9.1. Механізм формування залучених фінансових ресурсів підприємства

 

Підприємства формують фінансові ресурси за рахунок надходжень від власників (власний капітал) та (або) — зо­бов'язань перед кредиторами (довгострокові і поточні зо­бов'язання, забезпечення, доходи майбутніх періодів). Кредито­ри — це юридичні та (або) фізичні особи із зовнішніми і внутрішніми ознаками, що мають підтверджені грошові вимоги до підприємства.

При формуванні фінансових ресурсів за рахунок кредиторів підприємство є позичальником, який отримує активи у тимчасове користування. Необхідність кредиторів, як джерела фінансових ресурсів, закономірне явище ринкової економіки, притаманне нормальному та ефективному функціонуванню господарюючих суб'єктів. З одного боку, у кожного підприємства періодично з' являється об' єктивна необхідність в залученні фінансових ре­сурсів у кредиторів, з другого — у нього в силу ряду обставин наявні тимчасові вільні активи, якими можуть користуватись ін­ші суб'єкти господарювання. У позичальників тимчасове залу­чення активів кредиторів відбувається для формування окремих об'єктів та забезпечення господарських процесів, зокрема:

необоротних активів;

запасів;

здійснення розрахунків за зобов' язаннями.

Ці обставини виникають, якщо рух матеріальних потоків, ро­біт і послуг підприємства, тобто, потреба в ресурсах, випереджає грошові надходження. Тоді підприємства, споживачі ресурсів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кош­ти, що може зупинити нормальний процес господарської діяль­ності.

Водночас, коли рух грошових потоків випереджає потребу в ресурсах, то у підприємства нагромаджуються тимчасово вільні кошти. Це відбувається внаслідок:

незбігу моменту продажу об'єктів господарювання, тобто вивільнення грошових коштів з їх черговим авансуванням в ак­тиви;

постійної заборгованості з оплати праці;

накопичення коштів у сумі амортизаційних відрахувань, призначених для відтворення основних засобів;

тимчасового невикористання чистого прибутку і бюджетних коштів для цільового фінансування господарської діяльності;

розриву в часі між моментом прийняття рішення щодо опла­ти заборгованості і зарахування її одержувачу;

формування грошових заощаджень для розрахунків з опода­ткування і здійснення соціальних витрат.

Для визначення необхідної підприємству величини залучення фінансових ресурсів (ФРК) за рахунок зобов'язань перед креди­торами можна користуватися формулою:

ФРК = ППА - ВЗА - ПАП + ЗГК,

де ППА — потреба підприємства в прирості активів; ВЗА — фо­рмування активів за рахунок зовнішніх власних фінансових ре­сурсів; ПАП — поповнення активів за рахунок чистого прибутку; ЗГК — зменшення вільних залишків грошових коштів.

Найважливіші ознаки залучених фінансових ресурсів підпри­ємства наведені в табл. 9.1.1.

Підприємство здійснює формування залучених фінансових ресурсів з наступних джерел:

забезпечення майбутніх витрат і платежів (резерв коштів для забезпечення виплат відпусток та гарантійних зобов' язань);

цільове фінансування (надходження коштів на фінансування заходів цільового призначення);

фінансове зобов' язання (залучення позикових коштів);

кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги (за­боргованість постачальникам та підрядникам за одержані товар­но-матеріальні цінності, виконані роботи і надані послуги);

одержані аванси (попередня оплата покупцями і замовника­ми під поставку матеріальних цінностей, виконання робіт та на­дання послуг);

податкові платежі (нараховані платежі, що справляються в дохід бюджету);

ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАЛУЧЕНИХ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ У КРЕДИТОРІВ ДЛЯ ПОТРЕБ ПІДПРИЄМСТВА


платежі, пов'язані з витратами на соціальні заходи (нарахо­вані зобов'язання за страхуванням);

оплата праці (нараховані та не одержані доходи персоналу);

платежі, пов'язані з розподілом власного капіталу;

доходи майбутніх періодів (одержані доходи під майбутні витрати).

Важливе місце серед залучених фінансових ресурсів підпри­ємства посідають кредитні операції.

