3. КОМУНО-РЕФОРМІЗМ РОБЕРТА ОУЕНА

 

Роберт Оуен належить до тих соціальних утопістів, які добре засвоївши закони капіталістичного устрою в Англії та США, перейшли на позиції працюючих мас і вирішили на практиці довести переваги нового суспільного устрою. О

Роберт Оуен народився 14 травня 1771 року в містечку Ньютаун (Північний Уельс), у родині дрібного ремісника. Він був шостим із семи дітей. Навчившись читати і писати в парафіяльній школі, у сім років став помічником учителя і репетитором, а в дев' ять, за­лишивши школу, працював прикажчиком у бакалійному і галантерейному магазинах. У десятирічному віці без копійки в кишені вирушає до Лондона. Упродовж чотирьох років працював учнем у торговельному підприємстві містечка Стамфорд, потім прикажчиком у галантерейному магазині в Лондоні. У 1787 р. переїхав до Манчестера, де в 1789 р. разом з товаришем на позичені гроші засновує заводик з виробництва прядильних машин. Не­вдовзі вони розійшлися, а Р. Оуен зайнявся створенням власної фабрики. Довелось йому недовго попрацювати і управителем великої фабрики.

Довідка

Манчестер відіграв істотну роль в інтелектуальному розвитку Оуена. Тут він вступив у філософсько-літературне товариство, читав доповіді на соціальну тематику.

У 1797 р. під час поїздки до Глазго він знайомиться з Анною Кароліною Дейл, донь­кою власника великої прядильної фабрики в Нью-Ленарці (Шотландія). Через два роки Р. Оуен викупив фабрику, взявши на себе управління нею.

До 1813 р. Оуен в основному завершив роботу над своїм вченням і приступив до його пропаганди. Після 1815 р. очолив кампанію за вдосконалення фабричного законодавства і скорочення тривалості робочого дня, ліквідацію безробіття.

У 1824 р. Оуен виїхав до Америки, де купив 12 тис. га землі з будівлями і заснував трудову комуну «Нова гармонія», яку розглядав як прообраз нового суспільства. Цей до­свід поглинув усі його заощадження, закінчившись повним крахом. У 1829 р. він повер­нувся в Англію.

Сімейне життя його складалося невдало. Через розбіжності у поглядах між ним, пе­реконаним атеїстом, і дружиною, фанатичною кальвіністкою, яка негативно ставилася до його реформаторських ідей. Лише старший син підтримував батька і брав участь у його експериментах.

У 30-ті роки ХІХ ст. Р. Оуен вступив до профспілкового руху, а у 1833 р. заснував Велику національну спілку професій, стараннями якої намагався об'єднати виробників і власників, і таким чином реформувати промислову і соціальну систему. Спілка у 1835 р. розпалася, а Р. Оуен відійшов від профспілкового руху.

У 1839—1845 рр. він намагався організувати трудову комуну «Гармоні-Холл», але ця спроба була невдалою. Після цього займався пропагандою свого вчення. Помер 17 листо­пада 1858 року.

 

Найпомітніші його праці — «Досвід про формування характеру», «Доповідь графству Ленарк», «Автобіографія» та ін.

Центральним у системі поглядів Р. Оуена є вчення про характер людини, який він тлумачив як результат взаємодії її природної організації та навколишнього се­редовища, яке відіграє при цьому головну роль. У такий спосіб, тобто під впливом зовнішніх обставин (умов життя), формуються характери суспільних класів: «Будь-якому суспільству за допомогою належних засобів можна задати певний характер, починаючи з найгіршого і до кращого, з найрозвинутішого до найнеосвіченішого». Оуен був упевнений, що це вчення відкриє людям шлях до розумного і справедли­вого суспільства. Ці міркування, як і його експерименти в Нью-Ленарці, були нега­тивно сприйняті церквою, оскільки підривали догмат про гріховність природи лю­дини.

Критика капіталізму. Р. Оуен багато уваги приділяв критиці капіталістичного суспільства. Передусім вона стосувалася нестерпних умов життя робітників, які пе­ребували у «стані незрівнянно більш ганебному і нищівному, ніж це було до вини­кнення... промисловості, від успіху якої залежить тепер саме їх існування». Тяжке їх становище погіршувалося впровадженням машин, що скорочувало людську працю.

Р. Оуен обурювався поширенням пияцтва і грабіжництва, вважаючи, що вони спричинені неправильним вихованням народу. З особливим співчуттям описував становище дітей робітників, які з ранніх років змушені працювати, будучи відда­ними самими собі, переймають нездорові звички. Вони погано одягнуті, погано ха­рчуються. У разі смерті батьків стають нікому не потрібними. Серед них висока смертність.

Не менше непокоїло Оуена існуюче в капіталістичному суспільстві протиріччя інтересів. «Зернини роз'єднання і відокремлення людей глибоко і широко розсію­ються в течії їх дитинства. їх привчають протиставляти свої інтереси чужим і від­верто чи таємно протидіяти всім іншим людям». Внаслідок такого виховання і не­правильного управління в суспільній системі утвердилася індивідуальна конку­ренція, що призводить до «бідності, злодійства і пороків, а також до збереження неосвіченості».

