4. Характеристика етичних почуттів дошкільника

 

У процесі спілкування дитини з дорослими й одноліт­ками, її участі у колективних формах діяльності у неї формується емоційна складова спрямованості на інших людей (Котирло В. К), такі соціально цінні якості особистості, як чуйність, уважність, запопадливість. При цьому важливе значення має емоційний зміст спілкування дошкільника з оточуючими. Виникають не просто окремі вміння розуміти іншого, виявляти йому симпатію, спів­чуття, бути товариським, але й цілісне емоційне утворення — спрямованість переживань дитини на емоційні прояви дорослого й ровесника, яка служить цілям проникнення у його внутрішній світ, що виступає як засіб інтимного зв'язку з ними [157, с. 15].

Особливо важливу роль для розвитку етичних переживань ві­діграють ситуації, коли дитина взаємодіє з ровесниками, між якими виникають рівноправні партнерські стосунки. Тут вона сама будує лінію своєї поведінки. Отже, виникає потреба в етич­них орієнтирах: як вчинити, як почуватиметься товариш, як збе­регти відносини з ним. Етичні оцінки вчинків із зовнішніх вимог стають власними оцінками дитини і включаються в переживання нею ставлення до певних вчинків або дій.

Позитивна емоційна спрямованість щодо ровесника форму­ється у спільній з ним діяльності за такої її організації, коли об'єктом переживань дитини стає не тільки власний успіх, але й успіх товариша, успіх спільної справи [157, с. 40].

У п'ять років спостерігаються низькі показники позитивного емоційного ставлення до партнерів. Причинами виступає недо­статнє володіння дошкільниками навичками співпраці, труднощі у перенесенні їх з ігрової діяльності на інші види діяльності; об­межений досвід взаємодії з ровесником.

Емоційна спрямованість на інших охоплює собою систему гу­манних почуттів. Справжньою школою таких почуттів для дошкі­льників виступає сюжетно-рольова гра, де виникає потреба зро­зуміти іншого, врахувати його позицію, інтереси, настрій, бажання. Виконання ролі кожною дитиною та їх співвідношення будується на певних моральних уявленнях про належні способи поведінки. Розвивається відповідальність за свою ділянку роботи: якщо «лі­кар» буде постійно вибігати з «кабінету», то хворі залишаться без допомоги; якщо «продавець» буде їсти цукерки, то покупцям не вистачить. Таким чином, завдяки грі діти не тільки переживають відповідні етичні колізії, але й краще усвідомлюють моральні нор­ми, в них формується установка на їх глибше пізнання.

У трудовій діяльності діти виконують соціальноцінні за­вдання, переживаючи при цьому радість, гордість, відповідаль­ність. Дорослі пояснюють дітям, що коли вони ретельно поллють квіти, то рослини будуть гарно виглядати; якщо приберуть в іг­ровій кімнаті, то в мами буде більше часу і вона спече смачний пиріг тощо. Діти надають допомогу своїм товаришам, спочатку за ініціативою дорослого, а до кінця дошкільного віку — само­стійно. Ось хлопчик розсипав мілкі деталі мозаїки — доведеться довго збирати. Ровесники приходять на допомогу, а згодом всі троє захоплено складають мозаїку. Можлива й інша реакція на скруту товариша, коли в ровесника виникає незадоволення, роз­дратування, враження, що невдала дія ровесника є перешкодою для власного успіху: «Хто тут все порозсипав. Як ми будемо тут гратись у поїзд!». Дорослий повинен створювати умови для по­передження таких явищ, що несуть нетерпимість, байдужість один до одного.

Етичні переживання дитини відображають вибірковість її спі­лкування з ровесниками: співчуття діти виявляють, насамперед, своїм найближчим товаришам, яким симпатизують.

У межах стійких дитячих об'єднань поступово виникають більш тісні контакти між окремими дітьми, що стає основою для появи дружби. До 5-ти років дружба дітей носить переважно си­туативний характер: дружать діти, які поряд сплять у дитячому садку, чиї сім'ї є сусідами та часто відвідують одна одну. Друзі більше граються разом, частіше домовляються і виконують спі­льні справи, діляться іграшками. Дитина часто змінює своїх дру­зів залежно від обставин. Старший дошкільник більше орієнту­ється у виборі друга на його ділові та особистісні якості, звички, уподобання: він добре будиночки з піску будує, він цікавиться морськими подорожами, збирає листівки тощо. У 5—7 років час­тіше зустрічається парна дружба, водночас виникають стійкі іг­рові об'єднання з 3—5 учасниками. Дружба невеликими підгру­пами найчастіше народжується в грі на основі ігрових інтересів і схильностей, у тому числі і на основі інтелектуальних інтересів. Парна дружба характеризується глибокою симпатією, поєднуєть­ся з широким товаришуванням, зростає її вибірковість.

