6.2. Обґрунтування величини відсоткової ставки в оцінці інвестиційних проектів

Більшість сучасних методів, які використовуються для оцінки ефективності інвестицій, базуються на концепції вартості грошей у часі. Згідно з цією концепцією для зведення грошових потоків проекту, які виникають у різні часові проміжки, використовується процедура дисконтування. Суттєвим фактором, який впливає на остаточне рішення щодо ефективності проекту, є розмір відсоткової ставки, за якою ці потоки дисконтуватимуться.

В літературі зустрічається велика кількість підходів до визначення ставки дисконтування. Завдання обґрунтованого вибору ставки дисконтування більшість фахівців визнає складним і неоднозначним. Але розв'язання саме цієї проблеми дає змогу підвищити точність розрахунків показників економічної ефективності проекту та забезпечити адекватність розрахунків економічним умовам середовища, в якому планується реалізація проекту.

Фактори, від яких залежить норма дисконту, можна поділити на дві групи:

фактори, які не залежать від особливостей конкретного проекту та відображають загальноекономічні умови й вимоги до його реалізації (інфляція, політичні й загальноекономічні ризики в країні);

фактори, які залежать від особливостей конкретного проекту (способи фінансування проекту, уподобання учасників, ризик, пов'язаний з надійністю учасників, ризик втрат, передбачених проектом доходів, та інші).

Крім того, у процесі визначення норми дисконту суттєве значення має точка зору учасника інвестиційного проекту, відповідно до якого проводиться аналіз, яка повинна бути чітко визначена й послідовно дотримана під час аналізу.

Розглянемо методи вибору норми дисконту, які набули широкого застосування.

Найчастіше пропонованим підходом для оцінки норми дисконту є метод середньозваженої вартості капіталу (СВК) підприємства. Ідея цього методу проста та інтуїтивно приваблива. На норму дисконту впливатимуть вартості й частки існуючих активів підприємства та податок на прибуток.

г* = £л (1 - Т) + т£е + т£р [6.7]

де г* - середньозважена вартість капіталу підприємства;

га, ге, і гр - ринкові вартості, відповідно: позикового капіталу, акціонерного та власного капіталу підприємства;

^4 2,е, 2,р - відповідні частки активів у структурі капіталу підприємства;

Тс - ставка податку на прибуток.

Щодо практичного використання цього методу, зауважимо, що всі складові формули стосуються підприємства загалом, а не конкретного проекту. Тому метод дає правильний результат лише для "середнього" для фірми інвестиційного проекту, ризик якого відповідає середньому рівню ризику підприємства та грошові потоки якого корелюють із потоками існуючих активів фірми. Якщо для розрахунку обрати частки капіталу, які стосуються конкретного проекту, то використання методу взагалі стає неправомірним, оскільки у процесі реалізації проекту структура капіталу, яка для підприємства загалом підтримується весь час на раціональному рівні, досить сильно змінюється у бік зменшення частки позикового капіталу. Це призведе до диференціювання ставок дисконтування за періодами реалізації проекту й вплине на складність і точність розрахунків.

В цілому використання середньозваженої вартості капіталу (СВК) як ставки дисконтування має переваги:

вартість капіталу можна точно розрахувати;

за вартістю капіталу можна стверджувати хоча б про один з можливих варіантів використання ресурсів - (повернення грошей акціонерам та кредиторам).

Недоліки методу:

^ середньозважена вартість капіталу розраховується на основі процентів по кредитам та дивіденду, які містять в собі поправку на ризик (власну поправку). В процесі дисконтування ризик ніби наростає з плином часу (а це може бути не завжди).

^ середньозважена вартість капіталу не є постійною величиною.

В результаті здійснення інвестицій вона може змінитись за умов:

^ якщо ризик запланованого проекту різко відрізняється від ризику діяльності фірми в даний час;

^ якщо для проекту підприємству необхідно залучити додатковий капітал із одного джерела.

СВК усереднює всі ризики підприємства, оскільки для всіх інвестицій використовується одна і та ж ставка дисконтування, але проекти можуть суттєво відрізнятись за рівнем та характером ризику;

^ передбачається, що внутрішня норма рентабельності проекту має бути вищою СВК, але це не обов'язково. Вона може бути у одного проекту вища, у іншого нижча, головне, щоб внутрішня норма рентабельності всього інвестиційного портфелю підприємства була не нижче вартості капіталу (з урахуванням можливої зміни вартості капіталу після здійснення інвестицій).