 

Характеризуючи загалом капіталістичну систему, Р. Оуен стверджував, що про неї «зайве говорити що-небудь, крім того, що я вважаю її зовсім непотрібною». Він був єдиним представником критичного утопічного соціалізму, хто найбільше зло капіталістичного суспільства вбачав у приватній власності, яка «відчужує людські розуми», спричинює ворожнечу в суспільстві, є «незмінним джерелом обману і злодійства серед людей». В усі часи вона породжувала війни і спонукала до чис­ленних убивств». В існуванні приватної власності, на його думку, криється основа шлюбів за розрахунком. Критикуючи вади капіталістичного устрою, визнаючи не­обхідність його заміни, Р. Оуен не виступав за його насильницьке повалення. Своє завдання він вбачав у поліпшенні умов життя «бідних і робітничих класів», не за­вдаючи ніякої шкоди жодному класу, жодній людині. У його працях неодноразово наголошується, що перехід до нового суспільного устрою повинен відбутися без насильницьких дій, мирним шляхом.

Характеристика нового суспільства. Відстоювання Р. Оуеном необхідності перетворення суспільства мирним шляхом було логічним наслідком його вчення про формування людського характеру. Заявивши, що він «формується для людини, а не людиною», тобто спосіб думок людини, її поведінка, звички, смаки зумовлю­ються навколишнім середовищем, він доводив, що нове суспільство буде створене завдяки новій системі виховання. А виховання людських характерів зумовить фор­му суспільного устрою. Метою цієї роботи повинна бути «розумна і мисляча істота, здатна створювати умови, які забезпечать щастя для її потомства і дозволять їй вес­ти довге і щасливе життя». У таких міркуваннях закорінена його впевненість у не­допустимості насильницького переходу до нового суспільства. Це повинно бути зроблено «зверху», тобто освіченими урядами, які усвідомлюють, що «вони зо­бов' язані запроваджувати нові порядки, щоб усунути ту грубу неосвіченість і ту дефектність, з якою ведуться тепер життєво важливі справи в усіх країнах світу».

Найвищою метою Р. Оуен вважав досягнення людського щастя, яке забезпечу­вало б розквіт людської особистості, оскільки «щастя кожної окремої людини є ро­зумною ціллю суспільства». Цим його погляди відрізнялися від поглядів представ­ників казарменного комунізму XVI—XVIII ст., які для досягнення цієї мети жертвували інтересами людської особистості. Для Оуена людство — це кожна лю­дина окремо. Турбота про благо кожного — головна мета його вчення.

Досягнення щастя він вважав можливим лише за цілковитої рівності людей. Проголошуючи принцип «або всі люди повинні бути щасливими, або ніхто», Оуен виходив з того, що без рівності у вихованні та у зовнішніх умовах не може бути ні­якої справедливості серед людей.

Для досягнення щастя потрібні гармонійний розвиток фізичних, розумових, мо­ральних якостей людини, можливість постійно збільшувати запас знань, особиста свобода, звільнення від марновірства. Не менш важлива умова — добре організова­не і кероване суспільство, яке він називав асоціацією. Найголовніше її призначення полягає в об' єднанні людей для спільної праці. Коли вони працюють разом для спі­льного блага, то кожен виконує свою частину роботи з більшою для себе і суспільс­тва віддачею, ніж коли працює для інших з поденною чи відрядною оплатою. В асоціативному суспільстві вирішується проблема конфлікту інтересів. Воно влаш­товане так, що індивід у ньому краще піклуватиметься про себе, якщо більше зро­бить на благо суспільства.

Передумовою нормального існування нового суспільного організму є організа­ція правильного виховання та навчання, від яких залежатиме його безпека, праця і добробут окремої людини, а також добробут усіх.

Перехід до асоціативного устрою суспільства повинен був покласти край вій­нам, забезпечити розпуск армій, встановити добросусідські відносини між народами.

Розмірковуючи над особливостями нового суспільного устрою, Р. Оуен вважав, що перші асоціації нараховуватимуть до 2000 осіб. Територіально вони формува­тимуться на викупленій урядом у приватних власників землі, а називатимуться «поселеннями спільності». Населення буде займатися як фабричним виробництвом, так і сільським господарством. Оуен детально розробляв план цих поселень, перед­бачивши навіть проекти і розташування будинків. Зі збільшенням кількості посе­лень утворюватимуться їх федеративні союзи, які поширяться по всій Європі, а по­тім на всі інші частини світу і об' єднають людей в одну велику республіку, з' єднану спільними інтересами. За його прогнозом, для перетворення суспільства в Європі й Америці потрібно п' ять років, а в усьому світі до десяти.

В асоціативному суспільстві повинен існувати комуністичний принцип розподі­лу. Адже з ліквідацією суперечності приватних і суспільних інтересів розподіл ста­не справедливим і «перетвориться на просту видачу речей, щоденно необхідних для споживання і для потреб». Такий розподіл має забезпечити задоволення розум­них людських потреб. У цьому суспільстві повинні широко використовуватися ма­шини «для заміни ручної праці в усіх сферах, у тому числі й домашнє господарст­во». Механізація покликана звільнити людину від брудної, тяжкої, непривабливої праці.

