4. Психічний розвиток дитини раннього віку

 

Ранній вік знаменується появою фундаментальних життєвих надбань: ходіння, предметної діяльності, мовлення. За­вдяки вільному пересуванню дитина вступає в час самостійної взаємодії із зовнішнім світом. Розвивається орієнтування у прос­торі, зростають пізнавальні можливості.

Досягнення малюка в оволодінні предметами до кінця першо­го року життя набувають у ранньому віці особливого розквіту. Спілкування дитини з дорослим відбувається як їх спільна діяль­ність, стосунки між ними опосередковані предметом, предмет­ними діями. (Д. Б. Ельконін, Л. Ф. Обухова). У процесі такого спілкування відбувається активне засвоєння малюком соціально вироблених способів використання предметів.

Перші предмети, якими оволодіває дитина, крім іграшок, — побутові у їх функціональному призначенні, що породжує пред­метні дії, а не маніпуляції, як на 1-му році життя. Фізичні власти­вості предметів прямо не вказують на те, як їх треба вживати. Носієм соціально вироблених способів використання предметів виступає дорослий. Дитина перебуває у суперечливій ситуації: вона прагне сама виконати дію, але не може цього зробити без зразка дорослого. Подолання цієї суперечності приводить до то­го, що виникає ситуативно-ділове спілкування як засіб здійснен­ня предметної діяльності, у ході якої дитина оволодіває призна­ченням предметів, вчиться діяти з ними так, як прийнято в суспільстві.

Соціальна ситуація розвитку дитини раннього віку зумов­лена спілкуванням з дорослим як формою організації предме­тної діяльності малюка. Спілкування з дорослим відбувається з приводу предметних дій за допомогою мовлення, знижуєть­ся його емоційність. Інтенсивно розвивається мовлення, виті­сняючи жести і лепет. Така форма спілкування — ситуативно-ділова. Ділові якості дорослого стають головним мотивом спілкування. У 2,5 роки дитина у грі наслідує дорослого, у неї розвивається символічна дія (використання замінників). Здат­ність наслідувати лежить в основі інтелектуального та мотор­ного розвитку дитини. Наслідування включає два компонен­ти: копіювання і відбір певних зразків для наслідування. Згодом виникає відстрочене наслідування за пам'яттю. Діти наслідують дії, якими ще не оволоділи, і це сприяє їх засво­єнню.

На думку Д. Б. Ельконіна, предметна дія дитини розвивається в двох напрямах. По-перше, це перехід від спільного з дорослим виконання до самостійного, що приводить до виділення доросло­го як зразка дії, з яким малюк починає себе порівнювати. По­друге, розвиток засобів і способів орієнтації самої дитини в умо­вах здійснення предметної дії.

Друга лінія приводить до оволодіння способом використання предмета, до узагальнення способу і виникнення ігрової дії, яка цей спосіб зображає. В результаті у дитини виникає предметне ставлення до дійсності, яку вона розуміє як сукупність предметів з певним призначенням і функціями.

До кінця 1-го року виникає впізнавання (на основі нерозрив­ного зв'язку пам'яті і сприймання), передбачення, здатність до заміщення.

Предметно-маніпулятивна гра має дві форми: гра — дослі­дження, гра — конструювання.

Взаємодія з ровесником розвивається за такими етапами:

1          етап — ставлення до ровесника як до об'єкта (торкаються пальцями очей іншого малюка)

2          етап — 18—20 міс. — гра «поряд, але не разом». Взаємодія з ровесником сприяє розвитку самосвідомості, що

має такі прояви:

з 2-х р. малюк коментує власні дії (егоцентричне мовлен­ня), називає себе у 3-й особі;

з 1 р. — впізнає себе у дзеркалі;

усвідомлює себе як особистість (новоутворення «Я», поява займенника «я»);

з 2 р. — діти порівнюють себе з іншими, зароджується са­мооцінка, прагнення відповідати вимогам дорослого.

У процесі спілкування з оточуючими дитина вчиться розуміти іншу людину. З 1,5 р. виникає прагнення втішити засмучену лю­дину, емоційний відгук на її переживання.

До кінця раннього віку руйнуються попередні стосунки дити-на-дорослий, перебудовується соціальна ситуація розвитку.

Дитина починає усвідомлювати певний рівень своєї компетен­тності в діяльності, успіх в оволодінні предметами, наслідуванні дорослого і стає ініціатором зміни відносин з дорослим, спрямо­ваної на розширення самостійності. Тепер входження у доросле життя пов'язане із сюжетно-рольовою грою, де дитина переживає себе дорослою.

При блокуванні дорослим прагнень дитини до самостійнос­ті виникає криза 3-х років, вперше описана Ельзою Келер у ро­боті «Про особистість трирічної дитини». Симптоми кризи 3-х років:

Негативізм — відмова виконувати вимоги;

Впертість — малюк наполягає на своєму рішенні, привертає увагу дорослого до необхідності поважати його думку;

Непокірність — протест проти звичного порядку в домі;

Відсторонення від дорослого — «Я сам»;

Знецінення дорослих;

Протест.

 

Висновки про досягнення раннього дитинства у психі­чному розвитку:

на основі фізичного розвитку значно розширюється самостійність дитини, що призводить до усвідомлення нею себе як діяча («Я сам»);

провідною діяльністю дитини раннього віку виступає предметно-маніпулятивна діяльність, що має ігрове заба­рвлення;

предметно-маніпулятивна діяльність здійснюється на основі предметних дій, що розвиваються у малюка з ма­ніпуляцій;

розвивається ситуативно-ділова форма спілкуван­ня з дорослими, зароджується спілкування з однолітка­ми, виникають передумови ігрової і продуктивної діяль­ності;

пізнавальні процеси тісно взаємопов'язані; провідним з них виступає наочне сприйняття, на основі якого розви­вається впізнавання, освоюються наочні форми мислення (наочно-дієве і наочно-образне), виникає уява, дитина пере­ходить до активного мовлення.