5.1. Склад джерел формування капіталу підприємства

Поряд з чітким уявленням про кожний елемент майна підприємства важливе значення мають джерела фінансових ре­сурсів, які забезпечують формування окремих об' єктів матеріа­льних і нематеріальних активів. За джерелами формування фі­нансових ресурсів, що розміщуються в майні підприємства, їх поділяють на внутрішні зобов' язання (власний капітал) і зовніш­ні зобов' язання (залучений капітал).

Стосовно визначення економічної суті капіталу, його можна розглядати як:

■7 фінансові ресурси у грошовій формі;

•7 майно, сукупність ресурсів та засобів, вкладення в активи підприємства;

^ запас економічних благ, багатство.

Наявний капітал підприємство розміщує (вкладає) у різнома­нітні активи, сукупна вартість яких дорівнює величині капіталу.

Власний капітал визначається вартістю чистих активів, що за­лишаються після вирахування із вартості майна підприємства йо­го зобов' язань.

Як основа для початку і продовження господарської діяльнос­ті будь-якого підприємства, власний капітал виконує функції:

довгострокового фінансування господарської діяльності — знаходиться у розпорядженні підприємства необмежено довго;

відповідальності за підприємницьку діяльність та захисту прав кредиторів — його сума є величиною відповідальності під­приємства перед кредиторами;

компенсації понесених збитків — дозволяє тимчасово по­крити збитки;

кредитоспроможності — забезпечує умови для надання під­приємству кредитів;

фінансування ризику — є гарантією здійснення ризикованих інвестицій, на що можуть не погодитись кредитори;

самостійності та влади — визначає рівень незалежності під­приємства та впливу його власників на прийняття рішень в гос­подарській діяльності;

розподілу доходів і активів — за частками окремих власни­ків здійснюється розподіл фінансового результату та майна під­приємства.

До складу власного капіталу входять фінансові ресурси, які використовуються підприємством без визначеного строку повер­нення та формуються з наступних джерел:

•7 вносяться його засновниками (учасниками);

•7 збільшуються при зміні вартості активів (дооцінка, емісій­ний дохід), не пов' язаної із зміною зобов' язань;

^ залишаються із чистого прибутку на поповнення статутного і резервного капіталу, або як нерозподілений прибуток. Треба відзначити, що резервний капітал і нерозподілений прибуток не завжди визначають наявність у підприємства резервних коштів. Просто цю частину прибутку власники не отримали у формі ди­відендів, а кошти були використані для вкладень в активи;

^ надходять на фінансування заходів цільового призначення (асигнування з бюджету та позабюджетних фондів, гуманітарна допомога);

^ передаються на умовах безповоротної фінансової допомоги.

Сума власного капіталу може зменшуватись внаслідок збит­кової господарської діяльності, уцінки вартості активів, надання безповоротної фінансової допомоги, виплати частки активів уча­сникам, що виходять із складу власників.

В цілому, власний капітал можна поділити на фінансові ре­сурси, що підприємство одержало від власників на створення статутного капіталу, як безповоротну допомогу та які формува­лись у процесі господарської діяльності внаслідок капіталізації чистого прибутку та процедур зміни вартості активів.

Статутний капітал — це конкретна вартісна величина, що об­ліковується на балансі підприємства, яка відображає загальну су­му вкладів учасників, зафіксовану в установчому документі. А стосовно акціонерних товариств і товариств з обмеженою та до­датковою відповідальністю статутний капітал ще визначає міні­мальний розмір майна підприємства, який гарантує інтереси його кредиторів. Іншим організаційно-правовим формам підприємств мінімальний розмір статутного капіталу законом не встановлено, але мати його вони все ж повинні.

Джерелами збільшення розміру статутного капіталу можуть бути:

а)         додаткові внески (вклади), якими можуть бути будинки,
споруди та інші матеріальні цінності, цінні папери, права корис-
тування землею, водою та іншими природними ресурсами, буди-
нками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (у
тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, у тому
числі в іноземній валюті;

б)         реінвестиція дивідендів;

в)         спрямування прибутку до статутного капіталу.

Шляхами (способами) зміни розміру статутного капіталу ак­ціонерного товариства є: збільшення (зменшення) кількості акцій існуючої номінальної вартості і номінальної вартості існуючої кі­лькості акцій.

Статутний капітал виконує наступні функції:

Інституційну. Без формування статутного капіталу немож­ливе створення окремих юридичних осіб.

Інформаційну. Відомості про статутний капітал (насамперед про його розмір, розподіл між учасниками, предмет внесків, по­рядок формування) мають важливе інформаційне значення. Роз­мір такого капіталу та розподіл часток між учасниками дозволяє оцінити обсяг ризику учасників та кожного з них, зокрема, роз­поділ голосів між ними та вплив на діяльність товариства.

Економічну. Статутний капітал є одним з джерел формуван­ня майна юридичної особи. За рахунок внесків засновників (уча­сників) фінансується діяльність підприємства. Власники вклада­ють свої активи у підприємство, ніби надають йому позику і стають його співвласниками.

Економічна функція виявляється і у тому, що внесками до статутного капіталу, як правило, обмежується ризик економічних втрат учасників. Вони ризикують втратити лише те, що передали як внесок до статутного капіталу. Тому можна стверджувати, що статутний капітал потрібний насамперед самим учасникам, щоб наперед показати контрагентам межі своєї відповідальності.

Різновидом економічної функції є стартова функція статутно­го капіталу. Вона проявляється у тому, що майно, передане до статутного капіталу, використовуються для початку (старту) гос­подарської діяльності.