Значну увагу зосереджував Р. Оуен на проблемах виховання гармонійно розви­неної людини, наголошуючи на необхідності правильної організації виховання і на­вчання, критикуючи принципи виховання в капіталістичному суспільстві. Свою си­стему виховання він вибудовував на розробленій ним класифікації суспільства, яке поділяв на вісім класів (за віковими відмінностями — єдиним видом нерівності, можливим в асоціативному суспільстві). Особливо активну виховну роботу, за його твердженнями, потрібно проводити з представниками перших чотирьох груп. До 5 років дітям слід передусім прищеплювати милосердя і любов, систематично трену­вати на свіжому повітрі. Від 5 до 10 років заняття дітей будуть зосереджуватись на набутті корисного досвіду, що зробить їх помічниками дорослих під час домашньої роботи. Навчання дітей віком від 10 до 15 років передбачає ознайомлення з різними видами виробництва і участь у деяких із них, що, однак, не повинно нашкодити їх фізичним силам, розумовим здібностям і моральним почуттям. При цьому всі люди зможуть отримати однакове виховання, щоб надалі уникнути нерівності.

Реалізація принципів виховання повинна сприяти формуванню «всебічно розви­нених, розумних чоловіків і жінок».

Подальший розвиток вчення Р. Оуена здійснювали У. Томпсон, Д. Грей, Д. Брей, Т. Годскін, Т. Едмондс, кожен з яких, по-своєму сприйнявши його ідеї, на­магався обґрунтувати свій соціальний ідеал на основі законів політичної економії. Водночас вони спродукували й оригінальні ідеї щодо перебудови суспільства. На­приклад, Д. Брей виступав за необхідність перехідного періоду від капіталізму до комунізму. За його словами, потрібно використати перехідний суспільний етап, який належав би частково до сучасної, частково до майбутньої систем, в який сус­пільство вступило б з усіма своїми ексцесами й божевіллями, щоб потім вийти з нього з новими якостями і властивостями, що становили б життєву умову системи, заснованої на спільній власності. Одна з головних рис нової системи — можливість для всіх членів суспільства отримувати рівну винагороду за рівну працю. Внаслідок цього в майбутньому суспільстві не буде «ні багатих, ні бідних, ні наймачів, ні на­йманців..., господарюватиме рівність умов і політичної влади».

За уявленнями У. Томпсона, в новому суспільстві буде вижито егоїзм, індивіду­алізм, приватну власність. У ньому абсолютно вільні робітники житимуть невели­кими общинами (які створюватимуть вони самі, а не правлячий клас), обмінюючись між собою результатами своєї праці.

Можливість кожного члена общини отримати весь продукт його праці забезпе­чуватиме справедливість у цьому суспільстві.

Будучи палким прихильником ідей колективізму, Д. Грей вважав, що щастя лю­дей не в руках окремої людини, а в руках колективу. На його думку, асоціацію по­винні спершу створити люди, які володіють землею чи капіталом. Після того, як вона досягне певного рівня розвитку, до неї буде запрошено всіх інших людей.

Завдяки старанням послідовників вчення Р. Оуена суттєво еволюціонувало. Але їх праці за своїм масштабом немогли зрівнятися з надбанням учителя, з якого поче­рпнули немало ідей К. Маркс і Ф. Енгельс.

 

ІЗ ПЕРШОДЖЕРЕЛ

 

Р. Оуен

«ПРО УТВОРЕННЯ ЛЮДСЬКОГО ХАРАКТЕРУ» Перший нарис1

З останніх статистичних звітів про численність населення видно, що число осіб бід­них і робочих класів Великобританії й Ірландії перевищує 12 мільйонів, тобто складає майже три четверті населення Британських островів.

Характери осіб цих класів створюються в даний час без будь-якого керівництва, в ба­гатьох випадках навіть при таких обставинах, які прямо штовхають людей на шлях край­нього убозтва й пороку. Таким чином, вони робляться самими поганими і небезпечними членами держави, тоді як більшість останніх членів суспільства виховується в принципах, що зовсім не відповідають людській природі; ці принципи неминуче повинні примушува­ти людей робити вчинки, негідні розумних істот.

У такому нещасному становищі знаходяться дві групи людей. До першої відносяться ті бідні, неосвічені й зіпсовані члени робітничого класу, яких у даний час примушують робити злочини; і за ці злочини їх же потім і карають.

До другої категорії належить остання маса населення, яку тепер учать вірити чи, в крайньому разі, признавати, що деякі принципи безумовно істинні, але при цьому вчать поступати так, як начебто вони були у вищому ступені хибні. Таким чином, завдяки цьому, свят наповнюється безумством і протиріччями, а в усіх верствах суспільства панує нещирість і розбрат.

