9.2. Аналіз кредитоспроможності підприємства

 

Для вирішення питання про надання кредиту діяль­ність підприємства докладно аналізується за найважливішими напрямами, перші літери назв яких (англійською мовою) станов­лять абревіатуру CAMPARI:

C — character — характеристика клієнта, особисті якості;

A — ability — спроможність бізнесу покрити витрати;

M — means — маржа (дохідність);

Р — purpose — мета, на яку витрачатимуться кошти; А — amount — розмір позики;

R — repayment — величина грошових потоків за об'єктом кредитування;

I — interest and insurance — страхування ризику непогашення позики.

Банк приймає рішення про можливість кредитування суб'єкта господарювання після одержання повного пакета документів, що дозволяють оцінити платоспроможність і ділову репутацію поте­нційного позичальника, а також економічну ефективність проек­ту, що кредитується. Правовою підставою для початку реалізації процедури кредитування є клопотання (заява) про видачу креди­ту, в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета викори­стання кредиту, сума позички і строк користування нею. Техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу (бізнес-план) до­зволяє визначити економічний ефект проекту, що кредитується, його рентабельність і окупність з урахуванням очікуваних надхо­джень, за рахунок яких передбачається здійснювати погашення кредиту. Крім уже названих документів, позичальник надає в банк:

установчі документи, картку зі зразками підписів посадо­вих осіб, ліцензії, патенти, свідоцтва тощо;

фінансові документи: фінансову звітність, податкові декла­рації, аудиторські висновки, інші документи, що свідчать про кредитоспроможність позичальника;

копії договорів на підтвердження кредитної операції та ін­ших документів, що супроводжують здійснення кредитного за­ходу;

виписки з рахунків позичальника в разі, якщо його рахунок відкрито в іншому банку;

перелік майна, наданого в заставу, а також правовстанов-люючі документи, що підтверджують право власності позичаль­ника на надане в заставу майно (договори купівлі-продажу, міни, дарування тощо; платіжні документи; реєстраційні свідоцтва від­повідних органів; технічний паспорт та інші необхідні документи);

документи, що підтверджують повноваження посадових осіб позичальника на підписання кредитного договору (накази, протоколи, доручення).

У разі необхідності банк може запросити інші документи, не­обхідні йому для прийняття рішення щодо надання кредиту.

До прийняття рішення про можливість надання кредиту банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кре­диту. Основні критерії оцінки кредитоспроможності позичальника:

забезпеченість власними коштами не менше як 50 % усіх його витрат;

репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної і платіжної дисципліни);

оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкуренто­спроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках, попит на продукцію, обсяг експорту);

економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичаль­ника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Під кредитоспроможністю розуміють наявність у підприємст­ва умов одержання позики та її повернення у визначений термін. Оцінка кредитоспроможності підприємства здійснюється за на­прямами:

вивчення кредитної історії;

діагностика показників, які дають можливість оцінити фі­нансовий стан і ефективність роботи підприємства;

рух коштів для виявлення тенденцій формування та сезонної потреби підприємства в грошових ресурсах;

обгрунтування ділового середовища для визначення ступеня його впливу на господарську діяльність підприємства.

Кредитна історія — це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов' язань за кредитними правочинами та іншої відкритої інформації.

Кредитна історія підприємства містить таку інформацію: 1) відомості, що ідентифікують особу:

повне найменування;

місцезнаходження;

дата і номер державної реєстрації, відомості про орган дер­жавної реєстрації;

ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі під­приємств та організацій України;

прізвище, ім' я та по батькові, паспортні дані керівника і го­ловного бухгалтера;

основний вид господарської діяльності;

відомості, що ідентифікують власників, які володіють 10 і більше відсотками статутного капіталу:

^ для фізичних осіб — власників: прізвище, ім'я та по батько­ві, паспортні дані, ідентифікаційний номер і місце проживання;

^ для юридичних осіб — власників: повне найменування, мі­сцезнаходження, дата і номер державної реєстрації, відомості про орган державної реєстрації, ідентифікаційний код;

відомості про грошове зобов' язання суб' єкта кредитної іс­торії:

^ відомості про кредитний правочин та зміни до нього (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину);

^ сума зобов'язання за укладеним кредитним правочином; ^ вид валюти зобов'язання;

^ строк і порядок виконання кредитного правочину;

^ відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зо­бов' язання за кредитним правочином;

^ дата виникнення прострочення зобов'язання за кредитним правочином, його розмір і стадія погашення;

^ відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому по­рядку, гарантом тощо);

^ відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання;

інформацію про суб' єкт кредитної історії, яка складається із сукупності документованої інформації про особу з державних ре­єстрів, інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел:

а)         наявність заборгованості за податками та обов' язковими
платежами;

б)         рішення судів, що стосуються виникнення, виконання та
припинення зобов' язань за укладеним кредитним правочином;

в)         рішення судів та органів виконавчої влади, що стосуються
майнового стану суб' єкта кредитної історії;

г)         інші відомості, що впливають на спроможність виконання
суб' єктом кредитної історії власних зобов' язань.

