2. Мотиваційна готовність дитини до шкільного навчання

 

Розглянемо повніше зміст кожного складника загаль­ного поняття психологічної готовності до шкільного навчання.

Під мотиваційною готовністю розуміють бажання вчитися, ставлення до школи і навчання як до серйозної діяльності. Дити­на приходить у школу з певною мотивацією. Що являє собою її структура в цьому віці? В ній вирізняються пізнавальні й соціа­льні мотиви. Пізнавальні мотиви пов'язані із самим змістом і процесом навчання. Соціальні мотиви породжуються різноманіт­ними соціальними взаєминами дитини з іншими людьми. Це пра­гнення до схвалення, до підтримки дорослих, до завоювання ав­торитету серед однолітків, бажання зайняти «позицію школяра». У молодших школярів соціальні мотиви займають настільки зна­чне місце, що здатні визначати позитивне ставлення дітей навіть до діяльності, позбавленої для них безпосередньої привабливості, інтересу.

Розвиток мотивації шкільного навчання передбачає форму­вання уявлень дошкільника про те, яким буде навчання в школі, знань про те, яким буде його завтрашній день і підготовку дити­ни до нього як до радісної події. Тому дорослим потрібно з'ясу­вати зміст і характер стихійних уявлень дитини про школу та ко­ригувати їх.

Ось характеристика першокласника з недостатнім рівнем мо­тиваційної готовності:

«В. на уроках неуважна, часто відволікається. її інтереси суто дитячі: любить гратись і шукає для цього найменшу можливість. Навіть під час уроку хоче погратися з ручкою чи пензликом, лі­нійкою. Часто приносить на уроки різні іграшки: лялечки, карти­нки, іграшковий посуд та одяг. Вона ще не розуміє, що навчання в школі вимагає іншого ставлення, ніж тоді, коли вона була в ди­тячому садку.

Не розуміє всієї складності і відповідальності шкільного жит­тя. Замість того щоб писати в зошиті, — малює. На зауваження не реагує. Взагалі, на уроках робить не те, що потрібно робити, а те, що їй захочеться. Коли в неї щось не виходить, ставиться до цього безвідповідально. Якщо не встигає закінчити завдання, не хвилюється. Вчиться посередньо.»

Для формування в дошкільників правильного уявлення про школу в розпорядженні вихователів і батьків безліч простих і до­ступних засобів: читання книг про школу, ознайомлення з деяки­ми правилами поведінки учня, відвідування школи. Можна роз­повісти дітям про те, як зміниться їхнє життя, коли вони стануть школярами: учень повинен щодня ходити в школу, виконувати в класі і вдома ті завдання, що задає вчитель. Щоб добре вчитися, потрібно бути уважними, дисциплінованими, акуратними.

Застосовується і прийом аналізу дитячих робіт. Не слід обме­жуватися загальною оцінкою «добре» — «недобре». Особливу увагу потрібно приділяти тому, як виконане завдання, діти пови­нні знати, за якими критеріями дорослий оцінює їх. Наприклад: акуратність, своєчасність, творчий підхід, засвоєння необхідних технічних навичок, умінь; старанність, цілеспрямованість, напо­легливість, самостійність, уважність тощо. Будь-яке досягнення чи промах дитини не повинні залишатися непоміченими.

Формуванню позитивного ставлення до школи допомагають і різні режимні процеси, що привчають дитину до самостійності, дисциплінованості. Під час екскурсій, прогулянок можна підкре­слити, що вести себе потрібно, як майбутнім учням. Варто дома­гатися того, щоб дитина все встигала робити вчасно, мала по­стійний режим дня.

Таким чином, вихователь або батьки під час роботи з дітьми, у спілкуванні з ними проводять аналогію між школою та дитячим садком, добиваючись при цьому, щоб знання дітей були прониза­ні світлим почуттям очікування зустрічі зі школою.

Під час екскурсій у школу важливо познайомити дітей не тільки зі шкільним обладнанням, але й розкрити режим життя учнів. За домовленістю з учителем можна побувати на шкільному уроці, познайомитися з черговими, класним куточком, газетою.