У такому становищі знаходиться світ і тепер; його нещастя зростають з кожним днем; вони голосно вимагають енергійних заходів поліпшення, і якщо ми будемо гаятись з про­веденням реформ, то повинен наступити загальний розлад і безладдя.

Але, говорять особи, що не вникли в суть справи, вже багато разів робились спроби застосувати різні засоби для знищення цих зол, але всі вони потерпіли фіаско. В даний час нещастя досягли таких розмірів, що їх не можна вже більше усунути; потік надто си­льний, щоб можна стримати його, і нам залишається тільки чекати з трепетом чи тихою покірністю того моменту, коли він зруйнує все на своєму шляху, не відрізняючи правого від винного.

Ось які погляди сучасного нам суспільства на це таке важливе питання.

1 Перший нарис був написаний у 1812 році, а вийшов з друку в 1813 р. Другий нарис був написаний і опублі­кований у кінці 1813 року. Третій і четвертий нариси були написані й надруковані, приблизно, у той же час; вони були розповсюджені між видатними політиками, вченими і священиками Англії і континенту, а також між урядами Європи, Америки і Британської Індії. Для продажу вони були видані в перший раз у липні 1816 р.

І якщо не буде вжито заходів до того, щоб ці погляди не розповсюджувались, то мо­жна чекати найсумніших результатів. Наші законодавці значно піднесли б себе в громад­ській думці, якщо б вони, замість того, щоб міркувати таким чином, ґрунтовно дослідили питання і, забувши дріб'язкові та принизливі суперечки релігійних сект і політичних пар­тій, постарались зупинити і подолати це могутнє зло.

Ці нариси я писав з метою допомогти і сприяти розвиткові тих досліджень, які мають величезне значення для добробуту моєї батьківщини й людського суспільства взагалі.

Погляди, які тут розвиваються, є результатом більш ніж двадцятирічного досліду і перевірки їх на практиці, що багато разів проводилась протягом цього часу, цілком під­твердила їх правильність і важливе значення. Але для того щоб уникнути звинувачення в самовпевненості та поспішності, я представив свою ідею і виведені мною результати на розгляд найбільш учених і компетентних осіб теперішнього часу. Якщо б вони знайшли, що я помиляюсь, то, керовані почуттям обов'язку та інтересами держави, вони вказали б мені мої помилки. Навпаки, всі вони признали незаперечну правильність і практичну мо­жливість моїх принципів і наслідків, що випливають з них.

Таким чином, переконавшись у правильності своїх принципів, я з спокійним серцем приступаю до справи і ретельним та добросовісним чином розробляю питання, роблячи це в інтересах людства й моїх братів — людей, мільйони яких зазнають жахливі страж­дання; коли б ці страждання були розкриті в усій своїй повноті, то особи, які стоять у влади, не могли б утриматися, щоб не вигукнути: «Хіба може існувати подібне становище речей, і ми не мали про це ніякого поняття?».

Так, на жаль, воно існує, і навіть факти, що надривають душу, і які відкрилися під час дебатів з приводу знищення інституту рабства, блідніють перед тими жахливими сцена­ми, які відбуваються щоденно в різних частинах світу, внаслідок несправедливості суспі­льства до самого себе, внаслідок байдужості людей до оточуючих їх умов і внаслідок то­го, що люди, в руках яких знаходяться долі людства, надто поверхово знайомі з людською природою.

Коли б ці сумні умови не досягли в даний час таких величезних і прямо таки неймо­вірних розмірів, то було б цілком зайвим боротися заради людства за принцип, який сам по собі так ясний і зрозумілий, що досить було б тільки просто викласти його. Ось цей принцип: всякому суспільному організму і навіть усьому людству можна за допомогою відповідних засобів привести який завгодно характер, — починаючи з кращого і до гір­шого, із самого неосвіченого і до самого освіченого, і ці засоби в широких розмірах зна­ходяться в руках тих осіб, які мають вплив на долю людства.

Цей принцип заключає в собі дуже багато; якщо він виявиться вірним, то він, без сумніву, придасть законодавчим заходам новий характер, вкрай сприятливий для добро­буту людства.

Але що цей принцип вірний у самому широкому розумінні слова — це підтверджу­ється досвідом усіх минулих віків і кожним наявним фактом наших днів.

Хіба люди всіх країн, починаючи від царів і кінчаючи селянином, витримували найрі­зноманітніші та жахливіші нещастя і знаючи причини і засоби до подолання їх, все ж відмовляться використовувати їх?

Ця справа дуже важка, і труднощі її можуть подолати тільки ті люди, які мають вплив у країні, і які, передбачаючи практичні результати цього підприємства, будуть боротися проти всіх труднощів; їх зможуть подолати ті, хто, ясно усвідомивши і відчувши вигоди такої справи, залишать осторонь всілякі чисто особисті міркування.

Щоб підготувати ґрунт для введення цих принципів, тут зовсім не місце приводить детальні факти для доказу того, що виховання може прищепити дітям будь-яку мову й почуття, будь-які вірування, будь-які фізичні звички й нрави, які не суперечать, звичайно, людській природі.

