2. ЛІБЕРАЛЬНИЙ ДЕМОКРАТИЗМ ТОМАСА ДЖЕФФЕРСОНА

 

Американський просвітник, філософ і політичний діяч Томас Джефферсон був переконаним прибічником ідеалів європейського просвітництва, намагався затвер­дити їх у реальній політичній практиці. Найпромовистішим свідченням цього є на­писана ним Декларація незалежності (1776) — видатний документ соціально-філософської думки XVIII ст.

 

Довідка

 

Томас Джефферсон народився 13 квітня 1743 року в родині великих землевласників. Сповідуючи ліберально-демократичні погляди, рано включився у визвольний рух колоні­стів від англійської залежності, виступив за перегляд застарілого феодального законодав­ства. Як делегат Вірджинії на ІІ континентальному конгресі, склав проект Декларації не­залежності, прийнятій у 1776 р. У роки революції та деякий час після неї вів боротьбу за відокремлення церкви від держави і проголошення релігійної свободи, за розширення по­літичних прав народу, відстоював його право на революцію, виступав проти рабства не­грів, розвивав утопічні мрії про демократичну республіку дрібних землевласників.

Значними є його досягнення у справі просвіти і пропаганди свободи мислення — він автор Закону штату про встановлення релігійної свободи (1777). Джефферсон був прези­дентом американського філософського товариства, опікуном університету, збудованого в штаті Вірджинія за його архітектурним проектом. Суспільне навчання (від початкової школи до університету) вважав таким же невід'ємним атрибутом демократичної респуб­ліки, як і природні права людини, як право народу на самоврядування.

У 1779—1781 рр. Джефферсон — губернатор штату Вірджинія, в 1784—1789 рр. до­помагав дипломатичному представнику Б. Франкліну в його місії у Франції. В 1790— 1796 рр. — державний секретар, 1796—1800 рр. — віце-президент, у 1800—1808 рр. — президент США.

 

У пореволюційні роки радикальні погляди Джефферсона поступово поступилися лі­беральним буржуазним, а ставши президентом, він з цих позицій зміцнював владу бур­жуазії та плантаторів.

Після відставки оселився у своєму вірджинському маєтку і всі зусилля віддавав за­снуванню Вірджинського університету. Помер 4 липня 1826 р. — у день 50-річчя Декла­рації незалежності.

 

За винятком раннього періоду життя, Т. Джефферсон свідомо утримувався від систематичного викладу своїх поглядів на суспільство, державу і право. Про його ідеї можна судити на основі Декларації незалежності і величезної епістолярної спа­дщини. Як справжній енциклопедист, він поєднав у собі багатство античної та єв­ропейської політичної думки. Праці англійських і французьких просвітників були його настільними книгами. Особливо близькими йому були ідеї Ж.-Ж. Руссо про народний суверенітет і пряму демократію.

 

Проблеми народного суверенітету. У першій своїй помітній праці «Загальний огляд прав Британської Америки» (1774), опублікованій анонімною брошурою як звер­нення до англійського монарха, молодий філософ і публіцист Т. Джефферсон обгрунту­вав тезу про необхідність повернення народові «прав, отриманих за законами природи».

Звернення було написане «мовою правди», без вірнопідданського поклоніння. Монарх поставав «не більш як головний чиновник свого народу, призначений зако­ном і наділений певною владою, щоб допомогти роботі складної державної маши­ни, поставленої для того, щоб приносити користь народу». Тобто йшлося про конт­роль народу за функціонуванням державного механізму.

Найбільше матеріалу для з' ясування політичних поглядів Джефферсона містить Декларація незалежності, написана ним за участю Б. Франкліна і Дж. Адамса і при­йнята всіма 13-ма штатами. Цей документ відтворює логіку природних і невід'ємних прав людини. Ця логіка починалася з обґрунтування причин і правових підстав для відособлення колоній і зміни форми урядової влади. «Коли в процесі людської історії одному народу необхідно розірвати політичні узи, що пов' язують його з іншим наро­дом, і зайняти серед держав світу відособлене і рівне становище, на яке народ має право відповідно до законів природи і її Творця, то загально прийнята повага до дум­ки людства вимагає викладення причин, що спрямовує його до відособлення».

Далі йшов перелік невід'ємних прав людини. Як і Дж. Локк, Т. Джефферсон вважав невід' ємними правами людини право на життя і свободу, але замість права на власність — право людини бути щасливою. Він також не радив своєму другові генералу Лафайєту включати право власності до французької Декларації прав лю­дини і громадянина (1789).

