2. Бухгалтерський баланс як інструмент аналізу

 

Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства починається з оцінювання фінансового стану за даними балансу.

Бухгалтерський баланс підприємства (Balance Sheet) — це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певний момент часу його активи (А), зобов'язання (З) та влас­ний капітал (ВК). Основне рівняння балансу: А = ВК + З.

«Баланс» у перекладі з латинської буквально означає «по­двійність», вживається як символ рівноваги, а балансовий ме­тод фінансового аналізу — як спосіб подання інформації у ви­гляді двосторонніх таблиць з рівними підсумками.

Баланс є статичним документом, що відображає фінансо­вий стан підприємства на визначену дату (як миттєва фото­графія).


Головна мета балансу — показати фінансову стабільність чи нестабільність підприємства. Він демонструє, чим володіє підприємство (активи) і як саме фінансується володіння акти­вами (пасиви) (рис. 2.1).

Баланс не претендує на відображення ринкової вартості всього підприємства або окремих його активів, він здебільшо­го спирається на первісну вартість.

В Україні «Баланс» будується за двома ознаками:

за ступенем зростання ліквідності активів;

за ступенем зростання терміновості погашення.

2.1. Характеристика активів та пасивів підприємства

Активи повинні належати підприємству (не можуть бути орендовані) і повинні бути раніше придбані (не можуть бути в стадії придбання).

Активи (Assets) складаються з трьох розділів:

розділ І — «Необоротні активи»;

розділ ІІ — «Оборотні активи»;

розділ Ш — «Витрати майбутніх періодів».

Необоротні активи (Noncurrent Assets) — це активи, які використовує підприємство тривалий термін (більше року). Основні складові необоротних активів: матеріальні необоротні активи (основні засоби); нематеріальні необоротні активи; до­вгострокові фінансові інвестиції.

Наявність у складі активів підприємства нематеріальних активів опосередковано характеризує обрану цим підприємст­вом стратегію як інноваційну.

Базовими складовими матеріальних необоротних активів є земля, будівлі та споруди, машини та обладнання, транс­порт, техніка.

У витратах вартість матеріальних необоротних активів вра­ховується частинами (нараховується амортизація).

Дуже важливими є питання оцінки як оборотних, так і не­оборотних активів. Розрізняють балансову вартість, ринкову вартість, справедливу вартість.

Балансова вартість — сума, за якою актив включається до балансу після вирахування будь-якої суми накопиченого зносу.

Справедлива вартість — це вартість, за якою може бути здійснений обмін основними засобами.

Ринкова вартість — за відсутності даних про ринкову ва­ріть це справедлива вартість.

До нематеріальних активів відносяться: патенти; авторські права; торгові марки та торгові знаки; ліцензії, технології; гу­двіл; витрати на дослідження та розробки тощо.

Характерними рисами нематеріальних необоротних активів є: відсутність матеріальної форми; довгострокове використан­ня; здатність приносити доход.

Довгострокові фінансові інвестиції включають активи, що заходяться у тривалому володінні підприємства, наприклад ті акції інших підприємств, котрі в подальшому можуть бути продані. Частіше — акції дочірніх підприємств.

Оборотні активи (Current Assets) — це активи, що за умо­ви нормальної господарської діяльності підприємства зміню­ють свою матеріально-речову форму за відносно короткий строк (менше року).

Оборотні активи — найбільш рухома частина активів. У про­мисловості оборотні активи становлять 30—40 % активів, бу­дівництві — 20—40 %, сільському господарстві — 15—25 %, роздрібній та оптовій торгівлі — 70—80 %.

Різноманітні елементи розділу «Оборотні активи» можна об'єднати в п'ять груп: запаси (склад); дебіторська заборгова­ність; поточні фінансові інвестиції; грошові кошти; інші обо­ротні активи.

Двома найголовнішими компонентами оборотних активів є запаси та дебіторська заборгованість.

