4.5. Напрямки податкової політики, податковий тиск, податкова конкурентоспроможність

Податкова політика — це система урядових заходів для досягнення певних завдань, що стоять перед суспільством, за допомогою податкової системи країни. Податкову політику розглядають у широкому і вузькому аспектах. У широкому вона охоплює питання формування державних видатків за рахунок постійних та тимчасових джерел (відповідно податків і позик). Оскільки держава не може встановлювати занадто високий рівень оподатковування через протидію суспільства, воно змушене використовувати державні позики для покриття своїх витрат. Однозначно оцінювати політику широкого використання позик не можна. Усе залежить від конкретної ситуації, але в будь-якому випадку позики необхідно повертати, а це можливо тільки за рахунок додаткових надходжень податків. Отже, державні позики — це не що інше, як відкладені на майбутнє податки.

У вузькому аспекті податкова політика охоплює діяльність держави тільки у сфері оподатковування — встановлення видів податків, платників, об'єктів, ставок, пільг, термінів та механізмів зарахування в бюджет.

Податкова політика не має самостійного характеру, оскільки податки як інструмент впливу на економіку використовуються в комплексі з іншими методами регулювання.

Тому частіше говорять про бюджетно-податкову (або фіскальну) політику, тому що вона безпосередньо стикається з кругообігом видатків і доходів, коли держава стягує податки і коли вона збільшує попит на величину державних видатків.

Для відтворення макрорівноваги необхідно, щоб величина того, що тимчасово вийшло з кругообігу, дорівнювало величині того, що повернулося в нього, а саме:

Т + 5 = I + в,

де I — інвестиції; Т — податки; 5 — заощадження; в — державні видатки.

До фіскальної політики відносяться податки Т і державні видатки в. Таким чином, бюджетно-податкова політика має дві сторони: податкову і видаткову. Можливість поповнити бюджет за рахунок збільшення оподатковування на перший погляд здається досить очевидною. Але в реальності це не зовсім так. Кожна «данина», у якій би формі вона не стягувалася, зменшує зацікавленість у продуктивній діяльності.

Узагальненим показником у цьому випадку є податковий тиск (тягар, прес), що визначається співвідношенням загальної суми податкових платежів та сукупного національного продукту. У розвинутих країнах цей показник, як було відзначено вище, коливається від 30 до 60 %.

Необхідно звернути увагу на одну особливість категорії «податковий тиск». В основному під податковим тиском (тягарем, пресом) розуміють вплив податкових важелів, що становлять лише частину цього тягаря, але податковий тиск здійснюється на чотирьох рівнях:

й — тиск безпосередньо податкових важелів;

й — тиск усієї сукупності податків, зборів і платежів;

й — використання механізму пільг платниками, надання пільгових кредитів, дотацій. При цьому податковий прес перерозподіляє тиск з одних платників на інші;

й — використання податкової техніки, при якій підсилюється тиск на платника. Наприклад, авансові платежі, що передбачають сплату податку платником до одержання результатів, за якими він повинен виплачуватися.

Надлишкове зростання ставок податків найчастіше призводить не до збільшення надходжень у бюджет, як того хоче законодавець, а до зовсім протилежного результату.

Високий рівень оподатковування, по-перше, підриває стимули до виробництва і змушує віддавати перевагу відпочинку роботі (виробництву) — високі податки на додатковий особистий дохід можуть спонукати працівників вибрати більше годин відпочинку, а не більше годин праці. Це може також призвести до перенесення виробництва в інші регіони (що означає відплив доходів для регіонального бюджету) — високі ставки податків на тютюнові вироби та алкогольні напої в деяких штатах США спонукають їх жителів до купівлі цих товарів у сусідніх штатах, де встановлені нижчі податки і ціни. По-друге, не стимулюється зростання виробництва і збільшення податкової бази, а йде пошук шляхів ефективного приховування доходів. Бюджет США, за оцінкою фахівців, не одержує нічого, якщо ставка податку перевищує 50 %.

Зростання податкових ставок наштовхується на певну межу. Нею є податкова межа — частина ВВП, що перерозподіляється через податкові механізми, подальше збільшення якої викликає різке загострення суспільних протиріч. Досягнення цієї межі призводить до відпливу капіталу з країни, згортання підприємницької активності.

У надзвичайних обставинах рівень податкової межі зростає в основному за рахунок суб'єктивних причин. Так, під час Другої світової війни ставка обкладання окремих доходів у США та Великій Британії становила 80—90 %, при тому, що у Великій Британії діяв ще й надзвичайний податок, який передбачав вилучення надприбутків у розмірі 100 %. В сучасних умовах гранична межа оподатковування не може бути досягнута за рахунок податкового маневрування, коли податковий тиск переноситься з однієї групи на іншу.

Якщо раніше тиск податків в основному здійснювався на найбідніші класи, то з 1980-х рр. напрямок міняється. Так, у Франції було введено ряд податків на зовнішні ознаки заможності (автомобілі престижних марок, яхти). Був встановлений також додатковий податок на надвисокі доходи, що стосувалися понад 100 тисяч найбагатших платників податків. В Іспанії відбулося значне збільшення податків на надприбуток, наприклад, був введений податок на банківські вклади у високоприбуткових паперах.

З метою підвищення податкової конкурентоспроможності в зарубіжних країнах нині інтенсивно обговорюється ряд цікавих проектів спрощення системи оподатковування. Як крайній варіант розглядається перехід до системи єдиного податку на видатки, при якій обкладанню будуть піддаватися тільки споживчі витрати громадян, а усі види нагромаджень та інвестицій (і громадян, і підприємств) отримають повне звільнення від податків як суспільно корисні і підтримувані державою. Однак на шляху цих прийомів ще залишається занадто багато перешкод як адміністративно-технічного, так і психологічного характеру.

Що стосується зниження податкових ставок, то ці процеси відбуваються практично у всіх країнах, і країни, які найбільше просунулися в цьому напрямку, домагаються найбільших успіхів в економічному та соціальному розвитку. Якщо ж говорити про умови міжнародної конкуренції, то сьогодні на світовому ринку особливі переваги мають ті країни, які проводять раціональну та стриману податкову політику.

Аналіз показує, що в більшості таких країн вирішені або успішно вирішуються такі основні завдання:

встановлення податкових ставок на рівні, нижчому від се-редньосвітових, відмова від прогресивної системи оподатковування для основної маси одержувачів доходів;

встановлення таких правил розрахунку оподатковуваної бази, при яких інвестиції у виробництво та продуктивне нагромадження громадян і підприємств фактично цілком звільняються від оподатковування.

Податкові стимули можуть створюватися центральними, регіональними чи місцевими органами влади. Вони являють собою спеціальні ставки, податкові канікули чи звільнення від податків для нових інвестицій. Додатково вводяться державні субсидії чи кредити під низькі відсотки, що надаються інвесторам. Хоча процес розгляду заяв на одержання таких видів урядової підтримки часом минає не без ускладнень, засоби, які виділяються інвесторам, можуть бути значними. Звичайно мова йде про галузі, що відіграють важливу роль у забезпеченні зайнятості в країні чи в технологічному відновленні її економіки.