3. Характеристика мовлення дитини дошкільного віку

 

3.1. Засвоєння всіх сторін мови та функцій мовлення

У процесі оволодіння мовою як специфічною системою знаків (фонем, морфем, слів, синтаксичних конструкцій) розви­вається знакова функція мовлення. У дошкільному віці відбуваєть­ся засвоєння всіх рівнів мовної системи. Дитина добре розрізняє фонеми та слова, що відрізняються між собою лише однією фоне­мою: люк — лак; нога — нова тощо. Це свідчить про добре розви­нений фонемний слух. Зменшується кількість звуків мовлення, які дитина не може правильно вимовляти. До 6—7 років вимова стає чистою. У протилежному разі порушення вимови набувають стій­кого характеру та вимагають допомоги логопеда. Дитина усвідом­лює звукову будову слова і словесний склад речення. Завдання звукового аналізу слова не виникає спонтанно, а ставиться перед дітьми в процесі спеціального навчання. Вже в 4 роки у дітей мо­жна сформувати розрізнення на слух твердих і м'яких, дзвінких і глухих приголосних, назву першого звуку в слові. Старші дошкі­льники визначають послідовність усіх звуків у слові.

Лексика значно розширюється. Розуміння дитиною значення слів стає стабільним та позаситуативним. При цьому дитина ін­туїтивно орієнтується на суттєві ознаки групи предметів, яку по­значає слово. Так, словом «трикутник» дитина називає всі фігури з 3-ма сторонами, незалежно від кольору, розміру, матеріалу. Се­ред прикметників багато слів на позначення рис характеру люди­ни (веселий, злий, добрий), які дитина засвоює завдяки включен­ню у конкретні ситуації міжособистісної взаємодії, де ці якості проявляються: злий, бо заважає дітям гратись, обдурює; добрий, бо допомагає, схвалює. Дитина прагне розширити свій словник, намагається зрозуміти нове слово. Таким чином у неї спостеріга­ється пізнавальне ставлення до системи мови. Нерідко дитина наділяє почуте своїм смислом. К.Чуковський зауважував: «Дити­на несвідомо вимагає, щоб у звуках був смисл, щоб у слові був живий...образ; а якщо цього немає, дитина сама надає незрозумі­лому слову бажані образ та смисл.

Вентилятор у неї — вертилятор.

Міліціонер — вулиціонер. Екскаватор — пісковатор. Коклюш — кашлюш» [162, с. 89].

Для того щоб зрозуміти значення слів, дитині необхідно спи­ратись на свій чуттєвий досвід. Найкраще засвоюються слова, з якими дитина постійно зустрічається та діє. Є. А. Аркін дослідив, що у мові дитини 4-х років частка іменників певної теми спадає згідно з наступним списком: житло, їжа, одяг, тварини, рослини, міський побут, частини тіла, професії, техніка та інструменти, нежива природа, час, соціальні явища, родові поняття, геометри­чні фігури, абстрактні слова.

У граматиці дитина інтенсивно засвоює парадигму форм слова (відміни,) та практично орієнтується на окремі частини слова, зо­крема суфікси. Першими (на межі раннього та дошкільного віку) засвоюються суфікси зі значенням зменшення-перебільшення; позитивної-негативної емоційної оцінки.

Засвоєння морфемного складу слів виявляється та закріплю­ється в самостійному словотворенні, що характерне для дитини 2—5 років. Широку палітру дитячого словотворення представляє Корній Чуковський у книзі «Від двох до п'яти». Ось хлопчик за­питує:

Ви і шишку поливати будете?»

Так.

Щоб виросли шишенята?»^

Або інше: «Жив-був пастух. Його звали Макар. І була в нього дочка Макарона» [162, с. 75].

Мовне експериментування на 5-му році виявляється також у словесних каламбурах, коли дитина підбирає слова, подібні за звучанням, кілька разів з інтересом повторює їх, порівнює зву­чання та значення, радіє своїм відкриттям. Викликає у дитини ін­терес і римування слів. З'являється гра словами. Дитина навмис­но змінює звучання слова, придумує слова не співвіднесені з предметами. Мовне експериментування являє собою процес ак­тивного творчого засвоєння системи мови дитиною. Слово стає об'єктом перетворень дитини, здійснюваних за законами слово­творення, обмеження яких дитина ще не усвідомлює. Дитина не розуміє, чому співвідношення коза і козел не можна поширити на бабку-бабок [162, с. 73]. За аналогією покласти-викласти дитина просить маму висолити занадто солоний суп [162, с. 100].

Поступово у дитини формується здатність встановлювати словесний склад речення. Спочатку дошкільник відноситься до речення як до смислового цілого. Далі виникає аналіз інтонацій­но-смислових груп: іменників і дієслів. На питання, скільки слів у реченні «Діти граються м'ячем?», дитина відповідає: «діти — перше слово, грались м'ячем — друге». І лише в результаті на­вчання діти виділяють всі слова, виключаючи службові частини мови.

Помітно ускладнюється регулювальна функція мовлення.

