5. Психічний розвиток дитини від 3 до 7 років

 

Успіхи дитини в оволодінні предметами ґрунтуються на основі наслідування зразків дорослих. Прагнення дитини до наслідування набуває генералізованого характеру, переноситься з конкретних способів дій на всю поведінку дорослого, на його взаємини з оточуючими. Відкривши для себе у ранньому віці «світ предметів», дитина дошкільного віку переходить до «від­криття світу людей».

На перший план для дитини виступають соціальні взаємовід­носини, спілкування між людьми, їхні суспільні функції: моя ма­ма вчителька, а моя — лікар тощо. Якщо у ранньому віці у спіл­куванні з дорослим головною ланкою був предмет, то тепер він відступає на другий план, служачи засобом входження дитини у світ людських взаємин. Прагнення дошкільника стати дорослим, наслідувати його соціальні функції не може мати реального вті­лення, тому виникає сюжетно-рольова гра — провідна діяльність дошкільного віку. Головним змістом сюжетно-рольової гри ви­ступає моделювання міжособистісних взаємовідносин дорослих людей. У предметно-маніпулятивних іграх діти моделюють взає­мозв'язки між предметами за допомогою замінників реальних предметів.

Прагнення до наслідування дорослих реалізується й за допо­могою інших видів діяльності, що активно формуються у дошкі­льника: продуктивної, образотворчої, трудової. У цих видах дія­льності дитина, як і у сюжетно-рольовій грі, прагне охопити дійсність у її цілісності, у взаємозв'язках між її складниками, що стає можливим на основі достатнього інтелектуального розвитку. Діяльність дошкільника відзначається знаково-символічним ха­рактером.

Наприклад, малюнок є своєрідним неконвенціональним (збе­рігаючим подібність з предметом) знаком об'єкта або ситуації, що зображаються.

Дитина освоює широке коло видів діяльності — ігрову, тру­дову, продуктивну, побутову. Формується як їх технічна сторона, так і мотиваційно-цільова. Входження дитини у світ дорослих у різних видах діяльності відбувається по-різному.

Сюжетно-рольова гра виступає для дошкільників школою між-особистісних взаємин. У продуктивних видах діяльності дитина виступає як справжній творець, засвоюючи одну з характерних людських ролей. У діяльності самообслуговування по забезпечен­ню свого побуту, у трудовій діяльності дитина досягає реальних результатів, схвалюваних дорослим, засвоює гігієнічні навички, трудові дії, важливість яких зберігається протягом всього життя: мити руки, одягатись, пришити гудзик, прибрати у кімнаті тощо.

Допомагаючи дорослому, дошкільник стає безпосереднім його партнером, співробітником, колегою. Результати праці дошкіль­ника, схвалювані дорослим. викликають у нього гордість, пере­живання своєї значущості.

Головним підсумком розвитку всіх видів діяльності, з одного боку, виступає оволодіння моделюванням як центральною розу­мовою здатністю (Л. А. Венгер), з другого боку, формування до­вільної поведінки (О. М. Леонтьєв, Д. Б. Ельконін).

Прагнення дитини увійти у світ дорослих зумовлює значні зміни у формах його спілкування. Змістовність його помітно зро­стає, чому сприяє оволодіння мовленням, знижується його ситуа-тивність, з'являються теми «філософського» рівня. На першому етапі у 3—4 роки формується позаситуативно-пізнавальна форма спілкування дорослого й дитини, змістом якого виступає обгово­рення пізнавальних проблем, задовольняється інтерес дитини до оточуючого. У 5—7 років спілкування дошкільника з дорослим носить позаситуативно-особистісний характер, обговорюються проблеми людських взаємин, моралі. Інтенсивно розвиваються форми і зміст спілкування з однолітками, що виступає необхідною умовою організації та проведення сюжетно-рольових ігор. У ході спілкування з ровесниками у психіці та особистості дошкільника виникають такі риси, як повага до думки інших, здатність бути партнером, узгодити різні позиції, обґрунтувати, заперечити тощо.

На основі досягнень дитини у розвитку пізнавальних процесів, їх інтелектуалізації, інтеграції та диференціації, набуття ними довіль­ного та свідомого характеру знання дитини значно розширюються, систематизуються, набувають особистісного змісту. Це дає підстави говорити про закладання у дошкільника основ світогляду. Важли­вими новоутвореннями особистості виступають перші моральні ін­станції, супідрядність мотивів (Л. І. Божович, О. М. Леонтьєв), фо­рмується диференційована самооцінка і особистісна свідомість.

Протягом дошкільного віку дитина проникає у сутність людської діяльності, переходить від її зовнішніх ознак та атрибутів до гли­бинного смислу й значення. Центральне новоутворення особистості дошкільника полягає у тому, що відбувається перебудова внутрі­шньої позиції дошкільника, яка підготовлює його до вступу в шко­лу, до оволодіння новим видом діяльності — учінням. Поступово дошкільник все більше розуміє, що гра — це лише імітація дорос­лого життя, зростає незадоволеність своєю позицією. Характерно, що дитина в 3 роки говорить «я велика», а до 7 років починає вва­жати себе маленькою. Зростання інтелектуального рівня приводить до реальної оцінки дитиною своїх можливостей і розуміння необ­хідності навчання для справжнього входження у доросле життя. Ди­тина спостерігає, що дорослий більш поважно й серйозно ставиться до діяльності учіння, а тому прагне оволодіти цією діяльністю.

ВиснОВКи про досягнення у психічному розвитку до­шкільника:

потреба дошкільника увійти у світ дорослих, що ви­никає наприкінці раннього віку, зумовлює засвоєння ним по-заситуативно-пізнавальної та позаситуативно-особисті-сної форм спілкування з дорослим, а також оволодіння ши­роким колом видів діяльності — сюжетно-рольовою грою продуктивною, трудовою, побутовою;

види діяльності дошкільника мають моделюючий хара­ктер і відбуваються у системі дитина-предмет-дорослий, що реалізовується по-різному залежно від виду діяльності;

пізнавальні процеси набувають довільного характе­ру, інтелектуалізуються;

важливими новоутвореннями особистості виступа­ють моральні інстанції, супідрядність мотивів, диференці­йована самооцінка, усвідомлення своєї особистості;

центральним новоутворенням особистості дошкільни­ка виступає нова внутрішня позиція, новий рівень усвідомлен­ня свого місця в системі суспільних відносин, які породжують готовність дитини до суспільно значущої діяльності учіння.