8.5. Політика ФРН в Європейському Союзі

Політика ФРН відносно західноєвропейської інтеграції — один з головних напрямків зовнішньополітичної діяльності країни протягом більше 50 років — носила послідовний і спадкоємний характер. Участь у перших інтеграційних угрупованнях з моменту їхнього утворення — ЄОУС (1951 р.), ЄЕС й Євратом (1957 р.) — дозволило ФРН разом з її партнерами почати створення загального, а потім єдиного ринку. Першим етапом на шляху до єдиного ринку стало утворення в 1968 р. митного союзу. Крім цього ФРН проводила послідовну політику в області валютної інтеграції. Першим кроком на шляху до економічного й валютного союзу стала установа в 1979 р. з ініціативи ФРН і Франції Європейської валютної системи (ЕВС). У політичній області ФРН брала участь у підставі в 1970 р. Європейського Політичного Співробітництва, виступила ініціатором утворення в 1974 р. Європейської ради й проведення в 1979 р. перших прямих виборів у Європарламент. Німецька ідея про нерозривність економічної й політичної інтеграції лягла в основу Єдиного європейського акту, що передбачало поетапне просування до Європейського союзу.

Об'єднання Німеччини проходило в руслі політики ФРН, спрямованої на створення валютно-економічного й політичного союзів. Маастрихтский договір 1992 р. закріпив завершення будівництва єдиного внутрішнього ринку, а також заклав міцну институционально-правовую базу економічного й валютного союзу (ЕВС). Створення Європейського центрального банку за зразком німецького Бундесбанка і його розміщення у Франкфурті-на-Майні свідчать про довіру, зробленій Федеративній Республіці її партнерами. Маастрихтский договір передбачає співробітництво в області загальної зовнішньої політики й політики безпек-другій опорі Союзу, а також у сфері внутрішніх справ й юстиці-третій опорі Союзу. Розширення прав Європарламенту покликано було збільшити ефективність процесу прийняття рішень. Головні цілі політичної стратегії ФРН — розширити повноваження наднаціональних інститутів (Комісії і Європарламенту) і домогтися застосування принципу більшості при рішенні ключових питань — були закріплені в законодавчому порядку.

Амстердамський договір 1997 р. кодифікував всі попередні договори по європейській інтеграції. Він вніс ряд змін у другу й третю опори Союзу з метою посилення наднаціональної основи зовнішньополітичної діяльності держав. Завершення створення Союзу ознаменувалося введенням нового механізму загальної зовнішньої політики — спільної стратегії й установою центра по аналізу, ранньому попередженню й політичному плануванню, а також посади Високого представника загальної зовнішньої політики. Включення миротворчих операцій у новий договір про ЄС сприяло координації загальної оборонної політики; кодифікація Шенгенских угод стала важливим кроком на шляху до створення єдиного правового простору ЄС.

Для додання додаткової ваги своїй політиці ФРН координує всі політичні кроки й ініціативи з головними партнерами по ЄС — Францією та Великою Британією.

Після розпаду Організації Варшавського Договору й об'єднання Німеччини пріоритетним завданням політики ФРН стало забезпечення стабільності в Східній Європі шляхом посилення економічних і політичних зв'язків з державами ЦСЕ. Курс на розширення ЄС набув важливе значення в політику федерального канцлера Г. Шредера, тому що в 1990-і роки в умовах тенденцій, що намітилися, до формування однополярної системи країни ЦСЕ виразили прагнення стати членами Союзу. ФРН розглядає розширення Союзу в нерозривному зв'язку із процесом поглиблення інтеграції серед яких у першу чергу необхідно назвати введення «євро», прийняття програми реформування аграрної й структурної політики, вироблення рамкових умов формування єдиної фінансової системи Європейського союзу.

Не менш важливе значення в процесі зміцнення інститутів ЄС набув процес подальшої синхронізації спільної зовнішньої й оборонної політики, у рамках якого з'явилися реальні передумови для поступового створення загальноєвропейських зовнішньополітичних структур, надалі здатних стати «європейським Міністерством закордонних справ». Першим кроком до цього з'явилася інституція посади Генерального секретаря ЄС, що став фактичним координатором спільної зовнішньої й оборонної політики Європейського союзу.


