3. Розвиток самооцінки у дошкільника

 

Провідну роль у формуванні самосвідомості дошкіль­ника відіграє позаситуативно-пізнавальна та позаситуативно-особистісна форма спілкування з дорослим, а також інтенсивний розвиток спілкування з однолітками. Спілкування стає тією сфе­рою дійсності, яка акумулює всі психічні функції дитини: її ува­гу, сприймання, пам'ять, мислення, емоції. Психіка й особистість дитини набуває саме тих якостей, які необхідні їй для забезпе­чення спілкування з дорослими й ровесниками. У самосвідомості з'являються ті властивості, що відображають роль і місце дитини у спілкуванні та дозволяють регулювати його. Як підкреслював С. Л. Рубінштейн, «не існує «я» поза ставленням до «ти», і не іс­нує самосвідомості без усвідомлення іншої людини як самостій­ного суб'єкта» [129, с. 636]. Дошкільник у процесі спілкування отримує від інших значну кількість регулювальних впливів: оці­нок, зауважень, схвалень. Згодом сама починає висловлювати їх партнерам. Так у дитини нагромаджується інформація про те, що їй вдалося краще, що викликало схвалення, що, навпаки, робити не варто. Все більш чіткими й об'ємними стають уявлення про себе, зокрема про свої можливості. Якщо у ранньому віці само-ставлення дитини було переважно позитивним та не гнучким у різних ситуаціях діяльності, то у дошкільника воно чимдалі бі­льше залежить від конкретних успіхів у діяльності та змінюється частіше. У 3—4 роки дитина тільки починає вирізняти деякі уміння, особистісні та пізнавальні риси, тому завищує свої мож­ливості в досягненні результату, майже не вміє знаходити поми­лок у порівнянні зі зразком. Прагнення дорослого привернути увагу малюка до його недоліків сприймається останнім негативно як узагальнена особистісна оцінка зі значенням «поганий». За умови розвиненого досвіду спілкування дитина в 5 років знає про свої вміння, має деяке уявлення про пізнавальні можливості, осо-бистісні риси, адекватно реагує на успіх і невдачу. У 6—7 років дошкільник усвідомлює свої фізичні, особистісні та розумові можливості, оцінює їх правильно.

На основі знань і думок про себе у дошкільника розвивається найскладніший компонент самосвідомості — самооцінка. Вона багато в чому залежить від того, як дитину оцінює дорослий. Чим точніша й аргументованіша оцінна дія дорослого, тим сприятли­віші умови формування самооцінки. Оцінка дорослого дитини повинна відігравати стимулювальну роль, мобілізувати зусилля дитини на отримання результату. Занижені оцінки дорослих ма­ють найбільш негативні наслідки, знижують самостійність та іні­ціативність дитини. Згодом сформоване уявлення про власні дії допомагає дошкільнику критично ставитися до оцінок дорослих і певною мірою протистояти їм у разі гальмівного їх впливу на розвиток особистості. Старші дошкільники самостійно вміють аналізувати результати своїх дій, відділяють себе від оцінки ін­шого.

Спілкування з однолітками починає відігравати чимдалі вагомішу роль у процесі розвитку самосвідомості дошкільника. У ранньому віці дитина бачила у дорослому, насамперед, партне­ра, тепер дитина орієнтується на дорослого як на зразок, якого важко досягти. Позиція дорослого не дозволяє дитині застосову­вати щодо його діяльності оцінних дій. Водночас партнера діти починають бачити у своїх ровесниках, між ними виникає обмін оцінками, а на їх основі розвивається здатність бачити себе ніби збоку, з позиції іншого. Зростає значущість оцінок ровесників. Формування здатності до оцінки товаришів випереджає і стиму­лює формування самооцінки. До ровесника дитина вимогливіша і оцінює його об'єктивніше, ніж себе. Вона знаходить помилки й недоречності в роботі товариша в той час, як аналогічних поми­лок у себе не помічає. До кінця дошкільного віку вміння оціню­вати роботу ровесника переносяться на власну діяльність.

Зростає орієнтація дитини на аналіз діяльності та її результа­тів як основу оцінки ровесника. У молодших дошкільників взає-мооцінки більш суб'єктивні, визначаються емоційним ставлен­ням один до одного. Діти майже не можуть узагальнювати дії товаришів у різних ситуаціях, не вміють розрізняти їх особистісні якості (Т. О. Рєпіна). Позитивні й негативні оцінки однолітків розподіляються рівномірно. У старших дошкільників переважа­ють позитивні. Найбільш чутливі до оцінок одноліток діти 4,5— 5,5 років. Високого рівня досягає вміння порівнювати себе з това­ришами у дітей 5—7 років, багатий досвід індивідуальної діяльно­сті допомагає їм критично оцінювати дії ровесників [153, с. 217].

