4.7. Офшорні зони та офшорний бізнес

Універсальним інструментом для планування та мінімізації оподатковування є офшорна компанія. Податкове законодавство України не має чіткого поняття «офшорної зони», і найчастіше термін «офшор» використовується стосовно компаній і їх підрозділів. Офшорні компанії відрізняються спрощеною процедурою реєстрації, низькою ставкою корпоративного податку чи взагалі його відсутністю, мінімальним обсягом і спрощеною процедурою щорічної звітності. При виконанні певних вимог податок на прибуток або зовсім не сплачується, або сплачується в чисто символічному розмірі.

Офшорними зонами (юрисдикціями) називають країни чи відокремлені території єдиних держав, де на державному рівні для певного типу компаній, власниками яких є іноземці, встановлені значні пільги в оподатковуванні, знижені чи скасовані вимоги до бухгалтерського обліку та аудиту, частково або цілком зняті митні і торгові обмеження.

Контроль за діяльністю офшорної компанії здійснюється тією юрисдикцією, у якій вона зареєстрована. При цьому офшорні компанії повинні здійснювати діяльність за межами офшорної зони і, таким чином, не обтяжувати територію додатковими витратами, а навпаки — забезпечувати приплив фінансових коштів в економіку за рахунок внесення реєстраційних зборів, оплати послуг секретарських компаній, офісних службовців, придбання майна і нерухомості.

Конфіденційність дійсних власників компаній обумовлена особливостями реєстрації. При реєстрації офшорної компанії її акціонерами записуються не дійсні власники, а юристи, які реєструють, або трастові компанії.

Офшорні компанії класифікуються:

за принципом оподатковування:

з фіксованою платою за звільнення від оподатковування у вигляді збору чи мита*;

з фіксованою платою і відсотковими відрахуваннями з прибутку чи обороту ;

—        з пропорційними відрахуваннями від розміру прибутку ; за політико-економічним критерієм:

стабільність політичного режиму;

послідовність економічної політики;

юридична самостійність;

взаємини країни офшорної юрисдикції з країною, у якій офшорна компанія одержує доходи;

за територіальними групами:

країни Карибського басейну;

острови Північної Європи;

країни Середземномор'я;

престижні європейські офшорні зони;

країни Південно-Східної Азії.

За допомогою офшорних компаній звичайно досягаються дві взаємозалежні мети: по-перше, захист від надмірного оподатковування; по-друге, одержання статусу найбільшого сприяння для інвестування.

* До першої групи належать Багамські Острови, Бермуди, Беліз, Британські Віргін-ські Острови, Теркс і Кайкос, Гернсі, Джерсі, Панама, о. Мен, Ірландія, Гібралтар, Гонконг, Західне Самоа, Сінгапур, Ліхтенштейн, Люксембург, штат Делавер (США).

** До другої групи відносяться Швейцарія (кантон Женева), о. Лабуан, Мальта, де податок на прибуток становить від 2,5% до 10%.

*** У третю групу входять острови Кіпр і Барбадос зі ставкою податку на прибуток 4,25% і 2,5% відповідно.

Наприклад, відповідно до кіпрських законів власником компанії може виступати тільки нерезидент, який не веде на території острова комерційної діяльності. При цьому подібні компанії одержують ряд пільг, серед яких і символічний податок на прибуток 4,25 %.

Таким чином, однією з головних причин появи офшорних компаній є різниця в рівні оподатковування. Для фізичних осіб з високим рівнем доходів одним зі шляхів зниження оподатковування є зміна статусу і законне зменшення податку. Для юридичних осіб — зниження податкового тиску за межами території власної держави. В даний час найбільш розповсюдженою формою організації офшорного бізнесу є корпоративна, основними видами якої виступають товариства з обмеженою відповідальність та акціонерні товариства. Сьогодні таку форму власності має переважна більшість компаній у світі.

