1. Етнічна специфіка України

У даній лекції використано праці: Богомолов О., Семиволос I. Alter ego імперії: уявле­на цивілізація слов'янського Криму // Критика. — 2008. - Березень. — С. 8-11.; Борисенко В. К. Етнічний склад населення України // Українська етнологія: Навч. посібник / За ред. В. К. Борисенко. — К.: Либідь, 2007. — С. 60—66; Евроазиский еврейский ежегодник — 5766 (2005/2006) / Ред. В. Лихачев, В. Полей, А. Федорчук, С. Чарний, М. Членов (гл. ред.). — К.: Дух і Літера, 2006.; Заставний Ф. Географія України: У 2-х книгах. — Львів: Світ, 1994.; Зіневич Н. Цигани в Україні: формування і сучасний стан // Етнонаці-ональні процеси в Україні: історія та сучасність / О. Б. Беренштейн, Н. А. Зіневич та ін.; За ред. В. I. Наулка. — К.: Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2001.; Зіневич Н. О. Циганський етнос в Україні (історіографія та джерела). — Автореф. — на здобуття наук. ступеня к. і. н. за спец. 07.00.06 — історіографія, джерелознавство та спе­ціальні історичні дисципліни. — К., 2005.; Ісламська ідентичність в Україні / Богомо­лов О. В., Данилов С. І., Семиволос I. М., Яворська Г. М. — К.: AMES, 2005; Наулко В. Формування сучасного етнічного складу населення України // Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність / О. Б. Беренштейн, Н. А. Зіневич та ін.; За ред. В. І. Нау­лка. — К.: Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2001; Пономарьов А. Українська етнографія: курс лекцій. — К.: Либідь. 1994; Сергійчук В. Польська етнічна меншина України // Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність / О. Б. Бе­ренштейн, Н. А. Зіневич та ін.; За ред. В. І. Наулка. — К.: Голов. спеціаліз. ред. літ. мо­вами нац. меншин України, 2001; Шевченко А. Росіяни України в контексті етнонаціона-льних процесів // Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність / О. Б. Беренштейн, Н. А. Зіневич та ін.; За ред. В. І. Наулка. — К.: Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2001.

 

Етнічний склад населення України, як і кожної держа­ви у світі, формувався протягом багатьох століть. Наша держа­ва — один із важливих геоетнічних центрів, територія зароджен­ня та розвитку багатьох народів і водночас — перехрестя двох культурних світів — європейського і азіатського. Через її землі прокочувалися хвилі Великого переселення народів IV—IX ст. — гунів і аварів, «аспарухових болгар» на Балкани у VII ст., угрів-мадярів у Дунайську низовину в IX ст., норвезьких вікінгів у IX—Х ст., татаро-монголів у XIII ст.; тут постійно намагалися за­кріпитися такі сусідні держави, як Польща, Туреччина, Кримське ханство, Угорщина, Австрія, Румунія, Литва, Росія.

Кожне переміщення народів, що проходило через Україну, за­лишало слід на її етнічному грунті. Вони проявлялися або у мов­них компонентах, у запозиченні деяких елементів матеріальної та духовної культури, або у доповненні слов'янсько-українського населення іншоетнічним. Однак, переважаючим завжди залишав­ся корінний етнос — українці.

Етнічний склад населення сучасної України — результат тривалого історичного процесу. Він об' єднав представників не тільки різних етносів, а й різних етнолінгвістичних сімей: індоє­вропейської, уральської та алтайської. Індоєвропейська пред­ставлена шістьма групами народів: слов 'янською (українці, ро­сіяни, білоруси, поляки, чехи, словаки, болгари), романською (молдавани, румуни), албанською (албанці), грецькою (греки-татари, греки-елліни), індійською (цигани) та германською (нім­ці, євреї). Уральська етнолінгвістична сім'я представлена двома групами: фінською (естонці) та угорською (угорці); алтайсь­ка — однією тюркською групою (гагаузи, татари, чуваші, караї­ми, кримчаки та кримські татари). Відповідно до етнічної карти України, на її території окрім корінного етносу українців про­живають представники 17 етнічних меншин. Україна меншою мірою поліетнічна, ніж будь-яка країна Центральної і Півден­ної Європи. Усі ці етнічні угрупування складають приблизно третину населення України (27,2 %).

Протягом ХХ ст. відбулися значні зміни в чисельності і те­риторіальному розміщенні етнічних спільнот України, оскіль­ки посилились міграції через революційні та воєнні події. Окрім основних закономірностей міграційних потоків, були й свої особливості, що пов' язані з більшовицькою політикою пе­ремішування людей різних національностей шляхом насиль­ницьких переселень, депортацій, заслань тощо. Мільйони укра­їнців заслано до Сибіру і Далекої Півночі. Після Другої світової війни значно збільшилась кількість росіян у промис­лових та західних регіонах. Це переважно мігранти у першому поколінні (майже половина росіян в Україні є мігрантами у першому поколінні).

Відомо, що у 1980-х роках зросійщення набуло великої сили, що вплинуло на зростання числа росіян. Траплялося у міському середовищі, що в одній сім' ї старші діти записані як українці, молодші — як росіяни. В останні десятиліття, особливо у 1991— 1993 рр. питома вага росіян в Україні почала спадати. Це був по­чаток переважання чисельності росіян-емігрантів над росіянами іммігрантами.

Україна не є багатонаціональною державою, як Індонезія, Ін­дія. Це держава з переважно корінним населенням і національ­ними меншинами, яким надані рівні права у національному і ку­льтурному розвиткові.