Важливе значення в ігровій діяльності дошкільника займають ігри «У школу». Аналіз гри «У школу» — надійний засіб прояву дитячих уявлень. Як показали дослідження психологів, центра­льним моментом гри у дітей дошкільного віку завжди стає те, що є для них найбільш важливим, найбільш істотним у події, яка ро­зігрується. Найважливіші моменти зображаються дітьми най­більш розгорнуто, реалістично, емоційно. Зміст гри, що виступає для гравців як другорядний, зображується скупо, згорнено, іноді може набувати умовної форми.

Як показують експерименти, організувати гру «У школу» з ді­тьми 4—5 років дуже важко. В їх грі «урок» триває декілька хви­лин, головне у школі — перерва. По-іншому виглядає гра в шко­лу 6—7-річних дітей. Вони охоче й швидко приймають тему гри. Як правило, всі учасники хочуть бути учнями. Урок посідає центральне місце і наповнений типовим учбовим змістом: напи­сання паличок, літер, цифр. Усе, що не стосується навчання, зго­рнуте до мінімуму. Так, один хлопчик у ролі вчителя під час «пе­рерви» так і не вийшов з-за столу, зобразивши всю перерву в мовному плані: «От я вже пішов, от я прийшов, от уже пообідав. Тепер давайте знову навчатися». Ці спостереження переконують нас у тому, що центральним у прагненні до школи в 6—7-річних дітей є саме навчання з отриманням характерних для нього ре­зультатів. У мотиваційній готовності дошкільника до навчання переплітаються дві основні потреби, що рухають його психічний розвиток: пізнавальна потреба, яка найбільш повно задовольня­ється в навчанні, і потреба у соціальних відносинах, характерних для статусу школяра.

Прагнення до школи тільки заради зовнішніх атрибутів свід­чить про неготовність дитини до навчання.

Інший аспект мотиваційної готовності — формування пізна­вальної активності дітей.

Пізнавальна потреба закладена в дитині самою природою. Але її можна розвинути або загальмувати вихованням. Дошкільний вік є сензитивним періодом для розвитку пізнавальної потреби. Тому так важливо в цей час активно підтримувати будь-які про­яви природного потягу дітей до пізнання.

Помилками у вихованні пізнавальних мотивів є:

ігнорування дорослими прагнення дитини до пізнання но­вого;

завдання формування мотивації перекладається на школу.

до способів виховання пізнавальної активності належать:

- створення сприятливого емоційного фону (повноцінне спі­лкування з дорослим, залучення дитини до кола інтересів родини);

підтримка бажання дитини ставити запитання, що виявля­ється як схвалення, доброзичливість, уважність, повага, готов­ність відповісти;

пізнавальні бесіди з дітьми;

використання ігор.

Наявність пізнавальної потреби є головною умовою того, щоб у дитини не виникло неприязне ставлення до навчання, яке ство­рює багато важких проблем для батьків, учнів і вчителів. Від то­го, як у дошкільному віці розвивалася пізнавальна потреба, чи знаходила вона достатні умови для задоволення, значною мірою залежить пізнавальна чи розумова готовність до навчання в школі.

ВИСНОВКИ про мотиваційну готовність дошкільника до навчання у школі:

мотиваційна готовність полягає у бажанні дитини вчитися, її ставленні до школи і навчання як до серйозної діяльності;

структура мотиваційної готовності включає пізна­вальні й соціальні мотиви при провідній ролі останніх;

розвиток мотиваційної готовності дитини до шкіль­ного навчання передбачає формування правильних та різ­нобічних уявлень і знань дитини про школу, про шкільні ви­моги; емоційно-позитивного ставлення до майбутнього навчання та розвиток пізнавальної активності дітей;

— педагогічними засобами формування готовності до­шкільника до навчання у школі є читання книг про школу, ознайомлення з деякими правилами поведінки учня, відвіду­вання школи; прийом аналізу дитячих робіт дорослим спі­льно з вихованцями; ігри «У школу».