Робочий документ кредитної історії позичальника відображає дані за наступними позиціями:

Назва позичальника та його відносини з банком (клієнт, ін-сайдер тощо).

Адреса підприємства (юридична та фактична).

Підприємства або особи, не пов' язані з позичальником без­посередньо, але які мають з ним непрямі відносини, що можуть впливати на погашення кредиту позичальником, — назва, сума кредитів (депозитів) тощо.

Тип підприємства (вид господарського товариства, галузь промисловості, статутна діяльність).

Прізвище, ім' я та по батькові фахівця кредитного відділу, який безпосередньо відповідає за кредит.

Прізвища, імена та по батькові керівників підприємства-позичальника.

Дата підписання кредитної угоди та дата фактичної видачі кредиту.

Дата погашення кредиту.

Первісна сума виданого кредиту.

 

Непогашений залишок кредитної заборгованості.

Процентна ставка на час видачі кредиту, поточна процент­на ставка та при потребі ставка пені.

Вид та сума забезпечення кредиту (застава, гарантія або поручительство).

Зазначається, чи кредит є строковим, пролонгованим, про­строченим, реструктуризованим, чи припинене нарахування за ним відсотків.

Мета кредиту.

Умови погашення кредиту (яким чином та коли сплачуєть­ся основна сума заборгованості та відсотки за нею).

Основне та додаткове джерело погашення кредитної забо­ргованості.

Категорія позичальника.

Класифікація кредиту.

Сума резерву на покриття можливого збитку щодо цього кредиту. Кредитний контролер — внутрішній аудитор при пере­вірці повинен вказати, чи відповідає ця сума категорії кредитного ризику.

Для короткострокових кредитів і кредитних ліній вказу­ється:

 

на яку дату сума кредитної заборгованості була найбільшою за останні 12 місяців;

найбільша сума непогашеної кредитної заборгованості за останні 12 місяців;

на яку дату сума кредитної заборгованості була найменшою за останні 12 місяців;

найменша сума непогашеної кредитної заборгованості за останні 12 місяців.

Дата внесення останніх змін і дата перевірки кредитним контролером/внутрішнім аудитором.

Аналіз даних про попередні відносини між банком і пози­чальником у зв' язку з наданими кредитами, та зазначається: скі­льки разів кредити цьому позичальникові зараховувалися до ка­тегорії прострочених, кількість пролонгацій кредитів та про пе­реоформлення заборгованості новою кредитною угодою.

Оцінка фінансового стану.

Дата останнього фінансового звіту позичальника, що по­даний банку.

Аналіз надходжень позичальника, інформація про зрос­тання обсягу реалізації його продукції, прибутковість його бізне­су, інші показники.

Дані щодо достатності обсягу грошових надходжень на рахунок позичальника для сплати його боргів, особливо для тер­мінових кредитів (якщо сума кредиту та відсотки за його викори­стання погашаються поступово протягом строку дії кредитної угоди, а не одноразово, тобто повна сума в строк погашення).

Показники платоспроможності позичальника.

Показники фінансової стійкості.

На підставі оцінки фінансового стану позичальника та ста­ну обслуговування ним боргу визначається класифікація кредиту (з обгрунтуванням висновків).

Перелік виявлених порушень, у тому числі відсутність фі­нансових звітів, порушення внутрішніх положень банку та нор­мативно-правових актів тощо.

Надалі, якщо відбуваються зміни відносно даних позичальни­ка, заповнюється новий бланк кредитної історії. Існування креди­тних історій змушує позичальників чесніше ставитися до вико­нання своїх зобов'язань перед банками. Якщо позичальник знати­ме, що негативна інформація потрапить до його кредитної історії й отримати наступний кредит буде проблематично, він зробить усе, щоб своєчасно погасити кредит.

Очевидно, аналіз кредитоспроможності позичальника не по­винен обмежуватись виключно вивченням його кредитної історії. Мінімізації ризику за позичковими операціями банку, а відтак і ефективність організації грошово-кредитних відносин загалом забезпечується діагностикою показників фінансової стійкості під­приємства. З таких позицій методика оцінки кредитоспроможно­сті має передбачати по суті використання якомога більшої кіль­кості показників, що характеризують реальні можливості ефекти­вного використання і своєчасного погашення підприємством позичених коштів.

Оптимальним варіантом діагностики є оцінка різноманітних аспектів діяльності позичальника, проведення не лише ретроспе­ктивного аналізу — на основі фактичних даних із наданої клієн­том звітності, але й аналізу перспективного, що може здійснюва­тись на основі прогнозних величин, представлених клієнтом, або розрахунку самого банку, виходячи із тих тенденцій, що склалися у динаміці змін відповідних показників у минулі періоди. Аналіз на перспективу має сприяти ефективному спостереженню за впливом виявлених ризиків на діяльність клієнта і прогнозуван­ню появи чи відсутності нових ризиків, які зумовлюють можли­вість невиконання позичальником своїх зобов' язань за отрима­ними кредитами.

