1. Соціальна ситуація розвитку дитини при переході із дитячого закладу в школу

Перехід до шкільного навчання докорінно змінює весь спосіб життя дитини. У цей період в її життя входить навчання — діяльність обов'язкова, відповідальна, що потребує систематич­ної організованої праці. Ця діяльність ставить перед дитиною за­вдання послідовного, цілеспрямованого засвоєння знань, уза­гальнених і систематизованих в основах наук, що передбачає зо­всім іншу, ніж у дошкільному дитинстві, структуру її пізна­вальної діяльності. З боку суспільства дитину починають розгля­дати як людину, що вступила на першу сходинку громадянської зрілості (О. М. Леонтьєв, Л. І. Божович, Д. Б. Ельконін).

У дитини з'являються обов'язки, які покладає на неї суспільс­тво. Вона несе за свою навчальну діяльність серйозну відповіда­льність перед школою і батьками. Ці обов'язки, від виконання яких будуть залежати майбутнє місце дитини в житті, її суспільна функція і роль, а звідси і зміст усього подальшого життя.

Разом з новими обов'язками школяр отримує нові права: на серйозне ставлення оточуючих до своєї навчальної праці; на ро­боче місце, необхідне для його занять, на час, на тишу, на відпо­чинок, на дозвілля, на схвалення за навчальні успіхи.

Але для того щоб у дитини виникла внутрішня позиція шко­ляра, необхідний певний ступінь готовності — рівень її психічно­го розвитку. Основи тих якостей, що повинні формуватися в той чи інший період життя дитини, закладаються раніше, на попере­дньому віковому етапі. Формування нових психічних утворень, якщо воно не підготовлено в ході попереднього розвитку, йде вкрай важко. Період, особливо сприятливий для формування тієї чи іншої функції, якості, властивості, носить назву сензитивний.

Так, основний словниковий запас у людини формується у віці до 12 років. На знанні сензитивного періоду засновані рекомен­дації вчити іноземної мови в дитячому віці. Дошкільний вік є се-нзитивним періодом для формування багатьох здібностей і якос­тей дитини, що входять у число необхідних передумов форму­вання навчальної діяльності.

Підготовка дітей до школи як цілеспрямований процес здійс­нюється в дошкільних установах відповідно з їхньою програмою, а також у родині, де вона реалізується по-різному.

Там, де вчителі початкових класів підтримують тісний зв'язок з дошкільними установами і попередньо знайомляться з майбут­німи учнями, значно менше часу потрібно для взаємної адаптації, вища успішність у першому півріччі. Такі показники досягаються за рахунок більш досконалого знання педагогом кожної дитини, її сильних і слабких сторін і врахування цього у своїй роботі.

У психологічній готовності до навчання виділяють такі ком­поненти: мотиваційна; розумова чи пізнавальна; вольова; емо­ційна готовність. Однак психологічна готовність не зводиться до простої сукупності її компонентів, а складає єдине ціле. У разі неготовності до навчання в школі кожен з цих компонентів може потребувати свого формування. Тоді говорять про мотиваційну, вольову та ін. неготовність, чим підкреслюється основна пробле­ма, що негативно впливає на інші складові цього утворення.

Підготовка дитини до школи забезпечується спільними зусил­лями педагогів дошкільної установи і батьків. Завдання дитячого садка — розкрити батькам значення дошкільного періоду в зага­льному розвитку дитини, розповідати їм, як формувати потрібні якості й звички. Кожна родина в міру своїх можливостей знайо­мить дитину з навколишнім світом, дає певні знання, тобто бере на себе важливі функції у підготовці до школи. Від того, як вона це робить, багато в чому залежить успіх майбутнього навчання.

Батьки, що хочуть навчитися організовувати керівництво роз­витком свого сина або доньки, позитивно відгукуються на пропо­зиції й зауваження вихователів, враховують їх у родинному ви­хованні. У таких родинах вдається правильно організувати спілку­вання, добре підготувати дитину до шкільного життя.

ВИСНОВКИ про соціальну ситуацію розвитку дитини при переході із дитячого закладу в школу:

невідповідність між старим «дошкільним» способом життя і новими можливостями дітей, що вже випередили його, — головна суперечність, що виступає джерелом роз­витку особистості дитини;

вчитель є максимально авторитетною для дитини людиною;

оцінка і успіх у навчанні стають головним критерієм у ставленні однолітків один до одного і визначають місце дитини в класі;

учбова діяльність соціально значуща, обов'язкова для всіх дітей, підпорядкована строгому розпорядку.