ВИСНОВКИ про особливості етичних почуттів дошкільника:

етичні почуття дошкільників становлять важливу складову їхньої емоційної сфери, свідчать про розвиток їх особистості;

етичні почуття лежать в основі такого особистіс-ного утворення, як емоційна позитивна спрямованість на іншу людину;

у розвитку етичних почуттів провідне значення ма­ють спілкування та спільна діяльність дитини із дорослими та з ровесниками;

етичні переживання виникають спочатку під впливом вимог дорослих, а до кінця дошкільного віку внаслідок за­своєння моральних норм.

5. Розлади емоційної сфери дошкільників

У нормі емоційна сфера дитини відзначається життє­радісністю, бадьорістю, оптимізмом. Саме такі емоційні стани забезпечують умови для формування особистості: її самоповаги, впевненості, віри у свої сили, ініціативності. Якщо дитина біль­шість часу перебуває у пригніченому й роздратованому стані, швидко втомлюється або, навпаки, не може заспокоїтися, виявляє гіперактивність, поводиться несміливо, плаксива, вередлива, то всі ці стани свідчать про негаразди в емоційній сфері, які негати­вно позначаються на формуванні особистості. Тривалі негативні переживання дезорганізують психічну діяльність дітей та їх спіл­кування з ровесниками. Ці емоції не тільки накладають відбиток на досвід дитини, але й впливають на хід подальшого розвитку. Вони можуть сприяти утворенню негативної життєвої позиції і у кінцевому рахунку викликати затримки у загальному розвитку дітей [121, с. 103].

Причини емоційних розладів досить складні. Проте джерелом їх, як правило, виступають особливості спілкування, по-перше, із дорослими, а по-друге, із ровесниками. Нормативні вікові показ­ники спілкування дитини з дорослими детально описані у літера­турі. Якщо батьки відступають від них або їхнє ставлення до ди­тини відстає від її вікового розвитку, то виникають труднощі спілкування, пов'язані із незадоволенням малюка його змістом чи емоційним фоном, чи частотою й глибиною контактів. Іноді емо­ційні розлади, що проявились у дошкільному віці, закладались у попередні періоди життя дитини, можливо, навіть у перші тижні після народження.

Відомий англійський психолог Дж. Боулбі описав етапи емо­ційних змін, що відбуваються з дитиною, коли її розлучили із ма­тір'ю. Спочатку малюк протестує, плаче, вередує, вимагаючи припинення розлуки. На другій стадії дитина зовні спокійна, припиняє висловлення протесту, при зустрічі із матір'ю відверта­ється від неї. На третій стадії дитина стає апатичною, її нічого не радує і не засмучує. При зустрічі із матір'ю вона залишається байдужою. Якщо до двох років малюк не знайде близької дорос­лої людини, то вже ніколи не зможе ні з ким налагодити емоцій­ного контакту [1, с. 10—11].

Водночас, тісний контакт дитини з дорослими накладає значну відповідальність на останніх. Дитина надзвичайно чутливо реагує на психічний стан близької дорослої людини та заражається ним. Якщо дорослий невпевнений у собі, пасує перед труднощами, не довіряє оточуючим, то в дитини спостерігаються аналогічні стани, на основі яких розвиваються страхи (фобії). Наприклад, австрійсь­кий лікар-психотерапевт Гізела Еберлейн описує такий випадок. Ева-Марія, 5 років, боїться всього, ні на хвилину не розлучається з матір'ю. Дівчинка — довгоочікувана дитина у сім'ї, яка після її народження розпалася. Мати присвятила всю себе вихованню дів­чинки. Дитина для неї все — предмет любові, підтримка, втіха. Ева-Марія не залишається сама у дитячому садку, не спить одна, без мами. На прийомі у лікаря дівчинка сидить на колінах у матері, міцно притиснувшись до неї. Страхи дівчинки вдалося подолати шляхом багаторазових бесід пізнавальної тематики, коли психоте­рапевт намагалася розкрити красу й велич оточуючого світу, сфо­рмувати у дівчинки інтерес до нього [164, с. 18—19].

