2. Емоційний розвиток у ранньому дитинстві

 

Емоції продовжують відігравати значну роль у забез­печенні психічного благополуччя дитини раннього віку. Дитина ще не вміє керувати своїми емоціями, стримувати небажані їх прояви. Тому вся активність дитини виразно емоційна, забарвле­на позитивними чи негативними переживаннями. Дорослий ске­ровує емоційне життя малюка: коли той засмучений, підбадьо­рює, переключає на іншу діяльність; втома, дратівливість, занад­то бурхливі вияви емоцій свідчать про перезбудження нервової системи, потребу у відпочинку — дорослий заспокоює малюка, створює умови для сну.

Емоції починають відігравати функцію передбачення. Дитина з радістю очікує приємної події, проте таке очікування часто ви­кликає виснаження дитини, яке виявляється гіперактивністю ру­хів, їх недостатньою скоординованістю, плаксивістю. Дитина пе­реживає глибокі емоції, що захоплюють все єство малюка. Тому дорослому варто поводитися спокійно, наполегливо вимагати до­тримання дитиною режиму дня, звичного розпорядку.

Оволодіння предметно-маніпулятивними іграми роблять цей вид діяльності джерелом різноманітних переживань дитини. Во­на радіє, коли виконання дій вдається, у грі використовуються рі­зноманітні, цікаві для дитини предмети; засмучується — якщо предметна дія невдала (чашка із «супом» впала під стіл; пластма­совий глечик тріснув, картонний кубик зім'явся). Виникають уподобання серед іграшок. З них є такі, якими дитина особливо часто й довго грається. Виникнення у дитини мотивувальних уявлень приводить до того, що відсутня улюблена іграшка ви­кликає в неї сум, плач. Подібні реакції спостерігаються, якщо іг­рашку дитина десь забула, загубила тощо. Дитина може плакати за лялькою, яку вранці разом з мамою бачила у магазині.

Негативні емоції дитини часто пов'язані із проявами кризи 3-х років, неправильно побудованим спілкуванням з дорослим. Так, дитина, уникає контактів з дорослим, замикається, якщо їй не на­дається простору для виявлення ініціативи у грі, у предметних діях, їй забороняється самостійно виконати той чи інший побуто­вий процес.

Чимдалі виразніше виявляються вищі почуття. Серед них у ході побутової діяльності прилучення дитини до дотримання пе­вного порядку в своїй кімнаті, до наведення ладу у своєму одязі, іграшках виникає уявлення про красиве і некрасиве, супроводжу­ване естетичними переживаннями. Коли у кімнаті все прибрано, лежить на своїх місцях — дитині це подобається. Щоб красиво виглядати, потрібно доглядати за своїм обличчям, волоссям, одя­гом, взуттям.

Здатність дитини виконувати предметні дії, у тому числі і пов'язані із обстеженням предмета, зміцнює переживання, пов'язані із процесом пізнання. Здивування, характерне для не­мовляти, набуває характеру допитливості, що пов'язані із пізна­вальними діями (обстеженням предмета, постановкою запитань).

Характерними для дітей раннього віку є нові переживання, пов'язані із іншими дітьми. Наприклад, більшість дітей пережи­ває сильне почуття ревнощів при появі у сім'ї ще однієї дитини. При появі новонародженого дитина демонструє батькам бажання стати такою ж маленькою: просить, щоб її погодували з соски, погойдали на руках, покатали у колясці. Вона починає ссати па­лець, не проситься у туалет, наслідуючи новонародженого. Нері­дко ревнощі виражаються в агресії: старша дитина намагається образити меншу, сварить її, вигадує образливі прізвиська. Буває, що дитина стає вередливою, плаксивою, неслухняною. Щоб по­передити такі емоційні розлади, батьки повинні формувати у ди­тини позицію старшої, бути до неї уважними, проявляти свою любов, пояснювати дитині зміни, що стались у родині [1, с. 88—90].

