10.1. Поняття ділової активності підприємства

 

Поняття ділової активності підприємства безпосеред­ньо пов'язане з категоріями «економічна динаміка», «економічне зростання» і «економічний розвиток». Розуміння цих аспектів є принципово важливим для обгрунтування методики фінансового аналізу ділової активності підприємства.

Категорія «економічна динаміка», уособлює найбільш загаль­ні закономірності функціонування господарюючої системи: ди­намізм і повторюваність послідовних циклів процесу відтворення «ресурси — виробництво — кінцевий продукт — використання кінцевого продукту». Це дає підстави тлумачити її як тривалу те­нденцію циклів відтворення, що змінюють один одного, що має хвильовий і циклічний характер. Економічній динаміці прита­манне закономірне і багаторазове повторення (чергування) пері­одів піднесення і спаду економічної активності.

Регулярне та стійке розширення масштабів економічної діяль­ності, яке виявляється в збільшенні обсягів доданої вартості і ви­робленого продукту, ідентифікують як економічне зростання. Економічне зростання підприємства слід розглядати як здатність його економіки до реалізації виробничих можливостей та розши­рення можливостей задовольняти зростаючі потреби населення в товарах і послугах.

Поняття «економічний розвиток», як суттєвого, необхідного руху і зміни чого-небудь у часі на відміну від економічного зрос­тання, включає не тільки масштаби й динаміку господарської ді­яльності, а й удосконалення тих чи інших її елементів на основі прогресу — трансформації — еволюції.

Напрям розвитку, для якого характерними є поступальний рух (перехід) підприємства до більш досконалого його стану, більш високого рівня організації, розширення адаптаційних можливос­тей до навколишнього середовища, зростання еволюційних поте­нцій, визначають як економічний прогрес.

Фундаментом соціально-економічного поступу є науково-технологічний прогрес. Глобальні за своїм змістом технологічні революції викликають якісні стрибки у розвитку суспільно-продуктивної сили людської праці і способу взаємодії людини з природою та зміни в системі соціально-економічних відносин. Ключовими, домінантними компонентами прогресу є матеріальні стандарти життєвого рівня. Безперечно, господарська діяльність, в якій набуває ваги матеріальна складова, але занепадають мора­льні та етичні норми, погіршується стан довкілля, не може вва­жатися прогресивною.

Близькою за значенням до економічного розвитку є трансфо­рмація, характерною рисою якої для підприємств України стала їх діяльність в ринковій економіці.

Еволюція — це внутрішньо цілісна послідовність низки трансформацій, що закономірно випливають одна з одної і в су­купності протягом тривалого часу приводять до набуття об' єктом еволюції стійких, незворотних, нових для нього характерних рис, під дією і внаслідок яких підприємство змінює свою природу.

Так, ринкова трансформація підприємств забезпечила якісні прогресивні зрушення у формах власності, системі управління її організації виробництва. Вихідною базою економічного зростан­ня є ресурсний потенціал підприємства.

Збільшення кінцевого продукту і доходу можна одержати шляхом залучення більшого обсягу виробничих ресурсів, або продуктивнішим їх використанням. Залежно від співвідношення дії цих факторів вирізняють три типи економічного зростання: екстенсивний, інтенсивний та детенсивний.

За екстенсивного типу підприємство розвивається внаслідок на­рощування обсягів залучених у виробництво ресурсів та викорис­тання традиційних технологій; продуктивність праці та ефектив­ність використання ресурсів залишаються при цьому незмінними.

Інтенсивний тип економічного зростання базується на впрова­дженні передових досягнень науки і техніки, застосуванні нових інноваційних технологій, підвищенні рівня освіти і кваліфікації працівників, поліпшенні форм і методів організації виробництва та економії витрат. Приріст виробництва забезпечується за раху­нок застосування більш досконалих факторів виробництва та під­вищення їх продуктивності.

У процесі розширеного відтворення інтенсивні й екстенси­вні фактори економічного зростання співіснують, поєднують­


ся. Тому можна говорити про переважно інтенсивний або пе­реважно екстенсивний тип зростання. Підприємства України розвиваються переважно на екстенсивній основі. Так, енерго-витрати підприємств на одиницю продукції в Україні вдвічі вищі, ніж у США, втричі — ніж у Західній Європі, а нафтоміс-ткість української продукції в 10—12 разів вища, ніж у розви­нених країнах.