Гарантійну. Розмір статутного капіталу свідчить про міні­мальну вартість чистих активів товариства. Відповідно до стату­тного капіталу визначається мінімальний розмір майна товарист­ва, який гарантує інтереси його кредиторів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мініма­льного розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

При оцінці власного капіталу слід дотримуватись розрахунко­вого алгоритму, що чистий прибуток, капіталізований у підпри­ємство, визначається тільки за умови збереження власного капі­талу. Для оцінки величини збереження власного капіталу викори­стовують дві концепції: фінансового капіталу і фізичного капіта­лу (виробничого потенціалу).

За фінансовою концепцією збільшення вартості чистих активів, або зменшення суми зобов' язань, або те та інше разом визначається в якості прибутку підприємства. Відповідно до фізичної концепції, власний капітал зберігається, якщо підприємство в кінці звітного періоду має аналогічний виробничий потенціал або операційні мо­жливості, що і на початок періоду. Прибуток — це приріст вартості власних активів (виробничих можливостей) за звітний період.

Крім джерел власного капіталу, підприємство використовує в своїй діяльності залучені фінансові ресурси, які являють собою його зобов' язання, що розміщуються в активах і передбачають можливе майбутнє вилучення активів. Залежно від строковості залучення фінансових ресурсів їх поділяють на довгострокові (можливий строк використання більше одного року) і коротко­строкові (строк використання до одного року).

За джерелами формування залучені фінансові ресурси поді­ляються на:

позики банківських установ, що потребують платежів за їх обслуговування і повернення сум основного боргу;

видані векселі для оформлення грошового боргу за фактич­но одержані активи (поставлені товари, виконані роботи, надані послуги);

борги постачальникам та підрядникам за одержані товарно-матеріальні цінності, прийняті роботи і послуги;

одержані аванси (попередня оплата покупців і замовників) під поставку матеріальних цінностей, готової продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг;

зобов' язання за усіма видами платежів, що справляються в дохід бюджету і зборів за страхуванням;

не виплачені доходи персоналу з оплати праці, а власни­кам — дивіденди;

резерви для забезпечення майбутніх витрат і платежів (ви­плати відпусток і гарантійні зобов' язання);

поворотну фінансову допомогу, що надається підприємству у користування на визначений строк відповідно до договору.

За відносинами з власниками залучених фінансових ресурсів їх можна поділити на ті, що регулюються відповідними умовами договорів (позики банків, заборгованість постачальникам), ви­значені порядком розрахунків (заборгованість з податків і зборів, оплати праці), використовуються в порушення визначених умов і за які виникають додаткові витрати у вигляді штрафних санкцій. У підприємства можуть бути непередбачені зобов'язання, які ви­магають витрачання ресурсів (але повної впевненості щодо цього зобов' язання немає) в сумі очікуваних збитків або вартості при­йнятих на себе зобов' язань за договорами поруки.

При здійсненні діяльності капітал підприємства під впливом господарських операцій безпосередньо змінюється як за величи­ною, так і за складом. За характером впливу на капітал господар­ські операції можна поділити на три типи.

Перший тип. Відбувається переміщення та зміна структури капіталу (фінансових ресурсів), а загальна сума його не зміню­ється. Наприклад, підприємство використало одержаний чистий нерозподілений прибуток (власний капітал — зобов' язання перед власниками підприємства) для нарахування власникам дивіден­дів — 15 тис. грн. Нерозподілений прибуток, як частина власного капіталу підприємства, зменшився (-) на 15 тис. грн, а заборгова­ність підприємства перед власниками збільшилась (+) на суму нарахованих дивідендів 15 тис. грн. Власний капітал підприємст­ва зменшився і, відповідно, збільшились поточні зобов' язання. Загальна сума фінансових ресурсів підприємства, а також його активів (до часу виплати дивідендів) не зміниться.

Другий тип. Збільшується капітал і активи підприємства на рівновелику суму. Наприклад, підприємство одержало позику в банку на суму 50 тис. грн, як джерело капіталу для формування грошових коштів щодо забезпечення розрахунків з постачальни­ками. Грошові кошти підприємства збільшилися (+) на 50 тис. грн, але і капітал (фінансові ресурси) за джерелом зобов' язання перед банком теж збільшився (+) на 50 тис. грн. Сума капіталу (фінансових ресурсів) через зобов' язання за позику і активи в ча­стині грошових коштів щодо здійсненої господарської операції одночасно збільшились на 50 тис. грн (до часу використання грошових коштів).

Третій тип. Зменшується капітал (фінансові ресурси) і активи на рівновелику суму. Наприклад, підприємство погасило забор­гованість постачальникам в сумі 60 тис. грн. Грошові кошти (ак­тиви) підприємства зменшились (-) на 60 тис. грн, заборгованість (зобов' язання) перед постачальниками, як джерелом фінансових ресурсів, теж зменшилась (-) на 60 тис. грн. Активи і зобов'я­зання підприємства за господарською операцією зменшилась на 60 тис. грн.

Отже, підприємство в процесі своєї діяльності може викорис­товувати всі доступні йому джерела формування фінансових ре­сурсів (власні, залучені), забезпечуючи при цьому свою фінансо­ву стабільність. При формуванні значної частки капіталу за рахунок джерел залучених фінансових ресурсів виникає небезпе­ка щодо можливості повернення зобов' язань через додаткові фі­нансові витрати за право на їх користування. Однак, формування активів за рахунок залучених фінансових ресурсів є привабли­вим, оскільки плата за їх користування не має прямого зв' язку з майбутнім чистим прибутком підприємства. Залучення фінансо­вих ресурсів є завжди ефективним, якщо відсоток плати за них буде менший, ніж рентабельність активів підприємства. Водно­час, якщо підприємство формує свої активи за рахунок власного капіталу, його фінансовий стан зміцнюється, і навпаки, при здій­сненні господарської діяльності за рахунок залучених фінансових ресурсів воно втрачає фінансову автономність.