8.4. Тенденції і проблеми розвитку фінансової системи Німеччини

За величиною витрат на робочу силу ФРН займає 1-е місце серед провідних 15 держав світу. Створивши надто громіздку соціальну систему, країна заплатила за це високу ціну: економічна привабливість її території для виробничих факторів стала швидко падати. Настав відплив фінансового капіталу. Німеччину стали залишати фахівці в галузі передових технологій, менеджери, які керують банківськими системами. Як наслідок уповільнилось економічне зростання, загострилася проблема безробіття. В останнє десятиріччя XX ст. економіка не стільки набирала очки, скільки їх втрачала. Країна поступово підійшла до позиції, коли проведення економічної політики в колишньому, незмінному варіанті стало означати безвихідь. З'явилася гостра потреба в сучаснішому фінансовому і насамперед — у податковому механізмі.

У 2000 р. новий уряд Німеччини на чолі з федеральним міністром фінансів Хансом Айхелем розробило свій варіант реформи. Бундестаг більшістю голосів правлячої соціал-демократичної партії Німеччини і партії Зелених схвалив її 18 травня. Міністерство фінансів випустило у зв'язку з цим спеціальну брошуру, у якій чітко, доступно і наочно була викладена суть нової концепції податкової системи для XXI ст. Якщо підходити до ситуації з погляду історичної перспективи, то намічувані кроки показують дійсно різку зміна курсу. Реформа, яка пройде в три етапи, пе

редбачає поступове зниження прибуткового податку до 2005 р. (табл. 8.1). З 2001 р. вага податкового тягаря зменшена для громадян і підприємств на 45 млрд марок, для акціонерних товариств — на 17,5 млрд марок, а для товариств та індивідуальних підприємств — на 15 млрд марок.

Найбільш рішучі заперечення реформа уряду зустріла у представників опозиційної партії, насамперед ХДС/ХСС. Опозиція не тільки висловила критичні зауваження, а й внесла альтернативний варіант податкової реформи. Насамперед наголос робився на те, щоб провести податкову реформу в коротший термін (по суті — не за 5 років, а за 3 роки). Другий важливий аспект полягав у прагненні затвердити рішучіше зниження максимальної ставки прибуткового податку (до рівня не 45, а 35 %). В галузі ж корпо-раційного податку дії опозиції були, однак, менш рішучими: було запропоновано обмежити зниження ставки рівнем у 30 % (в урядовому варіанті — 25 %). Ще один пункт розбіжності був пов'язаний з тим, що, на думку опозиції, уряд приділив недостатньо уваги представникам середнього підприємництва.

Одним з об'єктів критики з боку ХДС/ХСС і СвДП стала політика уряду в галузі «еко-податку». Цей податок почав використовуватися з весни 1999 р. у формі надбавки до ціни паливних матеріалів (зокрема, бензину). Мета податку — скоротити споживання паливних речовин заради збереження навколишнього середовища. У теоретичному плані це означало перенесення витрат по ліквідації негативних зовнішніх ефектів з державного бюджету на тих суб'єктів, які створюють ці негативні ефекти. На думку критиків, зростання цін на бензин створить хвилю інфляції. У результаті може зникнути й ефект усієї податкової реформи. Проти «еко-податку» виступили і представники фермерства, наприклад, у Баварії, де висока значимість аграрного сектору. На їхню думку, зростання цін на сільськогосподарську продукцію призведе до падіння її конкурентоспроможності в порівнянні з французькими продуктами.

Практика показала, що вихід при виникненні таких колізій — у встановленні розумної черговості виконання завдань і в прояві оперативної маневреності.

Шляхом активної роботи з представниками різних земель, проведення складних попередніх переговорів уряду вдалося домогтися прийняття 14 липня 2000 р. більшістю голосів парламенту позитивного рішення про реформу. Був прийнятий компромісний варіант реформи. Уряд і опозиція в найважливіших аспектах дійшли загального рішення: Німеччина не може більше відставати в міжнародній податковій конкуренції. Сторони пішли назустріч одна одній і погодилися, що максимальна ставка прибуткового податку в 2005 р. повинна становити не 45 % (як пропонував уряд) і не 35 % (як вимагала опозиція), а 42 %. У деталях, однак, розходження між сторонами залишилися дуже помітними.

Успіх уряду відзначив політичний тріумф канцлера Г. Шредера, прийнятий парламентом закон забезпечив важливий крок у напрямку створення більш ефективної податкової системи всієї Європи.

У той же час німецькі платники податків проводять неоголошений бойкот своїй податковій системі: громадяни намагаються будь-якими шляхами перевести свої нагромаджені кошти за кордон та розмістити їх у банках тих країн, де податковий тиск менше, і де інформація про внески буде недоступна німецькій податковій службі. Як країни з найбільш ліберальною політикою обрані Швейцарія і Люксембург. Поліцією вилучаються суми, що перевищують еквівалент 17 тис. євро Тільки в 2000 р. цей показник становив 1,6 млрд євро, хоча експерти податкового відомства передбачають суми в 300 разів більше, ніж затримується. Потік контрабанди готівки навряд чи припиниться раніше 2010 р., коли усі банки країн Європейського Союзу будуть в обов'язковому порядку оповіщати про наявні внески податкове відомство країни, у якій проживає вкладник. На спільну думку фахівців, введення євро підірвало німецьку економіку, хоча Німеччина була завжди донором ЄС.

Дотепер у східних землях соціальна реформа поки не дає відчутних результатів. Масові демонстрації проходили протягом усього 2003 р.