2. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРАГМАТИЗМ ФРАНСУА-МАРІ-ШАРЛЯ ФУР'Є

 

Ф.-М.-Ш. Фур'є належить особливе місце в історії соціально-політичних вчень Франції. Його негативне ставлення до нового суспільства, як і в Сен-Сімона, було наслідком розчарування результатами буржуазної революції 1789—1794 рр., оскі­льки проголошені нею принципи свободи, рівності й братерства різко відрізнялися від реалій капіталістичного устрою, в якому домінували конкуренція, експлуатація, влада грошей.

 

Довідка

 

Франсуа-Марі-Шарль Фур'є народився 7 квітня 1772 року в м. Безансоні, в родині ба­гатого купця. Батько помер, коли хлопчику було 9 років. Він дуже рано вступив у конф­лікт зі своєю сім'єю і середовищем. вважаючи, що там панують омана і шахрайство.

У 1790 р., після закінчення місцевого єзуїтського коледжу, в якому діти буржуа отримували класичну освіту, він подався до Парижа, де вивчав юридичні науки. Але на вимогу сім'ї їде на навчання в торговий дім Леона, де впродовж двох років набуває прак­тики торгового підприємця. Вивчав торговельну справу в Парижі, Руані, Марселі, Бордо. Спостереження під час цієї практики дали імпульс для серйозної критики торгівлі як ос­нови буржуазної «цивілізації».

У 1792 р., отримавши від батька першу частину спадщини, Фур'є розпочав у Ліоні самостійну торгівлю. Відвідавши у справах багато міст Франції, Німеччини, Нідерландів, здобув ще більше матеріалу для осмислення буржуазної «цивілізації». Особливим по­штовхом став крах його комерційної кар' єри у 1791 р., що було наслідком повстання лі­онської крупної буржуазії проти Конвенту. Його майно було конфісковане контрреволю­ційною владою, а його було мобілізовано до війська заколотників. Після звільнення Ліону революційними військами Фур' є був заарештований, але невдовзі він втік у Безансон.

Вступив до лав революційної армії, де прослужив з 10 липня 1794 року до 26 січня 1796 року, звільнившись за станом здоров'я.

У 1800 р. Фур'є почав публікувати у різних видавництвах статті, нотатки й вірші. На той час він працював торговим маклером, характеризуючи своє становище, як «станови­ще людини, яка широко торгує чужою брехнею, до якої додає свою».

У 1811 р. Фур'є — експерт військового відомства з постачання сукна. Сто днів пере­бував на посаді завідувача бюро статистики департаменту Рони. Друга Реставрація позба­вила Фур' є цієї посади. У 1816 р. він залишає Ліон і поселяється в окрузі Бюже департа­менту Ен, у передгір'ї Юри, де протягом шести років працює над «Трактатами про асоціацію».

У 1825—1828 рр. працює касиром в одному з торговельних підприємств Ліона, коре­спондентом американської газети в Парижі. У 1828 р. за матеріальної підтримки сім'ї та близьких товаришів-послідовників цілком віддається науковій роботі.

У 1828—1829 рр., мешкаючи в Безансоні, пише працю «Про новий господарський і соцієтарний світ», яку видав у Парижі. Тут минає решта його життя, наповненого літера­турною і пропагандистською роботою.

Життєві негаразди і крах сподівань на швидке здійснення «соцієтарного плану» над­ломили його морально і фізично.

Помер Ф.-М.-Ш. Фур'є 10 жовтня 1837 року.

 

Політичне вчення Ф.-М.-Ш. Фур'є вибудовується на критиці буржуазної цивілі­зації, яка спричиняє спотворення людських пристрастей. їй він протиставляв гар­монійне суспільство, в якому ці пристрасті реалізуються природно. Саме з цих по­зицій розглядав Фур'є і проблеми держави, влади.

Критика капіталізму. У своїх працях Фур'є характеризував «устрій цивіліза­ції» (капіталізм) як «світ навиворіт», наголошуючи, що властивий йому розвиток торгівлі та промисловості повсюдно породжує злидні, оскільки головним його принципом є конкуренція, у процесі якої виникають і загострюються протиріччя колективного й індивідуального інтересів. Внаслідок цього людина перебуває в стані війни з масою. Фур'є доводив, що за капіталізму значна частина населення не бере участі у суспільно корисній праці. Хаос в економіці, зумовлений анархією і непослідовністю розвитку виробництва, проявляється в негосподарському викорис­танні сил та засобів, чим користуються спекулянти і торгівці, яких він називав па­разитами. Засноване на найманій праці, виробництво перетворює робітників на ра­бів, а конкуренція, яка є основним законом господарського життя спричинює зниження заробітної плати, доводить працівників до злиднів: «Люди періоду циві­лізації дуже нещасні, це значить, що сім восьмих чи вісім дев' ятих з них доведені до злощастя, що лише одна восьма уникає загального нещастя і насолоджується ла­сим шматком».

Вирішального значення Ф.-М.-Ш. Фур'є надавав не виробництву, а торгівлі, водночас послідовно критикував капіталістичну торгівлю. Торгівці, за його слова­ми, не тільки висмоктують соки з виробників і покупців, а й ведуть один з одним жорстоку війну і, намагаючись розорити конкурента, не зупиняються ні перед під­лістю, ні перед злочинними діями. Результатом цього є те, що «устрій цивілізації плаває у крові, щоб угамувати торгову суперечку».

Конкуренція, протиріччя інтересів, здирство, спрага наживи — основа буржуаз­ного суспільства, принципи його лицемірної і жорстокої моралі. Критикуючи капі­талістичне суспільство, Фур'є наблизився до розгляду проблеми відчуження праці. За капіталізму, вважав він, «робітником рухає лише потреба, необхідність продава­ти свою робочу силу», а тому процес праці є безрадісним. Водночас він вважав ка­піталізм необхідною сходинкою на шляху соціального розвитку людства, оскільки він створює велике виробництво, високу науку і витончене мистецтво, які є осно­вою розвитку до більш досконалого суспільства.