Оскільки більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини тощо) обмежені, а підприємствам властиве прогресивне економічне зростання, то необхідно переходити до переважно інтенсивного його типу, спираючись на ресурсозбері­гаючі технології. Ресурсозбереження з погляду задоволення по­треб підприємства адекватне розширенню виробничих можливо­стей, а з погляду екологічних наслідків — ефективніше за додаткове залучення ресурсів.

За детенсивного розвитку відбувається погіршення технічного й технологічного рівнів виробництва і підприємства стають бан­крутами. Саме такий тип розвитку характерний для окремих під­приємств України.

Аналізуючи економічне зростання, його темпи і середньоду-шові параметри, слід мати на увазі, що навіть незначна різниця в темпах приросту може мати досить суттєвий довготерміновий ефект. Помітна різниця в темпах приросту виявить ефект за від­носно короткий період (рис. 10.1.1).

 

 

 


 

 

Рис. 10.1.1. Ефект різних темпів приросту

 

Розрахунки свідчать, що у 2000 р. чистий дохід ВАТ «Про­грес» становив 700 тис. грн, що в порівнянні з підприємством ВАТ «Промінь» в 1,4 раза більше. Середньорічні темпи приросту чистого доходу протягом десяти років становили: на підприємст­ві ВАТ «Промінь» — 8 %, на підприємстві ВАТ «Прогрес» — 3 %. За таких темпів приросту через 10 років чистий дохід ВАТ «Промінь» досяг рівня 1079 тис. грн, ВАТ «Прогрес» — 940 тис. грн, тобто різниця в темпах приросту привела до того, що чистий дохід у ВАТ «Промінь» перевищив цей показник у ВАТ «Прогрес» на 15 %.

Підприємству як системі притаманні такі ознаки: на «вхо­ді» — ресурси, а на «виході» — результат, тобто економічна ви­года. Первісним чинником підприємства як системи є його здат­ність до відтворення. Ідеться про збалансованість і пропор-ціональність елементів його господарюючої системи, яка означає, що максимальний прибуток можна одержати тільки за умови до­сягнення оптимізації взаємодіючих факторів операційної, інвес­тиційної та фінансової діяльності. Виходячи з цього, для роз­криття потенціалу сталого розвитку підприємства можна ви­ділити два основні індикатори: фінансовий результат (підсумок попередньої діяльності) та запас ділової активності (здатність до відтворення власного капіталу у майбутньому).

Стала ділова активність підприємства забезпечується єдністю таких функцій господарської діяльності, як: 1) корисність (еко­номічна вигода); 2) здатність до відтворення — забезпечення економічного зростання вартості підприємства з мінімальним ри­зиком; 3) безперервність — сталий розвиток підприємства на ос­нові ефективного використання ресурсного потенціалу; 4) пропо­рційність — розподіл доданої вартості на основі гармонізації інтересів різних груп учасників економічних відносин.

Розвиток ділової активності підприємства формується за ра­хунок внутрішньої і зовнішньої ефективності. Внутрішня ефек­тивність забезпечується організацією господарської діяльності, зовнішня — найкращим асортиментом готової продукції, товарів, робіт і послуг. Щодо переліку об'єктів діяльності підприємства, то виділяють дві концепції: маркетингову — виходячи з потреб ринку і технологічну — побудовану на інноваційних можливостях.

З метою уникнення кризових явищ у господарській діяльності та для забезпечення стійкого економічного зростання треба роз­вивати ділову активність підприємства, яка охоплює всі аспекти його роботи і мінімізує ризик щодо успіху в умовах економічної нестабільності ринкового середовища та конкуренції.

Оцінку ділової активності підприємства здійснюють за напря­мами щодо мобілізації внутрішніх ресурсів економічного зрос­тання та параметрами активності у зовнішньому економічному середовищі. Внутрішня активність виражається у зростанні еко­номічного потенціалу підприємства чи підвищенні ефективності його використання.

Найбільш загальну оцінку ділової активності підприємства можна здійснити за показниками створення та розподілу його до­даної вартості і елементів національного багатства.

Економічна природа доданої вартості визначається структу­рою її елементів.

Категорія «додана вартість» визначається як створена ресур­сами підприємства сума оплати праці, витрат на соціальні заходи, нарахованої амортизації, податків і чистого прибутку. Виходячи з цього, використовувати ресурси необхідно якомога ефективніше, щоб задовольнити більше потреб всіх учасників господарюючих суб' єктів через створену додану вартість.

