2. Розвиток волі у дошкільному віці

 

У старшому дошкільному довільність поширюється на всі сфери психіки — її пізнавальні й емоційно-вольові процеси (З. М. Істоміна, Н. Г. Агеносова, О. В. Запорожець), а також і на особистість дитини.

Важливою передумовою навчання у школі, на думку О. Є. Крав-цової, виступає довільність дитини у сфері спілкування з дорос­лим, яка складається до 6—7 років. Зокрема, довільність мовлен­нєвого спілкування дозволяє дитині влучно відповідати на запи­тання вчителя, самій ставити такі запитання, будувати своє мов­лення відповідно до поставлених дорослим завдань. При недо­статній довільності у цій сфері спостерігаються такі прикрі випа­дки, коли дитина підняла руку, щоб відповісти, але не в змозі ви­мовити ані слова. При цьому вдома вона добре вивчила матеріал, переказувала його батькам.

Достатній рівень розвитку діалогічного мовлення дозволяє до­шкільнику будувати своє мовлення у внутрішньому плані. Внут­рішнє мовлення дитини стає засобом оволодіння своєю поведін­кою через самоінструкції, самонакази.

Мовлення дозволяє дошкільнику вийти за межі ситуації, ово­лодівати плануванням, як способом здійснення цілеспрямованос­ті. Уміння планувати свою діяльність у дитини формується тіль­ки за умови навчання. Плануючи, дитина створює в уяві про­граму своїх дій (мету, умови, засоби, способи і послідовність). Спочатку у цій програмі дитина здатна передбачити лише насту­пний крок, а до 7 років — усю послідовність дій.

Усвідомленість власних дій дозволяє дошкільнику в оптима­льній послідовності виконувати дії, краще орієнтувати свою по­ведінку на досягнення мети у процесі виконання плану. При цьо­му важливо, щоб дитина навчалась аналізувати свою поведінку, бачити її ніби збоку. Допомагають образи пам'яті (хоче зробити так, як вже робила), уяви (що буде, якщо зробити ось так), прави­ла або зразки дій, моральні норми (щоб бути хорошим, потрібно робити саме так).

У дошкільному віці дитині потрібна зовнішня опора для регуля­ції своєї поведінки (наочні зразки, малюнки, предмети, ігрові ролі). Внутрішній образ стає регулятором поведінки дитини за умови, що він чіткий, неодноразово сприйманий, добре зрозумілий. Напри­клад, таким образом є ігрова роль. Дитина легко наслідує ролі ліка­ря у грі тому, що неодноразово бачила, як працює лікар, добре пам'ятає його дії, слова, одяг. Набагато важче дітям наслідувати внутрішні образи способів поведінки поза грою. У старшого до­шкільника опорою в регуляції своєї поведінки і діяльності є образ себе в часі (що хотів зробити, що роблю або зробив, що робитиму).

Усвідомлення правил не рольової, а своєї особистої поведінки відбувається, починаючи з 4 років в іграх з правилами. На основі співвіднесення реальної поведінки із потрібною у дитини розвива­ються навички самоконтролю. Дорослому важливо стимулювати пе­рші спроби дитини контролювати себе. Потреба у самоконтролі в дошкільників виникає при постановці відповідних вимог дорослих. Тут важливо не тільки зрозуміло ставити свої вимоги, але й вчити ди­тину співвідносити з ними свою діяльність (І. Домашенко). Найкраще дітям вдається самоконтроль за результатом своєї діяльності, а не за процесом. Умовою розвитку самоконтролю виступає контроль робіт одноліток. Найбільш успішно самоконтроль розвивається в ситуації взаємоконтролю між дошкільниками (А. М. Богуш, Е. А. Бугріменко, І. Домашенко). Коли діти міняються функціями «виконавця» і «конт­ролера», у них підвищується вимогливість до своєї роботи, бажання виконати її краще, прагнення порівнювати її з роботою інших.

ВИСНОВКИ про розвиток волі у дошкільному віці:

довільність набуває генералізованого характеру, поширюючись на всі сфери психіки і на особистість дитини;

внутрішнє мовлення дитини стає засобом оволодіння нею своєю поведінкою через самоінструкцїі та самонакази.

під впливом навчання дорослого формується плану­вання та самоконтроль, як способи здійснення цілеспрямо­ваності.