1.3. Учасники інвестиційного процесу

Інвестиційний процес влаштований так, що продавці грошей повинні бути зведені з покупцями або прямо, або через посередника (через банк, або через фінансовий ринок).

Існує три головні учасники інвестиційного процесу - це держава, компанії (підприємства, фірми) та приватні особи. Всі учасники інвестиційного процесу можуть брати в ньому участь як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції.

Держава. Кожен рівень виконавчої влади вимагає величезних сум коштів на фінансування своєї діяльності. Ця діяльність пов'язана з капіталовкладеннями в будівництво житлових будинків, доріг, шкіл, лікарень і т.п. Іншим джерелом попиту на гроші є поточні потреби держави. Наприклад, затрати перевищують надходження від податків, оскільки нараховані податкові платежі ще не надійшли до бюджету. Іноді органи виконавчої влади виступають на стороні пропозиції грошей. Але держава є чистим споживачем грошових коштів, тобто вона використовує більше коштів, ніж дає.

Компанії. Більшість компаній відчувають потребу в коштах для підтримання своєї діяльності. Як і органів виконавчої влади, фінансові потреби компаній діляться на коротко- і довгострокові. Довгострокові, як правило, пов'язані з великими капіталовкладеннями, а короткострокові потреби виникають у зв'язку з необхідністю забезпечення товарними запасами, покриття дебіторської заборгованості та інших поточних потреб. Для фінансування коротко- та довгострокових потреб компанії випускають в обіг різноманітні боргові цінні папери і акції. Якщо ж у них виникає тимчасовий надлишок грошових коштів, то вони пропонують гроші іншим. Як і держава, компанії в цілому є чистими покупцями грошових засобів.

Приватні особи. Приватні особи можуть постачати інвестиційному процесові гроші різними способами, наприклад, розміщувати гроші на ощадних рахунках, купляти облігації та акції, страхові поліси, придбати різне майно. Вони потребують грошових коштів для покупки машин, будинків, інших дорогих речей, проте вони є чистими постачальниками грошових коштів, тобто вони дають інвестиційному процесові більше, ніж беруть у нього.

Під час інвестиційного процесу проходить переміщення коштів від приватних осіб до компаній або до державних органів.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є:

інвестори,

замовники,

виконавці робіт,

^ користувачі об'єктів інвестування,

постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;

^ юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди); ^ громадяни України;

^ іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

Інвестори поділяються на інституціональних та індивідуальних.

Інституціональні інвестори - це спеціалісти, котрі одержують винагороду за управління чужими грошима.

Індивідуальні інвестори управляють власними засобами.

Суб'єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій. До складу інвестиційної сфери включаються:

1) сфера капітального будівництва (ця сфера об'єднує діяльність замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання, громадян, зайнятих у сфері індивідуального житлового будівництва);

інноваційна сфера, де реалізується науково-технічна продукція та інтелектуальний потенціал;

сфера обігу фінансового капіталу (грошового, позикового та фінансових зобов'язань у різних формах);

4)         сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної
діяльності.

Суб'єкти інвестиційної діяльності можуть об'єднувати кошти для здійснення спільного інвестування. Інвестори мають право виступати в ролі замовників, вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати інші функції учасників інвестиційного процесу.

Всі інвестори мають рівні права на здійснення інвестиційної діяльності. Інвестор самостійно визначає обсяги, напрями, розміри та ефективність інвестування. При необхідності він залучає на договірній основі юридичних та фізичних осіб, необхідних йому для реалізації інвестицій.

Організація інвестиційного процесу на різних етапах інвестування вимагає широких господарських зв'язків інвесторів з іншими учасниками інвестиційного проекту. До таких учасників відносяться:

Фірма-девелопер - юридична особа, яка приймає на себе функції щодо повної реалізації інвестованого капіталу. Така фірма самостійно здійснює пошук найбільш вигідних місць вкладення коштів інвестора, розробку проекту, його фінансування, реалізацію, введення в експлуатацію.