Разом з тим оцінка кредитоспроможності позичальника в май­бутньому може достатньою мірою спиратися на стан справ у ми­нулі періоди лише за умов стабільної економічної ситуації, або принаймні стійкого положення клієнта. Коли ж мають місце ви­сокі темпи інфляції, спад виробництва, непередбачувані правові умови ведення господарської діяльності, точність прогнозів на перспективу суттєво знижується. Напрямом же до вирішення цієї проблеми (окрім безпосереднього коригування динаміки показ­ників на темпи інфляції) може слугувати розширення складу фі­нансових показників, які використовуються банком для аналізу кредитоспроможності позичальника, що дає можливість отрима­ти різнобічну оцінку його господарської діяльності та до деякої міри нівелювати розбіжності, що можуть виникати між прогно­зованими і фактичними тенденціями, що складаються у процесі індивідуального відтворення.

Показники фінансової стійкості характеризують стан підпри­ємства з точки зору оцінки банком структури і співвідношень між різними джерелами грошових ресурсів клієнта та їх впливу на рівень кредитного ризику. У даному випадку йдеться про не­обхідність оцінки того аспекту діяльності позичальника, який ви­значає, наскільки раціонально сформована структура джерел ко­штів, що використовуються у виробничому процесі, і, відповідно, наскільки ефективним є залучення банківських кредитів.

Загалом усі показники фінансової стійкості підприємства умо­вно можна поділити на дві підгрупи.

Одна з них характеризує структуру розміщення авансованого у господарську діяльність капіталу за джерелами його формуван­ня та видами.

Інша підгрупа показників відображає ту роль, яку відіграють залучені на різних умовах ресурси у господарській діяльності підприємства і рівень забезпеченості позичальника власним капі­талом. Дані показники дають змогу оцінити розмір власного ка­піталу позичальника та рівень його залежності від позичених ко­штів. Це показує, з одного боку, наскільки кредити банку під­кріплюються власними інвестиціями підприємства, а з іншого — наскільки воно є вразливим до зміни зовнішніх умов проваджен­ня господарської діяльності, особливо це стосується кон' юнктур-них коливань на фінансовому ринку.

В кінцевому підсумку, чим більша залежність позичальника від залучених джерел, тим нижча його кредитоспроможність. Ра­зом з тим остаточний висновок про доцільність видачі кредиту підприємству значною мірою залежить від ефективності викори­стання ним у господарському процесі всього капіталу (як власно­го, так і залученого).

Показники ефективності господарської діяльності підприємс­тва, попри їх важливість для оцінки перспектив використання за­лучених на кредитній основі ресурсів, повинні займати за своєю кількістю і складом належне місце у методиках оцінки кредито­спроможності.

Банк, надаючи кредит суб'єкту господарювання, ризикує кош­тами своїх вкладників і акціонерів, а тому незалежно від того, на який строк ресурси передаються у тимчасове користування, мож­ливість їх своєчасного повернення значною мірою залежить від здатності позичальника ефективно використовувати авансований у виробництво капітал, причому не лише власний, а й залучений.

Загальна сукупність показників, яка відображає економічну ефективність діяльності позичальника і яку доцільно використо­вувати при аналізі кредитоспроможності суб' єкта господарюван­ня, може бути класифікована за трьома основними підгрупами, що характеризують такі ключові. Результати діяльності підпри­ємства: 1) рентабельність; 2) оборотність активів; 3) виробничий потенціал.

Показникам рентабельності (прибутковості) належить ключо­ве місце в оцінці кінцевих результатів господарської діяльності підприємства з точки зору найважливішого критерію, за яким аналізується його ефективність, — розмір отриманого за звітний період прибутку різних видів. За величину прибутку може бути використаний чистий прибуток (тобто залишок створеного при­бутку після сплати податку на прибуток за певний період), ство­рений прибуток та прибуток за наслідками операційної господар­ської діяльності.

Інша група показників, яка може бути використана для оцінки ефективності господарської діяльності, відображає оборотність активів підприємства загалом та його окремих складових частин. Зниження оборотності відповідних активів не сприяє позитивній оцінці кредитоспроможності позичальника.

Окрему групу показників, що характеризують ефективність господарської діяльності позичальника, формують дані, котрі ві­дображають його виробничий потенціал, тобто загальні можли­вості і перспективи розширення операцій з виробництва і реалі­зації продукції, виконання робіт, надання послуг.

Зрозуміло, що чим більша частина прибутку, отриманого під­приємством, реінвестується на розвиток виробництва, тим кращі перспективи позичальника щодо розширення його діяльності, збільшення доходів, а відтак і погашення банківських кредитів за рахунок первинних джерел.

Що стосується критеріїв, за якими здійснюється оцінка по­зичальників на основі наведеної системи показників кредито­спроможності, то вони мають бути індивідуальні для кожного банку, засновуватись на його практичному досвіді і специфіці того складу клієнтури, яку він обслуговує (з врахуванням галу­зевих, регіональних та інших особливостей діяльності підпри­ємств).