Метод середньозваженої вартості капіталу краще застосовувати для нетривалих проектів, які реалізуються на існуючому виробництві. Ставка дисконту, що визначається при проведенні аналізу, звичайно поширюється на весь термін життєвого циклу проекту, тому включати в оцінку похибку, пов'язану з прогнозними ставками відсотку на позичений капітал помилково, навіть коли підприємство підтримує стабільну структуру капіталу.

Окремо можна піддати сумніву придатність методу середньозваженої вартості капіталу для проектів, у яких передбачається створення нових компаній. Головна причина — ще не узгоджені інтереси учасників і дивідендна політика, необхідна для оцінки вартості, що відсутня і опрацьовуватиметься не в процесі оцінки, а вже під час реалізації проекту. Звичайно для оцінки можна розглянути різні варіанти дивідендної політики, кожному з яких буде відповідати власна норма дисконту, але незрозумілим залишиться питання, яку саме норму слід обрати. Для подібного проекту власне коригування може додати ринок, змінюючи сподівану дохідність акціонерного капіталу.

Розглянуті зауваження обмежують використання методу середньозваженої вартості капіталу для оцінки норми дисконтування. Практичне застосування цього методу коректне лише для кола проектів, які реалізуються на діючих підприємствах і відповідають рівню ризику й структурі капіталу підприємства.

Процент по позичковому капіталу - це поточна ефективна ставка процента по довготерміновій заборгованості, тобто процент, під який підприємство може взяти гроші в борг в даний час. Дійсно, якщо капітал можна або інвестувати, або повернути позичальникам, то процент по позичковим коштам є альтернативною вартістю капіталу. Необхідно підкреслити, що в якості ставки дисконтування необхідно використовувати лише ефективну ставку, яка може не дорівнювати номінальній.

Треба врахувати, що виплата процентів по заборгованості в обмежених законодавством межах не обкладаються податком, а виплати дивідендів - обкладаються. Тому для прямого співстав-лення ставок їх необхідно скоректувати на податок.

Наприклад, якщо ставка податку на прибуток - 35 %, а процент по кредиту сплачується 1 раз на рік в розмірі 20 % з прибутку до оподаткування, то ефективна ставка проценту дорівнює:

0,2 х (1 - 0,35) = 0,13 = > 13 %.

Недоліки підходу:

У рівень проценту обумовлюється контрактом і не завжди є об'єктивним;

У інвестори не завжди схильні до ризику, навіть якщо математичне очікування доходів від проекту (в умовах невизначеності) рівне математичному очікуванню доходів в умовах визначеності вони віддадуть перевагу другому варіанту.

Ставка по безпечним вкладенням. її можна розглядати як альтернативну вартість грошей. Під безпечними вкладеннями розуміють такі інвестиції, ризик неотримання доходів від яких практично дорівнює 0. В країнах з розвиненою ринковою економікою це зазвичай ставки по державним цінним паперам.

Недолік використання цього підходу в Україні - неможливо визначити, які цінні папери є безпечними.

Інвестиційні рішення тісно пов'язані із питаннями фінансування. Для оцінки економічної ефективності проектів, які суттєво впливають на структуру капіталу компанії та викликають побічні ефекти фінансування, використовується метод скоригованої поточної вартості (АРУ). Розрахунок за методом АРУ проводиться за етапами:

визначається сучасна вартість грошових потоків проекту в умовах його фінансування за рахунок власних коштів підприємства (дисконтування проводиться за нормою дохідності власного капіталу підприємства);

розраховується та додається до базової сучасна вартість позикових коштів і податкові знижки позикового капіталу (дисконтування проводиться за відсотковою ставкою на позиковий капітал).

Комбінування ставок. Використання середньозваженої вартості капіталу в якості ставки дисконтування зрівнює ризики всіх інвестицій. Щоб цього уникнути показник середньозваженої вартості капіталу можна дещо модифікувати.

Наприклад: дисконтувати грошові потоки за ставкою, що відображає лише ризик інвестицій і не враховувати ризик фінансування. Так ніби проект здійснюється лише за власні кошти.