У зв'язку з тим, що з розвитком капіталізму буржуазна ідеологія перейшла від осмислення високих загальнолюдських проблем до буденних, обґрунтування справ, суспільство розучилось думати, говорити чи писати про що-небудь інше, крім про­цвітання комерції. Внаслідок цього найпопулярнішим є той, хто у своїх творах роз' яснює таємниці біржі. Наука теж прислуговує комерції. Занепали поезія, вито­нчені мистецтва, бо відтоді, як філософія спалахнула ніжною пристрастю до коме­рції, політика устилає квітами її шлях.

Концепція розвитку суспільства. Важливе місце у вченні Фур'є посідає філо­софсько-історична концепція розвитку людського суспільства, яка базується на ви­сновку, що основу світу утворюють три начала — Бог (активне начало), матерія (пасивне начало) і математика (начало, з яким мав узгоджуватися рух). Головною силою, що приводить світ у рух, активним принципом буття Фур'є називав Бога, хоч і не вважав його творцем матерії та математики.

У своїй філософії Фур' є вибудував схему розвитку людського суспільства, який, за його твердженнями, налічував на той час до 80 тис. років. Цей розвиток є анало­гічним розвитку індивідів. Згідно зі схемою людство у своєму розвитку подолало чотири фази (дитинство, зростання, зрілість, старість) і 32 періоди. Перша і четвер­та — фази «соціального розладу, охоплюють нещасливі часи», друга і третя — «фа­зи соціальної єдності, охоплюють віки щастя, тривалість яких у сім разів довша, ніж тривалість віків злощасних». У першій і останній фазах Фур' є виділяв сім пері­одів, а в другій і третій — дев'ять. Якісна ознака кожного періоду — рівень органі­зації матеріального виробництва, яке є джерелом суспільного розвитку. Вдоскона­лення знарядь виробництва багато в чому зумовлює рух людського суспільства, особливості його форми.

Кожен період має свої стадії розвитку. Зміна одного періоду іншим, вищим, пе­рехід з нижчої сходинки на вищу є закономірною необхідністю. Суспільству супе­речить застій, його призначення — рухатись уперед. На думку Фур'є, існуючий устрій цивілізації — не кінцева соціальна доля людства, а лише один з перших ета­пів історичного розвитку.

Якщо протягом першого періоду люди стихійно підкорялися пристрастям, органі­зовували асоціації, що відповідало даним Богом соціальним законам, то з часом ці асоціації почали розпадатись, настав період несправедливості, віроломства, примусу,

 

злиднів. Тодішній соціальний рух нагадував людину, що відступила перед прірвою, намагаючись розбігтися і перестрибнути її. Отже, людське суспільство, готуючись перейти в нову фазу, створювало засоби для цього. Період цивілізації є попереднім, підготовчим, у межах якого створюються передумови для перетворення суспільства.

Нове суспільство також змушене буде подолати у своєму розвитку кілька етапів: гарантизм — період напівасоціації, неповної асоціації; соціантизм — період прос­тої асоціації; гармонізм — період тяжкої асоціації.

Соціально-історична концепція Фур'є інтуїтивно передбачає такі положення іс­торичного матеріалізму:

а)         визнання рівня організації матеріального виробництва визначальною ознакою
історичного періоду;

б)         визнання закономірності зміни кожного періоду іншим у процесі історичного
розвитку людства;

в)         твердження, що всередині кожного періоду визрівають передумови для пере-
ходу до наступного;

г)         проголошення неминучості зміни кожного періоду вищим, зокрема, існуючо-
го устрою «цивілізації» устроєм «соцієтарної гармонії».

Обґрунтування нового суспільного устрою. Фур'є заперечував революційний шлях зміни суспільних відносин, вважаючи ці зміни «різновидами насолод», а не руйнівними революціями. Його план перетворення тогочасного капіталістичного суспільства базувався на історико-філософській концепції, згідно з якою Бог як од­на з першооснов світу дає людині соціальні закони, але при цьому не прагне цілком підкорити ті своїй волі, визнаючи за нею певну свободу дій. Це знаходить часткове втілення і в спроможності людини впливати на суспільний розвиток. Тому для пе­реходу до гармонійного суспільного устрою необхідно не тільки досягнути певного рівня розвитку виробництва, а й мати кодекс соціальних законів. Відкриття цього кодексу Фур' є приписував собі.

Для досягнення загальної людської гармонії необхідно повсюдно створити асо­ціації (фаланги) — об'єднання людей для спільної трудової діяльності. Такі асоціа­ції повинні бути привабливими для мас, залучати їх до трудової діяльності, мобілі-зуючи їх самолюбство, інші рушійні сили. З огляду на це, Фур'є мав на меті створити першу експериментальну асоціацію. її перевагами він вважав «різномані­тні насолоди», запоруку того, що люди забудуть про свої суперечки і поспішать створити асоціацію, «адже повсюди люди невпинно прагнуть до багатства і задово­лень». Завдяки цьому процес перетворення суспільства стане процесом поширення асоціацій. Створюватимуться вони як акціонерні підприємства, маючи у своїх ря­дах до 1800 осіб. Кожен учасник при вступі вноситиме певні кошти, від розмірів яких залежатиме його дохід. Попри це, кожен член асоціації повинен займатися трудовою діяльністю. Водночас Фур' є допускав певну відмінність між родом за­нять багатого пайовика і бідного. Асоціація передусім повинна займатися сільсь­ким господарством, промислове виробництво мало виконувати побічну роль, зале­жати від вимог сільськогосподарського.

Для остаточного переходу людства до нового суспільного устрою, на думку Фур' є, потрібно майже шість років. Він не допускав примусових відносин між асо­ціаціями, їх організація мала привести до «світової єдності», досягнення якої вва­жав неможливим в умовах устрою цивілізації.

Головний принцип внутрішнього життя асоціації — вільний вибір праці, яка має стати однією з основних потреб людини. Але для цього праця повинна бути вільною, різноманітною, творчою. За припущенням Фур'є, у новому суспільстві вона стане за­бавою, грою. Розмірковуючи над проблемою привабливості праці, він обґрунтував теорію «пристрастей», яка вважається фундаментом його вчення. Згідно з нею в ко­жній людині таїться багато пристрастей, з яких дванадцять основних. У людини уст­рою цивілізації пристрасті протистоять одна одній: честолюбність коханню, батьків­ство — дружбі і т. д., внаслідок чого вона перебуває у стані війни з собою. Тому необхідно дати цим пристрастям змогу реалізуватися і завдяки цьому забезпечити їх внутрішню і зовнішню гармонію, що можливе лише за нового суспільного устрою.