В ряді випадків інвесторові більш вигідно придбати вже готові споруди (будівлі) або об'єкт незавершеного будівництва. Такі послуги для інвестора виконують фірми-ріелтери.

Фірми-ріелтери - фірми-посередники по торгівлі нерухомістю. Ріелтери працюють на комісійних засадах за договорами з продавцями нерухомості.

Широке коло послуг можуть надати інжиніриного-консалтінгові фірми.

Інжиніриного-консалтінгові фірми - це фірми, які на договірних засадах розробляють різні види документації: інформаційну, науково-технічну, проектно-кошторисну і т.п.

Вони створюють банки даних про умови розміщення певних об'єктів; галузевих, територіальних і міжрегіональних рівнях конкуренції; нормативах, технічних умовах виконання будівельно-монтажних робіт; про регіональні рівні цін на інвестиційні товари.

Інжинірингова фірма у відповідності із замовленням окремого інвестора виконує техніко-економічне обґрунтування проекту, розробляє бізнес-план, може здійснювати моніторинг проекту, авторський та технічний нагляд при його виконанні, організувати і провести тендерні торги.

Будівельно-монтажні роботи виконують будівельні фірми, які в залежно від домовленості виконують весь спектр робіт по інвестиційному проекту: проектно-пошукових, будівельних, пус-ко-наладогоджувальних і здають інвесторові готовий об'єкт "під ключ". На ринку пропонують свої послуги також порівняно невеликі фірми, котрі спеціалізуються на окремих видах ремонтно-будівельних та монтажних робіт.

Перш ніж втупити в договірні відносини з будь-яким учасником інвестиційного проекту, інвестор скористається послугами аудиторської фірми. Аудиторські фірми в інвестиційному процесі виконують функції перевірки фінансово-господарської діяльності як самого інвестора, так і його партнерів. Аудитори дають оцінку активів і пасивів балансу фірми, розраховують показники ліквідності балансу, дають оцінку інвестиційним якостям цінних паперів, оцінку капіталу інвестора і т.п.

Держава в ринковій економіці може виступати, як в ролі інвестора, так і в ролі одного із учасників інвестиційної діяльності. На інвестиційну діяльність держава може впливати прямо - через державний сектор економіки, або непрямо - через свої інститути: органи виконавчої влади, національний банк, фонд держмайна, інноваційний фонд та інші позабюджетні фонди, державний ан-тимонопольний комітет, органи арбітражу та ін.

Прямий вплив держави на інвестиційний процес здійснюється наступним чином. Держава як інвестор приймає на себе функції фінансування тих галузей і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер і у відповідності з діючим законодавством може бути вироблена тільки на державних підприємствах. В подальшому функції держави як інвестора будуть зведені до фінансування тільки тих виробництв, де держава залишиться замовником і споживачем продукції (наприклад, оборонні галузі, окремі об'єкти державної інфраструктури).

В міру зниження дефіциту бюджету і, як наслідок, активізації інвестиційної діяльності, держава може інвестувати кошти на розвиток виробництв, доцільність яких обґрунтовується ринковою кон'юнктурою, тобто держава в даному випадку виступає як рядовий інвестор, вкладає кошти в надії отримати доходи в майбутньому.

3 розвитком ринкових відносин та стабілізації економіки прямий вплив держави на інвестиційний процес буде звужуватись, що дозволить зосередитись на методах непрямого впливу на цей процес.

Світовий досвід дає змогу судити про значну кількість форм непрямого впливу на інвестиційний процес. Основними з них є: ^ державне кредитування; ^ державні позики; ^ роздержавлення і приватизація;

податкове регулювання;

амортизаційна політика; ^ державний лізинг;

ліцензування і квотування;

антимонопольні заходи;

стандартизація.

Методи непрямого впливу держава реалізує через свої інститути.

Держава забезпечує гарантії прав інвесторів, надання їм податкових та митних пільг незалежно від форми власності та організаційно-правових форм господарювання шляхом прийняття законів та інших нормативних актів в галузі інвестування.

