5.4. Бюджетний дефіцит та динаміка державного боргу

Альфою і омегою внутрішньої політики США в останні 20 років був федеральний бюджет та проблеми, пов'язані з ним: бюджетний дефіцит і державний борг (табл. 5.4).

У 1960-і рр. в практиці державного регулювання і стимулювання економіки взяв гору кейнсіанський підхід, що трактував дефіцитне фінансування як один з магістральних напрямків бюджетної політики федерального уряду. Однак хронічні дефіцити федерального бюджету першої половини 1970-х рр. призвели до погіршення такого бюджетного параметра, як частка виплачуваних нетто-відсотків по державному боргу у витратах федерального уряду. 18 лютого 1981 р. президент Р. Рейган, виступаючи перед Конгресом, виклав свою програму економічного відродження «Новий шлях для Америки». Рейган збирався за якихось 3—4 роки майже цілком ліквідувати основний блок федеральних соціально-економічних програм. Результатом компромісу з Конгресом став «бюджетний Дюнкерк» середини 1980-х рр. У 1983 фін. р. дефіцит федерального бюджету досяг рекордного рівня за весь післявоєнний період, підскочивши з 2,8 % ВВП у 1980 фін. р. до 6,3 %. В абсолютному вираженні він виріс майже в три рази — з 74 млрд дол., до 208 млрд дол. Після цього дефіцити бюджету США, перейшовши за рівень 200 млрд дол. так і не опускалися нижче цієї відмітки протягом десятиріччя.


Таблиця 5.4

Слід зазначити, що на початок 1980-х рр. хронічні дефіцити федерального бюджету об'єктивно викликали стан, при якому вони всі більшою мірою стали носити структурний характер; це означало, що бюджетні дефіцити зростали навіть у період економічного підйому при досягненні умови «повної зайнятості». «Податкові революції» 1981-го і 1986 р. ще більше загострили проблему вихідної розбалансованості федерального бюджету.

Бюджетна політика адміністрації Дж. Буша старшого із самого початку своєї діяльності усвідомлювала, що навряд чи зможе переломити негативні тенденції до наростання розмірів дефіцитів. У спішному порядку восени 1990 р. був прийнятий закон «Про контроль за бюджетом». Зростаючий дефіцит і державний борг створили в багатьох провідних американських економістів уявлення про те, що «держава в даний час живе в бюджетній в'язниці, з якої немає виходу».

Демократична адміністрація Б. Клінтона, яка прийшла до влади в січні 1993 р., одержала від республіканців досить суперечливу спадщину в бюджетно-економічній сфері. З одного боку, економіка США перебувала на підйомі, який тривав не тільки в 1993 р., а й у 1997 р., щоправда, різко уповільненими темпами.

З іншого боку, на новій адміністрації «завис» рекордний в американській історії бюджетний дефіцит XX століття: у 1992 фін. р. — 290,4 млрд дол. Неприємна особливість бюджетної ситуації, успадкованої клінтонівською адміністрацією, полягала в тому, що дефіцит, автоматично збільшуючи щорічний розмір державного боргу (зокрема, у 1992 фін. р. борг федерального уряду становив астрономічну величину в 4 трлн дол., або 67,4 % ВВП), у якийсь момент міг спровокувати різке збільшення обсягу виплачуваних по ньому відсотків (1992 фін. р. виплачувані нетто-відсотки також досягли свого рекордного показника в 200 млрд дол., і на них припало 14,4 % усіх федеральних витрат), обсяг яких навіть міг зрівнятися чи перевищити розміри самого дефіциту, і тоді практично будь-які заходи щодо зменшення розміру дефіциту вже не дали б ніякого реального результату.

У 1993 р. був прийнятий закон «Про загальні бюджетні узгодження». Бюджетна політика адміністрації Клінтона була спрямована на скорочення майже 300 млрд дефіциту федерального бюджету за рахунок скорочення непродуктивних військових витрат і збільшення прибуткових податків для 1,2 % населення з найвищим рівнем доходу. Закон підвищив рівень оподатковування для найзаможніших платників податків, встановивши дві нові податкові ставки в розмірі 36 % і 39,6 %, а також додатково ввів 10 %-ий податок для осіб з річним доходом понад 250 тис. дол. Був обговорений максимальний рівень оподаткування прибутку корпорацій — 35 %, а найвища податкова ставка прибутків бізнесу зросла на 2 пункти — до 36 %.

У лютому 1994 р. адміністрація Б. Клінтона представила Конгресу бюджетну стратегію та свою систему бюджетних пріоритетів, перелічених аж до 1999 фін. р. Вступ у силу закону «Про загальні бюджетні узгодження» призвів до сукупного скорочення дефіциту федерального бюджету за період з 1994 р. по 1998 р. більш ніж на 500 млрд дол.

Збільшення податків поєднувалося з певним скороченням частки видаткової частини федерального бюджету у ВВП США, яка знизилася з 22,5 % у 1992 фін. р. до 20,8 % у 1996 фін. р., що, безумовно, сприяло стимулюванню економічного зростання і забезпечило підвищення життєвого рівня більшої частини американського населення.

