2. Розвиток образотворчої діяльності дошкільника

 

2.1. Особливості малюнка дошкільника

Можливості дошкільника в оволодінні образотворчою діяльністю значно зростають завдяки розвитку самосвідомості, розширенню пізнавального досвіду. Зміст малюнків дошкільника значно ускладнюється. Він зумовлений досвідом ознайомлення з оточуючим, розвитком його розумової діяльності та образотвор­чих умінь, індивідуально-статевими особливостями (ставленням до предмета, інтересами). Якщо діти раннього віку вміють про­водити лінії, наближені до прямих, до кола чи півкола, то і зміс­том їх малюнків виступають кульки з ниточками, намисто, дорі­жка, м'ячик, печиво. З 3-х років у малюнках все частіше з'явля­ється зображення людини. Спочатку це так звані головоноги, по­тім на малюнках вирізняється голова, шия, тулуб, ноги. У серед­ніх дошкільників є особливо улюблені предмети для малювання, які вони неодноразово зображають: будинок, квітка, пташка, ри­бка, дерево, сонце. Після 5 років при підтримці дорослого зміст малюнків різко розширюється. Діти довго та із захопленням ма­люють. їх роботи відображають певні сюжети, де зображається не просто набір предметів, а їх взаємопов'язаність: зображення кімнати, дівчинка із кульками на параді, берег моря із дітьми то­що. На своїх малюнках діти намагаються зображати процесуаль-ність явищ — так з'являються серійні малюнки, що відповідають розвитку певного сюжету: Колобок у лісі із Ведмедем, Колобок із Лисою. У малюнках зображаються також ігрові сюжети із пев­ними персонажами. Діти виконують такі малюнки не один день, відтворюючи картини життя персонажів: Принцеса з казки пере­живає у малюнках різні пригоди: ось вона у будиночку на березі моря, ось її рятує сміливий Котигорошко, а тепер вона на балу танцює з ним.

Розвиток техніки образотворення дозволяє зобразити предмет так, щоб його впізнавали оточуючі, однак зображення це відзна­чається схематизмом. І причина цього не лише у рівні техніки малювання, але й в особливостях дитячого сприймання, яке ще недостатньо деталізоване й диференційоване. У своєму малюнку дитина передає найістотніші, найважливіші для впізнавання ознаки й деталі оригіналу, незважаючи на менш помітні якості. Малюнок створюється дитиною за допомогою образного уза­гальнення, яке становить передумову графічного моделювання (Л. А. Вєнгєр).

Поступово у процесі цілеспрямованого навчання образотвор­чій діяльності технічні вміння і навички дитини вдосконалюють­ся. Вибір того, що малювати, ґрунтується на досвіді дитини та на її ставленні до його компонентів. Менші діти малюють те, що вміють, а старші дошкільники, як правило, люблять малювати те, що їм подобається, викликає в них приємні переживання. Розви­ток техніки малювання у старших дошкільників дозволяє через малюнок передати своє ставлення до зображеного. Виразними засобами, насамперед, служать лінія і колір. Приємне, добре зма­льовується дитиною більш виразно, чітко, деталізовано, яскрави­ми кольорами. Те, до чого дитина ставиться негативно, що ви­кликає в неї неприємні переживання, зображається аморфним, в темних одноманітних кольорах, за допомогою хаотичних ліній. Наприклад, так вона малює позитивних та негативних героїв казки.

Діти люблять малювати квіти, тварин, різні візерунки, орнаменти.

За допомогою кольору дитина зображає не тільки зовнішній вигляд предмета, але й своє ставлення до нього. Дитина часто має певний улюблений колір, яким розмальовує все, до чого ста­виться позитивно. Тому на малюнках дітей бачимо предмети, розмальовані у невластиві для них кольори: червоні листочки, червоний ведмедик тощо. За допомогою кольору діти відобра­жають динаміку явищ: листочки весною зелені, а восени жовті; вдень небо блакитне, а вночі — темно-синє, чорне.

