8.1. Місце ФРН у світовій економіці й особливості національної економічної моделі

Федеративну Республіку Німеччини по праву називають одним з «локомотивів» світової економіки. За рівнем економічного розвитку, величиною економічного потенціалу, часткою у світовому виробництві, ступенем участі в міжнародному поділі праці та іншими найважливішими критеріями вона належить до числа найбільш високорозвинених держав світу, входить у так звану «велику сімку». За загальним обсягом ВВП (її частка у ВВП світу в 1997 р. — 4,6 %) і за величиною промислового виробництва ФРН займає 4-е місце у світі (після США, КНР, Японії), за середнім показником ВВП на душу населення Німеччина входить у першу десятку країн світу.

Своєрідність ФРН полягає в тому, що післявоєнний економічний устрій Німеччини був сформований відповідно до неоліберальної концепції «соціального ринкового господарства», яка виникла як альтернатива тоталітарній економіці фашистської Німеччини. Основою цієї політики стали такі принципи: держава безпосередньо не займається регулюванням господарських процесів, але вона встановлює правила («рамкові умови»), за якими в умовах вільної конкуренції діють приватні господарські суб'єкти. Для забезпечення такого економічного порядку необхідна дієздатна система цін, яка в основному не піддається державному впливу; стабільність грошового обігу; відкриті ринки, тобто вільний доступ на ринок вітчизняних та іноземних контрагентів; приватна власність; норми відповідальності та свобода укладення договорів; стабільність економічної політики в країні. Ці принципи повинні були доповнюватися сильною соціальною політикою держави, щоб пом'якшити соціальну несправедливість, породжувану ринковими відносинами.

У західних країнах-переможницях у той час були популярні кейнсіанскі ідеї, які обґрунтовували державне втручання в економіку.

За п'ятдесятирічний період здійснення принципів соціального ринкового господарства економіка ФРН чотири рази переживала спад:

у 1966—1967 рр. перша циклічна криза надвиробництва й одночасно структурна криза, що вразила ряд традиційних галузей східнонімецької економіки. Наслідком циклічного спаду стала криза економічної доктрини та економічної політики держави: неоліберальна політика поступилася місцем неокейнсіанству. Для економічної політики це означало посилення державного регулювання на макроекономічному рівні. Вперше в історії ФРН стали розроблятися довгострокові програми економічного розвитку, здійснюватися фінансове планування.

криза надвиробництва 1974—1975 рр., найглибша в історії ФРН, вразила усі галузі східнонімецької економіки, викликала скорочення ВВП на 5 %, промислового виробництва на 12 %, внутрішніх приватних інвестицій на 18,5 %. Різко зросло число банкрутств, підскочили показники інфляції, масового характеру набуло безробіття. Циклічний спад супроводжувався світовою енергетичною кризою і структурною кризою ряду галузей господарства. Особливу вагу проходженню цього спаду надавала та обставина, що він виник одночасно (синхронно) у більшості розвинутих і багатьох країнах, що розвиваються.

у 1980—1982 рр. економіка ФРН зазнала третьої економічної кризи, протягом якої найбільш яскраво проявилося переплетення циклічного перенагромадження капіталу з довгостроковими факторами погіршення умов відтворення: структурними диспропорціями, подорожчанням енергоносіїв і сировини на світових ринках, уповільненням темпів зростання продуктивності праці, падінням норми прибутку, фінансовими труднощами компаній. По країні прокотилася хвиля банкрутств, особливої гостроти набула проблема безробіття, упали реальні доходи населення. В ці роки погіршилися і зовнішньоекономічні позиції ФРН: загострення конкуренції, зниження конкурентоспроможності східнонімецьких товарів, відставання в експорті наукомісткої продукції порівняно із США, Японією і деякими іншими країнами, підвищення курсу марки викликали зовнішньоторговельні труднощі. Усе це означало кризу господарського механізму, заснованого на кейнсіанских рекомендаціях. Він обумовив зміну уряду восени 1982 р. і глибокі зміни в концепції та практиці державного регулювання економіки: був здійснений новий поворот в економічній політиці. Однак якщо в СІЛА та Великій Британії в цей час затвердилася неоконсервативна (ліберальна) модель економіки, то у ФРН — її «пом'якшений» варіант.

Однією з важливих складових нового економічного курсу стала кампанія приватизації державного сектору. Завдяки новій політиці вдалося домогтися зниження частки держави у ВВП, скоротити бюджетний дефіцит, знизити рівень інфляції, домогтися помірних темпів економічного зростання. Приватизація державної власності у ФРН проходила у формі зниження частки держави в акціонерному капіталі компаній при збереженні в ряді випадків переважного впливу держави, тобто можливості здійснювати регулюючі функції. Процес приватизації торкнувся не тільки промислових компаній, а й державної власності у сфері інфраструктури, зокрема, в галузі транспорту, зв'язку, комунального господарства.

Важливою частиною неоконсервативної політики держави в 1980-і рр. стала податкова реформа. У ході її реалізації були знижені прямі податки на прибуток компаній та на доходи громадян, зате непрямі податки зросли. Додаткове навантаження на федеральний бюджет у зв'язку з об'єднанням Німеччини вимагало підвищення певних податків і в 1990-і рр.

— з кризою 1992—1993 рр., однією з найглибших за післявоєнну історію країни, що стало своєрідним завершенням чергового етапу циклічного розвитку економіки, об'єднана Німеччина впоралася, спираючись на ті ж інструменти моделі соціального ринкового господарства, які використовувалися в 1980-і рр. У той же час ця криза виявила проблемні сфери, де певні елементи концепції соціального ринкового господарства вимагають свого реформування. У першу чергу це стосується структурного безробіття, що продовжує залишатися на високому рівні.

У 1990 р. відбулося об'єднання Німеччини: згідно з Договором між ФРН і НДР про створення валютного, економічного і соціального союзу та Договору про державне об'єднання, які набули сили 1 липня і 3 жовтня 1990 р. відповідно. Конституція і принципи соціального ринкового господарства ФРН поширилися на територію колишньої НДР. У результаті швидкого об'єднання (злиття) і включення НДР в економічний простір Західної Німеччини на Східну Німеччину була перенесена майже вся інституці-ональна структура, правові основи і законодавчі норми ефективно функціонуючої політичної й економічної системи ФРН. У колишній НДР була відразу введена одна з найбільш сильних валют у світі — німецька марка, розвинута банківська система, управління фінансами і т.п. Слідом за лібералізацією економіки та досягненням макроекономічної фінансової стабілізації здійснялася приватизації, яка закінчилася в основному до 1994 р., і поступова зміна структури господарства.

Західна Німеччина зустріла об'єднання добре підготовленою в економічному і фінансовому відношенні. Наприкінці 1980-х рр. її господарство характеризувалося стійким станом державних фінансів, значним позитивним сальдо платіжного балансу за поточними операціями, високим обсягом чистих зарубіжних активів та стабільною валютою. Спираючись на таку основу, вдалося здійснити об'єднання без якої-небудь загрози внутрішньої стабільності.

У той же час різкість перетворень обумовила і безліч проблем, особливо соціальних: закриття багатьох підприємств, які не витримували конкуренцію з західними виробниками, зростання безробіття. Негативні соціальні й інші наслідки були пом'якшені значними трансфертами державних фінансових коштів із Західної в Східну Німеччину, які за період 1991-1998 рр. становлять у сумі приблизно 1,4 трлн нім. марок. Широкомасштабна фінансова та інша підтримка з боку старих федеральних земель є важливою перевагою колишньої НДР у порівнянні з Росією, країнами Центральної та Східної Європи колишнього соціалістичного табору.