«Для забезпечення цих прав людини створюють уряди, що беруть на себе здій­снення справедливої влади зі згоди керованих; якщо будь-яка форма правління руйнує ці принципи, то право народу полягає в тому, щоб змінити або ліквідувати її і встановити нову урядову владу, яка закладатиме у своє підґрунтя такі принци­пи, буде організовувати свої повноваження в таких формах, які, на думку народу, були б найпридатнішими для забезпечення його безпеки і щастя». Далі йшлося про те, що здоровий глузд підказує не змінювати існуючих форм правління «через маловажливі і перехідні причини». Крім того, досвід минулого свідчить, що «лю­ди скоріше стерплять зло, поки воно терпиме, ніж будуть виправлятися, вдаючись до скасування звичних для себе форм». Однак зміна урядової влади необхідна, якщо влада має намір підкорити народ власним амбіціям або абсолютному деспо­тизму.

Республіканські принципи організації і діяльності держави повинні пронизувати всі рівні: організацію і діяльність федерації (з питань зовнішньої і загальнофедера-льної політики), штату (стосовно громадян), округу, району і окремої парафії (з усіх дрібних, але важливих питань). Полемізуючи з Юмом щодо походження спра­ведливої влади та її носіїв (більшість, меншість, окремі особи), Джефферсон до­тримувався принципу правління більшості, вважаючи, що ліками від зла, які при­носить демократія, є ще більша демократизація, оскільки від народу несправе­дливості менше, ніж від правлячої меншості.

У ранніх політичних творах Джефферсон висвітлював революційну боротьбу північних американських колоній, які прагнули незалежності від Британської імпе­рії. Ґрунтуючись на англійській концепції вольностей, що походила від давнього ладу, і на політичній теорії Дж. Локка, Джефферсон розробив федеративну концеп­цію Британської імперії. Згідно з нею всі законодавчі органи Британії (англійський парламент і вірджинські збори городян) є «вільними, рівними і незалежними», а королівській владі належить роль їх неупередженого арбітра. З цього погляду те, що в 1760—1770 роках англійський парламент управляв американськими колонія­ми, було узурпацією «повноважень колоніальних законодавчих органів», а підтри­мка парламенту британською короною — тиранією.

Ідея прямої демократії і волі. У «Нотатках про штат Вірджинія» Джефферсон ви­словлювався щодо майбутнього демократії в Америці. Його не полишала надія, що люд­ство незабаром «навчиться добувати користь зі всякого права і влади, яку воно має».

Як і Аристотель, Джефферсон вважав людину істотою суспільною, однак зауважу­вав, що для розвитку соціальних і політичних якостей їй необхідно бути членом демок­ратичної громади. Він прагнув поділити Вірджинію на адміністративні райони, подібні до класичного грецького полісу, розміром у 5—6 кв. миль приблизно зі 100 громадяна­ми в кожному. Джефферсон вірив, що пряма демократія допоможе визначити найкра­щих серед громадян — «мудрих і достойних людей», яких він називав «природною ари­стократією». їх обирають на провідні посади в політичній верхівці, і вони стають представниками в усіх ланках дедалі централізованішої системи управління (в округах, штатах, у всій державі) американської республіки. Він пропонував загальну державну освіту і відносну економічну рівність. Просування в системі освіти має відповідати за­слугам, а держава мусить дати кожному безземельному по 50 акрів землі. Джефферсон виступав проти інституту рабства, відстоював ідею поступового звільнення чорних ра­бів і повернення їх до Африки. Водночас він був противником участі жінок у політиці.

Релігійні переконання Джефферсона відповідають його політичній теорії. Буду­чи консервативним прихильником унітарної церкви, він вважав християнську етику життєво важливою для формування доброчесності людини як суспільної істоти і заснування справедливої гармонійної держави. На противагу англіканській церкві як офіційній церкві Вірджинії він відстоював «свободу віросповідання», яку розу­мів як можливість вираження всіх релігійних уподобань (або атеїзму), і сподівався, що з-поміж такого розмаїття громадяни виберуть засадниче моральне вчення Ісуса.

Томаса Джефферсона вважають ідеалістом, який ще за життя зіткнувся з не­прийняттям більшості своїх ідеалів. Тяжіння американської політики до централі­зації державної влади та етика промислового капіталізму змусили його боротися за права штатів і гідність селян. Тому пізні політичні праці Джефферсона нагадують його ранні роботи про революцію: як і раніше, він нападав на англійський парла­мент і британську корону за узурпацію законодавчих повноважень у колоніальній державі; критикував національний Конгрес і суди за узурпацію повноважень влад­них органів штатів.

