1. Розвиток передумов волі у немовляти та у дитини раннього віку

 

Воля визначається е зв'язку з діяльністю та поведін­кою людини і розуміється як певний рівень їх регуляції. Не кож­ну діяльність чи дії людини ми можемо називати вольовими. Дії класифікують на: 1) мимовільні, що виникають при неусвідомле-них спонуканнях, мають імпульсивний характер, позбавлені чіт­кого плану (дії в стані афекту); 2) довільні, що передбачають ус­відомлення цілі й наявність плану. Серед довільних виділяють вольові — це свідомі дії, спрямовані на певну ціль і пов'язані із зусиллями, що потрібні для подолання перешкод на шляху до цілі.

Воля — психічний процес свідомої та цілеспрямованої регу­ляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей.

Воля виконує специфічні функції:

Гальмування і стримування небажаних для особистостей спо­нукань та дій.

Мобілізація, стимулювання активності (її посилення чи по­слаблення).

Спрямування і реалізація активності у напрямку поставленої мети.

Важливо розмежувати волю і мотивацію, яка також регулює і спонукає діяльність. Назвемо специфічні риси вольової поведін­ки (за Іванніковим В. О.)

Вольова поведінка виникає при недостатній мотивації до не­обхідної дії — дитина бажає продовжувати гру, коли потрібно обідати.

Вольова дія побудована на розумінні необхідності виконання будь-чого для досягнення бажаного, причому необхідна дія ззов­ні не пов'язана з бажанням. Цей зв'язок необхідно уявити (щоб продовжити гру, треба пообідати). Виникнення такого уявного зв'язку стає зрозумілим, якщо дитина переживає відповідальність перед батьками чи іншими людьми. Воля тісно пов'язана з мо­раллю і світоглядом.

Воля — це довільне створення спонукання до дії. Людина підпорядковує важливішим цілям всі інші мотиви поведінки, які мають для неї меншу значущість.

Виготський Л. С. розглядав вольову поведінку соціальною як за змістом, так і за механізмами. Провідну роль у соціальній зу­мовленості волі він вбачав у мовленнєвому спілкуванні дитини з дорослими. Спочатку дорослі за допомогою слова регулюють по­ведінку дитини, а поступово дитина сама починає регулювати її. Слово стає не тільки засобом спілкування, але й засобом органі­зації своєї поведінки.

Рубінштейн С. Л. вважав, що для виконання вольової дії дитина повинна, насамперед, оволодіти своїм тілом, довільними рухами. Початок їх розвитку полягає у розкритті дитиною зв'язку своїх ім­пульсивних рухів із певними сприйманими їх результатами: рука випадково наштовхується на брязкальце, а згодом спеціально тяг­неться до нього. Таким чином, поява вольової дії можлива лише на основі довільності. Довільність, як здатність володіти собою (Л. С. Виготський), виступає психологічним засобом здійснення вольової поведінки, механізмом, що зумовлює виникнення свідо­мого зусилля, мобілізуючого на подолання перешкод.

Коли ж з'являється власне вольова дія? В. І. Аснін вирізняє три види регуляції дій: мимовільну (перше півріччя життя), дові­льну (початок другого півріччя), власне вольову (після 3-х років). Для здійснення вольової регуляції дитина, по-перше, повинна во­лодіти вольовими вміннями, що полягають у довільному, усвідо­мленому застосуванні прийомів організації дій в умовах подо­лання перешкод. По-друге, для здійснення вольової поведінки дитина повинна прагнути дотримання певних норм поведінки, керуватися моральними уявленнями. Такі вміння, а отже і воля, виникають після 3-х років [68, с. 55]. Водночас, передумови во­льової регуляції закладаються на попередніх етапах розвитку.

Не будь-яка довільність містить ознаки волі, а довільність, яка проявляється у ситуаціях подолання перешкод, в утруднених обста­винах. Вольова регуляція — найвища форма довільності [68, с. 63].

Вже на першому році життя інтенсивно розвиваються довільні рухи, насамперед, хапальні та пошукові

Засвоєння рухових навичок у переддошкільника виступає по­бічним продуктом предметної діяльності (О. В. Запорожець). У молодшого дошкільника вперше оволодіння рухами стає окре­мою метою, якою служить сенсомоторний образ. Дитина свідомо намагається відтворити характерні рухи, наприклад, в танці, пе­редати особливі манери літературного персонажа.

На розвиток довільності рухів впливають ігрові завдання. Так, З. В. Мануйленко визначила, що коли дітям 3—4 років таке за­вдання було поставлене, вони змогли втримувати нерухому позу 1 хв. Старші дошкільники в аналогічних умовах утримують не­рухому позу 15 хв. [135, с. 324].

Якщо імпульсивна поведінка прямо зумовлюється бажаннями дитини (хоче гратись — робить це з іграшками), то довільна но­сить опосередкований характер (дитина хоче спати, а для цього миє руки, роздягається, складає охайно свій одяг). Опосередко-ваність нерозривно пов'язана з такою рисою довільності, як усві-домленість: дитина розуміє зв'язок між виконанням необхідного задля досягнення бажаного. Наприклад, щоб з'їсти морозиво, по­трібно прибрати у кімнаті.