Найкращі умови для вивільнення пристрастей здатні забезпечити союзи асоціати­вних груп, створені «за пристрастями до певної діяльності». Сформований у такий спосіб новий соціальний світ використовуватиме всі смаки, характери, інстинкти, всі пристрасті. У цих нових утвореннях (за пристрастями) люди матимуть змогу чергу­вати різні заняття, що урізноманітнюватиме їх працю. Одним з найголовніших прин­ципів організації їх діяльності стане змагання, яке підніматиме «продукцію на най­вищий ступінь за якістю і кількістю», реалізовуватиме такі важливі пристрасті людини, як честолюбне прагнення відзначитися, бути попереду інших. У гармоній­ному суспільному устрої воно повинно замінити капіталістичну конкуренцію, ство­рити ефект задоволення працею і гарантувати наполегливість людства у праці.

Розробляючи принцип нового суспільного устрою, Фур' є виступав прихильником достатку, проголошував неодмінність досягнення задоволень, передусім чуттєвих і душевних, оскільки «соцієтарний порядок... не допускає ні невибагливості, ні рівно­сті... він хоче пристрастей палких і витончених». При цьому людські бажання пови­нні задовольнятися навіть у дрібницях, інакше неможливо буде досягнути гармонії в суспільстві. (З цих міркувань він стверджував, що потрібно двадцять сім сортів хліба, аби група з трьох осіб мала гармонійний обід.) В іншому разі можливі розколи в гру­пах через дрібниці, здатні в майбутньому перерости у серйозні конфлікти.

У соціальному аспекті Фур' є уявляв гармонію як досягнення згоди між різними класами, ліквідацію класового антагонізму. Тому новий суспільній устрій повинен встановити «єдність поглядів, інтересів і дій між усіма класами». Фур'є не тільки не вів мову про ліквідацію класів і класових відмінностей, а, навпаки, вважав їх існу­вання природним і правомірним. Це певною мірою знайшло своє втілення і в соціа­льному експерименті Фур'є. Намагаючись створити експериментальну фалангу (асоціацію) і не маючи на це засобів, він був змушений звернутися до багатих ме­ценатів. Щоб зацікавити їх, гарантував багатим акціонерам прибуток від їх капіталу і полегшену працю порівняно з працею бідних сектаріїв (членів фаланги).

Класова нерівність поширювалася і на принципи розподілу в асоціації прибутків, який передбачалося ділити на три частини: праці належало від 5/12 до 6/12 прибутку, таланту — від 2/12 до 3/12, а 4/12 — капіталу, тобто спрямовувалося на виплату дивіде­ндів акціонерам — засновникам фаланги. Завдяки цьому багаті члени асоціації мали б позбутися огиди до праці, а разом із нею — зневажливого ставлення до працюю­чих. Водночас вони мали право, навіть не працюючи, користуватися всіма благами асоціації. Існуючу за «устрою цивілізації» систему власності Фур'є вважав не­прийнятною для гармонійного суспільства. Проте він не виключав у майбутньому устрої приватної власності як засобу протидії зрівнялівці. При цьому не вважав її не­доторканною і навіть передбачав можливість видозміни її в інтересах суспільства.

У контексті побудови нового суспільства Фур'є відстоював необхідність зміни системи виховання «устрою цивілізації», оскільки вона «придушує і спотворює за­датки дитини», робить для неї ненависною працю і спонукає її до «руйнівної діяль­ності». Замість існуючого в капіталістичному суспільстві виховання він пропонував перейти до соцієтарного виховання, покликаного забезпечити «розвиток фізичних і розумових здібностей, використовувати їх усі, навіть розвагу, для виробничої пра­ці». Цією тезою Фур'є обстоював необхідність формування у людини потреби пра­цювати з дитячих років. Процес виховання він поділяв на кілька фаз залежно від ві­ку дитини. їх об'єднував принцип, згідно з яким дитина з раннього віку повинна залучатися до трудової діяльності. Першим етапом цього процесу має стати «пра­ця — гра». Участь дітей у різних роботах мала б у майбутньому вирішити проблему непривабливої праці. Формування любові до праці Фур'є вважав настільки важли­вою і відповідальною справою, що заради неї можна навіть нехтувати економією. Адже діти, беручи участь в трудових процесах, з раннього віку стають корисними працівниками фаланги.

Фаланга є ядром гармонійного суспільства. Сім'я в ній втрачає значення госпо­дарської одиниці. Сільськогосподарське і промислове виробництво організовано в системі серій. Домашнє господарство замінено громадською кухнею і громадським обслуговуванням. Гармонія забезпечує повну емансипацію жінок, які нарівні з чо­ловіками беруть участь у праці різноманітних серій. Сім' я позбавляється необхід­ності займатися вихованням дітей. Гармонійний устрій визнає її лише як шлюбний союз певної тривалості, заснований на потязі жінок і чоловіків, вільному укладан­ню і розриву шлюбу.

За суспільного устрою, в якому все засновано на системі природних пристрастей, природних потягів людини, немає необхідності примусу ні щодо організації виробниц­тва, ні щодо розподілу продуктів. Не потрібний він і в сфері сім'ї, виховання дітей. Відсутній примус і у відносинах між фалангами, сформованих на основі вільних угод.

Отже, гармонійне суспільство, за уявленнями Фур'є, вибудовується на ідеї мир­ного співробітництва капіталу і праці, примирення класів у фаланзі. Фур'є мріяв, що капіталісти, зберігаючи свій нетрудовий дохід, займатимуться корисною пра­цею, перейматимуться долею робітників, які поступово ставатимуть маленькими капіталістами. Тому основним завданням суспільства вважав не знищення власнос­ті, а її поширення і зміцнення. Майбутнє суспільство він уявляв як систему дріб­них, самодостатніх господарських одиниць, де зберігається приватна власність на засоби виробництва у формі акцій фаланги, класовий поділ, нетрудові доходи класу капіталістів, а, відповідно, і експлуатація трудящих.