Глибина і розмаїття його політичних ідей і досі приваблюють представників ба­гатьох політичних рухів.

 

ІЗ ПЕРШОДЖЕРЕЛ

 

Томас Джефферсон

Демократичні принципи

Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки

Коли з перебігом подій один народ усвідомлює потребу розірвати політичні пута, що лучили його з іншим народом, і посісти серед держав світу те окреме й гідне місце, право на яке заповідане йому природними і божественними законами, належна повага до думки людства вимагає оголосити причини, що спонукають його на такий крок.

Ми визнаємо очевидними істинами те, що всіх людей створено рівними; що вони наді­лені згори деякими невід'ємними правами, серед яких право на життя, на свободу і на по­шук щастя; що для забезпечення цих прав поміж людей впроваджено уряди, чия справедли­ва влада ґрунтується на згоді їхніх громадян; що, коли б котрийсь із цих урядів виявився невідповідним здійсненню таких функцій, правом народу залишається змінити чи усунути його і настановити новий уряд, що засновувався б на таких засадах і виявляв свою владу в таких формах, які цей народ вважатиме найбільш здатним гарантувати його щастя і безпеку.

Справді, розсудливість не дозволить нам легковажити і міняти з незначних і скоро­минучих міркувань уряд, що існує вже довгий час. До того ж досвід показує, що людство радше терпітиме кривди, доки це видається можливим, аніж виправлятиме становище, скасовуючи усталені форми правління. Але коли з довгої низки зловживань і свавільств, що незмінно переслідують одну мету, починає проступати задум уярмлення народу ре­жимом цілковитої тиранії — право і обов'язок цього народу скинути такий уряд і поста­вити нових охоронців на сторожі своєї майбутньої безпеки.

Такою була страдницька терплячість наших колоній, і такою є зараз необхідність, що змушує їх відмовлятися від колишнього уряду. Царювання правлячого короля Велико­британії — це літопис безперервних кривд і зловживань, які мають на меті утвердження цілковитої тиранії над нашими штатами. Факти на доказ цього ми бажаємо подати на без­сторонній розгляд світової громадськості.

Король відмовився схвалити закони, найкорисніші і найнеобхідніші для громадського добра.

Він заборонив своїм губернаторам ухвалювати закони, що носили невідкладний і на­гальний характер, аж до його схвалення. Пізніше він цілковито ними нехтував.

Він опирався схваленню законів про заселення цілих регіонів, якщо поселенці не зре­чуться права представництва в законодавчих органах — права неоціненного для них і страшного лише для тиранів.

Він скликав законодавчі органи в місцях незвичних і незручних, подалі від архівних сховів, з єдиною метою втомити їх цією тяганиною і відтак схилити до схвалення своїх дій.

Він неодноразово розпускав представницькі органи, які чинили мужній і рішучий спротив його зазіханням на людські права.

Тривалий час потому він відмовлявся оголосити вибори нових органів, і законодавча влада, яка не може припинити свого існування, переходила до народної маси. Покинутий напризволя­ще, штат тим часом піддавався усім загрозам зовнішнього втручання і внутрішніх потрясінь.

Він намагався запобігти зростанню чисельності населення наших штатів. З цією ме­тою він чинив перепони законам про натуралізацію іноземців, відмовлявся проводити за­кони, покликані заохотити емігрантів до наших штатів, і підвищував вимоги до умов отримання землі у власність.

Він перешкоджав здійсненню правосуддя, не даючи своєї згоди на впровадження су­дової влади.

Він забрав у своє підданство суддів, перевівши на себе право визначати термін їх пе­ребування на посаді і розмір їхнього платні.

Він створив безліч нових установ, куди відрядив силу службовців, які збиткуються над нашим людом і годуються з наших статків.

Навіть у мирний час без згоди нашого уряду він утримував на нашій землі збройне військо.

Він намагався вивести військову владу з підпорядкування цивільній, а потім постави­ти першу над другою.

