інфляції, реальне скорочення дефіциту держбюджету, багато аспектів діяльності нинішнього кабінету Жан П'єра Рафаена викликають широке невдоволення французів. Приклад тому — масові страйки різних профспілок у 2002-2003 рр. з метою підвищення заробітної плати та проти збільшення працездатного віку на два роки.


Подпись:

Контрольні запитання:

Який податок у структурі доходів державного бюджету Франції займає провідне місце, чому?

Чим пояснюється високий ступінь організації податкового контролю у Франції? Чи пов'язано це з перевагою в країні непрямого оподатковування?

Розповісти про систему фінансового вирівнювання у Франції.

Яку роль у керуванні державними фінансами Франції зіграла тверда монетарна політика?


Подпись:

Самостійно:


Подпись:

(СД    Список літератури:

Структурна будова і загальна характеристика окремих ланок фінансової системи Франції.

Державний бюджет, склад і структура його доходів та видатків.

Спеціальні урядові фонди, джерела їхнього формування і напрямки використання.

Проблеми і перспективи співробітництва Франції та України у сфері фінансів.

Бюджет у місцевому самоврядуванні Франції / Ін-т держ. упра. і самоврядування при КМУ: Відп. ред. І. Гри-цяк. — К.: Фірма «Віпол», 1994. — 61 с.

Гутник В. Модернизация экономической политики в странах Западной Европы // Проблемы теории и практики управления. — 2003. — № 3. — С. 26—27.

Козырин А. Таможенное право Франции //Российская юстиция. — 1995. — № 2. — С. 47—49.

Зайчикова В. В. Відносини держави і місцевого самоврядування у зарубіжних країнах // Наук. праці НДФІ. — 2000. — Вип. 10—11. — С. 44—50.

Матук Ж. Финансовые системы Франции и других стран. В 2 т. — М.: АО «Финстат-информ», 1994, Т. 1. — 326 с.

Международные финансово-кредитные и валютные отношения / Под ред. Л. Н. Красавиной — М., 1994. — 264 с.

Основные тенденции развития фондовых бирж во Франции // Реферативный журнал. — 1992. — № 5. — С. 107—111.

Островская Е. Франция — тенденции роста сохраняются // МЭ и МО. — 2000. — № 8. — С. 98—102.

Толкушин А. В., Суворов Д. В. Политика децентрализации и местные налоги во Франции //Финансы. — 1991. — № 8. — С. 59—65.

Франция / Отв. ред. В. Ю. Пресняков и Н. Е. Шулю-кин. — М.: Междунар. отношения, 1990. — 176 с.

Черник Д. Г. Налоги Франции //Финансы. — 1994. —

№ 7. — С. 33—38.

Экономическое положение Франции // БИКИ. — 1997. — № 105. — С. 3—5.

Fuest W. Hueber B. Tax Coordination and Unemployment // International Tax and Public Finance, 1999, Vol. 6.