1. Розвиток МИСЛЕННЯ У НЕМОВЛЯЧОМУ ВІЦІ

 

Пізнання починається із відчуття та сприймання. Інфо­рмація, сприйнята за допомогою органів чуттів, узагальнюється, осмислюється, тобто є матеріалом розумової діяльності. Мислен­ня через відчуття і сприймання пов'язане із зовнішнім світом.

Через це його називають опосередкованим відображенням. У хо­ді мислення здійснюється більш глибоке пізнання світу, людина виходить за межі чуттєвих вражень і пізнає такі предмети і яви­ща, зв'язки між ними, які безпосередньо не сприймаються Чуттє­ві і раціональні компоненти пізнавальної діяльності нерозривно пов'язані і взаємозумовлені. Суперечність між ними дозволяє людині проникати вглиб явищ, розкривати їх сутність та істинні зв'язки між ними.

Мислення — це процес пізнавальної діяльності людини, що характеризується узагальненим і опосередкованим відображен­ням дійсності.

Людське мислення не можливе без мовлення. Примітивне ми­слення тварин стосується лише предметів, які в даний момент їх оточують, характеризується як ситуативне. Слово допомагає абс­трагуватися від наявної ситуації, зобразити її за допомогою мов­них засобів. Цим мислення людини стає ситуативно не залежним. Думка формулюється і формується в мовленні. Людське мислен­ня має соціальну природу. Людина не народжується з готовою здатністю до мислення, а оволодіває способами і засобами мис­лення, знаннями, мовою в тому вигляді, в якому вони існують на сучасному їй етапі історії.

Мислення має цілеспрямований характер. Розумовий процес починається з усвідомлення проблемної ситуації, з постановки запитання. Засобами вирішення завдання виступають такі розу­мові операції, як аналіз, синтез, порівняння, абстракція, узагаль­нення та ін.

Як зазначає Г. О. Люблінська, мислення в дитини починає розвиватися з другого року життя [79, с. 205], проте психічний розвиток дитини до року закладає необхідні передумови подаль­шого розвитку мислення. Основою для розвитку мислення у ран­ньому віці стає та система досягнень, яка формується на першому році життя дитини, насамперед у сфері сенсорно-перцептивних, комунікативних, моторних процесів. Першим видом мислення в онтогенезі є наочно-дійове, що спирається на предметну діяль­ність дитини. Саме становлення предметно-маніпулятивної дія­льності, що інтенсивно відбувається протягом першого року жит­тя дитини, виступає безпосередньою основою для подальшого розвитку мислення у ранньому віці.

С. Л. Новосьолова і М. Ю. Кістяковська, які досліджували розвиток предметно-маніпулятивної діяльності немовляти у зв'язку із розвитком її психомоторики, виділили етапи цього процесу, що поступово виявляються як здатність дитини мисли­ти. Головна лінія розвитку предметно-маніпулятивних дій вияв­ляється у переході від дій неспецифічних, які не враховують вла­стивостей предметів до дій, націлених на властивості кон­кретного їх об'єкта. Коротко розкриємо сутність цих етапів.

Неспецифічна психічна активність, в якій злиті воєдино всі психічні функції (1-й місяць).

Сенсорна активність (1—3-й місяць) — роздивляння, прислу-ховування.

«Переддія» (3—4,5 місяця) — дитина обмацує і оглядає випа­дково захоплений предмет, поплескує його без зорового контро­лю, утримує, наближає до рота, «куштує». Тобто виникає дія ха­пання і предметність сприймання — дитина виділяє предмет як комплекс його властивостей.

У 4—7 місяців з'являється «проста» і «результативна» дія. Активність малюка спрямовується на виявлення прихованих вла­стивостей об'єктів: кидає їх у певне місце, наприклад, на підлогу, розмахує брязкальцем, щоб почути звук; знаходить отвір у пред­меті, намагається його відкрити, прикласти до іншого. Малюк передбачає властивості, які виявляться в результаті певних дій з предметом: папір можна зім'яти, коробочку можна відкрити, як­що м'ячик штовхнути, то він покотиться. З цього починається встановлення найпростіших причинно-наслідкових зв'язків. Ма­люк досліджує нові предмети однаково, без врахування їх особ­ливостей: розгойдує, стукає, трясе, куштує на смак, тобто дії ви­ступають як спосіб вивчення об'єктів. Через це батьки ховають від дитини скляні, гострі, хімічно небезпечні предмети, дослі­джуючи, якими дитина може завдати шкоди своєму здоров'ю. Головні та другорядні ознаки не розрізняються. Малюк спостері­гає взаємозв'язки між предметами, використовує їх у своїх діях: кільце нанизує на паличку, закриває кришкою коробочку.

