2.1. Загальносистемні закономірності розміщення й розвитку продуктивних сил

 

Постійно діючі, всеохоплюючі закономірності розвитку і розміщення продуктивних сил називаються загальносистем-ними. До них відносяться наступні.

Закономірність економічно ефективного розміщення про­дуктивних сил випливає із закону економії суспільної праці, який регулює затрати на подолання просторової незбалансо-ваності між районами видобутку сировини, виробництва і спо­живання продукції. У масштабах України це має важливе зна­чення у зв'язку із значною територіальною диференціацією розміщення природних ресурсів і населення. Сучасне вироб­ництво характеризується великими затратами на транспорту­вання сировини, палива, готової продукції внаслідок тери­торіальної віддаленості між окремими елементами вироб­ництва. Ці витрати є значною часткою сумарних затрат і тому істотно впливають на рівень продуктивності суспільної праці. Раціональна територіальна організація продуктивних сил по­винна забезпечувати найвищу продуктивність суспільної праці завдяки максимальній економії її за рахунок зменшення затрат на подолання територіального розриву між вироб­ництвом і споживанням. Закономірність економічно ефектив­ного розміщення продуктивних сил реалізується насамперед через принцип наближення розташування виробництва до джерел сировини, енергії та споживача.

Нині в господарстві України щороку використовується понад 1 млрд. тонн природних ресурсів. У структурі витрат на виробництво промислової продукції на сировину, матеріали і паливо припадає майже 3/4 усіх витрат. Частка сировини і па­лива становить на залізничному транспорті — 75, водному — 90-95% вантажообороту.

Виходячи із зазначеного вище, закономірність економічно ефективного розміщення усіх елементів продуктивних сил відображає стабільні та взаємообумовлені залежності між раціональним розміщенням матеріального виробництва і зни­женням затрат суспільної праці.

Закономірність комплексного розвитку і розміщення про­дуктивних сил випливає з економічного закону суспільного поділу праці, який у просторовому аспекті модифікується у за­кономірність територіального поділу праці та проявляється у спеціалізації господарства економічних районів. Комплексний розвиток і ефективна спеціалізація відповідають найважливішій вимозі господарювання — досягненню найвищих результатів при найменших витратах. Функціональне поєднання і взаємо­пов'язаний розвиток галузей на певній території забезпечує економію за рахунок зниження витрат основного виробництва, а також здешевлення перевезень сировини і готової продукції, спільного використання виробничої інфраструктури тощо.

Основними ознаками комплексного розвитку еко­номічних районів є:

найбільш повне економічно й екологічно виправдане використання ресурсів регіону;

раціональна галузева і територіальна структура госпо­дарства, яка відповідає соціальним та економічним умовам регіону;

тісний взаємозв'язок і збалансованість усіх ланок гос­подарства регіону.

Актуальність проблеми комплексного розміщення про­дуктивних сил зростає. Магістральним напрямом її розв'язан­ня є формування територіально-виробничих комплексів (ТВК), що є взаємообумовленим поєднанням органічно пов'язаних між собою підприємств на певній території відповідно до особливостей її ресурсної бази і транспортно-ге­ографічного положення, які забезпечують максимум про­дукції при найменших витратах.

Особливо важливими є внутрішні зв'язки виробничого ха­рактеру як основа формування комплексу, а саме:

зв'язки, зумовлені використанням різними підприємствами спільної інфраструктури;

зв'язки по кооперуванню та комбінуванню у процесі виробництва продукції, комплексному використанню сировини, палива, допоміжних матеріалів, споживання готової продукції.

Формування ТВК порівняно із ізольованим розміщенням підприємств дає можливість зекономити значні площі, про­тяжність комунікації, капіталовкладення, вирішити питання охорони навколишнього середовища і раціонального викорис­тання природних ресурсів. Не менш важливим є розвиток соціальної інфраструктури ТВК як необхідної передумови за­безпечення населення різноманітними послугами.