Оцінці ровесників підлягають, насамперед, ті сфери діяльності дітей, які виконуються ними спільно. Найпершими діти навча­ються вирізняти ті властивості товаришів, від яких залежить ус­пішність їх спілкування й співпраці: ігрові вміння, вміння проду­ктивних видів діяльності, винахідливість, вигадка, здатність брати до уваги пропозиції товаришів. В оцінках ровесників діти враховують, як вони виконують вимоги дорослих: не бити нікого, слухатись виховательку, маму.

На формування самооцінки впливає ставлення дошкільника до ровесників. Вирізняють три позиції дошкільника у ставленні до ровесників.

Егоїстична позиція, яка полягає в тому, що дитині байдужі інші діти, а її інтереси зосереджені на предметах, зокрема іграш­ках, через які виникають суперечки і конфлікти.

Конкурентна позиція виявляється, коли однолітки цікавлять дитину тільки як засіб самоутвердження. Заради схвалення і за­охочення дорослого дошкільник намагається бути слухняним, хорошим, нікого не кривдити. Оцінка інших дітей неадекватна, бо відіграє роль своєрідного фону, на якому дитина прагне пока­зати свої переваги.

Дитина з гуманною позицією позитивно ставиться до това­ришів, добре знає їх інтереси, настрої та бажання, охоче, за влас­ною ініціативою ділиться тим, що має, допомагає іншим не з роз­рахунку на похвалу, а тому що одержує від цього радість і задоволення. Гуманна позиція у ставленні до одноліток найбільш сприятлива для формування адекватної самооцінки.

На основі досвіду оцінювання товаришів у дитини формується самооцінка. Характерною для дошкільника є завищена самооцін­ка, супроводжувана позитивними емоціями. Переважання пози­тивних самооцінок у дошкільників відіграє захисну функцію, оберігаючи незрілу особистість дитини від руйнівного впливу не­гативних емоцій.

Прагнення до схвалення з боку дорослих породжує у дитини хвалькуватість, бажання підкреслити найбільш виграшні свої властивості, привернути увагу до них. Молодші дошкільники оцінюють себе в абсолютних величинах: «найспритніший, «най­краще граюсь в різні ігри». Середні дошкільники приписують найвищі оцінки найбільш популярним ровесникам, або тим, до кого вони ставляться найкраще. При цьому такі оцінки даються з урахуванням ситуації: «сьогодні я найдобріший, бо найдобріші не прийшли у дитячий садок». У старших дошкільників уявлення про себе більш точне та диференційоване: «я старанний, але не дуже», «я стараюсь, коли складаю будиночок з кубиків, ліплю грибочок... » У самооцінках виникають посилання на приклади з поведінки: «Я, напевне, не дуже розумна, найрозумніший Же­ня — він завжди перший на заняттях відповідає» [146, с. 60—61].

Нерідко діти пишаються якостями, якими не володіють, роз­повідають про вигадані досягнення. Це відбувається через декі­лька причин (Р. Х. Шакуров). Приписуючи собі певну рису, ди­тина орієнтується, насамперед, на її узагальнене позитивне оцінне значення «хороший», а не на зміст цієї якості. Крім того, дошкільник не може повною мірою розібратися в своєму психіч­ному житті й усвідомити свої властивості. Буває, що потреба в емоційній підтримці та схваленні дорослим настільки загострена, що дитина приписує собі ті риси, за які її похвалять.

Поступово у дошкільників зростає здатність мотивувати са­мооцінку, змінюється зміст аргументів. У 4—5 років аргументом самооцінки виступає оцінка оточуючих, насамперед, дорослих: «я хороший, тому що мене вихователька хвалить». У 5—7 років позитивну самооцінку діти пояснюють з погляду наявності у себе етичних якостей: «я хороший, бо ділюся іграшками з іншими». Старші дошкільники намагаються осмислити мотиви своїх і чу­жих вчинків. Вони починають пояснювати власну поведінку, спираючись на свої знання і досвід. Водночас навіть у 6—7 років не всі діти можуть мотивувати самооцінку (Т. О. Рєпіна).

ВИСНОВКИ про розвиток самооцінки у дошкільника:

провідну роль у формуванні самосвідомості дошкіль­ника відіграє спілкування з дорослим, а також інтенсивний розвиток спілкування з однолітками;

передумовою виникнення самооцінки є формування у дитини уявлень про себе на основі інформації, що надхо­дить від партнерів по спілкуванню;

провідну роль у виникненні самооцінки відіграє спільна діяльність та спілкування з ровесниками;

самооцінка тісно пов'язана із оцінкою дитини дорос­лим, оцінками дитини щодо ровесника та ровесника щодо дитини;

змістом взаємооцінок та самооцінок виступають уміння, можливості, властивості дітей;

протягом дошкільного віку характерною є завищена самооцінка, яка служить захисним фактором для незрілої особистості дитини;

зростає об'єктивність, арґументованість, диферен­ційованість, мотивованість оцінок та самооцінок.