Він замислив, укупі з іншими, нав'язати нам юрисдикцію, ворожу духові нашої кон­ституції й не визнану нашими законами. Облудне законодавство, акти якого він з доро­гою душею схвалював, добре надавалося, щоб:

розмістити на нашій землі чимале збройне військо;

оберігати його удаваним судом від покарання за будь-які злочини, скоєні над лю­дністю наших штатів;

блокувати нашу торгівлю з усім світом;

обкладати нас податками без нашої згоди;

позбавити нас, у багатьох випадках, переваг суду присяжних;

доправляти нас за океан на суд за вигадані провини;

скасувати систему англійських законів у одній із суміжних територій, настановити там свавільний уряд і, поступово розсуваючи її кордони, зробити цей уряд зразком і го­дящим знаряддям впровадження подібної тиранії в наших колоніях;

відбирати нам привілеї, скасувати найістотніші закони і докорінно змінити форми врядування;

спинити дію нашого законодавства й оголосити себе наділеними владою видавати для нас закони в усіх випадках без винятку.

Він зрікся тутешнього уряду, оголосивши нас поза своїм захистом і ведучи війну проти нас. Він чинив розбій на наших морях, пустошив наші узбережжя, палив наші міста і ни­щив наш люд.

Саме зараз він доправляє сюди величезні армії, набрані з іноземних найманців, щоб довершити справу смерті, розору й гноблення, започатковану з такою жорстокістю і під­ступністю, аналоги яким важко віднайти в найтемніші віки варварства і які тим більш не­гідні цивілізованого монарха.

Він приневолював наших співвітчизників, захоплених полоненими у відкритому мо­рі, піднімати зброю проти власної країни, робитися катами своїх друзів і братів або ж за­гинути від їхньої руки.

Він підбурював наші внутрішні заколоти, намагався нацькувати на мешканців нашо­го порубіжжя безжальних індіанських дикунів, чиї горезвісні способи зведення війни пе­редбачають поголовне знищення без огляду на вік, стать і стан.

Про відшкодування за кожним наведеним пунктом ми своєчасно подавали як найсу-мирнішу петицію. Але у відповідь на наші постійні клопотання ми натикалися на нові й нові образи. І, на наш погляд, володар, чию вдачу такі вчинки визначають як тиранську, не гідний того, щоб правити вільним народом.

Ми не стали покірливо чекати милості від наших британських побратимів. Ми не раз і не два сповіщали їх про неприпустимість спроб їхнього законодавства накинути нам осоружну юрисдикцію. Ми нагадали їм про обставини нашої еміграції сюди і поселення на цій землі. Ми волали до їхньої природної справедливості й великодушності. Ми благали їх припинити, зара­ди нашого спільного коріння, ці беззаконня, які неодмінно приведуть до розриву всіх наших зв'язків і стосунків. Та вони залишилися глухими до голосу справедливості і єдинокровності. Таким чином, ми змушені визнати необхідність нашого відокремлення і вважати їх, як і решту людства, ворогами у воєнний час, друзями — в мирний.

Відтак ми, представники Сполучених Штатів Америки, зібрані на Генеральному Кон­гресі, засвідчуємо щирість наших намірів світовому Верховному Судді та іменем і владою доброго народу наших колоній урочисто оголошуємо і заявляємо, що відтепер ці сполучені колонії є вільні й незалежні держави і мають бути такими за всіма правами; що вони вільні від будь-якої залежності від Британської Корони і що всі політичні зв'язки між ними і Ве­ликобританією уповні розірвані; що як вільні й незалежні держави вони мають повне право оголошувати війну, підписувати мир, укладати союзи, встановлювати торгівлю та здійсню­вати всі інші справи, властиві незалежній державі. І ми заприсягаємося один одному, покла-даючись на захист Божественного Провидіння, підтримати цю Декларацію; і запорукою цього нехай буде наше життя, наша доля і наше непорушне слово честі.

Демократія: Антологія / Упоряд. О. Проценко. — К.: Смолоскип, 2005. Інавгураційна промова 1801 року

Друзі й співгромадяни!

Покликаний на голову виконавчого уряду нашої країни, користаюся з присутності тієї ча­стини моїх співгромадян, яка тут зібралася, щоб висловити мою велику подяку за прихиль­ність, з якою вони ласкаво поставилися до мене, та щиро заявити, що цей обов'язок вищий від моїх здібностей, і що я беру його з турботними й боязкими передчуттями, що їх справедливо викликають великі обов'язки і кволі мої сили. Нація, яка зростає, поширюється по широкій і родючій землі, перепливає всі моря з багатьма продуктами своєї промисловості, займається торгівлею з державами, які відчувають силу й забувають право, нація, яка швидко посувається на зустріч долі, яку їй годі збагнути людським оком, — коли я обмірковую ці чудові речі, і ба­чу пошану, щастя й надії цієї нашої улюбленої країни, якої справи і керівництво довірені мені сьогодні, не стає мені духу від тих роздумів і я корюся перед розміром цих зобов'язань. І дійс­но я мусив би впасти в розпуку, якби присутність багатьох, кого я тут бачу, не нагадувала ме­ні, що я знайду в інших, передбачених нашою Конституцією, високих членів уряду підтрим­ку — мудрість, доброчесність і ентузіазм, на які зможу покластися в скрутному становищі. Бадьоро, отже, дивлюся на вас, панове, кому довірені державні функції законодавства, і на тих, хто працює з вами; я сподіваюся поради й підтримки, які дозволять нам безпечно кермувати судном, у якому ми всі пливемо по суперечних подіях неспокійного світу.

