1. Психічний розвиток як складова

онтогенезу та його особливості

 

Дошкільна психологія є складовою частиною дитячої психології, у якій вивчається психічний розвиток дитини протя­гом перших семи років життя.

Розвиток живих істот у процесі індивідуального життя нази­вають онтогенезом. Він полягає у змінах, що носять закономір­ний, послідовний, прогресивний характер, як рух від нижчих до вищих рівнів життєдіяльності, її структурне та функціональне вдосконалення. Онтогенез відбувається у різних напрямках:

—        як становлення організму — морфофізіологічний онтогенез;

-           розвиток людини як свідомої суспільної істоти — онтоге­нез психіки;

— розвиток особистості — соціальний онтогенез.

Перший напрямок онтогенезу вивчає біологія. Другий та тре­тій — досліджуються віковою й дошкільною психологією.

Психічний розвиток виступає як процес кількісних та якісних змін, що відбуваються у ході діяльності та спілкування дитини. Психічний розвиток відзначається такими закономірностями.

Гетерохронність: нерівномірний, хвилеподібний характер розвитку окремих психічних процесів особистості. Для кожної психічної властивості є специфічний період, коли вона розвива­ється найбільш інтенсивно. Ці періоди — сензитивні. Наприклад, для розвитку мовлення сензитивним є період до 2-х років, потім можливості й темпи розвитку мовлення значно знижуються.

Асинхронність: різні психічні функції мають різні сензити-вні періоди і за тривалістю, і за віком їх настання.

Наприклад, у дошкільників провідним процесом у психічному розвитку є пам'ять, а у молодшого школяра — мислення. Л. С. Виготський про цю особливість висловився таким чином: для дошкільників подумати означає згадати, а для молодшого школя­ра згадати означає подумати.

Стадіальність: етапи розвитку мають певну послідовність і взаємозв'язані. Новий етап виникає на основі попереднього і вносить свої неповторні риси у психіку дитини. Тому кожна ста­дія має свою цінність й жодну з них не можна вилучити із зага­льного ходу розвитку дитини. Відповідно ставиться завдання не скоротити період дитинства, а, навпаки, збагатити його, щоб роз­виток був найбільш ефективним. Максимальне розкриття всіх можливостей віку для психічного розвитку дитини О. В. Запоро­жець назвав ампліфікацією.

Характеристиками кожної стадії психічного розвитку висту­пають соціальна ситуація розвитку, основні новоутворення пси­хіки й особистості та провідна діяльність.

Під соціальною ситуацією розвитку розуміється співвідно­шення зовнішніх і внутрішніх умов розвитку психіки особистості (Л. С. Виготський). Вона визначає ставлення дитини до оточую­чого та вимоги дорослих до дитини.

Як вікові новоутворення виступає новий тип будови особисто­сті та її діяльності, психічні зміни, що виникають у цьому віці й визначають перетворення в свідомості дитини, її внутрішнє й зо­внішнє життя. Це ті позитивні надбання у психіці, які дозволяють перейти до нової стадії її розвитку.

Провідна діяльність забезпечує кардинальні лінії психічного розвитку на певній його стадії (О. М. Леонтьєв). У цій діяльності формуються основні особистісні новоутворення, відбувається пе­ребудова психічних процесів і виникають нові види діяльності. Так, наприклад, у предметній діяльності у ранньому віці форму­ються «гордість за власні досягнення», активне мовлення, скла­даються передумови для виникнення ігрової й продуктивних ви­дів діяльності.

Диференціація та інтеграція психічних процесів і власти­востей. Диференціація означає послідовне ускладнення психіки шляхом накопичення новоутворень. Так, після народження най­більш розвиненим психічним процесом є відчуття, на його основі виникає сприймання, потім пам'ять, згодом — наочно-дійове ми­слення і уява.

Інтеграція — зміцнення та розширення зв'язків між окремими психічними утвореннями. Так, завдяки розвитку волі з'являються довільна увага, пам'ять, управління емоціями. Дорослий володіє всіма видами мислення, які в онтогенезі з'явилися послідовно.

5.         Зміна співвідношення детермінант психічного розвитку
З віком дитини змінюється співвідношення біологічних і соці-
альних факторів психічного розвитку. Із розширенням зв'язків
дитини із соціальним середовищем зростає роль соціальних впливів. Змінюються і самі соціальні детермінанти (сім'я, школа, клас, друзі).

Для людини провідну роль у психічному розвитку відіграє со­ціальний фактор. Соціальне середовище є джерелом психічного розвитку. У ньому вирізняють три компоненти:

Макросередовище — суспільство, його соціально-економі­чна і політична система;

Мезосередовище — національно-культурні та соціально-демографічні особливості населення за місцем проживання дитини;

Мікросередовище — безпосереднє оточення, близькі дорос­лі, сім'я.

Суспільство організовує передачу суспільного досвіду через навчання і виховання у спеціальних закладах. Навчання і вихо­вання організовуються з урахуванням вікових можливостей ди­тини, а тому необхідно їх вивчити, з'ясувати.

Суспільний досвід засвоюється не автоматично, а через акти­вність і діяльність дитини. З певного етапу онтогенезу дитина на­вчається сама регулювати свій розвиток. її особистість стає окремою детермінантою психічного розвитку.

6. Пластичність — здатність психіки до змін, яка з віком знижується. Так, дитина до 2—3 років може оволодіти будь-якою мовою, залежно від соціального оточення і незалежно від раси чи національності. Але вже у шкільному віці засвоєння нової мови значно ускладнюється. Пластичність виявляється також у компе­нсації певних недоліків одних властивостей посиленим розвит­ком інших. Наприклад, послаблені зір чи слух спричиняють по­силення дотику, нюху.

 

ВИСНОВКИ про загальні закономірності онтогенезу психіки:

психічний розвиток виступає як процес кількісних та якісних змін, що відбуваються у ході діяльності і спілкуван­ня дитини;

психічний розвиток має такі ознаки, як: гетерохрон-ність, асинхронність, стадіальність, диференціація та ін­теграція психічних процесів, зміна співвідношення детермі­нант психічного розвитку, пластичність;

характеристиками стадій психічного розвитку ви­ступають соціальна ситуація розвитку, основні новоутво­рення психіки й особистості, провідна діяльність;

для людини провідну роль у психічному розвитку віді­грає соціальний фактор.