На даний момент, 42 % німців сприймають Евросоюз позитивно1. Нинішній показник Німеччини нижче середньоєвропейського рівня. Тих, хто позитивно ставиться до ЕС, у два рази більше, ніж евроскептиків. Чим так залучає Евросоюз оптимістів? Це воля пересування — 58 % респондентів, мир і спокій — 53 %, а також загальна валюта — 49 %. У той же час позитивно до європейських інститутів влади ставляться менш 40 % німців. Проблеми, у першу чергу, стосуються ринку праці. Компанії переносять робочі місця в Східну Европу. Головні побоювання пов'язані з тим, що конкуренція й більше привабливі податкові умови східноєвропейських країн, продовжать віднімати роботу в ФРН. Інша проблема пов'язана з безпекою. Німці вважають, що імміграція в Німеччину зі Східної Европы супроводжується підвищенням рівня злочинності. У тім, що стосується розширення ЕС, німці воліли б бачити ті країни, які до цього не прагнуть. 75 % готові прийняти в Евросоюз Швейцарію, Норвегію й Ісландію. Що стосується кандидатів, що з'явилися на обрії — Албанія, Румунія, Туреччина, — то 70 % німців настроєні проти них. Необхідно підкреслити, що сприйняття німцями Европи останнім часом змінилося. У часи Г. Коля політика керівництва Німеччини вважалася гарною, якщо вона була гарною для Европи, сьогодні її вважають гарною, якщо вона гарна ще й для німців.

Контрольні запитання:

Яка особливість національної економічної моделі Німеччини?

Опишіть бюджетну систему країни.

За рахунок якого податку відбувається перерозподіл фінансових ресурсів? Як у вигляді схеми можна представити фінансове вирівнювання в Німеччині?

Охарактеризувати роль ФРН в європейській інтеграції.

Яких проблем зазнає фінансова система ФРН у зв'язку з уведенням євро?

Самостійно:

1 Соціологічне дослідження проведене політологічним інститутом «Змнід» за даними сайта podrobnosti.ua/society/.

Державний сектор Німеччини — склад і структура. Система доходів та видатків держави.

Бюджетний процес у ФРН.


Сучасна податкова система ФРН.

Напрямки, проблеми і перспективи фінансово-кредитних відносин Німеччини та України.


Подпись:

Список літератури:


Давлетшина Д. К. Германия на пути к Европейскому союзу // Проблемы истории и политики стран Европы и Америки. Сборник научных трудов кафедры. Выпуск № 1, М., МГИМО, 2001. — С. 15—26.

Механизм регулирования экономики в Германии: как он функционирует и чему учит / Под. ред. В. П. Гупника. — М.: ВлаДар, 1995. — 220 с.

Симоненко К. Сберегательный забег. — Бізнес. — 2001. — № 30.

Слухай С. В. Фінансове вирівнювання на рівні територіальних громад: Досвід ФРН // Фінанси України. — 1998. — № 5. — С. 42—53.

Соколинский В. М, Костюк А. Н. Эволюция налоговой политики: опыт Германии // Финансы. — 2001. — № 5. — С. 60—62.

Сумин A.M. Налог, пошлина и сбор в германском праве // Налоговый вестник. — 1998. — № 3. — С. 85.

Хайнц Л. Социальная рыночная экономика. Германский путь. — М.: Дело, 1993. — 178 с.

Хоейр В. Как делать бизнес в Европе. — Москва: Прогресс, 1990. — 253 с.

Хухлындина Л., Фролъцов В. ФРГ и проблемы европейской интеграции // За матеріалами сайта spd.de/archiv/ europa/Eur19981208_898.html.

Экономика зарубежных стран: капиталистические и развивающиеся страны / Учебное пособие под ред. В. П. Колесова. — М.: Высш. шк., 1990. — 360 с.

Boos А. Steuer- und Ausgbenpolitik in Deutschland. Kiel, 2000, S. 6, 16; Deutsche Bank Research. 25.5.2000, S. 3.

Renzsch W. Finanzreform 2000 — Möglichkeiten und Grenzen, Wirtschaftsdienst № 3 1999, с. 157.

TipkeK, Lang J. Steuerrecht, Köln, 1998, c. 45.

http://www.wv-m.de