У той же час, попри корисність і необхідність розрахунку роз­глянутих показників кредитоспроможності, не викликає сумнівів, що кожен із них відображає лише окремі сторони діяльності під­приємств, а тому їх оцінка сама по собі, звісно, не може характе­ризувати здатність позичальника до своєчасного повернення отриманих в позику коштів. При цьому надання переваги якійсь одній групі показників є недоцільним із суто практичних мірку­вань, пов' язаних із неможливістю отримання комплексної інфор­мації про всі аспекти діяльності підприємства, які так чи інакше позначаються на його взаєминах із комерційним банком.

Водночас, лише використання сукупності усіх факторів (пла­тоспроможності, фінансової стійкості, надійності, рентабельнос­ті, оборотності активів, виробничого потенціалу) можна вважати оптимальним напрямом аналізу кредитоспроможності у тій його частині, яка здійснюється на основі даних, представлених майбу­тнім позичальником комерційному банку.

Необхідно підкреслити, що у зв' язку з тим, що основним негативним моментом використання фінансових показників для оцінки кредитоспроможності позичальника є їх фрагмен­тарний характер, за якого стан справ господарюючого суб' єкта відображається на якусь певну дату в минулому, на основі да­них про залишки коштів, то в якості основного напряму усу­нення цього недоліку слід вважати активніше використання банківськими установами даних про обороти, що дає можли­вість більш повно оцінювати можливості погашення позичок.

Річ у тім, що порівняння різних залишків, наприклад, грошо­вих коштів і товарних запасів, із даними про величину креди­торської заборгованості і зобов' язань перед банком (при роз­рахунку тих же показників ліквідності) не може, в принципі, виступати достатньою підставою для оцінки перспектив пове­рнення кредиту, оскільки тут не беруться до уваги обсяги і строки обороту параметрів, що зіставляються. Так, при одна­кових залишках порівнюваних величин, але при різному обся­гу і неоднакових строках обороту можуть виникнути чималі труднощі із погашенням позики (особливо якщо йдеться про зміни між звітними датами). Тому при оцінці кредитоспромо­жності доцільно використовувати дані про обороти, для чого необхідний аналіз грошового потоку підприємства.

Слід зазначити, що основними можливостями для позичаль­ника погасити отриманий в банку кредит є:

використання поточних доходів від господарської діяль­ності;

спрямування на погашення заборгованості коштів третіх осіб, що є учасниками кредитної угоди — поручителів, гарантів, страхових організацій;

реалізація власного майна чи передача банку заставлених цінностей, тобто зменшення відповідних активів на величину по­гашеної заборгованості.

Очевидно, оптимальним варіантом реалізації інтересів кре­дитора стосовно повернення йому наданої в позику вартості є орієнтація на перше джерело погашення кредиту, так як викори­стання двох інших (вторинних джерел) так чи інакше пов' язане із порушенням нормальної підприємницької діяльності, вказую­чи на неможливість розрахунків підприємства з банком за раху­нок поточних доходів. Тому для комерційного банку оцінка мо­жливостей підприємства повернути позичку за рахунок поточних надходжень, в результаті нормального перебігу виро­бничого процесу, виявляється вагомим аргументом на користь прийняття рішення про доцільність кредитування. Відтак про­ведення аналізу грошового потоку підприємства є саме тим ін­струментом, який дозволяє вирішити це питання з огляду пере­дусім на перспективи використання первинних джерел пога­шення кредиту.

Указаний аналіз передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і витрат за певний період, тобто свого роду «припли­ву» і «відпливу» коштів, що загалом характеризує їх оборот у підприємства, вказуючи на його можливості за рахунок поточних доходів погашати позику. При цьому аналіз грошового потоку здійснюється, як правило, за період не менший за строк, на який видається кредит. У даному разі оцінка тих тенденцій з оборотом коштів клієнта, які склалися в минулі періоди, і їх екстраполяція на перспективу може надати комерційному банку певну уяву про майбутні можливості позичальника з використання наданих йому кредитів.

Одним із найбільш простих способів такої оцінки є зіставлен­ня загального обсягу доходу (виручки) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг із розміром наявної у підприєм­ства кредиторської заборгованості, що загалом дає можли­вість розрахувати величину грошових надходжень, отриманих суб' єктом господарювання за період, що аналізується. Іншими словами, порівнюється динаміка поточних надходжень коштів підприємству від його діяльності із обсягами тих витрат, які ма­ють бути здійснені за зобов' язаннями позичальника у періоді, який аналізується та робляться висновки на найближчу перспек­тиву.

Зміст розрахунків полягає у визначенні прийнятної для банку суми кредиту, яка може бути надана підприємству з огляду на се­редні темпи зростання грошового потоку, що екстраполюється на найближчий майбутній період. У даному разі сума кредиту, який клієнт бажає отримати в банку, а також процентів за користуван­ня позикою не повинна перевищувати очікуваного грошового по­току, розрахованого на основі динаміки грошових надходжень підприємства у попередні періоди.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлю­ються кожним банком самостійно його внутрішніми положення­ми щодо проведення кредитних операцій з урахуванням вимог, у яких мають бути визначені грунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контра­гентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінан­сового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід' ємним додатком до внутрішньобанківського по­ложення про кредитування.

