3. Виникнення системи мотивації, підпорядкування мотивів

Найважливіше надбання у розвитку особистості з трьох до семи років полягає у перетворенні поведінки дитини з «польо­вої» у «вольову» (О. М. Леонтьєв). Польова поведінка має безпо­середню зумовленість переживаннями, бажаннями дитини, вона імпульсивна, ситуативна, непослідовна. При цьому мотив і ціль чітко не позначаються, виступають у нероздільній єдності. Пере­думовами появи волі виступає розвиток самосвідомості дитини, виникнення у неї мотивуючих уявлень, що кладуть початок зві­льнення поведінки від ситуативної залежності та її підпорядку­вання внутрішнім факторам (цілям).

Поступово в дошкільника розмежовується мотив і ціль, між ними встановлюється співвідношення — дитина реалізує мотив через досягнення цілі. В експерименті К. М. Гуревича діти пови­нні були виконати нецікаве для себе завдання — розподілити де­талі мозаїки за кольорами (ціль) заради отримання привабливої іграшки (мотив). Діти 3—4 років виконували завдання тільки у тому разі, якщо дорослий показував іграшку, але одразу ховав її. Тобто непривабливе завдання дітей спонукає виконувати уявлен­ня про цікаву іграшку. Уявлення про бажаний предмет стає більш важливим, ніж ситуативні спонукання [135, с. 317].

Складається важливе особистісне новоутворення — підпоряд­кованість мотивів, зумовлена прагненням відповідати вимогам дорослого, між мотивами «хочу» і «треба» вибирати другий як пріоритетний. Для малюка важливо розуміти соціальну корисність досягнення цілі. Наприклад, Я. З. Неверович давала дошкільникам завдання виготовити прапорець для ровесника і для мами. Діти не розуміли, навіщо мамі прапорець, і тому їх робота була неякісною У другому випадку діти охоче виготовляли серветку для мами і відмовлялися це робити для ровесника [135, с. 318].

Система мотивів нестійка і легко руйнується під впливом яск­равої емоційної спонуки. Так, дитина легко відволікається на привабливу іграшку, незвичайний предмет, навіть розуміючи ва­жливість виконання своєї роботи. Такі відволікання характери­зують і гру, участь в якій для дитини сама по собі приваблива. Наприклад, діти захоплено граються у «Водія та пасажирів». Ви­хователь вносить в ігрову кімнату клітку з папугами. Гра тут же припиняється, діти підбігають до клітки.

Здатність підпорядковувати мотиви пов'язана із емоціями ди­тини. Виникнення у дошкільника емоцій у функції передбачення, переживання приємних емоцій в очікуванні певної події, розви­ток емоційної спрямованості на іншу людину мотивує дитину свідомо підпорядковувати свої дії віддаленому мотиву (О. М. Ле-онтьєв): зробити малюнок, щоб порадувати маму на майбутньому святі. Такі психологічні явища О. В. Запорожець назвав «здвигом афекту на початок дії».

Підпорядкування мотивів становить особливу психічну дію, що вже вимагає від дитини певних зусиль: відмови від менш привабливого заради більш привабливого. У психічній дії підпо­рядкування мотивів поєднуються і співвідносні оцінки міри при­вабливості, і осмислення їх значущості у поєднанні з оцінкою мі­ри складності в їх досягненні. Такий процес отримав назву боро­тьби мотивів, у результаті якого один мотив «перемагає» інший. Мотив-переможець безпосередньо визначає поведінку дитини, а інші, менш привабливі мотиви, зможуть реалізуватись згодом. Отже підпорядкування мотивів означає водночас установлення черговості в їх виконанні. У ранньому дитинстві боротьба моти­вів відсутня, приваблива мета безпосередньо викликає дію.

Підпорядкування мотивів у дошкільника виникає в безпосере­дній соціальній ситуації спілкування з дорослим (О. М. Леонтьєв) під впливом вимог старшого, який контролює їх виконання. До­рослий роз'яснює смисл своїх вимог, розкриває перед дитиною їх важливість.

Система мотивації дошкільника включає різні групи мотивів.

У ранньому віці поведінка дитини має переважно зовнішню зумовленість: це і вимоги дорослих, і привабливість предметів, і мимовільні реакції на подразники. З віком зростає внутрішня зумовленість поведінки дитини. її розвиткові сприяє розши­рення кола діяльності та спілкування: дошкільник активно спі­лкується і з дорослими, і з однолітками; зацікавлено виконує різні види діяльності (малювання, конструювання, працю, гру); формуються передумови навчальної діяльності. Особливо ін­тенсивно розвивається ігрова діяльність, набуваючи виразно моделювального характеру. Моделювання у ході гри сприяє розвиткові внутрішніх сторін діяльності — цілепокладання, планування, контролю тощо. У дитини зростає спектр можли­вих видів занять, виникає проблема вибору: що зробити споча­тку, а що потім?

