1. Зародження уяви в ранньому дитинстві

Уява — це специфічно людський пізнавальний психіч­ний процес, який називають також імажинативною діяльністю. її значення в житті людини розкривають функції уяви.

Уява — своєрідна форма відображення об'єктивної дійсності, психічний процес, що полягає у створенні нових образів шляхом переробки матеріалу сприймань і уявлень, що виникли у попере­дньому досвіді. Тому образи уяви називають вторинними.

Уява становить певний відхід від безпосередньо даного, від оточуючої реальності, але в ній завжди зберігається зв'язок з дій­сністю. Цей зв'язок полягає у наступних фактах.

Нові образи виникають із життєвих вражень, елементи образу існують реально, хоча в інших поєднаннях (мавка, сфінкс, кентавр).

При створенні нових образів враховуються відомі зако­номірності. Завдяки цьому образи уяви можуть реально втілю­ватись. Зі 108 ідей, описаних у творах Ж. Верна, нереалізова­ними залишаються десять, а з 50 ідей, що містяться в творах О. Бєля-єва — три.

Завдяки уяві відновлюємо картини, відомі за описами: події минулого, поверхні недосяжних планет.

Через уявні образи людина висловлює свої емоційні стани. З іншого боку, образи уяви викликають у людини емоції, супро­воджуються реальними переживаннями. Так, дитина по-справ­жньому лякається від страхітливих казкових героїв. Л. С. Вигот-ський назвав цей факт «законом емоційної реальності уяви».

Розвиток уяви спирається, насамперед, на такі пізнавальні процеси, як сприймання та пам'ять. Закріплення у пам'яті образів сприймання відбувається у формі уявлення. Безпосередньою пе­редумовою дитячої уяви є оперування уявленнями. Така здат­ність з'являється пізніше, ніж самі уявлення. Г. О. Люблінська наводить такі етапи у розвитку уявлень:

Впізнавання, тобто образи уявлень виникають лише при по­вторному сприйманні відповідного предмета.

Спричиненого відтворення, в основі якого лежать асоціації за схожістю або суміжністю. Уявлення виникає під впливом опи­су, загадок.

Мимовільного використання. Зростає керованість уявлень, дитина може навмисне їх викликати, щоб використати у грі, ма­люванні, описах.

Творче відтворення. Комбінування уявлень та їх елементів зі створенням нових образів [79, с. 182].

У півтора року спостерігається перенесення уявлення про ре­альний предмет на його зображення: малюк, який раніше неод­норазово бачив годинник, впізнає його на малюнку, переживає бурхливі позитивні або негативні емоції при цьому. Малюнок відображає дійсність узагальнено, підкреслює найвиразніше в реальному об'єкті і виступає його знаком, а не копією. Впізна­ючи предмет за його зображенням, дитина орієнтується вже не на конкретні його ознаки, а на найбільш виразні. Уява дозволяє компенсувати різницю між малюнком і уявленням. Така уява пасивна, вона набуває свого розвитку у процесі роботи над роз­витком мовлення дитини (Н. Н. Палагіна, Л. Павлова) з викори­станням фольклору, невеликих літературних творів. Зародження відтворювальної уяви зумовлює появу відгуку дитини щодо змі­сту прослуханого. Дитина показує дії персонажів по ходу слу­хання; б'є ручкою об стіл, удавано плаче, тобто у неї з'являється уявлення через дію. Л. К. Балацька наводить такий приклад: «Коли Лесі не було ще й року, батько розповідав їй кі­лька разів відому казку про курочку рябу. Чим знайомішою ста­вала казка дівчинці, тим активніше вона ставилася до її змісту. Випереджаючи наступ подій в уяві, вона промовляла: «бах, бах», коли батько тільки-но починав читати слова «дід бив, бив...» А наприкінці, де мова йде про те, що баба плаче, Леся промовляла: «у-у-у»» [10, с. 23].

Окремою умовою розвитку уяви виступає наслідування, особ­ливо у складних своїх формах, далеких від простого копіювання дій дорослого. Наслідування у дитини раннього віку набуває іг­рового характеру і спочатку не містить у собі елементів уяви. Го­ловне у ньому — відпрацювання знайомих дитині з досвіду дій. Згодом дитина починає відступати від зразків дій дорослого, до­дає у них нові нюанси, варіює і апробує різні схеми їх виконання, здійснює самостійні ігрові дії. З двох років спостерігається від­кладене у часі наслідування малюка побаченому, що говорить про вміння діяти на основі сформованого образу.

Уява носить репродуктивний характер, але й з'являються еле­менти творчості (Л. М. Галігузова). Про перші прояви уяви у 2,5—3 роки свідчить уміння дитини діяти в уявній ситуації з уяв­ними предметами. Уявна ситуація виникає, коли дія з предмета­ми доповнюється їх перейменуванням, починають вживатися за­мінники.

Однією з причин виникнення уяви є суперечність між пра­гненням дитини наслідувати дорослого, бути таким, як він, і об'єктивними можливостями реалізації цього прагнення. По­ява сюжетно-рольової гри дозволяє подолати цю супереч­ність: малюк діє в умовній уявній ситуації, але як дорослий (Г. Д. Кирилова). Потреба в ігровій діяльності набуває само­стійного статусу. Ускладнюється структура ігрових дій, ди­тина моделює доступну її розумінню сферу діяльності дорос­лих і у цьому процесі оволодіває способами побудови дій, їх взаємозв'язку і послідовності. Розвивається символічне вико­ристання предметів, які у грі виконують функцію замінни­ків (Л. М. Галігузова). Ігрова дія виконується «неначе», «ні­бито». Дитина діє з одним предметом, а уявляє на його місці інший.

Російський психолог Дьяченко О. М. вирізняє три етапи роз­витку уяви дошкільника. Перший з них припадає на ранній, а два наступних — на дошкільний вікові періоди. У 2,5—3 роки вини­кає уява афективна, змістом якої виступають емоції й пережи­вання дитини, та пізнавальна, змістом якої є образи уявних пред­метів, ситуацій. Породження ідеї відбувається в образі конкретного предмета (квадрат дитина домальовує до цеглини), а план реалізації ідеї відсутній.

Найважливішим чинником, який забезпечує можливість пере­несення значення на інші предмети, є мова. У грі з'являються пе­рші самостійні заміщення, спочатку однозначно не зафіксовані у мовленні (паличку дитина називає і паличкою, і ложкою), а потім використовуються тільки ігрові назви (паличку називає тільки ложкою).

До кінця 3 року діти вводять у гру власні оригінальні замі­щення, позначають їх словом до початку гри, що говорить про усвідомлення нового способу діяльності. Вибір предметів-замін-ників відбувається як пошук потрібного об'єкта, що свідчить про його цілеспрямованість.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку уяви в ранньому віці:

першими виникають прояви репродуктивної уяви, а до кінця періоду — елементи творчої;

важливими психологічними передумовами розвитку уяви є збагачення уявлень і наслідування дорослого, відкла­дене у часі з внесенням нових елементів;

уява з'являється в грі, коли виникає уявна ситуація та ігрове перейменування предметів — заміщення;

уява пов'язана із зовнішніми предметними та ігрови­ми діями і водночас з мовою, як засобом подолання ситуа-тивності.