Розрізняють три види запасів: запаси сировини для вигото­влення продукції; запаси напівфабрикатів (незавершене виро­бництво); запаси готової до продажу продукції. Запаси є одним із джерел виручки підприємства, що пояснює їх значимість.

Дебіторська заборгованість — це заборгованість клієнтів (замовників) за надані товари (послуги), що виникла в резуль­таті операційної діяльності підприємства.

Дебіторська заборгованість відображає два фактори: рівень ділової активності — чим більше обсяги продаж, тим більше дебіторська заборгованість; відношення підприємства з своїми клієнтами — чим більше підприємство «любить» своїх клієн­тів, тим більш дебіторська заборгованість.

Різновидом дебіторської заборгованості є векселі. Най­більш важливіші характеристики векселів: строк дії, сума зай­му, ставка відсотка.

Грошові кошти — це специфічний вид активів, який є уні­версальним платіжним засобом для залучення на підприємст­во будь-яких ресурсів. Прийнято вважати, що грошей повинно бути багато. Це навряд чи підходить до грошей підприємства. Залишку грошових коштів повинно вистачати для проведення чергових грошових виплат, що витікають з поточної діяльнос­ті підприємства. Тримати велику суму грошей на підприємстві не ефективно, гроші повинні «працювати». Гроші слід вико­ристовувати для придбання будь-яких активів, які в змозі при­носити прибуток. Якщо ж іноді і має місце значна сума готів­ки, то зазвичай це спричинено якимись певними цілями — наприклад, заплановано придбати нові засоби виробництва. Або здійснити довгострокові вкладення.

Поточні фінансові інвестиції — це інвестиції на строк ме­нше року, можуть бути реалізовані в будь-який момент. Фі­нансові інвестиції є активною формою ефективного викорис­тання тимчасово вільного капіталу з метою отримання фіксо­ваного доходу. Це часто ліквідні резерви підприємства.

В розділі «Витрати майбутніх періодів» подано інформа­цію про витрати, що мали місце протягом попередніх звітних періодів, але належать до наступних періодів.

Для цілей аналізу необхідно суму витрат майбутніх пері­одів визначити за часом і розподілити між оборотними та не­оборотними активами. Так, витрати майбутніх періодів, пога­шення яких очікується протягом наступного періоду, слід віднести до оборотних активів.

Пасиви (Liabilities) за джерелами формування поділяються на власні та позикові. Склад пасивів показує джерела фінансу­вання активів, тобто зобов'язання підприємства.

Пасиви складаються з п'яти розділів:

розділ І — «Власний капітал»;

розділ ІІ — «Забезпечення наступних витрат і платежів»;

розділ ІІІ — «Довгострокові зобов' язання»;

розділ IV — «Поточні зобов'язання»;

розділ V — «Доходи майбутніх періодів».

Для цілей аналізу розділи пасиву можна об' єднати в три складові: власний капітал, довгострокові зобов' язання, поточ­ні зобов' язання.

Власний капітал (Equity) — це частина активів підприєм­ства, що залишається після вирахування його зобов' язань. Ве­личина власного капіталу визначається за балансовим рівнян­ням: ВК = А - З.

Власний капітал включає такі статті:

статутний капітал;

пайовий капітал;

додатково вкладений капітал [сума емісійного доходу (ажіо)];

інший додатковий капітал [дооцінки (уцінки) необорот­них активів; вартість безкоштовно отриманих необоротних активів];

резервний капітал;

•           нерозподілений прибуток (непокритий збиток). Основні статті власного капіталу:

випущені звичайні акції (статутний капітал);

резервний капітал;

нерозподілений прибуток.

Випуск звичайних акцій (статутний капітал) є головним зо­внішнім джерелом власного капіталу. Це сума капіталу, яка виділяється підприємством для початку діяльності та вкладена в майно підприємства. Статутний капітал створюється за ра­хунок: виручки від продажу акцій; приватних вкладень капіта­лу; державних засобів; ноу-хау; патентів; ліцензій.