Загалом теорія гармонійного суспільства суттєво вплинула на подальший розви­ток політичних ідей, особливо ідей соціалізму і комунізму.

 

ІЗ ПЕРШОДЖЕРЕЛ

 

Ш. Фур'є

НОВИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ І СОЦІЄТАРНИЙ СВІТ, ЧИ ВІДКРИТТЯ СПОСОБУ ПРИВАБЛИВОЇ ТА ПРИРОДОВІДПОВІДНОЇ ПРАЦІ, РОЗПОДІЛЕНОЇ В СЕРІЯХ ПО ПРИСТРАСТІ

Передмова

Стаття перша

Загальні виклади й підготовчі поняття

Заголовок «Новий господарський світ» здалося мені найбільш точним для позначен­ня цього чудового соцієтарного порядку. Який серед інших властивостей володіє власти­вістю створювати трудове притягання: при ньому побачать, як наші марнолюбці, навіть чепурухи, будуть на ногах з чотирьох годин ранку, зимою як і влітку, щоб з запалом від­даватись корисним роботам — догляду за садами і за пташниками, зайняттям домоводст­вом, фабричним виробництвом і іншим, по відношенню до яких механізм ладу цивілізації навіває огиду всьому багатому класу.

Всі ці роботи стануть привабливими завдяки впливу зовсім не відомого розподілу, який я буду називати серіями по пристрасті чи серіями контрастних груп: це — меха­нізм, до якого тягнуться всі пристрасті, єдиний порядок, що відповідає вимогам природи. Дикун ніколи не засвоїть виробничої праці, доки не побачить, як вона здійснюється в се­ріях по пристрасті.

При цьому ладі практика правдивості й справедливості стає шляхом до багатства, а більшість ведучих до занепаду, за нашим моральним поглядом, пороків, як гурманство, стає шляхом трудового змагання. Так що гастрономічна витонченість тут заохочується як рушійна сила мудрості, — така система являє собою протилежність механізмові ладу ци­вілізації, що веде до багатства шляхом обману, що приписується мудрості умертвіння плоті. В силу цього контрасту лад цивілізації, де панують обман і відштовхуюча праця, названий світом навиворіт, а соцієтарний лад — світом у прямому розумінні, основа­ному на застосуванні правдивості й привабливої праці.

Особливо для вчених і діячів мистецтва соцієтарний лад буде новим світом і світом у прямому розумінні: вони знайдуть тут одразу предмет своїх жаданих бажань — безмі­рне багатство, у двадцять і в сто разів більше, ніж те, на яке вони можуть сподіватися при стані цивілізації, справжній тернистий шлях для них: там вони завантажені всілякими не­приємностями, попадають у всякого роду залежність.

Що стосується інших класів, яким я повідомляю почетверенний доход, то вони спо­чатку почнуть підозрювати мене в перебільшенні; але соцієтарна теорія так легка для ро­зуміння, що кожний зможе бути їй суддею та оцінити найсправедливішим чином, чи вір­но, що відповідний природі спосіб дій, описаний тут під назвою серій по пристрасті, повинен дати продукцію, вчетверо більшу, ніж продукції нашого виробництва, роздріб­неного й підрозділеного на стільки господарств, скільки є подружніх пар.

Один забобон в усі часи перешкоджав дослідженням відносно асоціації; казали: «не­можливо об'єднати у веденні домашнього господарства три-чотири родини без того, щоб вже під кінець тижня тут не почалися сварки, особливо серед жінок: тим більш неможли­во об'єднати в асоціації тридцять-сорок родин, а триста чи чотириста тим більш».

Це — надто хибне міркування, бо коли бог бажає економії й механіки, він міг буду­вати рахунки лише на асоціацію можливо найбільшої численності; тому неуспіх з неве­ликими об' єднаннями з трьох і тридцяти родин був провісником успіху з більшим чис­лом, якщо тільки попередньо знайти теорію природо відповідної асоціації, чи угодним богу і відповідний вимозі при тяжіння спосіб дії, що є провідником волі бога в галузі со-цієтарної механіки. Він управляє матеріальним світом за допомогою притягання; якби він вживав іншу рушійну силу для управління соціальним світом, то в його системі не було б єдності, а була б двоїстість дії.

Вивчення притягання за пристрастю веде безпосередньо до відкриття соцієтарного механізму; але коли хочуть вивчати асоціацію до при тяжіння, то ризикують відхилятися протягом віків у галузь хибних методів, упасти духом і прийти до думки про її неможли­вості, що й відбувається тепер, коли проблема асоціації, якою нехтували протягом трьох тисячоліть, починає, нарешті, притягувати увагу вченого світу.

Вже декілька років пишуть з приводу слова асоціація, не знаючи суті справи, навіть не визначивши мету соцієтарного зв'язку, форм і методів, які вона повинна засвоїти, умов, які вона повинна виконати, результатів, які вона повинна дати. Цей предмет розро­блявся так неясно, що навіть не подумали про те, щоб відкрити конкурс з питання про шлях, яким належить іти в такому новому дослідженні. Конкурс цей призвів би до ви­знання того, що неможливо добитися успіху за допомогою відомих засобів і що слід шу­кати інших в науках невинних і недоторканих, особливо в науці про притягання за при­страстю, науці, упущеною Ньютоном, який зовсім близько підійшов до неї. Доведемо, який єдиний шлях успіху в асоціації.

Якщо бідняки, робітничий клас, нещасні про соцієтарному ладі, вони почнуть його порушувати злюбительством, крадіжками, заколотом — такий порядок не досягне мети, якою є асоціювання, що відноситься до матеріального життя, примирення всіляких при­страстей, характерів, смаків, інстинктів і нерівностей.

Але якщо для того, щоб задовольнити бідний клас, йому забезпечують деякий добро­бут, аванс достатнього мінімуму у справі продовольства, одягу та інш., то це означатиме спонукання його до ледарювання; доказ тому ми бачимо в Англії, де щорічна допомога бідним у двісті мільйонів призводить тільки помноження числа жебраків.