Сума доданих вартостей, створених сукупністю господарюючих суб' єктів держави, розглядається як валовий внутрішній продукт.

Розгляд фінансових ресурсів у тісному зв' язку з вартісною структурою доданої вартості підприємства має велике теоретичне і практичне значення. По-перше, стає можливим визначити рі­вень участі підприємства у розподільчих процесах і на цій основі дати характеристику його фінансового стану. По-друге, значно розширюється інформаційна база для аналітичного дослідження фінансових показників діяльності підприємства. По-третє, можна відстежити рух кожної складової доданої вартості від початко­вої — створення до кінцевої стадії — використання.

Формування доданої вартості і фінансових ресурсів підприєм­ства є об' єктивно необхідною умовою стійкого фінансового ста­ну. Зі структурою елементів, які створюють додану вартість, тіс­но пов' язана й структура використання фінансових ресурсів. Звичайно, використання фінансових ресурсів здійснюється від­повідно до потреб фінансового стану підприємства, його еконо­мічної політики та з урахуванням інших факторів як внутрішніх, так і зовнішніх. Однак є загальні закономірності, обов' язкове до­тримання яких — вимога системи управління економікою.

Різні напрями використання створених фінансових ресурсів відносно підприємства, у кінцевому підсумку, можна поділити на три групи. Перша — це формування фонду відшкодування. До нього належать фінансування витрат, пов' язаних із спожитою в господарській діяльності вартістю основних засобів та списання


збитків підприємства минулих періодів. До другої групи нале­жать витрати, пов'язані з формуванням фонду споживання. Це витрати на оплату праці, соціальні заходи, сплату податків та ди­віденди. Третя група — це сукупність витрат на формування фо­нду нагромадження. Це витрати на приріст активів (необоротних і оборотних), а також створення резервного капіталу.

Економічний механізм формування фінансових ресурсів під­приємства від господарської діяльності та їх використання зо­бражено на рис. 10.1.2.

 

Матеріальні та прирівняні до них витрати


Дохід

 

 

Додана вартість

Фінансові ресурси

 

 

 

К се

о о


 

о


'5і

со

єр

о

з

 

 

 

Подпись:

о 'І

О

[ *

о а

о

 

 

Власний капітал

 

Зовнішнє інвестування


Зовнішнє відчуження

 

Рис. 10.1.2. Модель економічного механізму створення і використання фінансових ресурсів від господарської діяльності підприємства

Як видно із структурної моделі (рис. 10.1.2), у процесі форму­вання витрат і доходів підприємства відбувається створення но­вої (доданої) вартості та здійснюється первинний її розподіл на споживання, нагромадження безпосередньо на підприємстві і по­за ним та відшкодування спожитої вартості об' єктів амортизації. Нараховані амортизаційні відрахування використовуються на по­вне відновлення необоротних матеріальних і нематеріальних ак­тивів. Це відбувається у формі капітальних вкладень, з допомо­гою яких не лише завершується кругообіг авансованої раніше вартості, а й здійснюється додаткове інвестування коштів у зв' язку з розширенням господарської діяльності та вдосконален­ням її матеріально-технічної бази. Розширене відтворення не мо­же бути забезпечене лише за рахунок амортизаційних відраху­вань, оскільки вони призначені, головним чином, для простого відтворення. Тому капітальні вкладення значною мірою забезпе­чуються чистим прибутком. Звісно, підприємство передбачає та­кож пряме інвестування фінансових ресурсів у власний капітал та відчуження із нього.

Для здійснення порівняння елементів фінансових ресурсів у складі доданої вартості з напрямами їх використання потрібна інформація, подана у формі балансу. Баланс фінансових ресурсів є основою для прийняття управлінських рішень з питань поліп­шення фінансового стану підприємства. Загалом питання скла­дання балансу фінансових ресурсів є дуже перспективним для збиткових підприємств, де збитки порушують цільове викорис­тання фінансових ресурсів на оплату праці, податкові платежі, сплату коштів на соціальні заходи і особливо амортизаційні від­рахування та створюють значну заборгованість в розрахунках з працівниками, бюджетом, органами соціальної сфери.

Проблеми формування фінансових ресурсів значною мірою пе­ретинаються з проблемами розподілу доданої вартості окремими господарюючими суб' єктами між собою та між ними і державою.

