1. Розвиток гри у дитини до 3-х років

Протягом усього дошкільного дитинства гра становить важливу умову розвитку психіки й особистості дитини. Від того, як дорослий організує цей перший вид діяльності дитини, зале­жить успішність формування особистості дитини. Тому глибокі знання психологічних закономірностей ігрової діяльності — ва­жлива складова підготовки вихователя дошкільного закладу.

Поява гри у житті дошкільника зумовлюється соціальною си­туацією його розвитку. Складність сучасного виробництва ви­значає тривалу підготовку підростаючого покоління до включен­ня у трудову діяльність. У первісному суспільстві, коли маленька дитина вже з одного-трьох років могла допомагати дорослим по господарству, гра як вид діяльності була відсутня.

Потреби дитини у грі різні дослідники пояснювали по-різному. Так, теорія Шиллера-Спенсера розглядала основою по­треби у грі «надлишок» сил» дитини, її природне прагнення до активності. Гра як відпочинок з метою відновлення фізичних сил дитини постає у теорії Лацаруса. Відомий дослідник гри Карл Гросс звертав увагу на біологічну доцільність гри як засобу тре­нування органів та функцій й підготовки їх до майбутньої неігро-вої діяльності [11, с. 390]. Специфічною особливістю гри є її процесуальність. Дослідники розглядають її і як атрибут гри (К. Бюлер, М. Я. Басов), і як характеристику ігрового мотиву, який «полягає не у результаті дії, а у самому процесі» [11, с. 477]. Водночас процесуальністю відзначаються і пізнавальна мотива­ція, і спонукання до творчості. З цього випливає, що ігрова, пі­знавальна й творча мотивація мають спільну основу, а саме — суб'єктивну цінність процесу діяльності. У дошкільному віці гра у різноманітних формах виступає основою відкриття дитиною процесуальності як узагальненої характеристики діяльності, що містить «свій мотив немовби у собі» (О. М. Леонтьєв).

Протягом дошкільного дитинства дитина оволодіває такими різновидами гри, як предметно-маніпулятивна (1—3 роки), сю­жетно-рольова (3—7 років), конструктивні, будівельні, дидакти­чні, рухливі, ігри з правилами.

Предметно-маніпулятивна й сюжетно-рольова ігри виступа­ють у відповідних вікових періодах провідними.

Етапи розвитку ігрової діяльності в ранньому дитинстві до­сліджено у працях психологів Ф. А. Фрадкіної, Н. Н. Палагіної, З. В. Зворигіної, С. Л. Новосьолової, Н. Я. Михайленко та ін.

Передумови предметно-маніпулятивної гри складаються у немовлячому віці на основі розвитку в дитини маніпуляцій з предметами та пізнавальних мотивів. Ігрові дії немовляти тісно переплітається з першими кроками на шляху пізнання дійсності. Дослідники вирізняють ознайомлювальний і відображувальний етапи в розвитку ігрових дій немовляти. Дитину приваблюють яскраві, незвичні, блискучі предмети у своєму оточенні. І вона маніпулює ними, щоб роздивитись, ознайомитись. В цьому поля­гає зміст ознайомлювальних ігрових дій немовляти.

З півроку і до півтора року проявляються відображувальні предметно-ігрові дії. Дитина починає вирізняти в іграшках певні властивості, пов'язувати свої дії та їх результат, в якому виявля­ється та чи інша властивість предмета: якщо натиснути на гумо­вого зайчика, то він «розмовляє», якщо штовхнути м'ячик, він котиться, а з коробочкою такого результату не отримаєш. Таким чином за допомогою власних дій дитина навчається виявляти властивості предметів, по-різному діє з різними іграшками, пе­редбачаючи на основі попереднього досвіду їхні фізичні власти­вості. Змістом відображувальних предметних ігрових дій дітей виступає маніпулювання з різними предметами, спрямоване на виявлення та підтвердження їхніх властивостей. Так, дитина скла­дає й розбирає матрьошку чи пірамідку, зминає та рве папір, на­сипає та висипає з відерця пісок тощо.

Значущість особи дорослого у житті дитини стимулює її на­слідувати дії дорослих. З 1 року дитина навчається ходити, ово­лодіває мовленням, тобто її можливості значно розширюються. Вона також має певний досвід маніпуляцій із предметами. Спіл­кування із дорослим набуває виразного предметного змісту, по­треба спілкуватися з дорослим у малюка віддзеркалює його праг­нення до спільних з дорослим предметних дій. Цим дитина хоче прилучитися до життя дорослих, стати його учасником. Розвиток ігрових дій протягом раннього віку спирається на розвиток пред­метних. Досвід виконання предметних дій підводить малюка до їх узагальнення: він навчився набирати пісок совочком, а згодом робить це і за допомогою відерця; подібно до того, як набирав пі­сок, набирає сніг. У цьому прикладі виявляється перенесення за­своєної дії на інші, зовні не схожі ситуації.

На основі розвитку предметних дій, коли предмети викорис­товуються у звичному суспільно закріпленому їх призначенні, розвивається сюжетно-відображувальний етап предметно-мані-пулятивної гри. Спостерігаючи за працею дорослих, дитина роз­криває для себе сенс дій дорослого з предметами і намагається відтворити його у своїй грі: дорослий бере мило, щоб вимити ру­ки; сідає за кермо автомобіля, щоб поїхати на роботу тощо. Предметні дії малюка поступово набувають ознак ігрових дій, чому сприяє дорослий, коли спонукає дитину: «вилікуй хвору ля­льку; йдіть обідати разом із зайчиком».