Підприємство може взяти для здійснення певного проекту кредит під пільговий процент (цільовий кредит). Тоді здійснення інвестицій дозволить підприємству зекономити частину процентних виплат, а відмова від проекту автоматично означає втрату пільг. Тому ставку дисконтування, що рівна вартості власного капіталу, можна розглядати через суму наступних складових:

Приведеної вартості грошових потоків проекту після податків, але без урахування кредиту та виплат по ньому.

Приведеної вартості податків, що зекономлені в результаті використання позичкових коштів (за рахунок того, що частина процентів включається у собівартість та виключається із прибутку, який оподатковується).

Приведеної вартості процентних виплат, що зекономлені за рахунок пільгових кредитів.

Тобто доходність проекту визначається, як теперішня вартість грошових потоків:

Капіталовкладення + грошові потоки від операцій + зменшення податків через сплату процентів + пільговий процент.

Щоб відобразити різницю між ризикованістю грошових потоків ці складові дисконтують за різними ставками. Грошові потоки, що пов'язані з економією податків і пільгами дисконтують за ставкою, яка дорівнює проценту по позичковим коштам, скорегованому з урахуванням податку на прибуток.

Грошові потоки, що пов'язані із здійсненням проекту, мають більший ризик (бо не відомі), тому їх треба дисконтувати за ставкою, що дорівнює процентам по безпечним вкладенням плюс премія за ризик конкретного проекту.

Основні переваги скорегованої приведеної вартості: У врахована специфіка проекту;

У врахований ефект особливостей фінансування проекту; У частково врахована різниця рівнів ризику для різних

грошових потоків. Недоліки:

У не враховані конкретні джерела ризику; У різна ступінь ризику різних грошових потоків врахована частково (без поділу на ризику грошового потоку від здійснення операцій (не все може подорожчати, а лише матеріали, паливо)); У ускладнено визначення поправки на ризик; У ризик врахований через ставку дисконтування, що означає, що більш відділені у часі грошові надходження є більш ризикованими (а це не обов'язково). У науковій літературі можна зустріти інші варіанти використання методу поточної вартості, де коригується власне не приведена вартість, а норма дисконту. В якості норми дисконту обираються скориговані витрати на капітал, які відображають альтернативні витрати й побічні ефекти фінансових рішень проекту.

Зокрема Модільяні та Міллером запропонований такий спосіб розрахунку скоригованої норми дисконту.


г * = г (1 - щ,


[6.8]


де г* - скоригована норма дохідності; г - альтернативні витрати проекту; Т - податкові знижки позикового капіталу; Ь - частка проекту у вартості капіталу компанії. Інший спосіб розрахунку пропонують Майлз та Іззель:


Подпись:
[6.9]


де г4 - ставка відсотка на позиковий капітал.

Відмінність у розрахунках відповідає різним вихідним припущенням. Перший спосіб передбачає, що частка позикових коштів у структурі капіталу залишається постійною, а другий — що структура капіталу в процесі реалізації проекту змінюється. Розрахунок за Майлзом та Іззелем більше відповідає реальній ситуації і теоретично привабливіший.

Зауваженням до методу скоригованої поточної вартості може бути те, що в базовій модифікації методу кошти розподіляються на грошові потоки, які дисконтуватимуться за різними ставками. Це розмежовує грошові потоки з різних джерел фінансування та призводить до їх нерівноцінності. Крім того, якщо продовжувати логіку такого розподілу, можна розвивати його, поділяючи позикові кошти, в свою чергу, за умовами й термінами позики, що призведе до ще більшого ускладнення розрахунків.

Розрахунок скоригованої поточної вартості виправдовує себе в ситуаціях, коли внаслідок реалізації проекту відбувається істотне збільшення боргового фінансування. Метод АРУ дає змогу розраховувати додаткову вартість, що привноситься проектом, коли необхідна ставка прибутковості на капітал компанії залежить від особливостей фінансування. Це робить АРУ популярним методом аналізу, який використовується для оцінювання міжнародних інвестиційних проектів.