Дитина не просто здатна виконувати інструкції дорослого, але прагне, щоб вони були мотивовані. Дорослий розвиває у дітей свідоме виконання своїх вимог. За допомогою мовлення дитина впливає на дорослого і однолітка. Інструкції дорослого усклад­нюються, передбачають виконанні дитиною послідовної низки дій. Вони набувають характеру пояснень дитині послідовності роботи. Наприклад, дорослий поясню дітям, як слід діяти, щоб намалювати гарний пейзаж, виліпити з пластиліну грибочок. По­яснення дорослого супроводжує показ, а лише потім до роботи приступають самі діти. У таких завданнях розвивається здатність приймати та втримувати інструкцію, що відіграватиме важливу роль у шкільному навчанні.

Завдяки мовленню у дитини розвивається внутрішній план ді­яльності, який випереджує практичне виконання. Дошкільник починає діяти за принципом «сім разів відміряй — один раз від­ріж». Мовлення дозволяє краще зрозуміти свій план, розділити його на етапи, зафіксувати задум, продумати наявність умов та засобів виконання. Практичне досягнення результату стає більш швидким, точним, правильним. Планування поєднує практичну й розумову діяльність в єдине ціле, надає їм організованості та ці­леспрямованості. Діти планують свої ігри, малювання, аплікації тощо.

 

3.2. Розвиток ЗВ'ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ ДОШКІЛЬНИКА

Успіхи в оволодінні активним мовленням проявляють­ся в удосконаленні форм мовлення зі значно більшим вмістом ве­рбальних засобів, ніж жестикуляторне та ситуативне. З'явля­ються контекстна і пояснювальна форми мовлення (А. М. Лєу-шина), які до кінця дошкільного віку набувають все більшого поширення. Ситуативне мовлення залишається при цьому поши­реною формою також. Суттєва відмінність ситуативного й кон­текстного мовлення полягає у мірі їх співвіднесеності із наочною ситуацією. Ситуативне мовлення цілком зрозуміле лише у зв'я­зку із ситуацією. Контекстне передбачає опору кожного наступ­ного висловлення на попереднє. Таким чином, у контекстному мовленні зростає роль вербальних засобів. Його одиницею ви­ступає не слово, а речення. Виникнення контекстного мовлення забезпечується збагаченням словника і засвоєнням граматичної будови мови.

Властивості контекстності та ситуативності також виявляють­ся у дитячих діалогах. Здатність послідовно пов'язувати окремі висловлення між собою стають основою для появи зв'язного мо­влення, яке ще називають пояснювальною формою мовлення. До її виникнення підводить розвиток спілкування дошкільника з до­рослими та з ровесниками. Ситуативно-ділове спілкування з ро­весниками спонукає до узгодження дій дітей у процесі обгово­рення, пояснення один одному своїх бажань, прагнень. Ще біль­ше вимагає цього позаситуативно-ділова форма спілкування, яка до 7 років не встигає сформуватись у всіх дітей. Так само і пояс­нювальне мовлення розвинене у дошкільників по-різному. Його розвиток залежить не тільки від успіхів в оволодінні словом, але і від можливостей мислення дитини, здатності знаходити аргумен­ти «за» і «проти», встановлювати причинно-наслідкові зв'язки. Пояснювальне мовлення передає достатньо складний зміст. На­приклад:

Дорослий: У які ігри ти любиш гратись? Чому?

Євген: Граємось у школу, у лікарню, магазин. Люблю гратись у магазин, у мене мама — продавець. А Миколка любить гратись у водія та пасажирів. В нього брат водить машину.

До кінця дошкільного віку у мовленні з'являються ознаки по-заситуативності: дитина відмежовує слово від предмета. Ця здат­ність розвивається на основі розвитку звукового аналізу слова та виділення слів з речень. Ці вміння становлять основу для пода­льшого засвоєння грамоти дитиною.

У старшому дошкільному віці яскраво виявляється процес диференціації та інтеграції мовлення у системі пізнавальних фу­нкцій. Мовлення стає окремим і регульованим інтелектуальним процесом, свідченням чого є формування самооцінної мовної ді­яльності, прямо не пов'язаної з практичними діями. Дитина включається у бесіди на позаситуативні теми (наприклад, широ­кого пізнавального змісту; щодо моральних якостей, оцінки вчи­нків героїв казок чи оповідань), самостійно складає оповідання, казки. віршики. Такий рівень мовлення вимагає спеціальної ро­боти дорослого з розвитку зв'язного мовлення.

 

ВИСНОВКИ про особливості розвитку мовлення в дошкільному віці:

відбувається засвоєння всіх сторін мови, формують­ся її нові форми та вдосконалюються функції мовлення;

дитина повністю оволодіває фонемним складом мов­лення, правильно чує та вимовляє звуки;

активно розширюється лексика дитини при опорі на її чуттєвий та практичний досвід;

засвоєння граматики полягає в оволодінні парадиг­мою форм іменників та дієслів, що спирається на виділення морфемного складу слова;

складається пізнавальне ставлення до мови (дитина пізнає закони рідної мови в процесі словесного експеримен­тування);

формуються нові форми мовлення — контекстна та пояснювальна, що становлять основу зв'язного мовлення дитини;

розвивається регулювальна (свідоме виконання ін­струкцій дорослого, поява самоінструкцій); планувальна (випереджує практичну дію) функції мовлення;

мовлення інтегрується та диференціюється з інши­ми інтелектуальними процесами.