4. Розвиток РІЗНИХ ВИДІВ СПРИЙМАННЯ дитини ВІД НАРОДЖЕННЯ до 7 РОКІВ

 

Сприймання простору

Немовля орієнтується приблизно у радіусі 2—3 м на­вколо основного місця свого перебування — ліжечка, коляски або манежа. У цьому просторі малюк навчається ходити, втриму­вати і маніпулювати з предметами.

У ранньому віці дитина починає краще розуміти слова дорос­лого, які допомагають їй орієнтуватись у просторі. Коментування дій малюка у просторі словами дорослих (догори, донизу, далеко, близько) дозволяє дитині достатньо швидко зрозуміти основні просторові відношення.

Після року малюк оволодіває ходьбою, яка розширює його жит­тєвий простір, він самостійно пересувається з кімнати до кімнати. Розвиток предметних дій також сприяє цьому процесу. Формується характерна для людини система просторових координат, у якій то­чкою відліку стає власне тіло. Інтенсивний розвиток предметних дій зумовлює виділення провідної руки (найчастіше правої), що бе­ре найбільш активну участь у предметних діях. Дитина орієнтуєть­ся в напрямах вперед-назад, догори-донизу, вправо-вліво, або ру­хаючись в ту чи іншу сторону, або змінюючи положення корпусу, голови, рук і контролюючи ці рухи зором (М. В. Вовчик-Блакитна). Позначення просторових відношень у мовленні нечітке, узагальне­не, що виражається у переважному використанні вказівних займе­нників «тут», «там», значення яких уточнюється за допомогою же­стів в поєднанні з оточуючою ситуацією.

Роль мовлення у просторовому сприйманні зростає у дошкі­льному віці, причому зниження ситуативності мовлення приво­дить до позначення просторових відношень за допомогою слів і, як наслідок, до розуміння дитиною залежності просторових від­ношень від точки відліку. Спочатку дитина оцінює просторові відношення виключно з погляду свого положення в просторі. Формування більш узагальнених уявлень про простір у старшому дошкільному віці забезпечує здатність дитини визначити напря­ми і щодо інших осіб та предметів.

Іншим важливим видом сприймання, що вирізняється за фор­мами існування матерії, є сприйняття часу. Цей вид сприймання важко дається дитині через відсутність безпосередніх наочних ви­явлень часу. Хід часу позначається за допомогою годинника та ви­являється як процес виконання діяльності, як набуття предметом певних змін, як зміни, що виникають у зовнішності живих органі­змів (зростання, старіння). Відносність у фіксації проміжків часу ще більше виражена, ніж у просторовому сприйманні: незабаром, завтра, вчора, наступного дня мають сенс тільки стосовно певного моменту часу. Точність сприймання часу залежить від змісту і ха­рактеру діяльності, стану людини на даний момент. Тривалість проміжків часу може переоцінюватись (минуло 5 хвилин, а людині здається, що 8), або недооцінюватись. Тривалість приємних подій, періоду виконання цікавої роботи недооцінюється. Діти довго не розуміють логіки часових відношень, путаються у їх розрізненні, не сприймають дуже тривалих часових періодів (рік, століття).

Важливу роль у розвитку сприймання часу мають ритмічно повторювані побутові процеси, режим дня, до якого дорослі при­вчають дитину з перших днів життя. Протягом немовлячого віку у дитини міцно закріплюється специфічно людський біоритм денної активності та нічного відпочинку. Завдяки цьому дитина відрізняє день і ніч, засвоює їх найбільш помітні ознаки (вдень світить сонечко, вночі — місяць тощо). До 3 років діти вирізня­ють нетривалі й конкретні часові відрізки з менш помітними зов­нішніми ознаками: (ранок-вечір), пов'язані з виконанням дити­ною різних режимних моментів: вранці вона просинається, одягається, снідає; ввечері — вечеряє, снідає, дивиться по теле­баченню «На добраніч, діти», засинає. Дитина дошкільного віку навчається орієнтуватись за годинником, який часто вважає при­чиною плину часу. Внаслідок такого уявлення дитина іноді пере­водить стрілки годинника, щоб очікувана подія настала швидше або щоб відкласти її. Вона добре орієнтується на ті часові промі­жки, що їх відлічує годинник: хвилина, година, доба. Ознайом­лення дитини з календарем формує її уявлення про тиждень, мі­сяць, рік. Головна роль у розвитку сприйняття часу належить дорослому, який виділяє часові відрізки, встановлює їх зв'язок з діяльністю малюка і позначає словом (Т. Д. Ріхтерман).

На матеріалі сприйняття творів живопису М. Н. Зубарєва роз­крила рівні у розвитку сприймання прекрасного дошкільником:

рівень — молодший дошкільник. Дитина радіє знайомим предметам, які впізнала на картинці, але не усвідомлює різниці предмета із його образом. Малюк нерідко плутає зображену і ре­альну дійсність: намагається зірвати з картинки намальовані кві­ти або взяти намальовані яблука. Такі спроби говорять про те, що малюнок ще не виступає для дитини замінником, знаком реаль­ного об'єкта, а малювання не стало власне зображувальною дія­льністю. Оцінка красивого-некрасивого носить практичний хара­ктер (вибрав картинку з шафою тому, що «лялька буде складати туди одяг»), з погляду значущості зображеного для виконання дій («тому, що тут поїзд, можна доїхати на дачу»).

рівень — середній дошкільник. Початок усвідомлення еле­ментарних власне естетичних якостей, що роблять картину при­вабливою. Привабливе викликає у дитини приємні емоції, що ви­ступають основою формування естетичної насолоди. Ознаками привабливого стають, насамперед, кольори, їх поєднання, по­тім — форма і композиція, просторові співвідношення на живо­писному творі.

III        рівень — старший дошкільник. Зміст художнього образу
розширюється, доповнюється попереднім досвідом дитини. Тому
вона виходить у розумінні картини за межі зображеного. Напри-
клад, дитина описує картину: «Хлопчик тримає рибу. Він, напев-
но, ходив на річку, сидів з вудкою... » і т. д.

 

ВИСНОВКИ про розвиток різних видів сприймання дитини:

— у дитини до кінця дошкільного віку формуються види сприймання за формами існування матерії (простору, часу) та за змістом сприйманих об'єктів (сприймання творів ми­стецтва і літератури);

сприймання простору дитиною полягає у формуванні уявлень про основні просторові відношення (догори-донизу, лі­воруч, праворуч, далеко-близько), про точку відліку при їх оцінці);

для формування сприймання часу важливу роль віді­грають повторювані режимні моменти, використання зов­нішніх опор відліку часу — годинника та календаря;

дитина вирізняє такі відтинки часу, як хвилина, годи­на, день-ніч, доба, тиждень, місяць, рік;

сприймання прекрасного розвивається від зароджен­ня естетичних оцінок на основі практичної значущості зо­браженого до власне естетичних критеріїв (кольору, фор­ми, композиції).