Кредитні операції (кредит) — вид активних операцій, пов'яза­них з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове корис­тування за певних умов, а також надання гарантій, поручитель­ств, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі враху­вання векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов' язання бо­ржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зо­бов' язання з виплати процентів та інших зборів з такої суми (від­строчення платежу). Кредитні операції класифікуються залежно від рівня ризику і поділяються на: «стандартні», «під контролем», «субстандартні», «сумнівні» та «безнадійні».

Класифікація кредитних операцій — це оцінка рівня ризику за кожною кредитною операцією з урахуванням фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та рівня забезпечення кредитної операції.

Кредитний ризик — ризик невиконання позичальником (конт­рагентом банку) зобов' язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься).

Стандартні кредитні операції — операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить один відсоток чистого кредитного ризику.

Операції під контролем — кредитні операції, за якими креди­тний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виник­нення несприятливої для позичальника ситуації та становить п' ять відсотків чистого кредитного ризику.

Субстандартні кредитні операції — операції, за якими кредит­ний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 відсотків чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в стро­ки передбачені кредитним договором.

Сумнівні кредитні операції — операції, за якими виконання зобов' язань з боку позичальника банку в повній сумі (з ураху­ванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборго­ваності низька та становить 50 відсотків чистого кредитного ри­зику.

Безнадійні кредитні операції — операції, ймовірність вико­нання зобов' язань за якими з боку позичальника банку (з ураху­ванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного до­говору, що укладається між кредитором і позичальником у пись­мовій формі, за яким банк або інша фінансова установа (кредито-давець) зобов' язуються надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов' язується повернути кредит і сплатити відсот­ки. У кредитному договорі вказується мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зо­бов' язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кре­дит, обов' язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та по­гашення кредиту.

Банки здійснюють такі види кредитних операцій: розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик; організацію купівлі та продажу цінних паперів за дору­ченням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені; надання гарантій і поручительств та інші зо­бов' язання від третіх осіб, які передбачають їх виконання в гро­шовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факто­ринг); лізинг.

В процесі господарювання можуть використовуватися насту­пні форми кредиту:

Банківський кредит — це будь-яке зобов'язання банку нада­ти певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку по­гашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання зі сплати відсотків та інших зборів з такої суми.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту. Учасники кредитних відносин регулюють свої господарські відносини і мо­жуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів — зобов'язань боржника сплатити кредитору вказану суму у визначений термін. Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані послуги, щодо яких надається відстрочка платежу.

Лізинговий кредит — це відносини між суб'єктами лізингу, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладан­ням лізингової угоди. Об'єктом лізингу є різне рухоме (транспор­тні засоби, обладнання, техніка тощо) і нерухоме (будинки, спо­руди тощо) майно.

Іпотечний кредит — це особливий вид економічних відно­син з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами по іпотеці можуть бути як звичайні банки, так і спеціалізовані іпотечні банки, іпотечні компанії.

Бланковий кредит — це кредит, що надається без застави або інших видів забезпечення, а тільки під зобов'язання поверну­ти кредит. Такий кредит надається надійним позичальникам, що мають стабільні джерела погашення кредиту і бездоганну ділову репутацію, із застосуванням підвищеної відсоткової ставки.

Консорціумний (синдикований) кредит — кредит, наданий спеціально створеним з цією метою банківським консорціумом за рахунок кредитних ресурсів банків — учасників консорціуму.

Кредитування, що пов'язане з обігом векселів і супрово­джується наданням чи залученням коштів проти векселів, або під забезпечення векселями, а саме: врахування векселів і надання банком кредитів під заставу векселів.

Урахування векселів — форма кредитування банком шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі зниж­кою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі.

Кредити під заставу векселів надаються банком за загальними принципами банківського кредитування. Особливість цього виду кредитування — порядок надання, зберігання і реалізації застави, якою є векселі. Прийом векселів до застави банком здійснюється на підставі укладеного з векселедержателем-позичальником до­говору застави.

Банківське кредитування здійснюється також і за допомогою гарантійних операцій з векселями. Гарантійні операції супрово­джуються прийняттям банком на себе зобов'язань платежу за ве­кселями з відкладальною умовою, тобто оплатою векселів при настанні певних обставин та в обумовлений строк. Гарантія пла­тежу за векселем може надаватися шляхом авалювання векселя.

