3. Психологічні особливості ранньої обдарованості

 

Дітей, у яких виявляється досить високий рівень мож­ливостей у певній діяльності, які відзначаються схильністю до її виконання, активність яких ніби вибудовується навколо улюбле­них занять, вважають обдарованими. Обдарована дитина відзна­чається високим рівнем досягнень, а також значними можливос­тями їх отримання у майбутньому в таких сферах: інтелекту­альній, академічних досягнень, творчого мислення, спілкування й лідерства, художньої та рухової діяльності.

Н. С. Лейтес вирізняє три категорії дітей з ознаками розумової обдарованості.

Першу з них представляють діти із надзвичайно високим рів­нем розумового розвитку порівняно зі своїми однолітками. Такі діти часто зустрічаються у дошкільному віці. їх називають вун­деркіндами, а останнім часом у зарубіжній психології з'явився термін «індиго-діти». Наведемо приклад. За день до того, як ві­домому англійському психологу Ф. Гальтону виповнилося п'ять років, він написав своїй сестрі такий лист: «Дорога Адель, мені чотири роки, і я можу прочитати будь-яку англійську книгу. Я знаю напам'ять усі латинські іменники, прикметники і перехідні дієслова, і ще я знаю 52 рядки з латинської поезії. Я вмію додава­ти будь-які числа і множити на 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11. Я вмію трохи читати по-французьки і визначати час за годинником. Фре­нсис Гальтон (15 лютого 1827)» [153, с. 295].

Друга категорія — це діти з ознаками спеціальної розумової обдарованості (до математики чи до інших наук). Такі діти свої можливості однозначно виявляють лише у підлітковому віці. Од­нак бувають і виключення. Наприклад, розповідають, що батько відомого математика Гаусса звичайно платив своїм робітникам наприкінці тижня, додаючи до щоденного заробітку плату за по­наднормові години.

Одного разу, 3-річний Гаусс, у присутності якого його батько робив розрахунки, вигукнув: «Підрахунок неправильний. Ось яка повинна бути сума». Обчислення повторили та із здивуванням переконалися, що малюк вказав правильну суму [153, с. 296].

Третя категорія — діти зі значними розумовими резервами, такі, що володіють якоюсь яскраво вираженою здібністю, відзна­чаються чимось особливим (пізнавальною активністю, оригіна­льністю, експериментаторством). Це діти з прихованою обдаро­ваністю. До них Н. С. Лейтес відніс А. Ейнштейна, якого виклю­чили з гімназії за недостатні успіхи [115, с. 4—5; 37].

Обдарована дитина за темпом розумового розвитку випере­джає своїх однолітків. Для неї характерні ранній розвиток мов­лення і багатий словниковий запас, чутливість до нової інформа­ції, вміння її одержувати і систематизувати, прагнення вирішу­вати складні проблеми і міркувати про складні явища, встанов­лювати приховані зв'язки між об'єктами, знаходити причинно-наслідкові зв'язки. Обдаровані діти дуже допитливі, ставлять до­рослому багато питань, вони критичні до себе і оточуючих. У них виявляється ранній інтерес до проблем Всесвіту та особистої долі.

Водночас перелічені властивості обдарованих дітей приво­дять до труднощів у сфері спілкування: у знаходженні близьких друзів, у пошуку цікавих ігор з ровесниками; у появі конформ-ності, за якою ці діти намагаються приховати свою оригіналь­ність [115, с. 32].

Психологи Карне, Шведел і Ліннемайєр (США, 1982) сформу­лювали принципи розробки навчальних програм для обдарованих дітей.

Кожна дитина неповторна. Одна може вийти вперед в ари­фметиці, друга — у читанні, третя — у музиці. Бувають діти з надзвичайно високим показником інтелекту, маючи загрозливо низьку самооцінку.

Обдаровані діти дуже критичні до себе і часто мають нега­тивний «Я»-образ. Реакції близьких дорослих означають для них дуже багато. Невідповідність між високо розвиненим інтелектом і недосконалими руховими навичками блокує реалізацію дити­ною своїх задумів (побудову конструкцій, механізмів, створення малюнків тощо), що негативно відбивається на самоповазі. Так, чотирирічний малюк може скласти і добре розповісти якусь істо­рію, а записати її не може. Дорослому слід підвищити впевне­ність дитини у своїх силах.

Сім'я повинна відігравати суттєву роль у вихованні обдаро­ваної дитини. Програми для виховання обдарованих дітей слід реалізувати у тісній взаємодії суспільного й сімейного виховання.

Програма повинна включати різноманітний навчальний ма­теріал, що відповідає інтересам і потребам дитини.

Програма повинна бути збалансованою і сприяти всебічно­му розвиткові, передбачати розвиток емоційної та рухової сфер, а також спілкування і наполегливості у досягненні цілей..

Обдарована дитина повинна мати можливість спілкування з такими ж обдарованими ровесниками.

Реалізація програм для виховання обдарованих дітей вимагає спеціальної підготовки вихователів та її постійне вдосконалення.

Програма повинна своєчасно забезпечувати поступовий і плавний перехід з рівня на рівень [98].

Розвиток обдарованих дітей потребує особливої уваги батьків та вихователів.

ВИСНОВКИ про психологічні особливості ранньої обда­рованості:

обдарована дитина відзначається високим рівнем до­сягнень, а також значними можливостями їх отримання у майбутньому в різних сферах діяльності;

серед обдарованих дітей вирізняють три категорії: діти із надзвичайно високим рівнем розумового розвитку; діти з ознаками спеціальноїрозумовоїобдарованості (до математики чи до інших наук); діти, що відзначаються чи­мось особливим, певною рисою (пізнавальною активністю, оригінальністю, експериментаторством);

обдаровані діти відзначаються певними особистіс-ними якостями, що утруднюють їх контакти з ровесника­ми (оригінальність, критичність, високий рівень розвитку);

для виховання обдарованих дітей розробляються ін­дивідуалізовані програми.