2. Розвиток самосвідомості в ранньому дитинстві

Найважливішим надбанням раннього віку в розвитку особистості є зародження власне самосвідомості, а саме того її рівня, коли дитина усвідомлює себе діячем — суб'єктом. Одна­ково важливими умовами для цього виступає, по-перше, зосере­дженість всіх психічних функцій дитини на предметних діях, на освоєнні предметного світу; по-друге, ситуативно-ділова форма спілкування з дорослим, що передбачає його участь в оволодінні дитиною предметною діяльністю.

У малюка складається предметне ставлення до дійсності. Пред­метна дія відзначається тим, що малюк діє з предметами відповідно до їх призначення, функції, людського способу використання пред­метів для задоволення своїх потреб. Пізнання дитиною цієї сфери дійсності призводить до чіткішого диференціювання складових сво­єї діяльності: відокремлення своєї активності від предмета, на який вона спрямовується. Предметна діяльність набуває гнучкості, ознак взаємозамінності компонентів, узагальненості: досвід виконання дій з ложкою переноситься на низку інших предметів: олівець, паличку, лінійку тощо. Подібних переносів зазнають не тільки знаряддя дій, але й їх об'єкти: дитина помічає, що пеленати можна не тільки ля­льку, але й ведмедика, зайчика і навіть пірамідку.

Важливою умовою зародження самосвідомості є мовлення — спочатку зовнішнє, а потім внутрішнє, що виступає у дорослого провідним засобом саморегуляції особистості. Розуміння й вико­нання інструкцій дорослого переростає згодом у здатність дити­ни дошкільного віку будувати свою поведінку на основі самоінс-трукцій. Особливу роль відіграє засвоєння дитиною власного імені та особових займенників. Немовля рано починає розрізняти своє і чуже ім'я, з шести місяців по-різному реагує на їх звучан­ня. В ранньому дитинстві ім'я для дитини є показником її індиві­дуальності, що відрізняє її від іншої людини, вона часто вживає його замість займенника «я». В той же час ім'я виступає засобом ідентифікації з іншими людьми, підкреслюючи належність ма­люка до статі, сім'ї, національності (В. С. Мухіна). Приблизно у півтора-два з половиною року дитина називає себе своїм власним іменем — так, як до неї звертаються оточуючі, а наприкінці тре­тього року з'являються особові займенники, насамперед «я» і «ти».

На початку 2 року діти, користуючись дзеркалом, розглядають гудзики, кишеньки на своєму одязі, з цікавістю спостерігають за змінами віддзеркалення. Різноманітнішими стають ігри перед дзеркалом: діти підстрибують перед дзеркалом, весело при цьому сміючись, із задоволенням змінюють свій зовнішній вигляд: одя­гають хусточку, причісуються та ін.

Дорослий у спілкуванні з дитиною виконує роль співпраців­ника, партнера, всіляко підтримуючи та направляючи зусилля малюка на забезпечення успішних предметних дій. Разом з тим, дорослий для дитини — носій зразків дій, джерело для розши­рення їх арсеналу.

Через призму своєї предметної діяльності малюк сприймає себе і оточуючих. Максимуму виразності досягає залежність емоційно­го комфорту малюка від того, наскільки успішно відбувається його діяльність. Гостре невдоволення викликають невдачі, особливо коли вони не виправдовують очікувань дорослих. Через успішну дію дитина прагне отримати від дорослого схвалення і заохочення, викликати його захоплення, а на їх основі заслужити повагу доро­слого. Депривація (блокування) цих потреб залежить, насамперед, від предметної умілості дитини. Малюк починає пов'язувати ре­зультат діяльності із процесом її виконання, розуміючи, що дії, які приводять до змін у предметах, виконує саме він. На основі описа­них переживань дитини зростає її увага до оцінок дорослих, в яких вона тільки починає вирізняти загальну особистісну оцінку («ти хороший») і оцінку за результатом діяльності («ти добре водиш машину, складаєш пірамідку»). Оцінки дорослих виступають одні­єю з умов формування самооцінки в майбутньому.

Поступово дитина все краще виконує самостійно досить ши­рокий спектр предметних дій. Дитина досягає того рівня у розви­тку самосвідомості, який С. Л. Рубінштейн вважав реальною са­мостійністю, реальним виокремленням з оточення [129, с. 636]. Т. С. Гуськова називає цю стадію справжньою самостійністю, показником якої є «особистісні бажання» малюка. Дитина здатна ставити соціально схвальну мету, виступаючи самостійною там, де ще вчора не обходилася без підтримки дорослого. Поступово посилюються мотиви «бути як дорослий»: малюк наполегливо хоче їсти самостійно, прагнучи самому діяти ложкою. При цьому він ніби піднімає планку у своєму розвитку, ставлячи перед со­бою нове завдання «виконати самостійно». Відповідно такі спро­би малюка заслуговують підтримки дорослого, який допомагає дитині втримати мету, виконати дію, контролює і оцінює її дія­льність. Завдяки співпраці з дорослим дитина оволодіває різними елементами цілісної структури діяльності: постановкою мети і завдань, співвіднесенням результату з бажаним.

Прагнення дитини до самостійності стає окремим мотивом, переплітаючись із мотивом «бути великим, дорослим». Неодно­разове виконання дії разом з дорослим та прагнення до відособ­лення породжують мотив «Я сам». Виникає усвідомлення своєї особистості як діяча: «Я їстиму. Я гратимусь».

Спілкування з дорослим, що залишається ще ситуативно-діловим, починає відставати від нових запитів дитини, в якої пра­гнення до співпраці починає поєднуватися з тенденцією до відо­соблення. У системі відносин з дорослим виникають бар'єри ви­явам самостійності дитини, що викликають неслухняність, хара­ктерну для перехідного періоду в розвитку особистості — кризи трьох років. її ознаки описав Л. С. Виготський:

негативізм — демонстративна відмова виконати дію, адре­сована конкретному дорослому;

впертість — наполягання дитини на своєму, щоб досягти поваги з боку дорослого;

неслухняність — орієнтація дитини на порушення встанов­лених для неї норм виховання, усталеного способу життя;

свавілля, або норовливість, полягає в тенденції дитини до самостійності, коли вона все хоче зробити сама;

протест — бунт, коли все в поведінці дитини починає носи­ти протестувальний характер;

симптом знецінення дорослого, його дискредитація;

прагнення до деспотизму — бажання виявляти деспотичну владу щодо оточуючих;

ревнощі до молодших і старших, якщо в сім'ї ще є діти;

реакції невротичного або психопатичного характеру (страхи, порушення мовлення, порушення сну, енурез).

 

ВИСНОВКИ про особливості розвитку самосвідомості в ранньому віці:

відбувається зародження власне самосвідомості, а саме того її рівня, коли дитина усвідомлює себе діячем — суб'єктом;

умовою розвитку самосвідомості є ускладнення предметної діяльності дитини, яка починає відокремлюва­ти окремі її елементи (мету, результат, процес, виконавця);

набуття досвіду спільного з дорослим виконання предметної діяльності приводить до появи прагнення ди­тини до відособлення і самостійності;

поява власне самосвідомості невіддільна від мовлен­ня дитини, в якому з'являється займенник «Я»;

форма спілкування з дорослим наприкінці раннього ві­ку відстає від розвитку самосвідомості малюка, зумовлюю­чи появу кризи трьох років.