Страхи виникають у дітей з 2-х років та досягають максимуму у шестиліток. Найчастіше діти бояться самотності, нападу, тва­рин, казкових героїв, темряви, стихійного лиха, пожежі. Причи­ною страхів може бути невиправдано жорстка виховна позиція дорослих, переважання покарань, надмірні вимоги, обмеження ініціативи та вільної активності дітей за рахунок зростання кіль­кості обов'язкових до виконання завдань. Страхами частіше страждають діти з неповних сімей, у сім'ях, де домінує мати [ 51, с. 14—20]. Дитина, яка намагається стримати свій страх, боїться негативної реакції на них дорослих, страждає ще більше, ризик виникнення в неї неврозів зростає.

Лякають дитину й розповіді дорослими якихось страшних по­дій, катастроф, трагедій. Малюк довго не може заспокоїтися, за­снути, включитись у гру. Страхи дітей посилюються перед сном, дорослим у цей час необхідно створити спокійну доброзичливу атмосферу.

Страхи дошкільників не завжди набувають хворобливого стійкого характеру, більшість з них при правильному реагуванні дорослого швидко зникає. До 3 років з'являється ціла група стра­хів, пов'язаних з казковими героями, темрявою, порожньою кім­натою. Причинами таких страхів дитини є індивідуальні особли­вості нервової системи (чутливість, неврівноваженість, висна­жливість), особистості (тривожність, схильність до фантазувань), обмеженість дитячого досвіду. Так дитина злякалась моря, коли вперше його побачила.

У виникненні страхів значну роль відіграє уява дитини. «Кожен раз, коли дитина нібито безпричинно боїться якогось приміщення, предмета, уникає якоїсь страви, гігієнічної процедури, слід пам'ятати, що причиною цього може бути уява, дивним чином утворений зв'язок між емоцією та, здавалось би, нейтральною річ­чю. Ось, дитина боїться, щоб подряпину мазали зеленкою. Про­сить помазати йодом. Але ж це ще болючіше, — зауважують до­рослі. «Ні, не хочу бути зеленою», — кричить дівчинка. Виявля­ється, дуже давно, коли вперше батько мазав зеленкою подряпину дочці, він поспішав та розлив ліки, забруднивши руки у зелений колір. Батько дуже розсердився, а дитина злякалася. Образ зелених рук продовжує лякати дівчинку, породжуючи страх перед зелен­кою» [95, с. 15]. Щоб подолати дитячі страхи, необхідно включити дитину у цікаву та захоплювальну діяльність (гру, малювання, конструювання), давати зважені та помірковані відповіді на дитячі запитання. Важливо збагатити знання дітей про предмети і явища. Не слід залишати дитину одну в незнайомій чи складній ситуації. Для подолання страхів дорослому потрібно ближче і уважніше спілкуватися з дитиною, взяти участь в лякливій дитину діяльнос­ті, наприклад, разом увійти до темної кімнати.

У спілкуванні з ровесниками емоційні порушення виявляють­ся у двох основних формах (Г. А. Урунтаєва) [153, с. 261].

Діти неврівноважені, легко збудливі. Нестримність емоцій у таких дітей часто стає причиною дезорганізованості їх діяльності. При виникненні конфліктів з однолітками вони схильні до афек-тів: спалахів гніву, образ, супроводжуваних сльозами, грубістю, бійками. Спостерігаються супутні вегетативні зміни: почервонін­ня шкіри, посилення потовиділення і т. п. Проте швидко спала­хуючи, вони швидко заспокоюються.

Діти зі стійким негативним ставленням до спілкування. Як правило, образа, незадоволеність, неприязнь надовго зберігають­ся в їх пам'яті, але вони більш стримані, характеризуються відо­собленістю, уникають спілкування. Емоційне неблагополуччя ча­сто проявляється як небажання відвідувати дитячий садок, незадоволеність відносинами з вихователем або однолітками. Го­стра чутливість дитини, її надмірна вразливість можуть привести до внутрішнього конфлікту.

 

ВИСНОВКИ про розлади емоційної сфери дошкільників:

негаразди в емоційній сфері дошкільника негативно позначаються на формуванні особистості;

профілактика розладів емоційної сфери дошкільника передбачає дотримання нормативних вікових показників спілкування дитини з дорослими та ровесниками;

при відсутності нормального спілкування з доросли­ми у дитини виникає апатія, пригніченість, байдужість;

невідповідна вікові залежність від батьків породжує страх самотності, невпевненість, безініціативність;

страхи дошкільників набувають хворобливого харак­теру при неправильному ставленні дорослих до цих страхів;

у спілкуванні з ровесниками емоційні розлади поляга­ють, як у нездатності дитини до спільних дій, так і у не­бажанні спілкуватися.