Засобом же від такого неробства, та інших пороків, які розстроїли б асоціацію, є по­шуки й відкриття механізму трудового притягання, що перетворює працю в насолоду й гарантує стійкість народу в праці та покриття мінімуму, який буде йому авансований.

З цих міркувань, коли б побажали діяти методично в галузі соцієтарної теорії, слід було б перш за все поставити на конкурс вивчення притягання за пристрастю шляхом аналізу й синтезу тим, щоб визначити, чи дає вона рушійні сили трудового притягання. Такий повинен бути вірний хід, якого не передбачили ті, що розпливчасто й поверхово писали про асоціації. Коли б вони вивчали притягання, вони відкрили б теорію серій за пристрастю, без якої неможливо заснувати соцієтарний механізм, бо без серій за пристра­стю неможливо виконати першочергові умови, як трудове притягання, пропорційний розподіл, рівновага народонаселення.

Крім писань, були зроблені практичні спроби відносно асоціації, досліди в Америці та Англії. Секта, керована паном Оуеном, стверджує, що вона засновує соцієтарний лад; робить же вона зовсім протилежне: в силу хибності її способу дії, в усіх розуміннях су­противного природі, чи притяганню, вона трудами своїми підриває довір' я до ідеї асоціа­ції. Тому секта Оуена не спокусила ні дикунів, ні людей ладу цивілізації, що живуть по сусідству: жодна орда, жодна провінція Сполучених Штатів не побажала прийняти цей монастирський режим спільності благ, цей напіватеїзм, чи відсутність божественного культу, та інші дивовижні речі, які пан Оуен прикрашає назвою асоціації. Він грає на слові, що користується довір' ям; він робить з нього предмет спекуляції, прикрашаючись філантропічними формами; а байдужість учених корпорації відносно цієї великої про­блеми, їх нехтування уточненням умов, які належить виконати, і мету, якої слід досягти, дають інтриганам сприятливі можливості, щоб ввести громадську думку в оману з цього питання.

Жоден з письменників чи підприємців не підходить до суті питання, до проблеми асоціювання при веденні землеробського і домашнього господарства не тільки грошових і трудових даних маси нерівних по достатку родин, але й асоціювання пристрастей, хара­ктерів, смаків, інстинктів; розвитку їх в кожній окремій людині без того, щоб зачіпати масу; розкриття з самого раннього віку трудових покликань, яких багато в дитини; визна­чення кожного на різні місця, куди його покличе природа; частої переміни робіт і підтри­мання зачарування достатнього для того, щоб породжувати трудове притягання.

Замість того, щоб так розглядати завдання, обмежились тільки тим, що поверхово то­ркнулися предмету, проявили відносно асоціації деяку дотепність без теорії; здається, що це питання підняли тільки для того, щоб зам'яти його. А тому слово асоціація споганено, позбавлено впливу. Одні беруть його як прикриття виборчих інтриг і підступів біржової гри; інші бачать в ньому рушійну силу атеїзму, тому що секта Оуена, внаслідок скасуван­ня божественного культу, накликає на себе в Америці кличку секти безбожників. Всі ці пригоди поширюють на справжню асоціацію стільки недовір'я, що я не вважав підхожим помістити в заголовок мого короткого нарису це слово асоціація, яке стало позбавленим сенсу з того часу. Як воно служить прикриттям для всіляких підступів.

Наш вік стверджує, що він відрізняється духом асоціації; як же це трапилось, що в галузі землеробства він засвоїв розподіл по родинах, що є найменшим з можливих сполу­чень. Не можна уявити об' єднання менші, більш анти економічні та більш антисоцієтарні, ніж ці землеробські об' єднання в наших селах, обмежені подружньою парою чи родиною з п' яти-шести чоловік, в селах, що будують триста комор, триста погребів, розташованих і обслуговуючих найгіршим чином, тоді як при асоціації достатньо було б однієї комори, одного льоху, добре розташованих, добре забезпечених пристроями і які займають лише десяту частину числа виконавців, якого вимагає розпорошене ведення господарства, чи породинний лад.

Інший раз агрономи друкували в газетах деякі статті про величезні вигоди, які земле­робство отримало б від крупних соцієтарних об' єднань, якби змогли примирити пристра­сті двох чи трьох сотень родин, що ведуть обробіток землі узгоджено, і здійснити асоціа­цію відносно пристрастей як і в матеріальному відношенні.

Вони залишилися з марними побажаннями з цього питання, нарікання на неможли­вість, яку обґрунтовують нерівністю майна, різниці характерів і т. ін. Ці прояви неодна­ковості далеко не будучи перешкодою, представляють собою, навпаки, істотну рушійну силу; неможливо організувати серії за пристрастю без великої нерівності майна, характе­рів, смаків і інстинктів; коли б не існувало цього роду ступенів нерівностей, треба було б його створити, встановити в усіх відношеннях, раніше ніж отримати можливість асоцію­вати те, що відноситься до пристрастей.

При режимі цивілізації ми бачимо праобраз асоціації тільки матеріального поряд­ку, зародки, які зобов' язані інстинкту, а не знанню. Інстинкт учить сотню сільських ро­дин тому, що спільна піч коштуватиме багато менше у розумінні кладки й палива, ніж сто маленьких печей родинних господарств, і що нею будуть краще завідувати два чи три до­свідчених пекарі, ніж сотнею маленьких печей сто жінок, які два рази з трьох помиляти­муться відносно належного ступеню нагріву печі й випещеності хліба.

Здоровий глузд навчив жителів Півночі тому, що коли б кожна родина хотіла вигото­вляти своє пиво, воно б коштувало дорожче, ніж добрі вина. Монашеські об' єднання і військова артіль інстинктом розуміють, що одна єдина кухня, що готує на тридцять спів­трапезників, буде краще і дешевше тридцяти окремих кухонь.

Селяни Юри, бачачи, що з молоком одного тільки родинного господарства неможли­во було б приготувати сиру, названого грюйєр, об' єднуються, несуть кожний день молоко в загальну сироварню, де внески кожного враховують, відмічаючи їх цифрами на обріз­ках дерева, і з збору цих малих мас молока роблять з незначними витратами у величезно­му казані великий сир.