Загальноприйнято: чим вище інвестор оцінює ризик проекту, тим вищі вимоги він ставить до його дохідності. Звичайно, це відображається у нормі дисконту - премії за ризик. Метод, який враховує в нормі дисконту систематичний варіаційний ризик, будується на моделі оцінки капітальних активів (САРМ). Загалом дисконт поділяється на безризикову та ризикову складові. Безри-зикова складова відповідає нормі дохідності безризикових інвестицій. Ризикова складова пов'язана з коливанням цін на ресурси та зміною дохідностей фінансових інструментів. Таким чином, норма дисконту розраховується за формулою:

г* = г/ +0(гт -г/), [6.10]

де г£ - норма дохідності безризикових інвестицій; гт - середньоринкова дохідність;

В - коефіцієнт, який відображає відносну ризиковість інвестицій у цей проект порівняно з інвестицією у фінансовий портфель із середньоринковою дохідністю.

Показник р розраховується на базі накопичених статистичних даних. Цим для цінних паперів, що котируються на світових фондових біржах, займаються спеціалізовані інвестиційні фірми.

Значення коефіцієнта означає, що при рості середньоринкової доходності на 1% доходність даної інвестиції виросте на р %.

Головна проблема практичного застосування цього методу полягає у визначенні коефіцієнта В і для конкретного проекту. Значення коефіцієнта В залежить від поведінки учасників ринку й проекту протягом всього терміну його реалізації. Тому звичайно В-коефіцієнти встановлюються "за аналогією", з використанням історичних даних про дохідність діючих підприємств, які реалізовують аналогічні проекти.

Недоліків у цього методу багато:

ризик пов'язується з будь-якими відхиленнями дохідності від середньої, як негативними, так і позитивними;

навіть якщо підприємства і реалізовують схожі проекти, на їх ризиковість впливатиме багато інших факторів, а саме структура капіталу, ступінь диверсифікації виробництва та інші. Тому вибирати коефіцієнт В треба обережно;

у базовій модифікації метод не враховує несистематичного ризику, пов'язаного з конкретним проектом;

В - метод неможливо використовувати для інноваційних проектів.

 

 

 

 

Грошові потоки

ВНР

0-й рік

1-й рік

2-й рік

3-й рік

А

-100

40

50

70

25

В

-200

70

90

90

12

С

-300

120

120

200

20

 

Інші модифікації В-методу частково звільняються від зазначених вище зауважень. Одна з таких модифікацій запропонована Дженсеном:

г * = т/ + в(г - т/) +а+є, [6.11]

де а - складова премії за ризик, яка залежить від рейтингу й репутації фірми та відображає неваріаційний ризик проекту;

є - складова премії за ризик, яка не зумовлена ринком та відображає варіаційний несистематичний ризик проекту.

Визначення коефіцієнтів а та є здійснюється шляхом експертних оцінок за окремими видами ризиків.


г* = Г/ +р{гт - Г/ )


1 + — (1 - Т) V


[6.12]


де В - коефіцієнт аналогічний В, для підприємств, які фінансуються без залучення позикового капіталу; —       . .

V - співвідношення позикового та власного капіталу компанії;

Т - ставка податку на прибуток.

Для цієї гіпотези вихідним є припущення про незмінність структури капіталу, тому виникає питання про використання формули за умов її зміни. Загалом практичне застосування В-методів на нерозвинутому українському ринку ускладнене.

Альтернативна вартість грошей. Під альтернативною вартістю грошей зазвичай розуміють внутрішню норму рентабельності граничного прийнятого або гранично не прийнятого проекту. Наприклад, підприємство має три проекти, які характеризуються даними:

 

 

 

 

Грошові потоки

ВНР

0-й рік

1-й рік

2-й рік

3-й рік

А

-100

40

50

70

25

В

-200

70

90

90

12

С

-300

120

120

200

20

 

Підприємство вирішило здійснити проекти А і С, а від В відмовитися. Тоді в якості ставки дисконту обирають 20 % ВНР гранично (прийнятого проекту) або 12 % ВНР гранично (не прийнятого).

Для всіх названих вище методів спільним є те, що вони різними способами намагаються врахувати у нормі дисконту ризик проекту.

Метою впровадження проекту, як правило, є отримання прибутку. Він забезпечує дивіденди від вкладених коштів (капіталу) та сприяє залученню нових інвесторів.