Авалювання — це прийняття банком на себе зобов'язання оплатити вексель цілком або частково за одну із зобов'язаних за векселем особу в разі несплати платником векселя в строк або якщо немає можливості одержати платіж за векселем у строк. Аваль оформлюється як напис на векселі чи алонжі (додатковому листі, що додається до векселя для проставлення написів) та під­писується банком.

Факторинг — операція, що поєднується з кредитуванням оборотних активів позичальника, пов'язана з переуступкою кліє-нтом-постачальником несплачених платіжних вимог за поставле­ні товари, виконані роботи, надані послуги. Придбання дебітор­ської заборгованості позичальника здійснюється банком з диско­нтом.

За договором факторингу банк бере на себе зобов'язання пе­редати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт зо­бов'язується відступити банкові грошову вимогу до третьої осо­би, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою.

Розрізняють факторинг конвенційний (відкритий) та факто­ринг конфіденційний (закритий). При конвенційному договорі факторингу дебітор (боржник, платник) повідомляється про фак­торинг із пропозицією здійснювати платежі безпосередньо банку-фактору. При конфіденційному факторингу дебітор боржник, платник) не повідомляється про факторинг, і клієнт, який відсту­пив права вимоги із зобов'язання, розраховується з банком-фактором самостійно. На практиці переважно укладають догово­ри конвенційного (відкритого) факторингу.

Істотними умовами договору — факторингу є: предмет фак­торингу, тобто зобов'язання (договір), за яким до банку-фактора переходить право грошової вимоги; строк дії договору; розміри грошової вимоги, що відступається, коштів, що передаються клі­єнту (суми фінансування), дисконту, відсоткової ставки, комісій­ної винагороди банку; строки і порядок виконання зобов'язань за договором; права та обов'язки сторін; відповідальність сторін.

При здійсненні факторингового обслуговування клієнта банк може надавати йому широкий спектр інших послуг: аудиторських, підготовку аналітичних матеріалів, ведення обліку дебіторської заборгованості, повне управління борговими вимогами клієнта.

9.         Форфейтинг — операція, що поєднується з кредитуванням
оборотних активів позичальника, пов'язана з переуступкою кліє-
нтом-експортером несплачених платіжних вимог за поставлені
товари, виконані роботи, надані послуги. Ця операція аналогічна
операції факторингу, однак різниця полягає в тому, що здійсню-
ється переуступка вимоги за зовнішньоекономічним контрактом
на одержання заборгованості від закордонної сторони — борж-
ника.

10.       Овердрафт — це кредит, наданий за поточним рахунком
позичальника до визначеного ліміту і на визначений строк для
фінансування його господарської діяльності. Позичальник вико-
ристовує овердрафт у разі, коли його фінансові зобов'язання пе-
ревищують розмір коштів на його рахунку. Погашення заборго-
ваності за таким кредитом здійснюється шляхом зарахування
поточних надходжень на рахунок позичальника.

11. Банківська гарантія — це зобов'язання банку-гаранта вико­нати фінансові зобов'язання свого клієнта перед іншими кредито­рами в тому випадку, якщо сам боржник їх вчасно не виконає. Ви­конання зобов'язань банку за банківською гарантією здійснюється за рахунок кредиту банку. Банк-гарант у разі сплати заборгованос­ті за боржника має до останнього право регресної вимоги.

Кредити, що надаються банками, класифікуються за видами таким чином:

Строками користування:

а)         короткострокові — до 1 року, надаються банками у разі
тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв' язку із ви-
тратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями
коштів у відповідному періоді;

б)         середньострокові — до 3 років, надаються на оплату облад-
нання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень;

в)         довгострокові — більше 3 років, надаються для формування
об' єктів необоротних активів та здійснення капітальних витрат і
нового будівництва, на реконструкцію, модернізацію та розши-
рення вже діючих основних засобів.

Способом забезпечення:

а)         забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінни-
ми паперами);

б)         гарантовані (забезпечені гарантіями банків, фінансами або
майном третьої особи);

в)         з іншим забезпеченням (поручительство, страхування);

г)         незабезпечені (бланкові).

Ступенем ризику:

а)         стандартні;

б)         з підвищеним ризиком.