Як це наш вік, що має високі досягнення щодо економізму, не думав про те, щоб роз­винути ці маленькі зародки асоціації, створити з них повну систему, застосовану до суку­пності семи видів трудової діяльності, а саме:

— домознавської праці,

— землеробської праці,

— промислової праці,

— торговельної праці,

— освітянської праці,

— вивчення й застосування наук,

— вивчення й застосування красних мистецтв.

видів діяльності, якими слід займатися сумісно в можливо більшому об'єднанні? З насту­пної теорії буде видко, що воно повинно складатися з 1800 чоловік. Перевищивши 2000, воно розпочало б вироджуватися в давці, впало б в ускладнення; нижче 1600 воно було б слабким відносно зв' язків, що піддаються впливові недоліків механізму, прогалин в тру­довому притяганні.

Однак можна було б зробити з невеликими витратами дослід, скорочений до тре­тини вказаного числа, до 600—700 чоловік; результати будуть менш блискучими, менш вигідними, але їх буде досить, щоб довести, що об'єднання, доведене до доста­тнього числа, до 1800, здійснило б повністю вигоди і прояви згоди, описані в насту­пній далі теорії.

Як тільки цим дослідом буде встановлено, що механізм, який називається фалангою серій за пристрастю, створює трудове притягання, ми побачимо наслідування таке ж швидке, як блискавка: всі дикуни, всі негри Африки візьмуться за виробничу діяльність: через три-чотири роки вони матимуть цукор в обмін на зерно вага на вагу і відповідно інші харчові продукти гарячого поясу.

Іншою перевагою серед тисяч буде раптове погашення державних боргів у всіх краї­нах внаслідок почетверіння доходів: коли продукція Франції, що оцінюється в шість мі­льярдів, піднесеться до двадцяти чотирьох, казні буде набагато легше збирати два мілья­рди з двадцяти чотирьох, аніж зараз один з шести. Виходить відносне полегшення податкового тягаря наполовину, незважаючи на наявність подвоєння податку.

Доречно уявити цю перспективу французьким і англійським читачам, особливо Анг­лії, де тягар повинностей настільки гнітючий. Франція швидко йде до цього підводного каменя і тим більш потребує відкриття, яке я обнародую.

Чи слід дивуватися, що відкриття теорії, яка незабаром змінить лице світу, затрима­лось до наших днів. Її ніколи не шукали — вона повинна була залишатися невідомою. Можна, звичайно, випадково знайти скарб, золоту жилу; але теорія, що вимагає розраху­нків, не відкривається, поки її зовсім не шукають і не пропонують її на конкурс.

А втім, адже одно тільки сторіччя, як займаються теоріями господарювання. Старо­давній світ зовсім не займався вивченням цього предмету; йому перешкоджало рабство, яке робило б багато перешкод відкриттю соцієтарного механізму, не здійсненого при на­явності рабів.

Люди нового часу, які не були більше обмежені звичаєм рабства, могли б розрахову­вати на землеробську й домознавську асоціацію, та економістів утримував забобон, який навівав, що розпорошеність, чи обробіток землі, розділений по родинах, є природною справою людини, її незмінною долею. Всі їхні теорії спираються на цю першочергову помилку, що дуже підтримується мораллю, яка бачить мудрість лише в сімейних відно­синах, у примноженні халуп.

Таким чином, економісти освятили як необхідні два корінних пороки, які вони ви­явили сталими: розпорошеність землеробства й обманний характер торгівлі, наданої індивідуальній конкуренції, яка є цілком обманною й ускладненою, підвищуючи числен­ність агентів в двадцять разів більше, ніж займав би правдивий лад.

На цих двох пороках тримається суспільний уклад, найменований ладом цивіліза­ції, який, далеко не будучи призначенням роду людського, є, навпаки, наймерзеннішим з господарських суспільних укладів, які він може організувати: бо це — суспільний уклад найбільш підступний, до такої міри, що збуджує презирство навіть у варварів.

А втім, лад цивілізації займає в послідовному ряді ступенів руху важливу роль, тому що саме він створює рушійні сили, необхідні для того, щоб піти по шляху до асоціації: він створює крупне виробництво, високі науки, красні мистецтва. Треба було спростува­тися, цими засобами, щоб піднестися вище по висхідних ступенях суспільного розвитку, не косніти навічно в цій безодні страждань і смішних явищ, що називаються цивілізацією, яка, за всіх своїх виробничих успіхів і потоків хибної освіти, не вміє забезпечити народо­ві працю й хліб.

На інших планетах, як і на нашій, людство змушено проходити біля сотні поколінь при невірному й розпорошеному механізмові, що охоплює чотири періоди — дикунства, патріархальності, варварства й цивілізації, і томитися при цьому до тих пір, поки не ви­конає двох умов:

створити велике виробництво, високі науки й красні мистецтва, оскільки ці рушійні сили необхідні для встановлення соцієтарного режиму, не сумісного з бідністю й неуцт­вом;

винайти цей соцієтарний механізм, цей новий господарський світ, протилежний розпорошеності.

Щоб досягти успіхів у цьому, було дуже багато шляхів, про які я говоритиму в ході даного короткого переказу; усіма ними нехтували, серед інших — і обчисленням притя­гання за пристрастю, яке підказували успіхи Ньютона в обчисленні матеріального притя­гання.

Перша умова була дуже добре виконана; ми вже давно просунули виробництво, нау­ки й мистецтва на достатній ступінь. Вже афіняни могли заснувати соцієтарний режим, замінивши рабство викупами, що виплачувалися щорічними платежами.

Але друга умова зовсім не була виконана: за сто років, з того часу як починають за­йматися питанням господарювання, не подумали про те, щоб винайти механізм, проти­лежний розпорошеності, дрібним родинним господарствам; навіть не запропонували до­слідження режиму узгодженого господарювання в домовзнавських і землеробських заняттях. Пропонують сотнями премій за незначні вчені суперечки, за марні твори, але жодної маленької медалі за відкриття природо відповідного соцієтарного способу дії.