В міжнародній практиці захист національного інвестиційного ринку називається протекціонізмом. Політика протекціонізму здійснюється за допомогою високих митних тарифів на імпортовані товари, податків на іноземні інвестиції, обмеження або заборони на ввезення окремих товарів. Дотримуючись цієї політики держава заохочує розвиток національного виробництва, експорт національних товарів, субсидує національних інвесторів, перешкоджає експорту капіталу.

Грошово-кредитне регулювання економіки здійснюється через Національний банк шляхом регулювання попиту і пропозиції на позичкові кошти. Грошово-кредитна політика Національного

банку залежно від стану економіки проводиться або в формі кредитної експансії, або кредитної рестрикції.

Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку за допомогою "дешевих грошей". НБУ проводить політику кредитної експансії через зниження облікової ставки, що сприяє зростанню обсягів кредитування, а тим самим і зростанню обсягів інвестування.

Політика кредитної рестрикції проводиться з метою стримування інвестиційної активності. Подорожчання кредитних ресурсів призводить до того, що інвестори здійснюють вкладення тільки в найбільш прибуткові проекти, а також сприяє залученню коштів на депозити в фінансово-кредитних установах.

Національний банк проводить також операції на фондовому ринку, тобто здійснює купівлю і продаж державних цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань). В світовій практиці операції з цінними паперами центральними банками вважаються найбільш дієвим методом грошово-кредитного регулювання економіки. 3 метою кредитної експансії центральні банки скуповують державні цінні папери, і навпаки, продають їх, коли прагнуть обмежити розширення кредитів комерційних банків.

Національний банк непрямо впливає на інвестиційну діяльність також через регулювання норми обов'язкових або мінімальних резервів. При збільшенні норм обов'язкових резервів зменшується розмір кредитних ресурсів і, навпаки, при їх зниженні комерційні банки отримують можливість розширити кредитні операції, стимулюючи таким чином кредитний процес.

Суттєвий вплив на розширення інвестиційної діяльності, особливо в перехідний період, має Фонд державного майна України.

Певну роль в зростанні інвестиційної діяльності мають позабюджетні фонди: Державний інноваційний фонд, Пенсійний фонд, Фонд соціального захисту на випадок безробіття.

В кожній державі з ринковою економікою існує розгалужена система фінансових, інвестиційних та кредитних інститутів, які є суб'єктами інвестиційної діяльності (рис.1.4).

Банківські установи в інвестиційній сфері поряд з традиційними функціями кредитно-розрахункового і касового обслуговування, депозитними операціями повинні виконувати і нові. Взаємодія банків з іншими учасниками інвестиційного процесу полягає в постійному і скрупульозному аналізі інвестиційного ринку та наданні суб'єктам інвестиційної діяльності інформаційних і консультаційних послуг з питань ефективного вкладення капіталу.

3 розвитком ринкових відносин значно розширюється зовнішньоекономічна діяльність банків - це операції в іноземній валюті, відкриття філіалів і представництв за кордоном, фінансування об'єктів, споруджуваних за рахунок іноземних інвестицій.



інноваційні \—І


Пенсійні фонди І—\


Лізингові компанії

біржові      \    І

іпотечні

ощадні \—\

Банківські та небанківські консорціуми та корпорації

Рис.1.4. Фінансово-кредитна система

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії - це нові форми фінансово-кредитних інститутів, які покликані активізувати діяльність фондового ринку.

Інвестиційна компанія - це торгівець цінними паперами, який крім інших видів діяльності може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.

Інвестиційні компанії бувають двох видів: закриті та відкриті. Інвестиційні компанії закритого типу здійснюють випуск своїх цінних паперів зразу в певній кількості. Новий покупець може придбати їх тільки у попередніх держателів за ринковою ціною. Інвестиційні компанії відкритого типу (взаємні фонди, інвестиційні фонди) випускають свої акції поступово певними порціями, як правило, новим покупцям. Інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у вигляді акціонерного товариства, винятковою діяльністю якого є спільне інвестування. Це більш зручна організаційна форма, оскільки постійна емісія дозволяє їм постійно збільшувати свій капітал і тим самим постійно нарощувати інвестування в цінні папери.