Резервний капітал та нерозподілений прибуток належать до внутрішніх джерел формування власного капіталу. Резервний капітал, згідно з Законом України, не може бути меншим ніж 25 % від статутного капіталу. Для акціонерних товариств мі­німальна величина — 15 % акціонерного капіталу. Щорічно необхідно відраховувати у резервний капітал не менше ніж 5 % суми чистого прибутку.

У розділі «Забезпечення наступних витрат і платежів» надається інформація про нараховані у звітному періоді май­бутні витрати і платежі, кошти цільового фінансування (суб­сидії, дотації, цільові внески фізичних та юридичних осіб тощо). Це, наприклад, забезпечення виплат відпусток та додаткових пенсій, гарантійних зобов' язань на проведення ремонту, стра­хові резерви. Оскільки ця частина зобов' язань практично по­стійна, то для цілей аналізу її відносять до величини власного капіталу.

У розділі «Довгострокові зобов'язання» вміщено інфор­мацію про довгострокові кредити банків та інші довгострокові фінансові зобов' язання (більше ніж 1 рік).

Інші фінансові довгострокові зобов'язання (Ф.1 р. 450) ві­дображають довгострокову заборгованість підприємства щодо зобов' язання із залученням позичкових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки: векселі, облігації тощо.

У розділі «Поточні зобов'язання» розміщені зобов'язання, що підлягають погашенню впродовж одного року. Це:

кредиторська заборгованість (20—30 % у поточних зо­бов' язаннях);

векселі видані (по суті — різновид кредиторської забор­гованості);

короткострокові кредити;

інші поточні зобов' язання.

Поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками (Ф.1 р. 590) характеризують дивідендну політику підприємства. Диві­денди можуть бути сплачені грошима або акціями. Якщо гро­шима, то з моменту об' яви нараховані дивіденди стають коро­ткостроковою заборгованістю підприємства, відображаються в поточних зобов' язаннях і повинні бути сплачені протягом ро­ку. Якщо акціями, то нараховані дивіденди не відображаються в зобов'язаннях, а відображаються у власному капіталі, так як це перенесення частини нерозподіленого прибутку в статут­ний капітал, що не потребує використання активів.

Інші поточні зобов'язання (Ф.1 р. 610) зазвичай показують всі відсотки: за векселями, банківськими позиками, довгостро­ковими банківськими кредитами, облігаціями тощо.

У розділі «Доходи майбутніх періодів» надається інфор­мація про доходи, отримані протягом попередніх звітних пері­одів, які належать до наступних звітних періодів. Для цілей аналізу ці доходи розподіляють за часом на поточні та довго­строкові зобов'язання. Цю процедуру можна зробити лише за даними аналітичного обліку.

2.2. Порівняльний аналітичний баланс

На основі аналізу балансу можна здійснити попередню оці­нку фінансового стану господарства. Для цього необхідно: ви­явити позитивні та явно негативні («хворі») статті балансу; оцінити зміну валюти балансу за аналізований період; проана­лізувати динаміки і структури балансу.

Для аналізу структури і джерел утворення майна підприєм­ства на підставі групування статей активу і пасиву складається аналітичний баланс.

Щоб отримати порівняльний аналітичний баланс, вихідний баланс доповнюють показниками структури, абсолютної та структурної динаміки активів і пасивів підприємства за звіт­ний період. Під час складання та аналізу порівняльного балан­су використовують прийоми горизонтального (визначають абсолюті та відносні зміни різних статей балансу) та вертика­льного (визначають частку окремих статей та їх змін) аналізу.

Для загальної оцінки фінансового стану можна складати агрегований (спрощений) баланс. При побудові агрегованого балансу зменшують кількість статей балансу, що підвищує йо­го наочність і полегшує аналіз.

В агрегованому балансі «Забезпечення наступних витрат і платежів» додають до власного капіталу, а «Доходи майбутніх періодів» — до поточних зобов'язань (якщо є доступ до інформа­ції, то розподіляють на поточні та довгострокові зобов'язання).

Не вдаючись до розрахунку показників, на підставі оцінки статей балансу можна дійти певних висновків про фінансовий стан підприємства.