Між тим кожний помічає, що соціальний світ аж ніяк не досяг мети і що успіхи виро­бництва — тільки засіб обману маси. В Англії, так звеличеної, половина населення дове­дена до того, що працює по шістнадцять годин на день, почасти навіть у смердючих май­стернях, заради того, щоб заробити сім французьких су в країні, де засоби до існування дорожчі, ніж у Франції. Як мудра природа, коли вона навіває дикунам глибоке презирство до цієї виробничої праці ладу цивілізації, фатальному для тих, хто нею займається і вигі­дний тільки для людей, що нічим не займаються і для небагатьох начальників! Коли б ви­робництво мало призначенням тільки викликати ці ганебні наслідки, то бог не створив би його чи, в усякому разі, не наділив би людей цією жадібністю багатства, яку виробництво ладу цивілізації й варварства не може задовольнити, бо воно ввергає у злиденність усю трудящу масу заради того, щоб збагачувати декількох улюбленців долі, які вважають ще себе бідними, якщо їм в цьому вірити.

У відповідь софістам, які так вихваляли нам цей соціальний хаос як швидка хода до зростаючої досконалості, будемо наполягати на трьох першочергових умовах соціальної мудрості, жодна з яких не може бути виконана за режиму цивілізації, яким є: трудове притягнення, пропорційний розподіл, економія рушійних сил.

Це зовсім новий предмет, відносно якого треба не один раз повторювати те, що було вже сказано, щоб звільнити читача від його багато численних упереджень і підвести його до вірних засад.

Я звертав увагу на те, що якби народ ладу цивілізації користувався достатнім міні­мумом, гарантією харчування і пристойного утримання, він віддався б бездіяльності, то­му що виробництво ладу цивілізації є дуже відштовхуючим; тому потрібно, щоб за соціє-тарного режиму праця була так же привабливою, як зараз наші свята й видовища: в цьому випадку покриття авансового мінімуму буде забезпечено трудовим притяганням, або пристрастю, яка зможе зберігатися постільки, оскільки буде ігнорувати спосіб справедли­вого розподілу, що відпускає кожній особі — чоловікові, жінці чи дитині — три дивіден­ди, визначених за його трьома виробничими даними — капіталу, праці й таланту та ці­лком достатніх для нього.

Який би не був цей добробут, народ швидко впав би в крайню бідність, якби він роз­множувався без обмеження, подібно простонароддю ладу цивілізації — мурашником Ан­глії, Франції, Італії, Китаю, Бенгалії та ін. Треба, отже, відкрити засіб гарантії проти не-визначеного заходу проти лиха, проти якого теорія притягнення за пристрастю дає чотири гарантії, з яких жодна не може бути введена за ладу цивілізації, оскільки цей сус­пільний уклад несумісний з соціальними гарантіями, як це побачать у шостому й сьомому розділах.

Є багато інших пороків, проти яких соціальний лад повинен буде володіти дійсними гарантіями; розкрадання одного було б достатньо, щоб привести до невдачі всі спроби асоціації: ці попереджуючі засоби знаходяться у механізмі серій за пристрастю, і лад ци­вілізації не може привласнити жодного з них; він терпить провал по відношенню до всіх гарантій, досвід застосування яких він хоче зробити: часто він обтяжує зло, як це видно було в справі работоргівлі неграми і в справі фінансової відповідальності. Існує спеціаль­на теорія гарантії, і наші науки упустили її як і теорію асоціації.

Остання відкриває особистому честолюбству, безумовно, чудову можливість: ми ба­чимо, як мало осіб, помітних за своїм становищем, багатству, знаннях, турбуються протя­гом довгих років заради того, щоб домогтися посади міністра, а нерідко й менших посад; часто ми бачимо, як вони терплять невдачу після тяжких зусиль і наживають на цьому ві­чний сум.

Ось для шановних честолюбців зовсім нова кар'єра, що володіє цілком іншим блис­ком, ніж кар'єра міністра, яка замінюється! Тут успіх не буде ні сумнівним, ні відстроче­ним, — роль засновника асоціації не вимагає ж ніякої інтриги і зразу же піднімає претен­дента на вершину багатства і слави.

Всякий вільний чоловік чи всяка вільна жінка, який чи яка має капітал в сто тисяч франків, з правом на закладну, і який чи яка користуються повагою, достатньою для того, щоб виступити як глава пайового товариства з капіталом до двох мільйонів, може засну­вати природовідповідну асоціацію, чи привабливе виробництво, відразу поширити цю справу на всю земну кулю, привернути дикунів до землеробства, варварів — до навів, більш культурних, ніж наші, здійснити звільнення за згодою рабів, без повернення до стану залежності, встановлення по всьому світі єдності відносин в галузі мови, мір, мо­нет, друкованих знаків і т.ін.; зробити сотню інших чудес, за які отримати блискучу наго­роду за одностайним волевиявленням царів і народів.

Вигоди, забезпечені цьому засновнику та його пайовиками чи співучасниками, так безмежні, що слід відкласти ознайомлення з ними. Я розгляну це питання в післямові, в статті Кандидатура.

Я наполягаю на бідності теперішніх можливостей слави й вигоди; вони вимагають страшенної праці, піддають численним неприємностям. Покійний герцог Ларошфуко-Ліанкур відзначився на корисному поприщі сприяння промисловості; він здобув при цьо­му багато прикростей і, вважаю, мало користі; до того ж він не досяг своєї мети, яка по­лягала в тому, щоб покращити долю робітничих класів. Далі буде видко, що успіхи про­мисловості представляють собою для народу тільки зайву загрозу, доки продовжує існувати лад цивілізації.

В 1827 році один банкір з високим кредитом склав план командитного промислового товариства і вже зібрав двадцять п' ять мільйонів з надією довести цей фонд до ста міль­йонів. З цього могли б вийти чудові підприємства, які прославили б їхнього зачинателя; але невдовзі з' явилися перешкоди, і товариству довелося розпуститися.

Той же банкір, бажаючи зробити спробу створення великого господарського комбі­нату на основі тридцяти семи пивоварних заводів Парижу і об' єднання їх в одне єдине підприємство, створив для цієї справи компанію з капіталовкладенням у тридцять міль­йонів: вона зустріла перешкоди, опір, потерпіла невдачу після багатьох тяжких турбот.

Таким чином, фактами підтверджено, що багатим людям не залишається жодного легкого, корисного і вільного від неприємностей шляху до слави.