Правильність цього твердження доводить історія всякої нації, про яку ми маємо відо­мості; а що це продовжується і тепер і може продовжуватися далі — в цьому нас переко­нують факти, які мають місце щоденно навколо нас в усіх країнах.

Знаючи про існування такої важливої сили, — сили, яку можна застосовувати з вірні­стю закону природи, і яка може поступово позбутися усіх нещасть, особливо пригноб­люючих людство, — хіба ми допустимо, щоб вона залишалася невикористаною, щоб не­щастя і страждання пригнічували суспільство, постійно збільшуючись у своїх розмірах?

Ні, настав час, коли суспільна думка нашої країни, загальний стан усього світу рішу­че вимагають застосування цього всеохоплюючого принципу не лише в теорії, але й на практиці.

Ніяка людська сила не може зупинити його швидких успіхів. Замовчування не зупи­нить його розповсюдження, протидія тільки збільшить швидкість його останнього. Спра­вді, початок справи гарантує завершення. Тоді поступово зникнуть всяке роздратування, всякий гнів, які являють собою результат незнання справжньої причини утворення фізич­них і розумових якостей, і замість них між людьми будуть панувати саме щире і прими-риме довір'я і симпатія.

Так само порівняно небагаточисленна група осіб буде в майбутньому позбавлена мо­жливості ненавмисно ставити решту людства в умови, які неминуче будуть сприяти утво­ренню таких характерів, за які вона буде почувати себе морально зобов' язаною карати навіть смертю, хоч сама вона і сприяла утворенню цих характерів. Такий спосіб дій не тільки приносить величезні нещастя небагато чисельному пануючому класу, але й є для них і для величезної більшості суспільства істотною перешкодою для досягнення справ­жнього щастя. Замість того, щоб карати за злочини, яким сприяв пануючий клас, станов­лячи людину в такі неможливі умови, будуть вжиті заходи до того, щоб попередити ці злочини.

На велике щастя бідній, обмовленій і приниженій людській природі, принцип, за який ми тут боремося, скоро зірве з неї покривало смішної і безглуздої таємничості, в яке вона була втілена, внаслідок неуцтва минулих віків; всі незчисленні, заплутані, супереч­ливі мотиви моральної поведінки будуть зведені до одного основного принципу, який, за­вдяки своїй всеохоплюючого значення й очевидності, зробить зайвою колишню заплута­ну систему й замінить її в усіх країнах світу. Цей принцип полягає в прагненні до досягнення правильно розуміючого особистого щастя. Хто хоче досягти особистого щас­тя, той повинен сприяти щастю всього суспільства.

Справа в тому, що та сила, яка управляє всесвітом, створила людину так, що вона по­винна переходити від стану неуцтва до розумового розвитку, межі якому вона не може сама визначити; постійно прогресуючи, вона приходить до переконання, що її особисте щастя може бути збільшено тільки тоді, коли вона сама прикладатиме зусилля до збіль­шення загального щастя оточуючих її людей. Цей принцип не допускає ні винятків, ні обмежень. І при теперішньому розумовому стані суспільства можна бути гарантованим, що воно тепер прийме й дорожитиме цим принципом, як найбільш цінним благом, якого йому можна було досягти. Тоді з'явиться в справжньому світлі помилковість усіх проти­лежних мотивів, а неуцтво, результатом якого вони з'явились, стане таким очевидним, що навіть самі некультурні люди швидко відмовляться від цих помилок.

Видатні події останнього часу значною мірою сприяли такому становищу речей і під­готували ґрунт для всіх тих поступових змін, які передбачаються в майбутньому.

Навіть останній владар Франції , хоч і знаходився під безпосереднім впливом найхи-рніших принципів честолюбства, — сприяв цьому щасливому результатові тим, що він підірвав до кореня багато тих забобонів і святенності. Які протягом століть накопичува­лися в Європі; вони до такої міри придавили людський розум, що до звільнення від них, всіляка спроба покращення була заздалегідь приречена на невдачу. Тим же, що він на практиці довів до краю помилкові, егоїстичні принципи, в яких до цього часу виховува­лось людство, він знайшов помилковість цих принципів і не залишив жодного сумніву відносно хибності цього джерела, з якого вони походять.

Ці події, за яких мільйони людей гинули, робились жебраками, втрачали друзів і рід­них, залишаться у літописах нашого часу і нададуть можливість майбутнім поколінням правильно оцінити ті принципи, які в теперішній час ми хочемо ввести на практиці; та­ким чином, ці події будуть надавати велику користь усім наступним поколінням.

Жахливі наслідки наполеонівського режиму збудили глибоку зневагу до думки, що поведінка Наполеона була начебто славною чи могла збільшити щастя навіть тієї людини, яка пішла по цьому шляху.

Останні досліди й методи поважного доктора Белля і Джозефа Ланкастера підготува­ли ґрунт до наступних змін, хоча цілком протилежним. Та не менш дійсним чином; вони досягли цього тим, що звернули увагу суспільства на ті благо діяльні дії, які можуть вплинути на молодий розум, що не піддався ніяким впливам, навіть те обмежене вихо­вання, яке запроваджено в їхні системи.