Важливим аспектом питання прибутковості є концепція беззбитковості проекту, як першого кроку до отримання бухгалтерського, а в подальшому і економічного прибутку. З точки зору економічної теорії беззбитковість - це нормальний стан підприємства на сучасному конкурентному ринку, який знаходиться в стані довготривалої рівноваги. При цьому ми приймаємо до розгляду економічний прибуток, тобто те визначення прибутку, при якому у витрати фірми включається середньоринкова ставка доходу на капітал, що був інвестований, а також нормальний доход підприємства. На основі сказаного беззбитковість проекту визначається наступним чином:

Точка беззбитковості - це такий об'єм продажу продукції проекту, при якому дохід від продажу повністю покриває всі витрати на виробництво продукції, в тому числі середньоринковий відсоток на капітал і нормальний підприємницький дохід.

Якщо проект забезпечує бухгалтерський прибуток, тобто сальдо доходів від продажу і грошових затрат на виробництво проданої продукції позитивне, то він необов'язково досягає точки беззбитковості в економічному сенсі. Наприклад, прибуток від проекту може бути менший ніж середньоринковий відсоток на власний капітал. Відповідно, існують більш вигідні способи використання капіталу, які дозволяють отримати більш високі прибутки. Таким чином, поняття точки беззбитковості являється одночасно критерієм ефективності проекту.

Концепція беззбитковості передбачає визначення критичного обсягу продукції, при якому вона досягається. З цією метою використовується три способи:

метод рівняння;

метод маржинального доходу;

графічний.

1. Метод рівняння

В загальному вигляді схема любого звіту про фінансові результати виглядає наступним чином:


буток


Ціна за одиницю продукції х

Кількість одиниць

Змінні витрати на одиницю продукції х

Кількість одиниць


 

Постійні витрати

Чистий прибуток


 

Це ж саме рівняння можна переписати в алгебраїчній формі. Позначимо прибуток за визначений період - П, Ц - ціна продажу одиниці продукції, х - об'єм виготовленої і реалізованої продукції за визначений період, УПВ - рівень постійних витрат, УЗВ -змінні витрати на одиницю виготовленої продукції. За такого позначення рівняння прибутку буде виглядати наступним чином:

П = Ц ■ х - (ПВ + ЗВ * х), [6.13]

або

П = (Ц - ЗВ) ■ х - ПВ. [6.14]

Використання рівняння (6.13) дозволяє легко визначити точку беззбитковості шляхом нескладних математичних операцій. Об'єм випуску продукції, при якому досягається точка беззбитковості, визначається з умови:

П = 0,

вона дорівнює:

П + ПВ ПВ

х0 =     =          . [6.15]

0    Ц - ЗВ    Ц - ЗВ

Використовуючи рівняння [6.15] також можна визначити необхідний об'єм випуску продукції, щоб отримати певну величину прибутку.

х = П±ПВ-. [6.16] Ц - ЗВ

Метод маржинального доходу є модифікованим від попереднього. За маржинальний (максимальний) дохід будемо приймати дохід, який отримує фірма від виготовлення одиниці продукції.

Тоді запишемо формулу 6.15 в наступному вигляді:

Критичний об'єм        _        Постійні витрати      ~, _-,

випуску          І-"-   ' 1

Маржинальний дохід на одиницю

а для визначення об'єму виробництва із заданим прибутком:

Об'єм  Прибуток + Постійні витрати

виробництва  =          [6.18]

Маржинальний дохід на одиницю

3. Графічний метод

Розглянутих вище два методи, за своїм змістом є статистичними. Тобто ми розглядаємо фіксовану ціну реалізації, змінні витрати, постійні витрати і прибуток. Далі на основі цих даних ми розраховуємо об'єм виробництва, при якому досягається заданий прибуток. Якщо відмовитись від фіксованої величини прибутку, то ми отримуємо залежність між об'ємом випуску і прибутком, який легко зобразити графічно. Для цього нам необхідно об'єднати на одному графіку наступні три лінії:


шт.


0


0


грн.


Постійні витрати


 

20000$

шт.

5        10      15 20


Таким чином ми отримуємо графік поведінки витрат, прибутку і об'єму продажу (рис. 6.5):

Відмітимо, що на цьому графіку лінія виручки і лінія змінних витрат виходять із однієї точки і різниця між ними і є маржи-нальний дохід. Використовуючи графік на рис. 6.6, який відображає зміну виручки та сумарних витрат, можна легко визначити величину прибутку чи збитку для певного об'єму випуску.