Інвестиційні фонди класифікуються залежно від форми їх організації. В світовій практиці існують дві форми організації інвестиційних фондів: корпорація та довірче товариство (траст). При першій формі засновники фонду (юридичні та фізичні особи) є учасниками фонду, вони створюють апарат управління і об'єднують свої кошти в початковий статутний фонд. Потім через рекламу в засобах масової інформації залучаються кошти інших інвесторів (акціонерів). Довірчі товариства (трасти) базуються на повному розмежуванні прав володіння та користування (управління) майном. Організуються трасти так: засновники фонду на контрактній основі залучають ще одного або декількох учасників фонду, збирають кошти та утворюють траст. Таким чином, при інвестиційному фонді може бути створено декілька трастів, котрі в будь-який момент можуть вийти із фонду, розірвавши угоду та, сплативши 2-3 % штрафних санкцій від суми активів.

Страхові компанії відіграють велику роль в інвестиційному процесі, з одного боку, вони забезпечують інвесторам захист від різних видів ризиків, а, з іншого, - в промислово розвинених країнах є потужним каналом фінансування економіки шляхом довгострокового кредитування.

Кредитні спілки створюються з метою залучення особистих заощаджень громадян для взаємного кредитування. Створюється кредитна спілка засновниками - фізичними особами, яких повинно бути не менше 50 чоловік, діє на основі статуту та засновницького договору, які узгоджені з НБУ.

Кредитна спілка згідно зі статутом надає позики своїм членам, приймає від них вклади і розподіляє доходи, виступає поручителем виконання членами спілки своїх зобов'язань перед третіми особами.

Пенсійні фонди в розвинених країнах беруть активну участь в інвестиційній діяльності. Вони акумулюють значну частину коштів, а потім інвестують їх переважно в акції приватних компаній.

Лізингові компанії закуповують обладнання, машини і надають його на умовах довгострокового кредиту. Після закінчення терміну лізингу майно може бути викуплене лізингоотримувачем по залишковій вартості.

Банківські та небанківські фінансово-кредитні установи можуть об'єднуватись в консорціуми та корпорації. Акумулюючи таким чином значний інвестиційний капітал та здійснюючи спільну інвестиційну діяльність.

Резюме

Інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в економічні об'єкти для отримання прибутку або досягнення певного соціального ефекту. Інвестиційна діяльність - сукупність практичних дій економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію інвестицій.

Інвестиційний процес в Україні можна звести до двох аспектів, які дуже відрізняються за довгостроковою стратегією. Перший - організація виробництв, які базуються на вітчизняних розробках світового рівня. Другий - це відмова від стратегії імпор-тозаміщення.

Державна інвестиційна політика визначає не лише мету, завдання і пріоритети державної діяльності в інвестиційній сфері, а й заходи, які мають забезпечити необхідні передумови для втілення цієї політики в життя. Державне регулювання - це метод реалізації інвестиційної політики держави в умовах ринкових відносин, в основі якого лежить застосування правових, економічних та адміністративних інструментів, спрямованих на вирішення завдань державної інвестиційної політики.

В кожній державі з ринковою економікою існує розгалужена система фінансових, інвестиційних та кредитних інститутів, які є суб'єктами інвестиційної діяльності.

Питання для обговорення

У Основні тенденції на інвестиційному ринку України. У Економічна сутність та форми інвестицій. У Чинники, що визначають активність інвесторів в окремому регіоні.

У Прямі та непрямі методи впливу держави на інвестиційну діяльність.

У Сучасні форми державного регулювання інвестиційної

діяльності в Україні. У Суб'єкти інвестиційної діяльності.