Вони довели, що всі ті заходи в галузі виховання юнацтва, які в даний час мається на увазі провести, можуть бути з успіхом проведені. Ці люди завжди і скрізь рахуватимуться в числі найбільш видатних благодійників людства, тому що наслідки їхніх реформ не об­межаться одними Британськими островами. В усякому випадку в майбутньому буде зо­всім зайвим ламати списи через яку-небудь виключну систему: суспільний розум надто розвинутий, надто далеко вже від можливості йти по шляху регресу, щоб допустити існу­вання подібного зла протягом ще тривалого часу.

Адже цілком ясно, що така система не тільки повинна діяти згубним чином на щастя виключених — вони будуть бачити, як інші насолоджуються тим, чим вони самі не мо­жуть володіти, — але також зменшувати щастя привілейованих, тому що в виключених заговорить справедливо ображене, скривджене почуття і спонукає їх проводити опози­цію, відповідно до розмірів виключення. Тому найбільш привілейованим немає рації сто­яти за збереження такої виключної системи.

Якщо ж, однак, внаслідок нерозумних принципів, на основі яких досі управлявся світ, окремі особи чи релігійні секти, чи політичні партії робитимуть спроби сповільнити за до­помогою своїх виключних планів удосконалення суспільства і перешкоджати тому, щоб вищеназваний принцип, що не знає винятків, був проведений на практиці, то тоді прийдеть-ся обнародувати такі факти, про які повинні, безумовно, розбитися всі їхні зусилля та праг­нення. Тому, привілейовані класи поступлять більш розумно, якщо вони сумлінно, щиро й любовно працюватимуть разом з тими, хто хоче зробити максимум щастя як привілейова­ним особам, так і всьому суспільству; не треба забувати, що такі люди не хочуть ні на йоту

 

1 Тут Оуен має на увазі Наполеона І.

 

обмежувати теперішніх мнимих вигод привілейованого класу суспільства. Треба тільки привілейованим хоч трошки вникнути в суть справи, і вони, безумовно, прийдуть до такого рішення. Тоді світ опиниться підготовленим — без будь-якого внутрішнього перевороту, без війни й кровопролиття, навіть без передчасної ломки існуючих умов — до прийняття принципів, які тільки одні зможуть дати щастя і усунути всі ворожі почуття; останні тільки тому так довго пригнічували суспільство, що люди не знали справжніх засобів, за допомо­гою яких можна створити найбільш корисні й зразкові характери.

Коли це неуцтво буде усунено, досвід покаже нам, як можна створити людський ха­рактер, щоб зробити максимум щастя як окремій людині, так і всьому людству.

Потрібно тільки зрозуміти ці принципи і тоді вони утворяться самі собою; тоді ясно уявимо собі схему нашого майбутнього способу дій, і тоді вони також не дадуть нам більш збитися з вірного шляху. Ці принципи вимагають, щоб урядова влада всіх країн видала розумні плани виховання і загального розвитку характеру своїх підданих.

Ці плани повинні бути складені так, щоб вони прищеплювали дітям гарні звички з самого раннього віку; зрозуміло, що тоді діти не зможуть звикати до неправди й обману.

Потім треба давати дітям раціональне виховання й спрямовувати їх зусилля на кори­сні цілі.

Такі звички і таке виховання вселяють в них енергію, просто таки пристрасне бажан­ня сприяти щастю окремої людини, не роблячи винятку ні для жодної релігійної чи полі­тичної партії, країни чи клімату. Всі вони (за дуже небагатьма винятками) будуть силь­ними й здоровими, тому що людина може бути щасливою тільки тоді, коли тіло її здорове, а дух спокійний.

Але для того, щоб люди зберігали до старості фізичне здоров' я і спокій духу, потріб­но так спрямувати непереборні природні нахили людини (які в даний час приносять люд­ству безконечні й постійно зростаючі нещастя), щоб вони збільшували щастя людства, а не ставили йому всіляких перешкод.

Зрозумівши це, ми зрозуміємо, що більша частина нещасть, які пригнічують людину, легко може бути усунена; ми також зрозуміємо. Що можна — з абсолютною точністю — поставити людину в такі умови, які повинні поступово збільшувати її щастя.

Коли широкі верстви суспільства переконаються в тому, що ці принципи витримають той іспит, якому вони неминуче повинні піддаватися, коли неосвічені і освічені люди од­наково переконаються в їхній вірності, тоді вони, внаслідок непереборної сили істини, звільненої від обману й помилок, так глибоко вкорінятися в головах людей. Що тільки цілковитий розлад духовних здібностей людини могло б згладити їх з пам' яті, — тоді бу­де вияснено їх практичне застосування, і тоді буде легко користуватися ними.

Нічого боятися, що введення цих принципів потягне за собою будь-яке нещастя! Во­ни не тільки нешкідливі, але саме вони призводять до тих благодіяльних результатів, яких більш усього може бажати кожний член суспільства.

Та деякі з співчуваючих нам осіб, які належать до різних суспільних класів, мабуть, заперечать нам: «Так, все це чудово в теорії, але тільки одні фантазери можуть сподіва­тись на те, що це коли-небудь здійсниться на практиці».