Помітного розвитку досягають пізнавальні мотиви. Зменшу­ється частка ігрового компоненту у пізнавальних завданнях. Як­що в ранньому віці дитина складає пірамідку, наслідуючи зразок дорослого і у цьому процесі співвідносить величини кілець, то в дошкільному вона спеціально розбирає калейдоскоп, щоб дізна­тись, з чого складаються узори. У 4—7 років спостерігається на­полегливість при розв'язанні розумових завдань, яка поступово зростає. (Н. М. Матюшина, А. Н. Голубєва). Діти одержують за­доволення від вирішення не тільки ігрового, але і розумового за­вдання, від інтелектуальних зусиль.

У спілкуванні з дорослим спочатку переважають пізнавальні мо­тиви, дорослий виступає як джерело знань про дійсність. До кінця дошкільного віку посилюється інтерес до соціальних явищ, взаємин між дорослими, до їх занять. Діти прагнуть включитись у роботу до­рослих, приносити користь оточуючим. Іноді діти переоцінюють свої можливості і на свій розсуд виконують «дорослу» роботу. Так, коли батьків не було вдома, Іринка вирішила прибрати у шафі з по­судом. Дівчинка зачепила гірку з тарілками, які всі розбилися. Взяв­шись підмітати черепки, Іринка поранила руку. Як реагувати дорос­лим на такі ситуації? Сварити дівчинку не варто, адже її дії спонукав позитивний мотив. їй слід пояснити необхідність радитися з дорос­лим у своїх починаннях, робити складну роботу разом із дорослими.

У дітей 5—7 років значно посилюються мотиви спілкування з товаришами. Дитина часто відмовляється від своїх особистих інтересів для того, щоб підтримати контакти з ровесниками, на­приклад, погоджується на непривабливу роль у грі, відмовляєть­ся від іграшки.

Соціальну групу мотивів у дошкільника представляють моти­ви визнання, отримання схвалення, уникнення покарання. У се­реднього дошкільника різко зростає прагнення до визнання се­ред дорослих і одноліток, до підтвердження своєї значущості, цінності, унікальності. Діти намагаються отримати схвалення від дорослих, суперничають у цьому з однолітками, з ревнощами ставляться до схвалень дорослим одноліток, прагнучи бути пер­шими, найкращими. Якщо мотиви, пов'язані з домаганням дити­ни на визнання серед дорослих і дітей, не задовольняються, ди­тину постійно сварять або не помічають, дають образливі прізвиська, не приймають у гру і т. п., то у неї можуть виявлятися асоціальні форми поведінки, порушення правил. Дитина прагне за допомогою негативних вчинків звернути на себе увагу інших людей. Покажемо на прикладі.

Сергійко П. (5 р.) недавно ходить у дитячий садок і багато чо­го поки не вміє. Особливо не вдається йому малювання. Хлопчик добре підбирає поєднання кольорів, але технічних навичок йому не вистачає. Протягом п'яти занять вихователь, проводячи аналіз дитячих робіт, підкреслював невдачі Сергія і постійно хвалив ма­люнки Олени, яка сиділа поряд з ним. Одного разу, після черго­вої позитивної оцінки Олениного малюнка, Сергійко сказав: «Ну і що, я теж так можу!» — і різко смикнув малюнок до себе. Ма­люнок порвався [153, с. 233].

До 6—7 років діти прагнуть до більш реальних оцінок своїх заслуг, орієнтуються на результати своєї роботи. Виникає мотив не просто отримати схвалення, а отримати за певний результат. О. М. Леонтьєв наводить приклад, коли дитина не виконала по­ставлене завдання і була дуже засмучена з цього приводу. Дорос­лий все ж таки похвалив її і, як і всім дітям, дав смачну цукерку. Проте дитина не стала її їсти, і настрій в неї не покращився. Цу­керка виявилася «гіркою» [135, с. 316].

Вдосконалюються мотиви наслідування вимог дорослих. У 3—4 роки переважають мотиви заохочення і покарання за дотри­мання поставлених вимог. Старші дошкільники будують свою поведінку не тільки заради отримання заохочення чи уникнення покарання, але й відповідно до своїх уявлень про належну пове­дінку. Ці уявлення складають основу засвоєння норм поведінки та етичних мотивів. У 5—7 років етичні мотиви стають особли­во дієвими. Наприкінці дошкільного віку ці мотиви є найсильні-шими серед усіх інших. Божович Л. І. вважала появу етичних мо­тивів (внутрішніх моральних інстанцій) основним особистісним новоутворенням дошкільника.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку мотивів у дошкі­льному віці:

поведінка дошкільника будується на основі співвідно­шення між мотивом і ціллю — дитина реалізує мотив через досягнення цілі;

складається система мотиваціі на основі підпорядку­вання особистих мотивів суспільним;

виникає здатність емоційно переживати свій мотив до моменту його здійснення — «здвиг афекту на початок дії»;

розвивається здатність до вольового зусилля, необ­хідного для стримування афектів, подолання труднощів на шляху до мети, підпорядкування мотивів;

система мотиваціі включає такі види мотивів, як пі­знавальні, соціальні, комунікативні, етичні.