Ставлення дитини до зображеного відображають також ком­позиція і величина об'єктів. Найважливіший об'єкт звичайно бі­льший за інших. Причому реальне співвідношення розмірів предметів часто не зберігається.

Сприймання дитиною аркуша паперу як поверхні, на якій розміщується малюнок, зазнає вікових змін. Ю. А. Полуянов ви­різняє такі етапи.

Аркуш паперу сприймається як безмежна площина, на якій можна розмістити всі свої малюнки, не пов'язані між собою єди­ним задумом. Окремі зображення розміщені хаотично, не врахо­вують співвідношення між предметами. Так, надувна кулька ви­ходить зображеною так, що нитка опиняється вище за саму кульку. Протягом малювання дитина перевертає аркуш, виходить за його межі, малюючи на столі, на підлозі тощо.

Дитина орієнтується при малюванні на «верх» і «низ». Лист ділиться на дві частини: небо і землю, а об'єкти розміщуються між ними в межах центральної смуги аркуша. Така композиція найбільш характерна для малюнків дітей дошкільного віку і на­зивається «фризовою».

Виділення лівої та правої сторони листа. При цьому дитина враховує також верх і низ листа, вирізняючи центральну ділянку (структурний центр) та розміщуючи у ньому головний об'єкт (смисловий центр). Структурний центр малюнка виступає одно­часно і смисловим.

 

2.2. Зв'язок МАЛЮВАННЯ ІЗ ГРОЮ ТА МОВЛЕННЯМ дитини

Малювання дошкільника тісно переплітається з грою. Процес малювання розгортається як своєрідна гра. Графічні зо­браження фіксують розгортання сюжету гри, допомагають роз­вивати його. Наприклад, дитина зображає прямокутник: «Ось стіни. Але вони в повітрі зависають. (Домальовує високий фун­дамент.) Це скеля. Замки на скелях будують, щоб туди без дозво­лу ніхто не пройшов». З відповідними коментарями на малюнку з'являється огорожа, хвилі океану біля підніжжя скель, ліфт від замку до підніжжя, балкон і вікна в будинку. З аморфної почат­кової ідеї формується насичений диференційований образ. По су­ті, дитина створює умови ситуації, в яких зацікавлено діє.

Малюючи, дитина ніби виступає учасником зображуваних по­дій, вносить у ці події інших учасників, між якими виникає взає­модія. Герої малюнків діють і переживають, як живі істоти, тобто дитина використовує такий художній прийом як одухотворення. Дошкільник намагається відобразити взаємозв'язки між об'єкта­ми, розвиток ситуації, показати динаміку події. Так, Христина К. (7;0) зобразила сходи і двох дівчаток, що стоять поряд спиною і обличчям до глядача. Вона пояснила: «це Попелюшка йде на бал і повертається» [153, с. 90].

Гра у процесі малювання справляє подібний до ігрової діяль­ності вплив на розвиток психіки й особистості дитини. Малюнок стає тією образною основою, яка полегшує для дитини осмис­лення свого досвіду, формування в неї внутрішнього плану дій. Зображаючи на своїх малюнках свою сім'ю, дитина має змогу самостійно визначати коло необхідних для побуту предметів, осмислює способи їх використання, роль кожного члена сім'ї у різних ситуаціях. Так, дитина хоче зобразити сім'ю під час обіду. Значить, потрібно намалювати ті предмети, які використовують­ся під час обіду: стіл, тарілки, каструлі тощо. Діти і батько сидять за столом, а мама з тацею підходить до столу.

