5.3. Аналіз стану і ефективності формування джерел капіталу підприємства

 

Формування капіталу (фінансових ресурсів) підприєм­ства відбувається з різних джерел, які визначають рівень його якості. Показники стану окремих елементів капіталу є одним з головних індикаторів майнового потенціалу і основою для визна­чення фінансової незалежності, стійкості та стабільності госпо­дарської діяльності.

Стан капіталу підприємства оцінюється за напрямами форму­вання його джерел: власний капітал, довгострокові залучення, поточні зобов'язання, а також щодо окремих елементів.

Оцінка стану власного капіталу підприємства здійснюється через виконання ним його функцій за окремими складовими: ста­тутним капіталом, резервним капіталом, додатковим капіталом, нерозподіленим фінансовим результатом.

Володіння статутним капіталом дає можливість проводити власну стратегічну політику розвитку підприємства, формувати дивідендну політику, контролювати кадрові питання, забезпечу­вати право на управління майном.

Збільшення статутного капіталу свідчить про реалізацію інве­стиційних проектів розвитку підприємства, а зменшення — про згортання діяльності. Фінансовий аналіз стану статутного капіта­лу дозволяє визначити частки майна власників, їх права на управління активами та рівень відповідності величини залучення майна власників в господарську діяльність діючим нормативам.

Важливими складовими власного капіталу є резерви, які фор­муються на підприємстві у формі додаткового (капітальні резер­ви) і резервного капіталу (резерви, створені за рахунок чистого прибутку) та резервів, сформованих як збільшення витрат. Зро­зуміло, що основне призначення резервів полягає в забезпеченні виконання захисної функції власного капіталу підприємства.

В процесі фінансового аналізу досліджують величини наявних резервів, їх відповідність мінімально допустимим рівням та мож­ливість спрямування за призначенням. Рівень створених резервів оцінюють за коефіцієнтами захисту і ризику власного капіталу.

КЗК = ; КРК = ВК - ДК - РК ; КЗС = ™,

ВК       ДК + РК СК

де КЗК — коефіцієнт захисту власного капіталу; ДК — додатко­вий капітал; РК — резервний капітал; ВК — власний капітал; КРК — коефіцієнт ризику власного капіталу; КЗС — коефіцієнт захисту статутного капіталу; СК — статутний капітал.

КЗК — характеризує, яка частина активів здійснює захист власного капіталу. Збільшення цього показника свідчить про по­силення захисту.

КРК — показує рівень ризику втрати підприємством статут­ного капіталу і наявного чистого прибутку. При збільшенні вели­чини показника підприємство втрачає довіру до нього з боку всіх учасників господарської діяльності. Мінімальна межа показника повинна бути не менше 5,0. Чим вище його значення, тим вищий ризик вкладення капіталу в це підприємство.

КЗС — свідчить про рівень захисту статутного капіталу. Зна­чення показника, відповідно до діючого законодавства, не може бути меншим ніж 0,25.

Найважливішим джерелом формування власного капіталу і впливу на його стан є чистий прибуток, який залишається на са­мофінансування господарської діяльності. Рівень розвитку під­приємства шляхом самофінансування визначається за допомогою коефіцієнта:

КРФ = СЧП - ЗЧП , СЧП

де КРФ — коефіцієнт розвитку підприємства за рахунок самофі­нансування господарської діяльності; СЧП — створений чистий прибуток; ЗЧП — використаний чистий прибуток на погашення зобов' язань.

Рішення власників підприємства про обсяги самофінансуван­ня є одночасно і рішенням про використання чистого прибутку для погашення зовнішніх зобов' язань перед власниками (виплата дивідендів) та іншими учасниками господарської діяльності.

Чистий прибуток, який залишається для самофінансування підприємства, може бути розподілений за статутним і резервним капіталом або залишатися як нерозподілений. В активах він може бути спрямований на фінансування будь-яких майнових об' єктів. Нерозподілений прибуток є власністю засновників, і тому збіль­шує суму власного капіталу, а сума збитку відповідно його зме­ншує.

В цілому максимальна величина власного капіталу підприємс­тва в складі статутного капіталу, резервного капіталу і створено­го чистого прибутку створюють підґрунтя для довіри до нього інвесторів, постачальників, покупців і найманих працівників. Чим більший власний капітал, тим краще захищеним є підприєм­ство від впливу загрозливих для його існування факторів, оскіль­ки саме за рахунок власного капіталу можуть покриватися наявні збитки. Фінансування діяльності підприємства за рахунок влас­ного капіталу є альтернативою до залучення позикових коштів.

Важливим джерелом формування капіталу підприємства є позичкові фінансові ресурси кредитних установ на довгостроко­вій і короткостроковій основі. Довгострокові кредити залуча­ються підприємствами для фінансування необоротних активів, а короткострокові — на покриття тимчасового дефіциту платіж­них засобів.

У процесі фінансового аналізу стану позичкових фінансових ресурсів здійснюються дослідження:

величини залучених фінансових ресурсів з кредитних уста­нов за абсолютними і відносними показниками в порівнянні з власним капіталом та іншими джерелами формування капіталу;

дотримання запланованих строків повернення кредитів;

рівня процентної ставки та її зміни;

цільового використання кредитів;

заставних ризиків позичальника і третіх осіб, які гарантують повернення позичок;

ефективність вкладення фінансових ресурсів з позичкових джерел в активи підприємства.

Джерелом формування поточних зобов' язань підприємства є комерційний кредит за окремими різновидами (табл. 5.3.1).