Той шлях до слави, що відкривається для них тепер, поєднує всі переваги і не являє собою жодної перешкоди. Він служить інтересам урядовців і народів, багатих і бідних; він забезпечує швидкість дії: менш ніж за два місяці діяльності питання буде вирішено без будь-якої невпевненості; за два місяці засновник визначить зміні долі всього світу, відмову від трьох суспільних укладів — цивілізації, варварства і дикунства — і прихід людського роду до соцієтарної єдності, яка є її призначенням.

А щоб досягти цього торжества, стократ більш блискучого, ніж торжество завойов­ників, хіба треба великого багатства? Ні, досить такого буржуазного спадкоємного доста­тку, як достаток володаря права бути обраним, тобто трьохсот тисяч франків, з яких сто тисяч у вільній наявності, які він призначить під закладну і по високій процентній ставці на основі досвіду соцієтарного механізму.

Легкість цього підприємства, гарантія швидкого успіху спираються на тому, що воно узгоджується з усіма пристрастями. Я довів це на великому питанні про звільнення рабів. Воно відбувається за добровільним рішенням, схваленню і навіть спонуканню власни­ків, які з нетерпінням прагнуть можливості використати вигоди соцієтарного ладу; відте­пер жодний клас не буде зачеплений у своїх грошових інтересах, тоді як, наслідуючи ві­домим методам, методам якихось Брісо, Уілберфорсів і товариств відміни работоргівлі, порушують інтереси рабовласників.

Замітимо добре цю властивість, притаманну соцієтарному механізмові, — задоволь­няти всі класи, всі партії; саме з цих міркувань успіх у даному випадкові виявиться та­ким легким, і невеликий дослід, пророблений на семистах людей, зразу вирішить загаль­не перетворення, тому що тут побачать здійсненими всі благодіяння, про які філософія тільки мріє: справжню свободу, єдність дії, царство правди й справедливості, що стали шляхами до багатства; за ладу же цивілізації, де правда й справедливість не ведуть до ба­гатства, неможливо, щоб їм віддавали перевагу, — тому видко, як шахрайство й неспра­ведливість панують у всьому законодавстві ладу цивілізації та зростають у міру успіхів виробництва й наук.

В передчуттях, що стосуються призначення, народ є кращим суддею, ніж вчені: він дає стану цивілізації назву світу навиворіт — поняття, що включає в себе можливість світу в прямому розумінні, теорію якого залишається відкрити.

Клас вчених не передчував цього нового соціального світу, який йому вказувала анало­гія; ми бачимо в матеріальній природі подвійний розподіл, розподіл невірного і справжнього:

порядок узгодженості та правильності — серед планет;

порядок неузгодженості та неправильності — серед комет.

 

Чи не підкорені і соціальні відносини цій подвійності руху? Чи не може існувати по­рядок правди й свободи як протилежність стану кривди й примусу, який ми бачимо па­нуючим на нашій земній кулі? Прогрес виробництва та освіти служить тут тільки збіль­шенню загальної неправильності відносин і бідності класів, які несуть тягар виробництва; наші плебеї, наші робітники, набагато більше нещасні, ніж дикун, що живе в безтурбот­ності, свободі, а часом і в достатку, коли мисливство чи рибальство виявились вдалими.

Філософи, за власним їхнім вченням, повинні були б передбачити справжнє призначен­ня людини та подвійність механізму в галузі соціального руху, як і в галузі руху матеріаль­ного всі вони сходяться на тому, щоб вчити, що в системі всесвіту є єдність і аналогія; по­слухаємо відносно цього основного положення одного з наших прославлених фізиків:

«Всесвіт побудований за зразком душі людської і аналогія кожної частини всесвіту з сукупністю її в цілому така, що одна і та ж ідея постійно відбивається від цього цілого в кожній частині в цілому» (Шеллінг).

Немає нічого більш вірного, ніж цей принцип: звідси автор і його послідовники по­винні були заключити, що якщо матеріальний світ піддається двом механізмам — плане­тарної узгодженості та кометарної неузгодженості, зовсім не існувало би єдності в систе­мі всесвіту. А оскільки очевидно, що наші суспільні уклади ладу цивілізації, варварства й дикунства уявляють собою стан неузгодженості та неправильності, світ навиворіт, слід шукати шляхом світу в прямому розумінні, чи ладу правди й соціальної гармонії, засто­сованого до пристрастей і до виробничої діяльності, і заохочувати цей пошук за допомо­гою конкурсів і премій.

Після того, як щасливий випадок подав мені в 1798 році зародок цієї теорії, за три­дцять років праці я досяг спрощення її до такого ступеню, щоб зробити її доступною найменш освіченим людям, і навіть особам легковажним і ворожим до наукових занять: це — розрахунок втіх, він відноситься до кола обов' язків жінок. Як і чоловіків.

Кожна жінка, що бажає прославитися і має деякі грошові засоби, може домагатися пальми засновниці всесвітньої єдності та влаштуватися главою досвідченої компанії. Ця роль добре підійшла б пані де Сталь, яка домагалася більшої слави і володіла майном ра­зів у двадцять більшим ніж достатнім для того, щоб стати на чолі справи заснування.

Деякі люди без великих засобів також можуть домагатися на такий блискучий успіх: письменник, що користується визнанням, може спонукати якого-небудь друга людства, подібного до короля Баварії, до рішення зробити соцієтарний дослід. В цьому випадку людина, яка сприяє цій справі заснування як оратор чи зачинатель, отримує частку блис­ку та винагороди засновника.

Це — підприємство, для якого можна вказати в Європі сто тисяч кандидатів, забезпе­чених необхідними засобами; не буде важко схилити одного з них до рішення, довівши йому, що він скоро отримає від цього величезне багатство й славу. Я повернусь до цього предмету, який тут був би дуже блискучим. Найщасливіший улюбленець двору не може отримати й малого спадкоємного королівства, — як же повірили б, що засновник соцієта-рного ладу отримає обширну імперію? Це було б суворо доведено.

 

Шарль Фурье. Избрание сочинения. 1954. — С. 113—469.


Т. ІІІ.


Л.: Из-во АН СССР.