Поряд з так званими чистими офшорами у світі існують території, на яких з тих чи інших причин протягом певного часу не сплачуються податки. Наприклад, новостворені підприємства в Естонії — 1,5 року, компанії з обмеженим партнерством у США до моменту розподілу активів між партнерами (звичайно 30 років).


Подпись:

Контрольні тести:

Джерелом податків виступає:

а)         національний доход;

б)         матеріальні витрати;

в)         постійні витрати;

г)         змінні витрати.

Розбіжності в податках залежать від:

а)         характеру оподатковуваних доходів і видатків;

б)         виробничих відносин;

в)         ринку товарів і факторів виробництва.

Сучасні принципи оподатковування відбивають:

а)         темпи зростання непрямих і прямих податків;

б)         чіткий розподіл компетенції між органами влади на
центральному і місцевому рівнях;

в)         реалії економічного і політичного життя держав.

Податкова система — це сукупність:

а)         податків, зборів і платежів;

б)         принципів і методів встановлення, зміни чи скасуван-
ня податків;

в)         дій, що забезпечують сплату, контроль і відповідаль-
ність за порушення податкового законодавства;

г)         зазначене в пунктах а, б, в.

Фіскальна функція податкової системи зобов'язана забезпечувати державі:

а)         можливість впливу на всі сторони соціально-еконо-
мічного розвитку суспільства;

б)         гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет;

в)         підтримку соціальної рівноваги.

Частка податкових надходжень у ВВП розвинутих країн у1990-х рр. становила:

а)         30—61 %;

б)         10—20 %;

в)         70—80 %.

Відмінності в рівні оподатковування різних країн пов'язані з:

а)         традиціями оподатковування;

б)         моделлю ринкової економіки;

в)         еволюцією структури податкової системи.

Способами розмежування прямих і непрямих податків є:

а)         суб'єкт податку;

б)         об'єкт податку;

в)         участь в утворенні ціни;

г)         податкова ставка.

До прямих податків належать:

а)         прибутковий податок;

б)         податок на споживання;

в)         акцизи;

г)         внески підприємців у фонди соціального страху-
вання.

Непрямі податки переважають у таких країнах:

а)         СІЛА, Японія, Голландія, Данія;

б)         Франція, ФРН, Греція;

в)         Італія, Фінляндія.

Умовами підвищення ролі прямих податків у провідних західних країнах є:

а)         політика уніфікації податкових систем;

б)         зближення методів стягування податків;

в)         підвищення життєвого рівня переважної більшості на-
селення.

Кожен податок містить такі елементи:...

13. Податкові ставки за методом їх формування поділяються на:

а)         базові;

б)         підвищені;

в)         прогресивні.

14. Податки, що застосовуються, можна назвати пропорційними, якщо величина середньої податкової ставки:

а)         не змінюється зі збільшенням доходу;

б)         не змінюється зі зменшенням доходу;

в)         не змінюється при будь-якій зміні доходу;

г)         змінюється відповідно до зміни доходу.

15. Кадастровий спосіб стягування податків застосовується:

а)         для обкладання нефіксованих доходів при великій кі-
лькості їх джерел;

б)         при поземельному, житловому і промисловому по-
датках;

в)         з особи найманої праці та інших більш-менш фіксова-
них доходів.

16. Шедулярна система оподатковування розмежовує доход:

а)         за джерелом його одержання;

б)         за певний період часу;

в)         за правом надання податкових знижок і пільг.

17. Макроекономічна рівновага бюджетно-податкової політики має дві сторони — податкову і видаткову, її складовими є:

а)         податки з заощадженнями та інвестиції з видатками;

б)         заощадження з інвестиціями і податки з державними
видатками;

в)         інвестиції з податками і заощадження з державними
видатками.

18. Податковий тиск на платників податків здійснюється за допомогою:

а)         дублювання одних податків іншими;

б)         реформування відносин власності;

в)         використання механізму пільг платниками.