Для дитини 7—10 місяців характерними є елементарні дії спів­віднесення. Спочатку вони стосуються двох однотипних предме­тів чи предмета та місця його розміщення або частини предмета та цілого. Так, у дослідженні Грінфіллда, Нелсона, Салцмана од­норічні діти розміщували два циліндри різного розміру, ставлячи менший на більший або вкладаючи їх один в один. Коли цилінд­рів було більше, розмістити їх у порядку від більшого до меншо­го діти не могли [12, с. 281]. Малюк починає співвідносити свої дії зі змінами у предметах: машинка може поїхати або зупини­тись залежно від того, як на неї подіяти — штовхнути чи виста­вити рукою бар'єр на її шляху. Дитина за зразком дорослого справляється із розбірними іграшками, вкладаючи меншу части­ну у більшу, за власною ініціативою складає мілкі предмети у ко­робочку. На основі виділення частини і цілого засвоює такі влас­тивості, як роз'єднання і з'єднання: знімає з ляльки капелюшок та одягає його, садовить ляльку в машинку та забирає її. Якщо предмет втрачає своє звичайне положення, виправляє його: пра­вильно ставить будиночок, перекинутий на дах. У діях малюк фактично враховує співвідношення під, над, за, перед.

У віці 8—9 місяців спостерігається певна диференціація дій дитини у зв'язку з його властивостями: брязкальце потрібно по­трясти, щоб почути звук, а гумову іграшку для цього потрібно стиснути; підвішений предмет можна штовхнути, на легеньке пір'ячко подути — і воно починає «літати», якщо натиснеш на кнопку лампи — з'являється світло. За допомогою предметних дій дитина вирішує певні завдання, проявляючи певну наполег­ливість та чималу кмітливість. Так, щоб дістати менший предмет з більшого, вона починає з хаотичних спроб і помилок: крутить, трясе, б'є об стіл більшим предметом. Потім намагається дістати іграшку рукою. Через деякий час увага малюка переключається на оточення, помічаючи паличку, він успішно її використовує. Помітивши одержаний результат, він повторює знайдений спосіб дії: відбувається перехід з мети на засіб її досягнення, що є важ­ливим для засвоєння автоматизованих дій. Дія починає приваб­лювати малюка як така, виділяється її засіб, з'являється початко­ве розуміння причинно-наслідкового зв'язку між дією, знаряддям і результатом.

Кінець 1-го року життя та 3 місяці другого. Поява функціона­льної дії. Дитина вже не просто задовольняється діями з предме­тами, що є безпосередньо в її оточенні, але й орієнтується на дії з предметами, відсутніми у полі її сприймання. Така здатність сві­дчить про появу у дитини уявлень про предмет та його властиво­сті, про розкриття дитиною зв'язку між властивостями предмета та вимогами завдання. Наприклад, дитина вкладає один предмет в інший; їй це не вдається, тому що більший предмет не порож­ній і виготовлений з дерева, а менший — порожній — не вміщує більший. Тоді вона йде за маленьким м'ячиком в іншу кімнату. Виникають перші уявлення про зникнення предмета, якщо доро­слий заховує його. Низку таких експериментів описує англійсь­кий психолог Томас Бауер. З 5-ти місяців починає формуватися розуміння відношення «всередині», коли один предмет виявля­ється захованим всередині іншого. Наприклад, предмет накрива­ли хустинкою чи чашкою. Спочатку діти піднімали предмет ра­зом із хустинкою, згодом просто стягали її. При цьому хара­ктерною є так звана «помилка місцезнаходження»: коли на очах у дитини заховати предмет під чашку, а поряд перевернути ще од­ну і переставити чашки місцями, малюк піднімає чашку на тому ж місці, де дорослий заховав предмет, не враховуючи перемі­щення чашки [12, с. 253].

Виникають прояви перенесення певних способів дій на нові ситуації. Наприклад, дитина вміє штовхати дерев'яні кульки, щоб вони котилися. Коли батьки принесли їй великий гумовий м'ячик, вона виконала з ним таку ж дію, що викликало в неї бур­хливу радість.

ВИСНОВКИ про розвиток мислення у немовлячому віці:

у немовлячому віці закладаються передумови для по­яви наочно-дійового мислення у ранньому віці;

найбільше значення для розвитку передумов наочно-дійового мислення має становлення предметно-маніпулятив-ної діяльності малюка;

головна лінія розвитку предметно-маніпулятивних дій виявляється у зростанні специфічності цих дій, чимдалі більше націлених на властивості конкретного їх об'єкта;

до кінця першого року життя дитина враховує у своїх діях не тільки властивості безпосередньо доступних їй предметів, але й відсутніх, спираючись на уявлення про їх якості.