Оскільки суспільне виробництво представлене конкрет­ними підприємствами, то вивчення впливу розміщення окре­мих із них на комплексний розвиток виробництва регіону і формування територіальних виробничих комплексів має особливе значення. На формування ТВК найбільше вплива­ють ті виробництва, які мають велике комплексоутворююче значення, а саме: чорна металургія, паливна промисловість, електроенергетика, машинобудування, лісова і деревообробна промисловість. Легка і харчова промисловість здебільшого до­повнюють комплекси інших типів.

Комбінування хімічних підприємств між собою та з підприємствами інших галузей економіки України приводить до групового розміщення підприємств і робить хімічну про­мисловість однією з найважливіших ланок у формуванні ТВК.

Комплексне використання сировини, розширення техно­логічних і економічних зв'язків між різними галузями основ­ної хімії, металургією, вугільною, газовою галузями промисло­вості сприяють територіальній концентрації виробництва і формування ТВК.

Отже, закономірність комплексного розвитку і розміщен­ня продуктивних сил проявляється у формі різноманітних взаємозв'язків, які розвиваються на основі спільного викорис­тання сировини, робочої сили, інфраструктури, енергії, вироб­ництва продукції, зв'язків між галузями спеціалізації, до­поміжними й обслуговуючими виробництвами тощо. Ця зако­номірність реалізується у планах соціально-економічного роз­витку регіонів.

Закономірність територіального поділу праці. Тери­торіальний поділ праці є відображенням процесу спеціалізації території на виробництві певних видів продукції та послуг на основі розвиненого міжрегіонального обміну. Внаслідок тери­торіального поділу праці в господарстві формується така тери­торіально-галузева структура, яка найбільш повно відповідає природним, демографічним, економічним та соціальним умо­вам регіону і потребам міжрегіонального ринку. Розміщення продуктивних сил з урахуванням територіального поділу праці та спеціалізації регіонів знижує витрати виробництва і приводить до підвищення ефективності господарства. Процес територіального поділу характеризується відбором для кож­ної території тих галузей, для розвитку яких склались найбільш сприятливі природні та соціально-економічні пере­думови. Завдяки цьому розвивається ефективна територіаль­на спеціалізація в поєднанні з допоміжними й обслуговуючи­ми галузями, формується господарський комплекс з його внутрішньою структурою і міжрегіональними зв'язками.

Закономірності територіальної концентрації виробництва відображають об'єктивну тенденцію його зосередження в об­меженому просторі та проявляються в економії затрат за раху­нок агломераційного ефекту (взаємного розміщення спільних об'єктів в одній точці).

Територіальна концентрація дозволяє підвищити ко­ефіцієнт забудови території, створювати міжгалузеві до­поміжні виробництва, єдині очисні споруди, формувати цілісну виробничу інфраструктуру і групові форми розселен­ня. Вона сприяє розвитку науково-технічного прогресу, при­скорює виникнення територіальних поєднань та комплексів виробництв і, насамкінець, приводить до концентрації (ло­калізації) виробництва.

Територіальна концентрація виробництва і населення обумовлюється сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним положенням, загальною економічною ситуацією, а також історико-економічними особ­ливостями розвитку території. Цей процес найбільш чітко проявляється у формуванні промислових утворень — центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон.

Таким чином, закономірність територіальної концентрації виробництва відображає об'єктивну тенденцію, яка прояв­ляється в отриманні додаткового економічного ефекту за ра­хунок просторової агломерації виробничої і невиробничої сфер, розвитку територіальних поєднань промислових підприємств, локалізації господарської діяльності.

Загалом необхідно зазначити, що закономірності розміщення продуктивних сил проявляються як стійкі відно­шення між виробничою діяльністю людей і особливостями те­риторії, де ця діяльність проходить. Знання закономірностей і їх практичне використання дозволяє вибрати найдоступніший варіант розміщення виробництва, цілеспрямовано організува­ти господарську діяльність на території відповідно до вимог регіональної політики. При цьому особливої уваги потребує у сучасному світі врахування в господарській діяльності таких двох закономірностей розвитку і розміщення продуктивних сил, як глобалізація регіоналізація економічного розвитку.