5.6. Фінансова інфраструктура США

Фінансова інфраструктура містить у собі процедури бухгалтерського обліку і судочинства; розрахунково-клірингові організації, які сприяють торгівлі фінансовими інструментами; регулювальні органи, які наглядають за стосунками учасників фінансової системи. Вчені, які займаються дослідженням історичного розвитку суспільства протягом декількох сторіч, визначили, що еволюція інфраструктури фінансової системи є основним критерієм для розуміння механізму економічного розвитку країни.

Одні функції з регулювання фінансової системи виконуються організаціями, які об'єднують приватні компанії, інші — державними установами. Іноді такими організаціями приватного сектору стають професійні вузькоспеціалізовані асоціації, наприклад, Рада зі стандартів фінансового обліку в США.

Важливим важелем державного регулювання є кредитна система США. Вона являє собою сукупність державних та приватних кредитних інститутів, а її основним компонентом є Федеральна резервна система, що виконує функції центрального банку США і включає як національні банки, так і банки штатів.

Прийняті в 1862 р. Національний валютний акт, а в 1864 р. — Національний банківський акт, — наділили федеральний уряд правом санкціонувати ведення банківських операцій — видавати чартер. З цього часу банки, що одержали чартер від федерального уряду, стали називатися національними банками. Банки, що одержали чартер від уряду штатів, одержали назву банків штатів. Співіснування національних банків і банків штатів створило банківську систему подвійного призначення. Найбільш розповсюдженим типом банків у США є банк без філій. Відповідно до Закону про банківські злиття 1960 р. відповідальність за санкціонування банківського злиття покладається на федеральні органи, які здійснюють регулювання банківської справи.

США займають перше місце у світі за обсягом капіталовкладень, які направляються щорічно в країну іноземними інвесторами. Наприкінці XX століття приватні активи (6202 млрд дол.) складали 87,5 % усіх вкладень, з них майже 35 % — прямі інвестиції, 41 % — інвестиції в корпоративні цінні папери.

За оцінками зарубіжних економістів, привабливість американського ринку пояснюється в першу чергу тим, що інвестиційна політика уряду США, яка заохочує можливість створення стратегічних альянсів з американськими компаніями в найбільш перспективних галузях національної економіки, фактично не зазнала ніяких змін за останні кілька десятиріч і належить до числа найбільш прогресивних. Основним законом, що гарантує права іноземних інвесторів, є Конституція США.

Незважаючи на те, що діючі закони спрямовані на створення як у цілому по країні, так і на рівні окремого штату сприятливого інвестиційного клімату, певні обмеження відносно участі іноземних інвесторів у тих чи інших проектах існують. Наприклад, що стосується телебачення і радіомовлення, то іноземна участь у такій компанії не повинна перевищувати 20 %. Аналогічні обмеження поширюються на підприємства у сфері супутникової передачі інформації. Іноземний інвестор повинен довести, що створювана ним компанія в галузі передових технологій дасть економічну вигоду США і кошти, які виділяються ним з цією метою, підуть на проведення науково-дослідних робіт і виробництво того чи іншого продукту. Іноземці не мають права володіти контрольним пакетом акцій компанії, яка має свої власні рибальські судна. Федеральний резервний банк США має право відмовити будь-якій закордонній фінансовій установі в проханні почати роботу на американському фінансовому і фондовому ринку, якщо іноземний уряд не надає адекватних умов компаніям і фірмам США.

Об'єм транскордонних операцій з американськими цінними паперами (акціями, облігаціями та ін.) зростає з кожним роком, що сприяє формуванню світового фінансового ринку. В 2000 р. активи США за кордоном, виключаючи прямі інвестиції та золотовалютні резерви, досягли 4,4 трлн дол., а обсяг іноземних вкладень в США (крім прямих інвестицій) склав 5,8 трлн дол. Різниця між цими показниками (1,4 трлн) більш реально відображає величину зовнішнього боргу цієї країни, чім цифра, яка стоїть за рядком «чисті міжнародні позиції» (1,1 трлн дол.). На зламі століть ситуація змінилася, США вернулися до статусу боржника і чи буде світове суспільство голосувати за довіру американській економіці на новому витку їх економічного розвитку?

Нам відомо, що фондовий ринок давно вже є настільки важливою частиною американського життя, що трагічні події 11 вересня 2001 р., війна в Іраку, та високі ціни на нафту стали чинниками, які помітно визначають розвиток суспільства в цілому та фондової біржі зокрема.

На зламі століть трансграничні злиття та поглинання переважали над інвестиціями в нові підприємства. Після того як США та Європа вийшли зі спаду початку 90-х років, кількість та обсяг глобальних злиттів та поглинань стали зростати (80,7 млрд дол. в 1991 р. та 720 млрд в 1999 р.). Ще одною специфічною рисою злиття та поглинань в 90-ті роки було зростання долі великих угод, що сприяло різкому зростанню обсягу цієї форми інвестицій. Якщо до 1991 р. не було жодної угоди вище 1 млрд дол., то до середини минулого десятиліття вони стали звичним явищем. Наприклад, корпорації «Даймлер-Бенц» та «Крайслер» вклали в спільну компанію 40,5 млрд дол., а злиття «Амако» та «Бритиш петролеум» в 1998 р. оцінювалось в 55 млрд 3 89 світових мега-угод на США як продавця припадало 30. В 90-ті роки вони були також найбільшим світовим покупцем іноземної власності. Але після 1999 р. першість перейшла до Великої Британії. 12 з 17 ме-гаугод англійських фірм було сконцентровано в США, що пояснює домінуючи позиції Великої Британії в потоках прямих інвестицій в цю країну.