Зазначені вимоги банку щодо оцінки фінансового стану по­зичальника є мінімально необхідними. Банки мають право са­мостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансово­го стану позичальника, що підвищує вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного кон­тролю за ними.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та від­повідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економі­ки, сезонність виробництва, оборотність активів), ліквідності ба­лансу, становища на ринку тощо.

Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцін­ки його фінансового стану визначається на підставі основних по­казників та коригується з урахуванням додаткових (суб' єктив-них) показників.

Суб' єктивні чинники, що характеризують позичальника, оці­нюються за такими показниками:

ринкова позиція позичальника, його залежність від циклі­чних і структурних змін в економіці та вид економічної діяль­ності;

наявність державних замовлень і державна підтримка пози­чальника;

ефективність системи управління господарською діяльністю позичальника;

професіоналізм керівництва та його ділова репутація.

Нині для оцінки кредитоспроможності підприємств банки ви­користовують власні методики оцінки фінансового стану, що за­стосовуються у випадках:

надання кредитів, гарантій, порук;

розрахунку резервів можливих втрат за кредитними опера­ціями;

вивчення якості позик.

Для оцінки класу позичальника розглядаються:

показники фінансового стану;

кредитна історія;

об' єктивні фактори діяльності позичальника;

додаткові фактори.

Як приклад оцінки позичальника, розглянемо одну із методик (найменування показників і алгоритми їх розрахунку наведені відповідно до діючого положення в банку), що використовують українські банки (табл. 9.2.1).



 

1.2. Показники фінансової стійкості

1. Коефіцієнт автономії

К„ = ВК:А

Кн<0,1

0

 

 

0,1 <КН<0,5

25

 

 

0,5 <КН< 1,0

50

Вк — власний капітал; А — активи. При умові, якщо Вк < 0, коефіцієнт не розраховується

2. Коефіцієнт незалежності

Кс - Зк : Вк

Кс>1,5

0

 

 

1<Кс< 1,5

25

 

 

0,5 <КС< 1,0

50

 

 

0 < Кс < 0,5

75

Зк — залучені кошти, які складаються з довгострокових та поточних зобов'язань. При умові, якщо Вк < 0, коефіцієнт не розраховується

3. Коефіцієнт забезпеченості влас­ними коштами

К0   Вок : А0

Ко<0,1

0

 

 

0,1 <Ко<0,25

25

 

 

0,25 < К0 < 0,5

50

 

 

К0 > 0,5

75

Вок — власний оборотний капітал, який розраховується як різниця між оборотними активами та поточними зо­бов'язаннями (Вок > 0). При умові, якщо Вок < 0, коефіцієнт не розраховується

4. Коефіцієнт маневреності власних коштів

Км - (Вк - Ан) : Вк

Км < 0,25

25

 

 

0,25 < Км < 0,5

50

 

 

Км>0,5

75

Ан — необоротні активи. При умові, якщо Вк < 0 або (Вк - Ан) < 0, коефіцієнт не розраховується

Найменування

Розрахунок

Значення

Бали

1

2

3

4

1.3. Показники фінансово-економічної діяльності, які розглядаються в динаміці

1. Коефіцієнт довгострокового залу­чення позикових коштів

КДз = Д3:(Вк + Д3)

Зменшення

Дз — довгострокові зобов'язання

//. Показники рентабельності

2.1. Рентабельність активів

Р = ч ■ д

-1 а       чі ■ -<Ч:ер

Збільшення

Чп — чистий прибуток; Асер — середньорічна вартість активів розраховується як (активи на початок періоду + активи на кінець періоду) : 2

2.2. Рентабельність продаж

Р = ч ■ ч

п      чі ■ чі

Збільшення

Чд — чистий дохід

При наявності у підприємства збитків показники рентабельності не розраховуються

3. Коефіцієнт оборотності активів

ТС   = "Ц  ■ А

■^оа      чі ■ -<Ч:ер

Збільшення

4. Коефіцієнт оборотності матеріа­льних запасів

К03 = Чд:ТМЗсер

Збільшення

ТМЗсер - середньорічна вартість товарно-матеріальних запасів розраховується як (ТМЗ на початок періоду + ТМЗ на кінець періоду) : 2

5. Коефіцієнт оборотності дебітор­ської заборгованості

К0д     Чд . Дсер

Збільшення

 

 

 

 

 

 

Дсер - середньорічна сума дебіторської заборгованості розраховується як оду + дебіторська заборгованість на кінець періоду) : 2

(дебіторська заборгованість на початок пері-

6. Коефіцієнт валового прибутку

КВп   Вп . Чд

Збільшення

Вп — валовий прибуток; Чд — чистий дохід

7. Коефіцієнт якості дебіторської за­боргованості

КДТ = ДЧ:Д3

Збільшення

Дч — дебіторська заборгованість за товари та послуги (чиста реалізаційна вартість); Д3 — дебіторська заборгованість за товари та послуги (первісна вартість)

8. Коефіцієнт кредиторської забор­гованості

КК, = 1^:10,

Збільшення

Ктд — кредиторська заборгованість (довгострокові зобов'язання); Ктз — загальна кредиторська заборгованість (довго­строкові та поточні зобов'язання)

9. Коефіцієнт собівартості

КСВ - Св : В

Зменшення

Св — собівартість реалізованої продукції; В — дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

Наведені вище показники розглядаються в динаміці за квартал (значення позитивну зміну позичальнику додається 25 балів.