У результаті, за два роки перебування при владі адміністрації вдалося зменшити дефіцит федерального бюджету на 1/3 — у 1994 фін. р. він становив 203 млрд дол. Правда, зниження дефіциту було досягнуто не в останню чергу за рахунок того, що реальні темпи приросту ВВП (у незмінних цінах 1987 р.) у 1993 р. становили 3,1 %, а в 1994 р. — 4 %, що є одним із кращих показників у розвитку економіки США за останні 7 років. У період 1994-1996 фін. рр. бюджетний дефіцит скоротився вдвічі і до кінця 1996 р. становив 107 млрд дол. Це дало можливість Б. Клінтонові бути переобраним на другий термін і використовувати дефіцит у такому розмірі для стимулювання розвитку американської економіки та фінансування нових соціальних програм, серед яких адміністрація особливу увагу приділяла програмам медичного обслуговування населення США. У 1997 фін. р. була досягнута бюджетна збалансованість — дефіцит становив 21,9 млрд

дол., або 0,3 % ВВП.

Слід визнати, що серед фіскальних факторів скорочення бюджетного дефіциту в період 1993-1997 рр. головну роль зіграло зменшення військових витрат. У період з 1988-го по 1997 фін. р. військовий бюджет США скоротився з 5,9 до 3,4 % ВВП. Важливою частиною скорочення військових витрат за період 1991— 1997 рр. стало зменшення чисельності збройних сил з 2 млн до 1,4 млн чоловік і цивільних службовців міністерства оборони — з 1 млн до 800 тис. чоловік.

У щорічному посланні «Про становище країни» Б. Клінтон у січні 1999 р. визначив напрямки використання коштів профіциту федерального бюджету в наступні 15 років. Впливові ділові кола США останнім часом усе активніше виступали з ідеєю використовувати профіцит для пріоритетного списування боргу федерального уряду, загальний розмір якого на межі століть становив 5,5 трлн дол., або близько 85 % ВВП.

Сьогодні Конгрес особливо не наполягає на збалансованості бюджету заради забезпечення національної безпеки.

У 2001 р. у перші місяці свого президентства Дж. Буш-молодший зробив тиск на податкову реформу. Йому удалося провести через Конгрес рішення про гігантське зниження податків на 1,25 трлн дол. у найближчі десять років. Республіканці сподівалися в кінцевому рахунку стимулювати економічний зріст, однак відбулося падіння державних доходів. По визнанню Білого дому, скорочення податків призведе до зменшення федеральних доходів на 1,49 трлн дол. за десятиліття, у тому числі на 41 млрд дол. у 2002 фін. р. і на 94 млрд дол. у 2003 р. У той же час відбувся різкий стрибок військового бюджету — майже на 100 млрд дол. за 2001—2003 фін. роки. В галузі військових програм адміністрація Дж. Буша рішуче висунула як основне завдання проведення стратегії витрат на озброєння у відповідність з «викликом майбутнього півсторіччя». Тільки на боротьбу з терористичною організацією «Аль-Каїдою» у бюджеті передбачено 1 млрд дол. Основний пріоритет віддається створенню системи протиракетної оборони, підвищення оплати та поліпшення житлових умов військовослужбовців, передислокація військових баз на схід Європи.

У результаті, з одного боку, скорочення податкових надходжень, а з іншого боку — зросту військових витрат знову виник дефіцит федерального бюджету США. Розміри дефіциту наблизилися до 2 % ВВП. Як наслідок, дефіцит в 2003 р. склав 374 млрд дол., тобто найвищий в історії США. Така тенденція збережеться і надалі і може досягти 500 млрд дол. або 6 %

ВВП.

У період правління Дж. Буша щедро фінансується і розвивається державна політика в галузі освіти. Основну частку витрат на зазначені цілі бере на себе федеральний уряд. Для цього прийнято кілька спеціальних програм і законів, що легалізують активну роль держави в освітній сфері. Поряд з цим в урядових ініціативах приділена увага також перепідготовці робітників у спеціальних навчальних закладах, де навчають професіям необхідним в період інформаційно-технічної революції. Приріст коштів за один рік, виділених Міністерству освіти, виявився рівним 11,5 %. Це найбільший приріст серед усіх міністерств і відомств федерального уряду.

Економічна політика діючого президента в першу чергу спрямована на зменшення сальдо зовнішньоторговельного балансу США, що довгі роки складає 6 % ВВП. Але слід відмітити, що на початку XXI століття економіка країни переживає період бурхливого та несподіваного зросту, на тлі високого рівня безробіття — 6,1 % (такого показника не було з часів «Великої депресії»). Зріст споживчого попиту пояснюється податковою реформою, зокрема зниженням податку на прибуток, але ефект очікується короткочасним, тому що податки були реально скорочені не більше ніж на 1,6 млрд дол., що є незначним показником для економіки США.

Що стосується дефіциту бюджету, те його зниження вимагає вживання непопулярних заходів: підвищення тих же податків й іншими неприємними для американців процедурами.

Щоб якось форсувати ці події 19 квітня 2004 р. Міністр фінансів США Джон Сноу запропонував радикально спростити діючий податковий кодекс, зокрема, запровадити єдину «плоску» ставку прибуткового податку. При новій системі вся звітність платника податків буде розміром з листівку і зажадає не більш 15 хвилин для заповнення. Міністр повідомив, що спрощення податкового кодексу може бути включене в програму дій уряду за умови, що президент Дж. Буш буде обраний на другий термін. Також можливе скасування так називаного альтернативного мінімального податку для корпорацій, що викликає багато критики. По оцінках експертів, платники податків США витрачають у цілому 6,7 млрд годин у рік на підготовку податкової звітності, причому цей показник збільшився на 1 млрд годин за останнє десятиліття.

Так чи інакше податкові і дефіцитні проблеми ляжуть на плечі нового президента США, вибори якого відбудуться восени 2004 р. Тому можна прогнозувати, що бюджетні витрати будуть зростати й далі, підтримка долара виявиться турботою торгових партнерів, а передбачуваності в розвитку найбільшої світової економіки зменшиться.