У процесі малювання дитина спирається на умовну ситуацію, характерну для гри. Актуалізація умовної ситуації для дитини досягається за допомогою мовлення. Мовлення служить важли­вим засобом фіксації образів дитини, які використовуються для побудови внутрішнього плану створення малюнка. При цьому внутрішній план не тільки зумовлює внесення змін та доповнень у малюнок, але й сам перебудовується під впливом осмислення зображеного. За допомогою мовлення дитина доповнює намальо­ваний зміст уявним або тим, що неможливо чи важко зобразити (етичні якості, розвиток подій, звуки), пояснює зміст зображення; долає можливі помилки, технічні бар'єри, що поглиблюють не­схожість малюнка з задуманим. Так, Олечка Р. (6 р. 5 міс.) малює трикутник і пояснює: «Це в мене дах. А тут буде море. А під да­хом діти будуть ховатись від сонечка». Водночас компенсація технічної недосконалості малюнка за допомогою мовлення може і гальмувати розвиток власне малювання.

Мовлення допомагає підключити до створення малюнка ото­чуючих. Дитина звертається до дорослого за допомогою, з метою дізнатися про його думку. Так, Наталка М. (6 р. 8 міс.) запитує: «Як показати, що пташка полетіла у теплі краї, а навесні повер­неться?».

За допомогою коментування малюнка дитина привертає до себе увагу однолітків, які часто стають помічниками та співвико-навцями. Микола П. (6 р. 4 міс.): «У мене найкращий замок буде. Ось тут потрібно намалювати підйомний міст». Петро Л.: «Я зможу міст намалювати. Я бачив такі у кіно». У мовленні дитини проступає її ставлення до намальованого. Воно переважно є по­зитивним, насиченим оптимістичними емоціями, вірою дитини у власні сили.

Важливу роль мовлення відіграє у процесі розвитку здатності дитини до створення задуму. Спочатку мовлення носить конста­туючий описовий характер, служить засобом осмислення малюн­ка, поява якого відбувається стихійно. Діє схема: намалював-поя-снив.

На другому етапі мовлення включається у покрокове створен­ня задуму. Малюнок виникає в результаті послідовного плану­вання дитиною його окремих деталей. Мовлення допомагає намі­тити наступний крок, проговорити можливі варіанти про­довження малюнка. Ніна У. (4 р. 8 міс.): «Намалюю будиночок для собачки. (малює будку) А хто буде її годувати? Треба для го­сподаря теж будинок намалювати (малює будинок). А біля буди­нку треба клумбу зробити. Тут квіти ростимуть».

На останньому етапі задум якомога повніше продумується на­перед, являючи собою програму послідовних дій.

Розробка задуму складається з виділення його змісту, відбору матеріалу, передбачення послідовності у роботі, оцінки досягну­того у порівнянні із задуманим. Старший дошкільник може фор­мулювати і реалізувати задум, але без спеціального навчання за­думи дітей навіть 5—7 років часто не деталізуються і розви­ваються у ході створення зображення. Успішність втілення заду­му виявляє, наскільки правильно дитина вміє оцінити свої обра­зотворчі вміння і спланувати посильну для себе роботу.

Малювання на основі задуму, самостійне знаходження засобів для його втілення, нове оригінальне рішення в створенні образу характеризують прояви творчості дитини, появу в неї внутріш­нього ідеального плану дій, який відсутній у ранньому дитинстві.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку образотворчої ді­яльності в дошкільному віці:

зміст малюнків дошкільника зумовлений досвідом ознайомлення з оточуючим, розвитком його розумової дія­льності та образотворчих умінь, індивідуально-статевими особливостями (ставленням до предмета, інтересами);

дошкільники використовують такі виразні засоби як лінія і колір (провідні), композиція і величина, володіння яки­ми вдосконалюється і дозволяє старшому дошкільнику пе­редати багатий зміст малюнка;

малювання дошкільника тісно переплітається з грою та мовленням;

у процесі малювання розвивається вміння створюва­ти і втілювати задум за допомогою плануючої функції мов­лення. Спочатку малювання відбувається без задуму, по­тім задум створюється у ході малювання, і, нарешті, формується до початку малювання.