Випуск

В деяких випадках зручно розглянути не два графіка виручки і загальних витрат, а один графік чистого прибутку, що отриманий як різниця між графіками виручки та загальних витрат (при нульовому випуску збиток дорівнює постійним витратам) (рис. 6.7).


 




 

Ми отримали достатньо зручний інструмент графічного аналізу залежності між випуском, виручкою, витратами і прибутком. Даний метод можна використовувати і при інших (нелінійних) характеристиках залежностей між об'ємом виробництва і фінансовими показниками. Однак, слід відмітити, що даний метод дає не дуже точні результати.

Аналіз беззбитковості досить простий і зручний інструмент досліджень, але його використання обмежене певними припущеннями. Обмеження оглядається на те, що при достатньо великому об'ємі випуску продукції припущення, які лежать в основі аналізу беззбитковості, перестають бути вірними. Перерахуємо ці припущення:

1.         Поведінка загальних витрат і виручки чітко визначена
і лінійна в межах області релевантності. Це припущення вірне
лише для тих випадків, коли зміна випуску продукції фірми неве-
лика порівняно з ємкістю ринку даної продукції. В іншому випа-
дку порушується лінійність залежності між об'ємом випуску і
виручкою.

Всі витрати можна розділити на змінні і постійні. Па-

справді даний поділ потребує досить детального калькулювання та обліку витрат, що на практиці не завжди є можливим або доцільним.

Постійні витрати не залежать від об'єму виробництва.

Дуже важливе припущення, яке полегшує аналіз, але і обмежує область релевантності. Паприклад, об'єм випуску продукції обмежується наявними основними засобами: ні збільшувати їх кількість, ні брати основні засоби в оренду ми не можемо, адже це призведе до зростання постійних витрат. Більш реально виглядає припущення про те, що постійні витрати змінюються ступінчато. Однак таке припущення дуже ускладнює аналіз беззбитковості, оскільки графік загальних витрат стає розривною функцією:

Постійні витрати

Об'єм випуску

4. Змінні витрати на одиницю продукції залишаються незалежними від об'єму випуску. Пасправді величина змінних витрат - це деяка функція від об'єму виробництва, оскільки існує ефект падіння крайньої продуктивності факторів виробництва.

В якості більш точного припущення можна запропонувати наступний графік поведінки змінних витрат:

Змінні витрати

Об'єм випуску

Без урахування двох сказаних вище припущень поведінку загальних витрат описує функція:

Загальні витрати

Об'єм випуску

5. Ціна реалізації продукції, ціни на матеріали та послуги не змінюються. Ціна реалізації продукції залежить не тільки від дій самого підприємства, але і від структури попиту на ринку, дій конкурентів, ситуації на ринку товарів-субститутів і т. д. Витрати з просування товару на ринок, організації власної торгової мережі і т. п. можуть здійснювати вплив на ціну реалізації. Аналогічною є ситуація і з матеріалами. Проте дослідження зв'язку між цінами та обсягом - досить складне завдання, яке не входить в рамки аналізу беззбитковості.

Продуктивність не змінюється. Витрати виробництва залежать від рівня продуктивності, тому необхідно відмежуватись від такого впливу.

Відсутні структурні зрушення. Такі зміни впливають на розподіл постійних витрат між різними видами продукції, тому якщо вони відбулись, то аналіз беззбитковості має бути здійснений для нових умов.

На витрати релевантно впливає тільки об'єм виробництва. Дуже важливе припущення, за допомогою якого абстрагуються від впливу зовнішнього середовища і відносять до постійних витрат все, що не залежить від об'єму виробництва.

Об'єм виробництва дорівнює об'єму продаж, або ж зміни початкових і кінцевих запасів у підсумку є незначними. Насправді, вироблена продукція не завжди буде реалізована. Особливо актуальною ця проблема стає при значних зростаннях обсягів виробництва і незмінних цінах реалізації.

Дані припущення обмежують використання аналізу беззбитковості, але при цьому він залишається досить простим і наочним методом дослідження ефективності проекту. При цьому слід лише контролювати, щоб зміни обсягів виробництва не були достатньо великими для виходу за межі релевантності.