Під час обміну думок, які тут відбувалися, жвавість суперечок і зусиль часом мали характер, обманливий для чужих людей, незвиклих думати вільно й говорити й писати те, що вони думають; але все це, вирішене голосом нації й проголошене згідно з правилами Конституції, звичайно, влаштується само собою під волею закону і об'єднається в спіль­ному зусиллі для загального добра. Всі також матимуть на увазі той святий принцип, що хоча воля більшості має першість у всіх випадках, ця воля, щоб бути правосильною, му­сить бути розважливою; що меншість має однакові права, які мусять охороняти однако­вий закон, і що порушення їх є насильством!

Нехай нас, співгромадяни, об'єднає одне серце, одна думка. Відновімо ту гармонію й приязнь у суспільних стосунках, без яких воля і навіть саме життя — лише нудьга. І поду­маймо, що прогнавши з нашої країни ту релігійну нетерпимість, під якою людський рід так довго спливав кров'ю й страждав, ми мало чого досягли, якщо підтримуємо політичну нете­рпимість, так само деспотичну, неморальну і спроможну на такі самі жорсткі та криваві пе­реслідування, як і нетерпимість релігійна. В час страждань і конвульсій Старого світу, про­тягом болісних поривань розлюченої людини, яка в кровопролитті і в убивстві шукає свою давновтрачену свободу, — не диво, що розбурхані хвилі досягнули аж до цих далеких і ми­рних берегів; одні це відчували в нас і боялися більше, а інші -менше, і думки щодо потріб­них заходів безпеки розділилися. Але не кожна різниця думки є різницею принципів. Ми називали різними іменами братів тієї самої ідеї. Ми всі — республіканці, ми всі — федера­лісти. Якщо є поміж нами хтось, хто хотів би розпустити федерацію або змінити її респуб­ліканську форму, — нехай вони стоять спокійно, як підпори безпеки, помилкові погляди яких можна толерувати, коли розум є вільний боротися з ними. Звичайно, я знаю, що деякі чесні люди бояться, що республіканський уряд не достатньо сильний, але чи чесний патріот, у розпалі успішного експерименту, покине уряд, який досі беріг нашу свободу — і беріг твердо — на ґрунті теоретичного та уявного страху, що нашому урядові — найліпшій надії світу — може, бува, бракуватиме енергії зберегти самого себе? Я сподіваюся, що ні. Навпа­ки, я вірю, що єдиний уряд, при якому кожна людина, на заклик закону, поспішить під пра­пори закону і зустріне порушення громадського устрою як свою власну особисту справу. Іноді кажуть, що людина не може покладатися керувати сама собою. Чи ж можна тоді по­кластися на керування інших? Чи може ми знайшли ангелів у вигляді королів, щоб правити людьми? Нехай історія відповість на це питання.

Отже, візьмімося мужньо і впевнено продовжувати наші власні федеральні й рес­публіканські ідеї, нашу відданість федерації, її урядові. Щасливо відділені на одній че­твертій земної кулі природою і широким океаном від нищівного безладдя, надто горді, щоб терпіти приниження інших, володіючи вибраною країною, з простором достатнім для наших нащадків до тисячного й тисячного покоління, відчуваючи належне значен­ня наших рівних прав для розвитку власних здібностей, працьовитості, заслужити на довір'я наших співгромадян, не на основі нашого походження, але наших вчинків і їх­нього значення; просвічені великодушною релігією, які справді відверто визнаємо, хоч у різних формах, всі вони проповідують чесність, правду, стриманість, вдячність і лю­бов до людини; визнають і вклоняються Всемогутньому Провидінню, яке всіми своїми дарами доводять, що воно радіє щастям людини тут і ще більшим щастям її на тому світі — втішаючися усіма цими благодіяннями, чого ще потребуємо ми, щоб стати ща­сливим і квітучим народом? Ще одного, співгромадяни, — мудрого і ощадливого уря­ду, який спинятиме людей від чинення собі взаємної шкоди, а в інших справах дасть їм волю розвивати свою працьовитість і самоудосконалення, та не відбиратиме хліба з ро­та робітника, який його заробив. У цьому полягає суть доброго уряду, і цього ми по­требуємо, щоб завершити перелік наших благ.