Довільність включає дві основних групи вмінь дитини. По-перше, це здатність приймати інструкції (цілі, завдання) доросло­го та правильно виконувати їх. По-друге, це спроможність само­стійно ставити цілі та досягати їх.

Опосередкування поведінки дитини спочатку має свою зов­нішню фіксацію у формі інструкцій, завдань, вимог дорослого. У віці близько 2 років поведінка малюка опосередковується і керується інструкціями дорослого. Велике значення при цьому має мовлення. Розуміння значення слова дозволяє малюку ви­конувати достатньо складні вказівки та вимоги дорослого. Ди­тина починає фіксувати свою дію в слові, а значить усвідомлю­вати її.

У ранньому віці формуються окремі елементи розгорнутої во­льової поведінки. Спроможність самостійно ставити цілі та дося­гати їх проявляється як цілеспрямованість. У дитини 2—3-х ро­ків виникають стійкі й усвідомлені бажання або мотиви пове­дінки (О. О. Смірнова) — внутрішні спонукання, що виступають джерелом розвитку цілеспрямованості [135, с. 321]. Перші про­яви цілеспрямованості виникають у формі довільних рухів вже у немовляти, яке намагається вхопити іграшку, тягнеться до неї, пристосовує свою руку відповідно до форми й величини іграшки тощо (О. В. Запорожець). Перші цілі тісно пов'язані зі сприйман­ням дитиною оточуючого, тому їх вважають зовнішньо зумовле­ними. До досягнення таких зовнішніх цілей дитина залучає доро­слого: сподобалась іграшка у магазині — дитина вимагає від батьків придбати її; високо стоїть ваза з цукерками — малюк під­водить туди дорослого з проханням дістати.

Близько 3-х років у зв'язку з розвитком особистісної дії й са­мосвідомості у переддошкільника виникає внутрішня цілеспря­мованість у формі власних бажань, висловлюваннях як «я хочу» або «я не хочу». Зростає соціальна значущість цілей дітей. На межі раннього і дошкільного віку цілі пов'язані з особистими бажаннями дітей, а старші дошкільники можуть ставити цілі, ва­жливі не тільки для них, але і для оточуючих.

Дитині краще вдається постановка мети, ніж її досягнення. Забезпечення цілеспрямованості дитиною виступає як її вольова активність, тому що втримати мету для неї досить важко, це ви­магає від неї зусиль. Крім того, засоби досягнення цілей у малю­ків не набули автоматизму, а тому їх виконання становить окре­му перешкоду на шляху до мети і також вимагають зусиль. Тому при недостатній вольовій активності діти раннього віку легко відмовляються від мети і замінюють її іншою, коли виникають труднощі. Таким чином, розвиток волі дошкільника пов'язаний із забезпеченням умов, які дозволяють втримати і досягти мету. Зо­крема, Г. А. Урунтаєва наводить перелік розглянутих нижче умов.

Складність завдань діяльності..

Успіхи і невдачі в діяльності. У 3—4 роки успіхи і невдачі не впливають на вольову дію дитини. У середніх дошкільників невдачі впливають негативно і не стимулюють наполегливості, а успіх завжди впливає позитивно. У дітей 5—7 років успіх, а у де­яких і невдача, стимулює подолання труднощів. Людина, що не доводить справи до кінця, оцінюється старшими дошкільниками негативно (Н. М. Матюшина, А. Н. Голубєва).

Ставлення дорослого при оцінці дій дитини. Об'єктивна, до­брозичлива оцінка дорослого допомагає малюку мобілізувати свої сили і досягти результату.

Уміння дитини уявити майбутнє ставлення оточуючих до результату її діяльності (Н. І. Непомнящая). Так, виготовлення килимків з паперу було успішнішим, коли дорослий або інші діти висували вимоги до цих подарунків від імені осіб, яким подарун­ки призначалися.

Співвідношення мотивів і мети. Успішніше дошкільник до­сягає мети при ігровій мотивації, а також коли ставиться най­ближча мета. Я. З. Неверович показала, що діяльність була акти­внішою, коли діти виготовляли прапорець для малюків, а сер­ветку для мами. При протилежному адресуванні діти часто не до­водили справи до кінця. Вони не розуміли, навіщо мамі потрібен прапорець, а малюкам — серветка [153, с. 235—236].

 

ВИСНОВКИ про розвиток передумов волі у немовляти та у дитини раннього віку:

— довільність — це здатність володіти собою, а во­льова регуляція — найвища форма довільності;

вольова регуляція передбачає свідомо викликане зу­силля особистості, спрямоване на подолання нею пере­шкод на шляху до мети;

у немовлячому та ранньому вікових періодах закла­даються передумови вольової регуляції;

до трьох років у дитини виникає довільність та її складові — опосередкованість, цілеспрямованість, усвідом-люваність.