Методами надання:

а)         у разовому порядку — кредити, рішення щодо надання яких
приймається банком окремо за кожним випадком кредитування і
на підставі заявки та інших документів клієнта;

б)         відповідно до відкритої кредитної лінії — надання кредиту
в межах попередньо встановленого ліміту кредитування. Кредит
видається частинами упродовж періоду, обговореного договором.
Використовується для фінансування потреб позичальника в обі-
гових коштах з можливістю неодноразового використання коштів
у межах ліміту. Кредитна лінія може бути відновлювана (надхо-
дження на позичковий рахунок збільшують суму доступного
кредиту) і невідновлювана (після погашення вторинне викорис-
тання коштів не допускається);

в) гарантійні (із заздалегідь обговореною датою надання, за необхідністю, зі стягуванням комісії за зобов'язанням). Суть га­рантійної кредитної операції полягає в прийнятті банком зо­бов'язання в разі потреби надати клієнту суму визначеного роз­міру упродовж обумовленого терміну.

5. Строками погашення:

а)         водночас;

б)         у розстрочку;

в)         достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичаль-
ника);

г)         з регресією платежу;

д)         після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Банки здійснюють кредитування, керуючись принципом за­безпеченості кредиту. Видами забезпечення кредитів є неустойка (штрафи, пеня), застава, поручительство, гарантія. Кредитний ри­зик може забезпечуватись страхуванням.

Розмір відсоткових ставок за використання кредитних коштів і порядок їхньої сплати встановлюється банком і визначається в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту та пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки НБУ та інших факторів.

В господарській діяльності кредити розглядаються як грошо­вий потік, який складається з двох частин:

а)         інвестиційної, тобто чистого грошового відтоку, що найчас-
тіше буває одноразовим;

б)         подальшого зворотного потоку, розподіленого в часі за
надходженнями, які дають змогу окупити позику.

Використання кредитів повинно забезпечити:

відшкодування вкладення коштів за рахунок доходів від ре­алізації одержаних об' єктів діяльності підприємства;

отримання чистого прибутку, що забезпечує рентабельність вкладень не нижче бажаного для підприємства рівня;

•           окупність у межах строку, прийнятного для підприємства. На етапі використання позичальником отриманих у банку

кредитних коштів банк здійснює контроль за виконанням пози­чальником умов кредитного договору, у тому числі дотриманням ліміту кредитування (кредитної лінії), цільовим використанням кредиту, своєчасністю сплати відсотків за використання кредиту, своєчасністю і повнотою повернення кредитних коштів. На цьо­му етапі банк продовжує аналізувати кредитоспроможність пози­чальника, вивчає і контролює стан його господарської і фінансо­вої діяльності, проводить перевірки стану зберігання заставного майна, здійснює інші заходи щодо моніторингу кредитної угоди. Протягом усього строку дії кредитного договору банк підтримує ділові контакти з позичальником, за необхідності проводяться зу­стрічі, переговори з клієнтом, коректуються умови і строки кре­дитування.

У разі несумлінного виконання позичальником своїх зо­бов'язань за кредитним договором чинне законодавство наділяє банк правом відмовитися від подальшого кредитування позича­льника. Однак, крім відмови позичальнику в подальшому наданні кредитних коштів, банк у такому випадку може застосовувати інші заходи, спрямовані на дострокове припинення кредитних взаємовідносин з позичальником та повернення кредитних кош­тів. Так, банк має право відмовитися від подальшого кредитуван­ня у випадку використання позичальником раніше наданих кре­дитних коштів не за цільовим призначенням. У разі несвоєчас­ного погашення боргу за кредитом і сплати відсотків (комісій), за відсутності домовленості щодо відстрочки погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених кредитним договором.

Для повернення кредиту і сплати відсотків за його викорис­тання банк вживає заходів щодо примусового повернення такої заборгованості, зокрема: оформлення наказу банку про примусо­ве списання суми боргового зобов'язання за кредитним догово­ром з поточного рахунку позичальника та списання суми забор­гованості на підставі такого наказу; звернення стягнення на предмет застави; висунення претензії до боржника або його по­ручителя (гаранта); стягнення заборгованості за кредитом з пози­чальника або поручителя (гаранта) у судовому порядку; уживан­ня заходів щодо стягнення заборгованості в межах процедури банкрутства.