Про незадовільну роботу підприємства вказує наявність «хворих» статей:

непокриті збитки;

скорочення суми нерозподіленого прибутку;

неоплачений капітал;

вилучений капітал;

скорочення резервного капіталу;

сумнівні борги;

прострочена та безнадійна дебіторська (кредиторська) за­боргованість;

векселі видані (отримані) прострочені;

необоротні матеріальні активи, що знаходяться на консе­рвації та тимчасово не використовуються;

зростання грошових коштів на більше ніж 30 % від суми оборотних активів;

зменшення грошових коштів нижче 10 % від суми оборо­тних активів;

зростання дебіторської заборгованості на більше ніж 40 % від суми оборотних активів;

зменшення виробничих запасів при збільшенні обсягів виручки.

На позитивні риси фінансового стану вказують:

збільшення валюти балансу в кінці звітного періоду по­рівняно з початком;

відсутність різких змін у значеннях окремих статей балансу;

збільшення статутного капіталу;

збільшення нерозподіленого прибутку;

збільшення резервного капіталу;

відносна рівновага дебіторської заборгованості з креди­торською;

відсутність «хворих» статей у балансі;

темпи приросту оборотних активів вищі, ніж темпи приросту необоротних активів;

збільшення частки оборотних активів (може свідчити про формування мобільнішої структури активів, яка сприяє прискоренню обігу оборотних засобів);

зростання робочого капіталу;

не перевищення запасами величини робочого капіталу більш ніж удвічі (запаси повинні бути наполовину сформовані за рахунок власних коштів);

 

 

відсутність значної іммобілізації коштів основної діяль­ності в капітальні вкладення (статті «Незавершене будівництво», «Довгострокові фінансові вкладання», «Довгострокова дебі­торська заборгованість», «Відстрочені податкові активи»);

власний капітал підприємства перевищує позиковий і темпи його зростання вищі, ніж темпи зростання позикового капіталу.

Як позитивні та негативні наведені характеристики, що найчастіше трапляються в українській практиці. Проте, певні характеристики можуть значно відрізнятися не тільки в різних галузях, а й у різних підприємствах однієї галузі. Тому наве­дені характеристики лише інформаційні і не можуть бути ви­користані як керівництво до дії.

2.3. Матричний баланс

Порівняти джерела та напрями використання і розміщення коштів підприємства можна на підставі матричного балансу. За такого підходу баланс підприємства подається як матриця, рядки якої — статті активу, графи — статті пасиву. Розмір­ність матриці повністю відповідає кількості статей активу і пасиву вихідного (чи агрегованого) балансу.

Найважливішим є вибір джерел фінансування для кожного виду активу. Від джерел, які залучаються для формування пе­вних видів активів, залежить фінансова стійкість підприємства.

Вибір джерел фінансування для кожного виду активу хара­ктеризують золоті правила: золоте правило фінансування та золоте правило балансу.

Золоте правило балансу — з метою досягнення паралель­ності строків мобілізації і використання фінансових ресурсів рекомендується керуватися двома умовами:

потребу в капіталі для фінансування необоротних акти­вів слід покривати за рахунок власного капіталу і довгостро­кових зобов'язань:

Власний капітал + Довгострокові зобов' язання ^ і

Необоротні активи

довгострокові пасиви повинні використовуватися не тільки для фінансування необоротних активів, а й для фінан­сування постійних оборотних активів:

Власний капітал + Довгострокові зобов' язання > і

Необоротні активи + Постійні оборотні активи

 

б|


О. Я. Базілінська

 

Золоте правило фінансування — фінансовий капітал по­винен бути мобілізований на строк, не менший від того, на який цей капітал заморожується в необоротних та оборотних активах:

Довгосрокові активи ^ 1

Довгострокові пасиви Короткострокові активи ^ 1 Короткострокові пасиви

У табл. 2.1 наведено приклад вибору коштів для фінансу­вання активів.


Таблиця 2.1