На це можна і треба дати тільки одн1у відповідь, а саме: що ці принципи з великим успіхом були вже застосовані на практиці1.

Ці нариси написані мною не для спекулятивного мислення, й не для забави пустого фантазера, який тільки віддавався роздумам у своєму відлюдненому кабінеті, але ніколи не діє на практиці; ні, вони написані з метою спонукати людей до діяльності, примусити суспільство зрозуміти його власні інтереси і спрямувати громадську думку до важливішої мети, а саме — до раціональної постановки виховання й створення характеру тієї величе­зної маси населення, яка при даному становищі речей скрізь здійснює всілякі злочини. Хіба увагу політиків і міністрів будуть займати питання чисто місцевого і минущого зна­чення, остаточне вирішення яких зводиться до того, щоб відібрати матеріальні вигоди в одного класу людей і передати їх іншому? Хіба тільки ці питання будуть викликати пети­ції від зацікавлених землеробських і промислових округів? І хіба добробут мільйонів бід­няків, напівголих, напівголодних, без всякої освіти й виховання, число яких в нашій краї­ні зростає щогодинно до страшних розмірів, не викличе жодної петиції, жодної депутації, жодного раціонального й дійсно законодавчого виходу? Ні, цього не може бути! На жаль, ми виховані так, що не вагаємось ні хвилини витрачати роки життя і розтрачувати міль­йони на розкриття й покарання злочинів і досягнення цілей, які порівняно з цією метою зовсім не значні. І все ж ми не зробили ще жодного кроку, щоб попередити злочини й зменшити величезне зло, яке гнітить в даний час людство. Хіба ці хибні принципи, що керують поведінкою правителів світу, будуть постійно впливати на людство? А якщо ні, то як і коли почнуться переміни?

1 А саме в Нью-Ленарці в Шотландії, де Оуен виховував за своєю системою дітей робітників, які працювали на його заводі.

Обговорення цих важливих питань буде предметом наступного нарису.

 

25б


О

 

Відкритий лист

директорам фабрик і, взагалі, всім тим особам, які, даючи заняття масі населення, можуть легко скористатися засобами для утворення почуттів і звичок цих людей

Я такий же фабрикант, як і ви, і також хочу заробляти гроші. Але я вже давно дію відповідно до принципів, які в багатьох відношеннях діаметрально протилежні тим, в яких ви були виховані. Прийшовши до висновку, що мій спосіб дій вигідний як іншим, так і мені — навіть з матеріальної точки зору, — я хочу викласти тут ці цінні принципи, щоб ви і ваші робітники могли добути з них користь.

В перших двох нарисах я розвинув ці принципи; нижче ви знайдете пояснення бага­тьох інших принципів, а також деякі подробиці їх практичного застосування, обумовлені особливими місцевими умовами, при яких я взяв на себе управління фабрикою й фабрич­ним селищем в Нью-Ленарці.

З цих деталей ви побачите, що я з самого початку своєї служби дивився на довірених мені людей, на меншини і на всі інші відділи фабрики, як на складну систему, що склада­ється з багатьох частин; при цьому я вважав своїм обов' язком комбінувати ці частини так, що кожний робітник, кожна пружина. Кожний важіль, кожне колесо приносили ха­зяїну фабрики як найбільше матеріальної вигоди.

Багато з вас, що мають справу з фабриками, вже давно зрозуміли, яку велику користь приносить солідна, добре продумана і добре зроблена машина.

Так само з досвіду ви знаєте, як різні результати, що отримуються від машини, яка знаходиться в чистоті, порядку й цілковитій справності і від грізної, що неохайно утри­мується машини, в якій не попереджують зайвого тертя, і яка через це погано працює і часто потребує виправлень.

У першому випадкові машиною можна вигідно користуватися, і всіляка фабрична ді­яльність проходить без затримки і цілком успішно. В другому випадку ми бачимо зворо­тнє, і між усіма факторами та знаряддями, які беруть участь в загальному процесі вироб­ництва, наступають тертя, безпорядок і дисгармонія, внаслідок чого фабрикант, звичайно, терпить великі збитки.

Але якщо ви, турбуючись відповідним чином про ваші бездушні машини, можете отримати такі блискучі результати, то яких самих вигод можна чекати, коли ви звернете ту ж частку уваги на ваші живі машини, що відрізняються значно кращою організацією?

Вивчіть як слід ці живі машини, їх дивовижний механізм, їхні саморегулюючі сили, прикладіть їхній відповідний головний двигун до їхніх різних рухів, — і тоді ви зрозуміє­те їх справжню цінність; тоді ви відчуєте себе схильними звертати на них більше уваги, ніж на ваші неживі машини; тоді ви зрозумієте, що їх можна легко навчити й спрямувати так, щоб вони приносили значно більшу грошову вигоду, і в той же час ви будете відчу­вати глибоке й дійсне задоволення від такого способу дій.