В умовах ринкової економіки відбувається розподіл сумарно­го економічного ефекту між господарюючими суб' єктами, поку­пцями об'єктів їх діяльності і державою. Характер цього розподі­лу значною мірою визначає зацікавленість всіх учасників гос­подарювання у досягненні суспільної ефективності, тобто на­ближення обсягів виробництва до точки оптимуму. При цьому очевидно, що господарюючий суб' єкт зацікавлений у максиміза-ції різниці між доходом і витратами, а покупцю важливо макси-мізувати різницю між економічним ефектом від використання придбаних ресурсів та їх цінами.

За подібних умов державне регулювання повинно забезпечити таку організаційну систему функціонування господарюючих суб'єктів та їх відносин з покупцями, яка б використовувала ефе­ктивні методи вилучення частини доданої вартості для бюджету країни.

Отже, економічні інтереси учасників господарювання поляга­ють в наступному:

 

ЧПг = ЕОо • Цт - ІОр • Цр — max ЧПп = ЕОо • Цп - ЕОт • Цт - max Дб = [(ІОо • Цт - ІОр • Цр) + (ХА • Цп - ЕОт • Цт)] • Пс - орі,

 

де ЧПг і ЧПп — чистий прибуток, відповідно, господарюючих суб'єктів і покупців; Оо — обсяги реалізації об'єктів господарю­вання покупцям; Цт — ціна одиниці товару; Ор — обсяги викори­стання ресурсів; Цр — ціна одиниці ресурсів; От — обсяги това­рів, використаних покупцями; Цп — ціна на товари, використані покупцями при задоволенні своїх потреб; Дб — доход бюджету; Пс — податкові ставки.

Господарський ефект характеризується зв'язком вартості ви­трачених ресурсів у процесі діяльності і сумою доходів, отрима­них від використання одержаних об'єктів. Легко помітити, що розширення господарської діяльності буде доцільним лише до межі, коли додаткові витрати не зрівняються з додатковим дохо­дом. Збільшення доходу, одержаного від обсягів господарської діяльності підприємства при постійній вартості ресурсів, означає підвищення ефекту, і навпаки, зменшення — свідчить про зни­ження ефекту використання ресурсів.

На певний момент (дату) ділова активність підприємства ви­значається наявністю залученого в господарську діяльність наці­онального багатства, що формується з елементів майна за вартіс­тю чистих активів.

Ділова активність підприємства забезпечується приростом чистих активів та залученими фінансовими ресурсами за умо­ви одержання від їх розміщення в об' єкти активів чистого при­бутку.

Чисті активи можуть бути розміщені безпосередньо для вико­нання технологічного процесу при створенні об' єктів господар­ської діяльності на підприємстві, передані на умовах участі в ка­піталі іншим підприємствам та вилучені через дебіторську заборгованість.

Найбільш загальний перелік показників для оцінки внутрі­шньої ділової активності підприємства визначається наступною системою:

Абсолютних величин:

 

чистого доходу від господарської діяльності;

чистого прибутку;

активів;

основних засобів;

чисельності працівників;

чистих активів;

доданої вартості.

Відносних величин:

рентабельності: активів, чистих активів, чистого доходу, по­точних витрат;

продуктивності праці;

оплати праці за одну годину робочого часу;

капіталовіддачі;

витратомісткості чистого доходу.

Наведені показники дають різновекторну оцінку ділової активності, а для узагальнення аналітичних висновків вико­ристовують дослідження їх в динаміці і методи інтегральної оцінки.

Активність підприємства у зовнішньому економічному сере­довищі оцінюється за параметрами:

а)         питомої ваги на ринку об' єктів господарської діяльності;

б)         обсягів відносин з покупцями та постачальниками;

в)         зовнішньоекономічного обороту;

г)         доходів найманих працівників і власників;

д)         інвестиційної привабливості.

Якісними параметрами ділової активності підприємства у зов­нішньому економічному середовищі можуть бути:

а)         імідж підприємства (ділова репутація);

б)         корпоративна соціальна відповідальність за зовнішніми і
внутрішніми напрямами;

в)         природоохоронна діяльність.

Рівень ділової активності підприємства оцінюється як за вели­чиною досягнутих показників, так і в стратегічному вимірі Роз­виток ділової активності дозволяє постійно підвищувати конку­рентоспроможність підприємства.