Готовий приступити до виконання обов'язків, які охоплюють усе добре і цінне для вас, співгромадяни, я хотів би, щоб ви розуміли, що саме я вважаю за істотні принципи нашого уряду, які, відповідно, мусили б. сформувати його адмінстрацію. Я викладаю їх дуже стис­ло, визначаючи лише загальні принципи, а не всі їхні обмеження. Однакове й точне право­суддя для всіх людей, незалежно від стану та політичних або релігійних переконань; мир, торгівля та чесна дружба з усіма націями, з жодною не заплутуючися в союзи; підтримка урядів кожного штату в усіх їхніх правах, як найкомпетентніших адміністраторів наших домашніх справ і найпевніших твердинь проти антиреспубліканських тенденцій; збережен­ня загального уряду в усій його конституційній силі як єдиної запоруки нашого миру вдома та безпеки за кордоном; ревне дотримання виборчих прав народу — помірне і надійне ви-правлювання зловживань, підтинаних мечем революції там, де нема мирних заходів; абсо­лютна покірність рішенням більшості, що є життєво важливим принципом республіки, від якого немає відклику, хіба до сили — згубного принципу матері деспотизму; добре зоргані­зована міліція, — наша найліпша підпора в мирний час і в перші моменти війни, поки її не замінять регулярні частини; зверхність цивільної влади над військовою; економія в громад­ських видатках, щоб не обтяжувати робітничої сили; чесне виплачування наших; боргів і святе дотримання громадського довір'я; підтримування хліборобства і його помічниці тор­гівлі; розповсюдження інформації і притягнення всіх зловживань до суду громадської опі-нії; свобода релігії, свобода преси й особиста воля під захистом НаЬеаз Согрі^ та суд безпо­середньо обраних присяжних. Ці принципи є яскравими зорями, які йшли перед нами і ке­рували нашими кроками протягом років революції і реформ. Розум наших мудреців і кров наших героїв осягнули їх. Вони повинні бути символом нашої політичної віри, підручником громадянського навчання, пробним каменем для тих, на чию службу ми покладаємося, і ко­ли б ми відійшли від них у момент помилок чи тривоги, то треба поспішати вернутися і зно­ву йти шляхом, який веде до миру, волі та безпеки.

Я готуюся, отже, на пост, на який ви призначили мене. З досвідом праці на підлеглих посадах, достатнім, щоб бачити труднощі цієї найвищої посади, я знаю, що рідко щастить недосконалій людині залишити цей пост, зберігаючи ту репутацію і ту громадську прихиль­ність, які привели її туди. Не претендуючи на те високе довір'я, яке ви поклали на першого нашого і найбільшого революційного діяча, чиї видатні заслуги дали йому право на любов і перше місце в батьківщині та призначили йому найяснішу сторінку в книзі чесної історії, я прошу лише стільки довір'я, скільки треба для твердості й ефективності в законному керів­ництві вашими справами. Я часто буду помилятися, через хибне міркування. Коли я буду правий, мені часто будуть приписувати помилки ті, чиє положення не дає їм достатньо ши­рокого погляду на речі. Я прошу вашої поблажливості щодо моїх помилок, які ніколи не бу­дуть ненавмисними, і прошу вашої підтримки супроти помилок інших людей, які можуть осуджувати те, чого вони не знають з усіх боків. Схвалення, яке ви дали мені своїм голосу­ванням, є великою втіхою для мене за минуле, і моїм майбутнім намаганням буде виправда­ти добру опінію тих, хто наперед обдарував мене нею, викликати її в інших, роблячи їм до­бро, наскільки є моєї сили, і спричинитися до щастя і свободи всіх.

Отже, покладаючись на підтримку вашої доброї волі, я з покірністю приступаю до праці, готовий відійти від неї кожночасно, як ви усвідомите, що у вашій силі зробити багато ліпший вибір. І нехай Найвище Провидіння, яке править долею всесвіту, веде нашу адміністрацію найкращим шляхом і дасть їй сприятливі умови для вашого миру й добробуту.

Демократія: Антологія / Упоряд. О. Проценко. — К.: Смолоскип, 2005.