на початок та на кінець кварталу). За кожну

1.4. Обороти за рахунками

1. Достатність оборотів по рахунках до зобов'язань

Кд   НСм ■ Ск

Кд > 2,0

100

 

 

1,5 <КД<2,0

75

 

 

1,0<КД< 1,5

50

 

 

0,5 <КД< 1,0

25

 

 

0,25 < Кд < 0,5

10

 

 

Кд < 0,25

0

Найменування

Розрахунок

Значення

Бали

1

2

3

4

Нсм — середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців. У разі, якщо серед­ньомісячні надходження більші, ніж середньомісячна виручка від реалізації за аналогічний період коефіцієнт розрахо­вується як: Кд = Вс : Ск; Вс — середньомісячний дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); Ск — сума кредиту

2. Оборот по всіх рахунках клієнта (в тис. грн)

Розраховується  як середньомісячні надходження на рахунки позичаль­ника протягом трьох останніх міся­ців.

>10 000

100

 

 

5000—9999

75

 

 

2000^999

60

 

 

1000—1999

50

 

 

500—999

30

 

 

100—499

20

 

 

< 100

10

3. Динаміка середньомісячних оборотів по рахунках

Збільшення

50

 

Зменшення

0

При розрахунку використовуються середньомісячні обороти по рахунках за звітний квартал порівняно з попереднім кварталом. Для підприємств з сезонним характером виробництва дані за звітний квартал порівнюються з даними за аналогічний період минулого року

4. Наявність рахунків в інших банках щодо частки їх середньомісячних оборотів в оборотах за всіма рахунками клієнта

< 25 %

25

 

 

 

 

 

 

> 25 % та < 50 %

10

> 50 % та < 75 %

0

>75%та< 100%

-25

Не має рахунків в інших банках

50

//. Кредитна історія

1. Наявність погашених кредитів у банку розглядається за останні 3 ро­ки, а в

Кредитами не користувався

0

 

Кредит і відсотки були погашені своєчасно

50

 

Кредит та/ або відсотки погашалися

 

разі наявності  декількох кредитів показник оцінюється за найгіршим

з простроченням: до 10 днів

—10

 

від 10 до 30 днів

—20

 

від 30 до 60 днів

—30

 

понад 60 днів

—50

2. Наявність діючих кредитів

Кредити є в інших банках

—25

 

Є декілька кредитів у банку

—10

///. Об'єктивні фактори діяльності клієнта

1. Місцезнаходження клієнта (фак­тичне)

м. Київ та область (для філіалів банку область, де розташовано філіал)

25

 

інші області України

10

 

країни СНД

5

 

інші країни

0

Найменування

Розрахунок

Значення

Бали

1

2

3

4

2. Термін існування підприємства

Більше 5 років

50

 

3—5 років

25

 

1—3 роки

10

 

Менше 1 року

5

3. Наявність контролю за поточною діяльністю клієнта:

а) частка банку в статутному капіталі, %

>30

50

 

>20<30

25

 

> 10 < 20

15

 

>0< 10

5

 

0

0

б) керівник клієнта (директор, фінансовий директор, заступник директора — з правом підпису платіжних документів) є співробітником банку

Так

25

 

Ні

0

4. Кількість місяців, що залишилася до погашення кредиту (від звітної дати, на яку проводиться оцінка)

більше 12 місяців

5

 

6—12 місяців

10

 

3—6 місяців

25

 

1—3 місяця

35

 

ДО 1 МІСЯЦЯ

50

 

 

 

 

 

 

5. Специфіка діяльності клієнта.

5.1. Сезонність діяльності

Так

-20

5.2. Наявність власної нерухомості, торгівельної мережі, зареєстрованої торгової марки

Так

30

5.3. Контрагенти за кредитною угодою

Постійні

25

 

Разові

0

5.4. Наявність постійної валютної виручки

Так

25

6. Рівень менеджменту:

Високий

20

 

Достатній

0

 

Низький

-20

IV. Додаткові фактори

1. Причетність (утягнення) позичальника в судові розгляди (наявність судових позовів до клієнта, можливість застосування до нього штрафних санкцій, арешт поточного рахунку тощо)

Так

-30

 

Ні

0

2. Участь клієнта в спільних проектах, програмах з банком

Так

20

 

Ні

0

3. Наявність державної підтримки клієнта

Так

20

 

Ні

0



При зарахуванні позичальника до відповідного класу слід вра­ховувати наступне:

якщо відсутня достовірна фінансова звітність, що підтвер­джує оцінку фінансового стану позичальника, а також немає на­лежним чином оформлених документів, на підставі яких здійс­нювалася кредитна операція, то такий позичальник має класифікуватися не вище класу «Г»;

якщо проти позичальника порушено справу про банкрутст­во, то такий позичальник не може бути віднесений вище кла­су «Г»;

якщо позичальника визнано банкрутом в установленому чинним законодавством порядку, то такий позичальник повинен бути віднесений до класу «Д»;

якщо під час попередньої класифікації позичальника було віднесено до класу «Г», та на дату здійснення наступної оцінки фінансового стану юридичної особи немає безсумнівних підтвер­джень про можливість поліпшення протягом одного місяця фі­нансового стану позичальника або рівня забезпечення за кредит­ною операцією, то такого позичальника потрібно класифікувати на клас нижче клас «Д»;

якщо за результатами оцінки фінансового стану у позича­льника виявлені поточні збитки, а діяльність останнього звітного року є прибутковою та інші показники на достатньому рівні, то позичальник відноситься до відповідного класу;

якщо фінансовим результатом діяльності є збиток (нарос­таючим підсумком), то позичальник не може бути класифікова­ний вище класу «Г»;

— якщо установа банку здійснює довгострокове кредитування під інвестиційний проект, розрахунок ефективності якого (в тому числі доходу, що планується отримати від його реалізації) забез­печує погашення кредиту і відсотків/комісій, за ним, відповідно до умов кредитної угоди, а також за умови, що бізнес-план реалі­зації інвестиційного проекту виконується, то клас позичальника може бути підвищено на один рівень.

Якщо на час укладення договору пролонгації (тобто продов­ження строку дії договору) кредитної операції з кредитоспромо­жним і надійним позичальником, якого віднесено до класу «А» або «Б», не спостерігається погіршення його фінансового стану і відсотки сплачуються своєчасно (за умови, що сплата відсотків за договорами передбачена не рідше одного разу на квартал), то та­ка операція вважається строковою, тобто пролонгованою без зниження класу позичальника. Разом з тим надходження (крім кредитних коштів) на рахунки позичальника (контрагента банку) протягом первісного строку користування кредитними коштами, згідно з кредитним договором, мають перевищувати розмір забо­ргованості за кредитом не менше, ніж у два рази та засвідчувати­ся документально.

Визначений клас позичальника дає йому наступну характери­стику:

Клас «А» — фінансова діяльність добра, що свідчить про мо­жливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними опе­раціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фі­нансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми доку­ментами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника — бездоганна. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні.

Клас «Б» — фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А», але ймовірність під­тримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що став­лять під загрозу достатність надходжень коштів для обслугову­вання боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу «Б», мають бути лише потенційними. За наявності реа­льних недоліків клас позичальника потрібно знизити.

Клас «В» — фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спосте­рігається можливість виправлення ситуації і покращення фінан­сового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартос­ті, правильності оформлення угод про забезпечення тощо.

Клас «Г» — фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостері­гається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованос­ті та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосу­ватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час проведення наступної кла­сифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівень забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифі­кувати на клас нижче (клас «Д»). До цього класу належить пози­чальник/контрагент банку, проти якого порушено справу про ба­нкрутство.

Клас «Д» — фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною га­рантією), ймовірності виконання зобов' язань позичальником/ контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в устано­вленому чинним законодавством порядку.

Щомісяця здійснюється оцінка погашення позичальником кредитної заборгованості, за якою стан взаємовідносин може бути:

«добрим»: якщо заборгованість за кредитом і відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною за­тримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано без зниження класу позичальника та відсотки/комісії за ним сплачу­ються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано із зниженням класу позичальника до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачу­ються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

«слабким»: якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються з максималь­ною затримкою від 8 до 30 днів; або кредит пролонговано із зни­женням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але від­сотки/комісії сплачуються в строк або з максимальною затрим­кою до 30 днів;

«незадовільним»: якщо заборгованість за кредитом простро­чена понад 90 днів; або кредит пролонговано із зниженням класу позичальника понад 180 днів.

Якщо одна з вимог кожного підпункту, що характеризує групу кредитної операції за станом обслуговування боргу позичальни­ками / контрагентами, не виконується, то така операція зарахову­ється до групи на один рівень нижче.

Обслуговування боргу не може вважатися «добрим», якщо за­боргованість за кредитною операцією включає залишок рефінан-сованої заборгованості, тобто якщо відбувається погашення ста­рої заборгованості за рахунок видачі нового кредиту.

При визначенні групи кредитної операції також мають урахо­вуватися зміни початкових умов кредитної угоди щодо сум і строків погашення основного боргу і відсотків за ним (якщо такі зміни відбулися з погіршенням умов для кредитора).

Якщо позичальник має заборгованість одночасно за кількома кредитами, то оцінка обслуговування позичальником боргу ґрун­тується на кредитній заборгованості, що віднесена до нижчої групи.