За допомогою фінансового аналізу досліджують стан джерел поточних зобов' язань щодо:

забезпечення заборгованості з фінансових ресурсів вексе­лями;

вартості залучення капіталу;

виявлення порушень строків виконання платіжних зо­бов' язань;

рівня залежності підприємства від джерела фінансових ре­сурсів;

ризиків застави майна за одержані фінансові ресурси;

можливих втрат грошових потоків підприємства від одержа­них авансів;

додаткових витрат за прострочене залучення капіталу.

Завдяки аналізу робиться висновок про здатність підприємст­ва обслуговувати свої фінансові ресурси, які формуються з різних джерел та забезпечувати потребу господарської діяльності в ак­тивах.

Аналізуючи ефективність формування капіталу підприємства, здійснюють порівняльну оцінку загальних витрат необхідних для авансування коштів в господарську діяльність.

Залучення того чи іншого джерела формування капіталу з ме­тою розміщення його в активах пов' язано з певними витратами щодо виплати дивідендів, процентів та інших зобов' язань. Сума витрат являє собою величину зобов' язань, що бере на себе під­приємство за використання фінансових ресурсів.

Загальна вартість залучення фінансових ресурсів у господар­ську діяльність визначається, виходячи з інвестиційної політики підприємства щодо формування власного і позиченого капіталу.

Капітал підприємства формується за рахунок різних джерел, тому у процесі аналізу необхідно здійснити оцінку за кожним з них і зробити порівняльний висновок щодо вартості окремих йо­го елементів. Ціну на залучення власного капіталу розраховують за дивідендним, прибутковим і ринковим підходом.

Дивідендний підхід визначення ціни (Цвкд) на формування власного капіталу (СВК) враховує частину чистого прибутку (Д), яка вилучається власниками підприємства:

Цвкд = Д : СВК

Прибутковий спосіб визначення ціни (Ц^кп) на формуван­ня власного капіталу (СВК) враховує створений чистий прибу­ток (ЧП):

Цвкп = ЧП : СВК

При визначенні ціни на формування власного капіталу за рин­ковою ставкою прибутковості (Цвкр) для розрахунку використо­вують формулу:

Цвкр     Цвкп ' Кр?

де Кр — коефіцієнт ризику вкладень в господарську діяльність підприємства.

Якщо інвестиційна привабливість підприємства низька, кое­фіцієнт ризику буде більше 1,0, а навпаки — менше 1,0.

Ціна позикового капіталу залежить від джерел його форму­вання.

Вартість позикового капіталу у формі банківських кредитів (Цпбк) обчислюється за формулою:

Цпбк = [НВК • (1 • СОП)] : СБК,

де НВК — нараховані відсотки та інші витрати за кредит; СОП — ставка оподаткування прибутку у формі десяткового дробу; СБК — сума залученого кредиту для формування капіталу (фінансових ресурсів).

Ціна зовнішньої і внутрішньої кредиторської заборгованості визначається із витрат на її обслуговування та їх можливості включення у валові витрати підприємства з метою зменшення оподаткованого прибутку. Вартість кредиторської заборгова­ності, забезпечення наступних витрат і платежів та доходів май­бутніх періодів, щодо яких підприємство не несе ніяких витрат на обслуговування, прирівнюють до нуля.

Виходячи із структури джерел формування позикового капі­талу, визначається його середня ціна як відношення витрат, пов' язаних із залученням фінансових ресурсів до величини капі­талу, що авансується в господарську діяльність.

Визначивши ціну капіталу за окремими джерелами формуван­ня — власного і позикового, розраховують середню ціну капіталу (Цк), як середньозважену величину цін всіх видів капіталу.

Цк=£ Ці • Пі

і=1

де Ці — ціна надходження капіталу з конкретного джерела; Пі — питома вага (частка) конкретного джерела у формуванні загаль­ної суми капіталу (фінансових ресурсів). Капітал кожного під­приємства формується за рахунок різних джерел і потребує ви­значення середньої ціни та порівняння його вартості щодо окремих елементів і в динаміці (табл. 5.3.2).


Таблиця 5.3.2

Середня ціна капіталу залежить від вартості окремих складо­вих його джерел і від частки їх у формуванні загальної суми фі­нансових ресурсів.

Розрахувати вплив цих факторів можна методом абсолютних різниць:

а)         зміна середньої ціни за рахунок структури (А Цс):

А Цс = [1,2 • 10,5 + 0,3 • 0,0 + (-0,5) • 15,6 + + 0,7 • 19,8 + (-1,4) • 4,7 + 0,2- 1,2 + (-0,5) • 2,5]: 100 = 0,11 коп.

б)         зміна середньої ціни за рахунок цін на окремі елементи фі-
нансових ресурсів (А Цц):

А Цц = [59,8 • 2,3 + 2,0 • 0,0 + 4,5 • (-0,8) + + 4,9 • (-1,1) + 20,0 • 1,4 + 2,9^ 0,7 + 5,9 • 0,2] : 100 = 1,60

А Цк = А Цс + А Цц

10,67 - 8,96 = 1,71 = 0,11 + 1,60.

Оптимізація структури капіталу повинна забезпечити мінімі­зацію середньої вартості фінансових ресурсів, максимізацію рів­ня прибутковості активів і мінімізацію фінансових ризиків. Ефе­ктивність оптимізації структури капіталу визначається відношенням приросту рівня рентабельності активів до приросту середньої вартості фінансових ресурсів.

Розрахована ціна фінансових ресурсів підприємства досліджу­ється в динаміці і, виходячи із її величини, здійснюється оцінка ефективності інвестування капіталу та формуються критерії ви­бору майбутніх інвестицій. Порівнюючи вартість капіталу з очі­куваним рівнем прибутковості залучених інвестицій, можна оці­нити міру ефективності і доцільності здійснення вкладень в окремі активи.