Щодо однолітків у дітей проявляється суперництво, елементи заздрості, ревнощі, які також повинен усувати дорослий шляхом організації спільних видів діяльності дітей на засадах співпраці, взаємодопомоги.

Здатність розуміти емоції інших людей та співчувати їм значно ускладнюється завдяки оволодінню мовленням: дорослий привер­тає увагу малюка до однолітка, коли той засмучений, пропонує йому допомогти, запитує «Тобі не хочеться, щоб Андрійко плакав, чи не так? Давай дамо йому твоїм пароплавом погратись». Бажан­ня малюка викликати радість іншої дитини, її посмішку, незадово­лення, коли хтось плаче і страждає, стають мотивами надання ін­шим допомоги, підтримки. Дорослий описує і власні емоційні стани, що відкриває перед дитиною світ їх переживань. Звичайно, тут не варто переходити певної межі, пам'ятаючи про глибину й бурхливість дитячих емоцій та про той відгук, що викличуть зі­знання дорослих у дітей. Мама повинна розповісти дитині, як вона засмучується, коли малюк вередує чи плаче. Якою радістю спов­нюється її серце, коли синок веселий, охайний, слухняний.

Діти добре розуміють настрій близьких, любов і симпатія до яких набуває нових форм. У дітей виникає вибіркове ставлення до дорослих, залежно від їх емоційного портрета, що склався за­вдяки спілкуванню: із забрудненими штанцями малюк біжить до бабусі, бо очікує, що та пожаліє, а мама — може сваритись, буде незадоволеною. Малюк прагне похвали, заохочення, засмучуєть­ся, якщо їх не одержує. Зростає його здатність розуміти слова, що виражають оцінки дорослих, їх аргументи: погано, бо забруднив­ся, бо не доїв супу, бо посварився з товаришем. Згодом дитина добре розрізняє смисл оцінок «добре» і «погано».

Зародження емоційної реакції на похвалу створює умови для розвитку самолюбства і почуття гордості (Р. Х. Шакуров). Спо­чатку переживання гордості виникають при прямій оцінці дитини дорослим. Повторення позитивних оцінок стосовно певних якос­тей дитини зумовлює появу в неї стійкого почуття гордості. Складається потреба завжди одержувати і зберігати позитивну оцінку дорослого, що говорить про виникнення перших проявів почуття власної гідності. Коли нова оцінка суперечить старій, виникає опір дитини, вона продовжує пишатися тією якістю, яка позитивно оцінювалася у минулому.

Під впливом дії на малюка позитивної та негативної оцінки ви­никає почуття сорому, пов'язане зі всім минулим досвідом взаємодії дитини з оточуючим. Воно є проявом дитячої самолюбності, виник­лого почуття гордості й власної гідності. В основі почуття сорому лежить формування уявлень про позитивно і негативно оцінювані зразки поведінки. Сама дитина відчуває відхилення від позитивних зразків поведінки і сприймає таку ситуацію як втрату схвалення до­рослих, приниження своєї гідності [153, с. 253].

ВИСНОВКИ про особливості емоційного розвитку в ран­ньому віці:

емоційне життя дитини насичене глибокими, інтен­сивними, позитивними та негативними, слабо керованими переживаннями, що забарвлюють всю активність малюка;

дорослий повинен скеровувати переживання дитини, попереджати їх негативний вплив на стан нервової систе­ми, її перезбудження;

головним джерелом емоцій дитини виступає пред-метно-маніпулятивна гра, спілкування з дорослим та з ро­весниками;

емоції починають відігравати функції, пов'язані із уявленнями предметів;

під впливом виховання виразніше виявляються вищі почуття — естетичні, інтелектуальні, моральні;

розвиток емоцій дитини впливає на якісні зміни у від­носинах з дорослими, починає відігравати важливу роль у розвитку особистості дитини — з'являється прагнення до схвалення, орієнтація на оцінки дорослих, пов'язані із ба­жанням уникнути сорому, приниження своєї гідності.