Корисним є і аналіз чутливості, в рамках якого передбачається дати відповідь на питання „Як зміниться результат, якщо початково спроектовані припущення не будуть досягнуті або ситуація з припущеннями зміниться?". Інструментом аналізу чутливості є маржа безпеки, тобто та величина виручки, яка знаходиться за точкою беззбитковості. її сума показує, до якої межі може впасти виручка, щоб не було збитку.

Питання аналізу точки беззбитковості розглядається в двох аспектах: аналіз теперішнього стану справ на ринку і прогноз проектних показників. Перший аспект полягає у виділенні найбільш впливових факторів, що визначають собівартість продукції проекту та аналізу поточної ринкової кон'юнктури. Другий аспект полягає в прогнозі рівня витрат на виробництво і цінової ситуації на ринку. На основі зроблених прогнозів здійснюється розрахунок плану виробництва. Важливою умовою успішної діяльності фірми є контроль за виконанням плану беззбитковості фірми.

Розглянемо всі стадії процесу планування беззбитковості:

Аналіз стану справ на підприємстві, що здійснює проект і ситуації на ринках збуту.

Під цим розуміється аналіз сильних і слабких сторін діяльності підприємства з точки зору внутрішніх і зовнішніх факторів. Зовнішні фактори розглядаються перш за все як об'єктивні особливості ринкового середовища, які здійснюють позитивну або негативну дію на діяльність підприємства. До таких факторів слід віднести: частка ринку, що контролюється, і тенденція до її зміни; діяльність конкурентів, зміни переваг споживачів, зміни загальної фінансової ситуації в країні і т. д.

Прогноз майбутніх цін на фактори виробництва і готову продукцію.

На основі даних аналізу зовнішніх факторів здійснюється прогнозне планування цінових факторів товарного ринку проекту. Для цього є корисним статистичний розгляд відповідних показників, аналіз їх динаміки, в тому числі і за допомогою еконо-міко-математичних методів. Якщо у підприємства не має змоги для проведення такого аналізу, то можна обмежитись простою екстраполяцією існуючих змін ціни на ринку.

Теоретично ціну реалізації на продукцію проекту можна встановити будь-яку. Але можливість встановлення необмеженої ціни не спонукає споживача купувати таку продукцію. Таким чином цінова політика - вирішення суперечки між високою ціною реалізації і великими об'ємами продажу. Спробуємо розглянути різні варіанти дій щодо встановлення цін на реалізовану продукцію. Перший, і самий простий випадок, полягає в тому, що проект здійснюється на ринку, який є близьким до конкурентного. Нехай ми розглядаємо гуртову фірму середніх розмірів. В такій ситуації розмір доходів (в нашому випадку торгівельної надбавки і комісійних за додаткові послуги) визначений ринковими умовами з великою точністю. Отже, ціна визначається зовнішніми факторами. Тому, в розрахунку беззбитковості проекту необхідно врахувати фіксовану ціну на продукцію фірми. Як наслідок, для підвищення привабливості проекту необхідно забезпечити високий рівень маржі безпеки. Єдиний засіб досягти цього - жорсткий контроль за рівнем витрат.

Для фірми, яка не може утримувати витрати в межах беззбитковості, можна порадити два рішення:

розширити діапазон товарів, що випускаються, за рахунок нових марок. Це дозволить знизити ціновий тиск на фірму в ніші, що нею зайнята.

диверсифікувати свою діяльність, тобто проникнути на нові ринки.

Дещо інша ситуація буде в тому випадку, коли існує можливість визначати ціну самостійно. Якщо витрати знаходяться в межах середньогалузевих, то найбільш підходить ціноутворення за затратним методом. Суть цього методу полягає в тому, що ціна на продукцію проекту встановлюється така, що дорівнює витратам на виробництво продукції плюс відсоток прибутку. Яка ж величина надбавки? З точки зору беззбиткової діяльності фірми, цей процент - це маржа безпеки в чистому вигляді. Отже, чим вища маржа безпеки, тим більш стійке фінансове положення проекту.

В деяких ситуаціях є вигідним тимчасове зниження цін для стимулювання росту продажу або для просування товару на ринок. Також слід визначити протидії можливим несприятливим змінам цін. Частково можуть розглядатись питання хеджування цінового ризику шляхом використання товарних ф'ючерсів і оп-ціонів.

3. Розрахунок змінних і постійних витрат.

Розглянемо методи визначення собівартості продукції. Існує два основні методи калькуляції собівартості: індивідуальний і за процесами.