Зобов' язання за наданими гарантіями, поруками та авалями щодо стану обслуговування боргу вважається «добрим» до часу їх виконання за умови своєчасної сплати контрагентами відсот­ків/комісій відповідно до умов угоди.

Відповідно до визначеного класу позичальника і стану взає­мовідносин здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія кредитної операції (табл. 9.2.3).

Якщо позичальник за результатами оцінки фінансового стану віднесений до класу «В» або «Г» і стан повернення ним боргу протягом останніх шести місяців визначений як «добрий» (крім договорів, пролонгованих із зниженням класу позичальника), то така кредитна операція класифікується як «під контролем» (якщо позичальник віднесений до класу «В») або «субстандартна» (як­що позичальник віднесений до класу «Г»). Така ж вимога за цими


До категорій кредитних операцій «стандартних» і «під конт­ролем» не можуть відноситися пільгові кредити. Пільговими вважаються кредити, що надані позичальникам на більш сприят­ливих умовах, ніж це встановлено внутрішніми документами ба­нку, що визначають його кредитну та облікову політику і відпо­відають законодавству України.

Під час класифікації операцій за врахованими векселями, крім оцінки фінансового стану визначеної банком зобов' язаної за векселем особи, також ураховується строк погашення забор­гованості.

Якщо заборгованість за простроченими векселями простроче­на не більше ніж 30 днів, то така кредитна операція не може бути класифікована вище ніж «сумнівна».

Заборгованість за простроченими векселями зі строком про­строчення більше ніж 30 днів має належати до категорії «безна­дійна».

Для оцінки кредитного ризику позичальника можна викорис­товувати національну шкалу кредитних рейтингів (табл. 9.2.4).

Кредитний рейтинг позичальника характеризує рівень його спроможності своєчасно та в повному обсязі виплачувати відсот­ки і основну суму за борговими забов' язаннями.

Кредитні рейтинги можуть бути короткостроковими (кредит­ний ризик у короткостроковій перспективі — до одного року) і довгостроковими (кредитний ризик у довгостроковій перспекти­ві — понад один рік).



 

Позначки

 

кредитних

Характеристика позичальника

рейтингів

 

1

2

иаСС

Існує висока вірогідність дефолту за борговими зобов'язаннями позичальника в комерційних, фінансових та еконо­мічних умовах

иаС

Найближчим часом очікується дефолт за борговими зобов'язаннями позичальника (зокрема у разі порушення справи про банкрутство, анулювання ліцензії на провадження основної діяльності, очікуваної ліквідації позичальника, вине­сення судового рішення про накладення стягнення на майно чи в іншому аналогічному випадку), але виплати за бор­говими зобов'язаннями на даний час не припинені

иаО

Виплати відсотків і основної суми за борговими зобов'язаннями припинені позичальником без досягнення згоди кре­диторів щодо реструктуризації заборгованості до настання строку платежу

2. Короткострокові кредитні рейтинги (до одного року)

2.1. Інвестиційний рівень

иаКІ

Винятковий (найвищий) рівень спроможності позичальника своєчасно та в повному обсязі виплачувати відсотки і основну суму за борговими зобов'язаннями. Фінансовий стан позичальника дає змогу запобігти будь-яким ризикам, що можуть виникнути в короткостроковому періоді

иаК2

Дуже високий рівень спроможності позичальника своєчасно та в повному обсязі виплачувати відсотки і основну су­му за борговими зобов'язаннями. Фінансовий стан позичальника дає змогу запобігти передбачуваним ризикам у ко­роткостроковому періоді

иаКЗ

Достатня спроможність позичальника своєчасно та в повному обсязі виплачувати відсотки і основну суму за борго­вими зобов'язаннями. Фінансовий стан позичальника задовільний, щоб запобігти передбачуваним ризикам у корот­костроковому періоді

2.2. Спекулятивний рівень

иаК4

Сумнівна спроможність позичальника своєчасно та в повному обсязі виплачувати відсотки і основну суму за борго­вими зобов'язаннями. Фінансовий стан позичальника найвірогідніше є недостатньо високим, щоб запобігти передба­чуваним ризикам у короткостроковому періоді

иаК5

Вірогідна неспроможність позичальника своєчасно та в повному обсязі виплачувати відсотки і основну суму за бор­говими зобов'язаннями. Фінансовий стан такого позичальника не дає змоги запобігти передбачуваним ризикам у ко­роткостроковому періоді

иаКХ)

Позичальник оголосив дефолт за борговими зобов'язаннями


Значення кредитних рейтингів варіюються в межах від позна­чки «иаААА» (найвища кредитоспроможність) до позначки «иаО» (дефолт) — для довгострокових кредитних рейтингів; у межах від позначки «иаК1» (найвища кредитоспроможність) до позначки «иаКО» (дефолт) — для короткострокових кредитних рейтингів.

Прогноз кредитного рейтингу (позитивний, стабільний чи не­гативний) є коментарем стосовно переважних тенденцій, які впливають на кредитний рейтинг, з точки зору його можливої (але не обов'язкової) зміни в подальшому.