Прояв подвійного оподатковування можна ідентифікувати за такою ознакою:

а)         обкладання одного податкового об'єкта кілька разів за
один податковий період;

б)         оподатковування різних об'єктів більше одного разу
владою одного рівня;

в)         одночасне обкладання тим самим податком на рівні
компанії і на рівні акціонерів.

Країни чи відособлені території єдиних держав, де на державному рівні для певного типу компаній, власниками яких є іноземці, встановлені значні пільги в оподатковуванні, знижені чи скасовані вимоги до бухгалтерського обліку та аудиту або частково цілком зняті митні і торгові обмеження — це:

а)         спеціальна економічна зона;

б)         офшорна зона;

в)         територія пріоритетного розвитку.

21. Перелічіть якомога більше переваг офшорних компаній:...


Подпись:

Самостійно:

Загальнодержавні та місцеві податки і збори.

Напрямки й особливості гармонізації податкових систем.

Внески в спеціальні урядові фонди.

Ухиляння від сплати податків — механізм і наслідки.

Боротьба з ухилянням від сплати податків.


Подпись:

Список літератури:

Банхаев Ф. Е. Сравнительный анализ налоговых систем и его значение для совершенствования и реформирования налогового законодательства // Налоговый вестник. — 2001. — № 2. — С. 135—137; 2001. — № 3. — С. 93—97.

Василъченко 3. М. Доходи бюджету в системі управління економікою // Фінанси України. — 1997. — № 6 —

С. 25—32.

Вишневский В., Липницкий Д. Оценка возможности снижения налогового бремени в переходной экономике // Вопросы экономики. — 2000. — № 2. — С. 107—116.

Вол В. Оффшорный бизнес: за и против // Вестник налоговой службы Украины. — 2000. — № 30. — С. 23—24.


ЕС намерен расширить борьбу с отмыванием денег и преступлениями в финансовой сфере. — Бизнес № 43 (485), 22 октября 2001 г.

Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — Харьков: Легас, 2001. — 584 с.

Мещерякова О. В. Налоговые системы развитых стран мира (справочник). — М.: Фонд «Правовая культура», 1995. — 240 с.

Налог на личные доходы: опыт развитых стран // МЭиМО. — 2001. — № 7. — С. 16—22.

Налоги: Учебное пособ. / Под ред. В. В. Буряковско-го. — Дніпроп., Пороги, 1998. — 640 с.

Налоги и налогообложение / Под ред. Романовского М. В., Врублевской О. В. — СПб: Питер, 2000. — 528 с.

Налоги и налогообложение: Учебн. пособ. для вузов / Под ред. И. Г. Русаковой, В. А. Кашина. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998. — 495 с.

Огонь Ц. Податкова політика и доходи бюджетів // Фінанси України. — 1997. — № 5. — С. 74—85.

Починок А. П., Морозов В. П., Черник Д. Г. Основы налоговой системы: Учебник для вузов. 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Юнити — ДАНА, 2000. — 511 с.

Пушкарева В. М. История финансовой мысли и политики налогов. — М.: ИНФРА-М, 1996. — 192 с.

Сорокина С. В., Казнова М. И. Проблемы налогообложения малого бизнеса (отечественная и зарубежная практика) / Тез. докладов междунар. научно-методич. конф. «Менеджмент малого и среднего бизнеса: проблемы, обучение, перспективы». — Севастополь: Изд-во СевГТУ, 2001. — С. 42—44.

Філіпов О. Податки й оподаткування у США // Економіка. Фінанси. Право. — 1999. — № 6. — С. 28—33.

Характеристика налоговой системы стран Европы // Экономика Украины. — 1998. — № 4. — С. 32-38.

Mendoza E. G., Tesar L. L. A Quantitative Analysis of Tax Competition vs. Tax Coordination Under Perfect Capital Mobility. NBER Working Paper No. 9746, 2003.

http://www.bashnalog.ru

http://www.obozrevatel.com


ЧАСТИНА 2

ФІНАНСОВІ СИСТЕМИ ОКРЕМИХ КРАЇН