Індивідуальна калькуляція собівартості застосовується в тому випадку, коли передбачається випуск одноразових, досить дорогих, унікальних виробів. Типовим прикладом галузі, в якій є доречним застосування індивідуальної калькуляції є будівництво.

Калькуляція за процесами передбачає масове виробництво однотипних виробів, при якому витрати на виробництво одиниці продукції дорівнюють середнім витратам по даному процесу виробництва. Розподіл витрат між окремими процесами в деякій мірі є аналогічним індивідуальній калькуляції, хоча і має постійний характер.

За прогнозним значенням витрат необхідно розрахувати собівартість виробленої продукції. При цьому необхідно зпланува-ти застосування об'єму незавершеного виробництва і ступінь виконання окремих етапів робіт. Тут же визначається потреба в основних і оборотних засобах, визначаються передбачувані джерела їх формування. Якщо потреба у фінансових ресурсах задовольняється шляхом зовнішніх позик, то в суму невиробничих витрат необхідно включити витрати за отриманими кредитам.

Розрахунок точки беззбитковості.

Визначаємо точку беззбитковості на основі розрахунку собівартості виробів і приблизної ціни реалізації. Схеми розрахунку точки беззбитковості розглянуті вище. Після розрахунку об'єму виробництва, який є необхідним для покриття постійних витрат, визначається необхідна величина маржи безпеки. Ця приблизна величина залежить від стабільності зовнішнього середовища, в якому функціонуватиме проект. Природно, що чим більш нестабільним є зовнішнє середовище, тим більшим повинен бути розмір маржи безпеки. Далі розраховуємо об'єм випуску і реалізації продукції, яка є необхідною для досягнення потрібного рівня маржи безпеки. На основі аналізу майбутнього стану ринку визначаємо на якому рівні цін і цінової політики підприємство досягає необхідного об'єму реалізації. Після цього знову йде розрахунок точки беззбитковості і уточненої величини маржи безпеки. Якщо ця величина не задовольняє заданому критерію необхідно повторити всі операції попередніх пунктів. Таким ітераційним процесом ми досягаємо виробничого плану з вихідними вимогами величини маржи безпеки і цін реалізації.

Прийняття кінцевого плану.

На основі сказаного вище здійснюється кінцевий розрахунок точки беззбитковості, а також складається фінансовий план і план реалізації на окремі періоди. При цьому визначається момент досягнення точки беззбитковості.

Контроль беззбитковості.

Контроль беззбитковості містить наступні аспекти: контроль виробничих витрат, контроль собівартості, контроль плану реалізації, контроль надходження доходів, контроль виконання плану беззбитковості. Комплексний контроль беззбитковості полягає у безперервному моніторингу з отриманих доходів і поточних витрат, для визначення того, в якому положенні відносно точки беззбитковості знаходиться проект.

Таким чином ми розглянули коло питань, що стосуються аналізу беззбитковості, і коротко описали процес планування беззбитковості.

Резюме

Оцінка ефективності проектів - найвідповідальніший етап проектного аналізу.

Основними показниками ефективності проектів є чиста теперішня вартість та внутрішня норма рентабельності. Показники мають свої переваги та недоліки. їх використання при обґрунтуванні доцільності окремого проекту дає однаковий результат, проте при необхідності відбору проектів необхідно враховувати можливу неузгодженість в оцінюванні ефективності за чистою теперішньою вартістю та за внутрішньою нормою рентабельності.

Суттєвим фактором, який впливає на остаточне рішення щодо ефективності проекту, є розмір відсоткової ставки, за якою будуть дисконтуватись грошові потоки. Немає єдиного підходу до обґрунтування ставки дисконтування, її вибір слід здійснювати залежно від конкретної ситуації.

Важливою складовою оцінки ефективності проекту є аналіз беззбитковості. Його використання можливе лише в певних межах, що визначаються рядом припущень.

Питання для обговорення

У Переваги та недоліки такого показника ефективності

проектів, як чиста теперішня вартість. У Переваги та недоліки такого показника ефективності

проектів, як внутрішня норма рентабельності. У Використання точки Фішера при обґрунтуванні проектів. У Підходи до визначення ставки дисконтування. У Переваги та недоліки аналізу беззбитковості проекту.