Отже, хіба ж ви витрачатимете багато грошей на те, щоб купувати найбільш дотепно виготовлені дерев' яні, мідні, залізні машини, постійно підтримувати їх в порядку, рете­льно турбуватися про усунення непотрібного тертя і оберігати їх від передчасного псу­вання? Хіба ви будете роками витрачати свої сили на те, щоб зрозуміти зв'язок між різ­ними частинами цих неживих машин, збільшити їх сили і з математичною точністю вираховувати всі їх окремі й складні рухи? І якщо ви, при ваших розрахунках, розрахову­єте ваш час хвилинами, а доход з капіталу, затраченого в надії отримати більший прибу­ток — копійками, то хіба ви не звернете увагу на те, що, витративши частину часу й капі­талу на поліпшення ваших живих машин, ви придбали б значно більшу вигоду?

На основі точного досвіду я можу поручитися, що ваш час і гроші, застосовані таким чином і спожив лені з точним знанням справи, принесуть вам не 5, не 10, не 15 відсотків на затрачений капітал, а часто 50, а іноді навіть і 100.

Я витратив багато часу і грошей на поліпшення живих машин, і вже тепер час і гроші, затрачені мною на фабрику в Нью-Ленарці, приносять понад 50 відсотків доходу, хоч ці поліпшення тільки вводяться, і поки що досягнута лише половина їх благодіяльних ре­зультатів; в найближчому майбутньому такі витрати, без сумніву, будуть приносити 100 відсотків вигоди.

Справді, після того як люди зрозуміли, які благодіяльні результати дає належний на­гляд за механічними знаряддями виробництва, вдумлива людина легко може зрозуміти, що коли турбуватися такій само про живі знаряддя, то останні принесуть, щонайменше, таку саму вигоду, як і машини. І коли помітили, що нежива машина дуже багато виграє від того, коли її зробити міцною, і що всю суть економії становить утримання її в чистоті та порядку, в усуненні непотрібного тертя шляхом регулярного змазування кращими мас­тильними речовинами та в постійному відповідному ремонті, то тоді було легко прийти до висновку, що так само можна поліпшити значно більш ніжний і складний живий меха­нізм, розвинувши вихованням його силу й енергію, тоді неважко зрозуміти, що набагато вигідніше тримати його в чистоті, поводитися з ним добре (щоб його розум не відчував надто сильних роздратувань), спробувати всі засоби, щоб зробити його можливо більш досконалим, постачати його достатньою кількістю здорової їжі та задовольняти інші жит­тєві потреби, щоб тіло було здоровим, працездатним, не вимагало «лагодження» і не руй­нувалось передчасно.

Досвід підтвердив правильність усього вище висловленого.

З того часу, як на британських фабриках були повсюдно введені машини, майже всі поча­ли вважати людину другорядною і нижчою машиною, і люди почали звертати значно більше уваги на те, щоб вдосконалювати сировинні матеріали, дерево й метали, ніж на людське тіло й душу. Та якщо вникнути в суть справи, то виявиться, що людина здібна до ще більшого про­гресу, якщо навіть дивитися на неї, тільки як на знаряддя для здобування багатств.

Але, друзі мої, є ще одне більш цікаве і важливе міркування. Застосовуйте заходи, які скоро стануть очевидними кожній людині., і ними можна не тільки почасти поліпшити живі інструменти, але зробити їх такими досконалими, що вони далеко залишать за со­бою інструменти нашого часу та минулих віків.

Цей предмет дійсно заслуговує вашої уваги, і замість того, щоб присвячувати всі свої здібності на винахід бездушних машин, спрямуйте їх, хоча б почасти, на пошуки більш досконалих способів комбінації матеріалів тіла й душі, здатність яких до постійного по­ліпшення буде доведена на добре продуманому досліді.

Отже, якщо все це для нашої свідомості ясно як день, і ми твердо переконані в прави­льності наших поглядів, то не будемо увіковічувати дійсно непотрібне зло, гнітюче, за­вдяки нашим безглуздим системам, більшу частину наших спів братів. Якщо навіть ви, йдучи по вказаному мною шляху, трохи втратитесь у матеріальному відношенні, то ж ба­гато з вас настільки спроможні, що для вас були б зовсім нечутливі видатки, пов'язані з веденням і утриманням тих установ, які сприяли б прогресові живих машин. Але якщо вам наочно доведуть, що застосування раціональних засобів для утворення характеру та збільшення зручностей осіб, які знаходяться в вашій залежності, не причинить вам гро­шових збитків, а, навпаки, значно збільшить їх, і якщо ви навіть тоді не будете ретельно турбуватися про зайнятих у вас живих машинах, то це значить, що ви не усвідомлюєте своїх власних вигод; діючи вказаним мною способом, ви б попередили накопичення люд­ських нещасть, розміри яких тепер важко собі навіть уявити.

Переконати вас у цій, вкрай цінній істині, яка, як ви побачите по зрілому міркуванню, ґрунтується на безсумнівних фактах — ось щире бажання автора.

Роберт Оуэн. Образование характера. Новый взгляд на общество. — СПб: Вестник знания, 1909. — С. 6—12; 25—28.