Відмінність ігрової дії від предметної полягає в її умовному та узагальненому характері; вони не можуть привести до реального результату, тому останній носить уявний характер. Для дитини головним стає не сама по собі предметна дія, а її результат, що має умовний характер. Малюк виконує своєрідні розумові дії з уявними предметами: немовби годує котика обідом. Ось дитина колисає ляльку, наслідуючи схему відповідних рухів дорослого: тримає ляльку під грудьми, гойдає її кілька разів і, маючи на ува­зі досягнення уявного результату (лялька «заснула»), завершує ігрову дію.

У предметно-маніпулятивній грі закладаються основи сюжет­но-рольової гри, яка властива дітям з 3-х років. Елементи остан­ньої виявляються, наприклад, як «роль у дії» (Д. Б. Ельконін), що являє собою сукупність дій, характерних для людини у певній ролі. Так, дитина доглядає за лялькою — своєю «дитиною», фак­тично виконуючи роль мами, але не називаючи себе відповідно до цієї функції. На питання дорослого «ти хто?» відповідає: «я — Катя».

Протягом раннього віку ускладнюються сюжети ігор за таки­ми ознаками, як кількість персонажів, різноманітність ситуацій. Якщо у перших предметно-маніпулятивних іграх діє один персо­наж у певній ситуації, а схема гри неодноразово повторюється (кілька разів дівчинка зачісує ляльку), то наприкінці раннього ві­ку в іграх дітей бере участь кілька персонажів, які діють у послі­довних різноманітних ситуаціях — відбувається розгортання сюжету. В іграх намічаються зв'язки між персонажами, проте во­ни слабо узгоджені і задаються їх включенням у спільну ситуа­цію. Як відзначає Г. А. Урунтаєва, тут можливі три варіанти дій. Перший передбачає два персонажі, один з яких — об'єкт дії ін­шого, наприклад перукар і клієнт. Другий складається з само­стійних дій, включених у спільну для персонажів ситуацію: ма­шиніст і пасажири. У третьому персонажі обмінюються діями: покупець вибирає товар, а продавець зважує. До кінця 3 р. спо­стерігаються сюжети, в яких разом з набором дій задані і деякі відносини між персонажами. Наприклад, відносини керівництва і підпорядкування в грі «дитячий садок», коли вихователь веде за­няття, а діти слухають. Або поєднання керівництва і підпорядку­вання з рівноправним обміном діями, коли в цій же грі зобража­ються відносини між вихователем і музичним керівником [153, с. 66—67].

Розвиток ігрової діяльності сприяє становленню стосунків між дітьми, в якому вирізняться три етапи.

Перші взаємини між дітьми носять неігровий характер, хоча й розгортаються з приводу влаштування гри: вибрання її місця, розподілу чи обміну іграшками тощо.

Ігри дітей відзначаються характеристикою «поряд, але не разом». При цьому виникають інтерес до діяльності однолітків та спроби наслідувати один одному. Прагнення когось з дітей при­лучитися до гри іншого малюка викликають в останнього негати­вні реакції: скарги дорослому, протести з приводу втручання у формі криків, плачу і т. ін. Між дітьми часто виникають конфлік­ти з цього приводу.

3. Виникають перші ігрові взаємодії дітей, чому сприяє спіль­ні місце гри та іграшки. Ігрова взаємодія дітей відзначається на­явністю обміну ігровими діями між ними. У таких взаєминах ма­люки виступають як гравці, кожен з яких виконує свою функцію: один з них подає «посуд», інший накладає у нього «їжу». Зника­ють скарги з приводу втручання іншої дитини в гру. Якщо хтось виступає ініціатором гри, то він охоче приймає у свою гру одно­літка. Виникають оцінки якості ігрових дій один одного, гра мо­же припинитись, якщо одноліток не узгоджує своїх дій відповід­но до теми гри. В іграх, що містять «роль у дії», виникають взаємини, зумовлені співвідношенням виконуваних дітьми функ­цій, що служать передумовою появи рольових взаємин.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку ігрової діяльності у дитини до 3-х років:

на основі високого рівня оволодіння предметними ді­ями виникає власне ігрова дія, що відзначається умовністю виконання і уявним результатом;

до 2,5 р. розвиток ігрової діяльності проходить ета­пи ознайомлювальної та відображувальної предметної гри;

формується ставлення до дорослого як до зразка дій, якому дитина наслідує у своїх самостійних ігрових діях;

дитина залучає до гри предмети-замінники; наділяє їх ігровим значенням;

складається здатність ставити і вирішувати ігрові завдання (ігрові цілі та способи їх досягнення);

розвиток сюжету предметно-ігрової діяльності полягає у збільшенні кількості персонажів та появі зв'язків між ними;

зароджується ігрова взаємодія з однолітками в спіль­них іграх;

до кінця раннього віку складаються передумови сю­жетно-рольової гри, яка інтенсивно розвиватиметься в дошкільному дитинстві.