18.3. Прогноз територіальної організації продуктивних сил регіонів України

 

Цільова функція перспективної територіальної організації господарства на засадах комплексного (пропорційно-збалан­сованого розвитку) має за мету отримання максимального ефекту від оптимального сполучення в часі та просторі учас­ників економічного циклу. За умов ринку пріоритети ком­плексного розвитку регіональної (рангу великого економічно­го району), обласної, міської, районної економіки акцентують­ся на забезпеченні збалансування в часовому й територіально­му вимірах потоків ресурсів та новостворених вартостей, у той час, коли проблеми забезпечення оптимуму та широти спеціалізації, а також економічної її ефективності вирішують­ся переважно через економічно ефективні за своєю природою ринкові відносини господарювання.

Тому надзвичайно важливою є при цьому роль виробни­чих відносин, через які й організується (тобто, впорядко­вується та спрямовується в бажане русло) економічний цикл. Ці відносини створюють так зване "поле" економічної діяль­ності (іноді його називають "економічним простором", вклада­ючи в це визначення аналогічний зміст), градієнт якого з фор­мально-математичної точки зору великою мірою визначає для кожного учасника економічного циклу можливості й ступінь участі у суспільно-економічних відносинах. Штучне відриван­ня територіальної організації господарства від організації відповідних до конкретно-регіональних передумов виробни­чих відносин є не тільки недоцільним, але й досить шкідли­вим. Тобто, однією з основних компонент територіальної ор­ганізації господарства є й організація відповідних до певного моменту й специфічних територіальних передумов господа­рювання виробничих відносин. Звісно, вони мають відповіда­ти загальноекономічним передумовам господарювання в країні, визначеним державною внутрішньою політикою й су­часними світовими загальноекономічними передумовами ве­дення господарювання.

При цьому, необхідно виходити з того, що сучасний стан національного господарського комплексу України поки що структурно відповідає все тій же самій індустріальній моделі розвитку суспільного виробництва. Частка важкої індустрії в структурі суспільного виробництва переважає зараз і в до­ступному для огляду періоді, зважаючи на більшість чинників розвитку, залишиться провідною, хоча й зі зменшенням пито­мої ваги сировинних галузей. Структурна організація загаль-норесурсного потенціалу розвитку національної економіки, створюваного її національним багатством, обумовлює форму­вання особливої, відмінної від інших країн спеціалізації госпо­дарства. Україні, на теренах якої сконцентровано на відносно невеликих площах потужні природні та людські ресурси й зо­середжено могутній потенціал засобів виробництва, прита­манний свій шлях розвитку.

Його відмінність від існуючих моделей як "індустріально­го", так і т.з. "постіндустріального", або "інформаційного" чи "екологічного" суспільства визначається наступним рядом об'єктивних причин:

перш за все — це унікальна наявність ресурсів розвитку важкої індустрії, кваліфікованого промислово-виробничого персоналу, високий загальний рівень середньої й вищої спеціальної освіти населення;

потужний науково-технічний потенціал розвитку національної економіки здатний до швидкого впровадження високих технологій у виробництво;

безупинні процеси урбанізації з вираженою концент­рацією суспільно-виробничої активності в містах — регіональ­них центрах зростання;

чітко визначене розмежування спеціалізації між про­мислово-аграрними і аграрно-промисловими регіонами з відповідним превалюванням ділової й виробничої активності перших та наявності застійних явищ в економіці других, за якої індустріальні території (міста, області й економічні райо­ни) створюють основну частку продукції й послуг суспільного виробництва в країні;

відносна недорозвиненість інфраструктурних складо­вих національної економіки по всіх її сферах — виробничій, ринкові та соціальній;

особливе, (транзитне, "буферне") економіко-політичне положення України на політичній карті світу, з одного боку — "моста" між Сходом і Заходом, Балтією та Чорноморським регіоном, а з іншого боку — невід'ємною часткою Східно­Європейсько-Азійського культурно-політичного та еко­номічного простору.

Спираючись на це, основою перспективної моделі розвит­ку національної економіки має стати новий шлях, доволі не­безпідставно, хоча й з певною недосконалістю названий "інно­ваційним". Скоріше за все, парадигма суспільно-економічного розвитку України несе в собі мультиплікативний зміст, в яко­му прискорене впровадження інновацій є лише однією із скла­дових. Найбільш вдалим з точки зору прискорення еко­номічного зростання за рахунок нововведень, соціалізації й екологізації суспільного виробництва може бути визначення майбутнього національного шляху, як "паритетного розвитку" (тобто стійкого, пропорційно-збалансованого індустріально-інфраструктурного розвитку, відповідного до світових вимог до науково-технічного та технологічного озброєння госпо­дарської діяльності з акцентом на соціальних та екологічних пріоритетах). Дана модель не є принципово новою, а в ній по-новому розставляються акценти на пріоритетах розвитку.

В новій парадигмі розвитку в прогнозований період на ба­зовій основі сучасної індустріально-аграрної структури еко­номіки перш за все має бути створено потужне інфраструктур-не підґрунтя для динамічних процесів інтенсифікації еко­номічної діяльності на інноваційній основі, глобальне підви­щення ролі виробництв, що виготовляють кінцеву продукцію, а серед них — тих, які зорієнтовані на задоволення потреб ши­роких верств населення у високоякісних товарах і послугах. Кінцевим ефектом мають стати соціально-екологічні ефекти підвищення добробуту населення й досягнення природно-гос­подарської збалансованості, одночасна "соціалізація природи" та "екологізація суспільства".

Паритетний розвиток може і має стати тим особливим шляхом для України, який дозволить їй, не втрачаючи національної специфіки розвитку, скоректувати загально цивілізаційні пріоритети та принципи соціально-економічної поведінки щодо національної специфіки господарювання.

Саме таке визначення, концептуально відмінне від пропо­нованих досі доволі однобічних засад державного розвитку дозволяє, не відкидаючи загальноцивілізаційних пріоритетів суспільної демократії, сталого розвитку та міжнародної інтег­рації, глибше змістити акценти державної політики в спе­цифіку національного простору, охопити найбільш життєво-важливі проблеми української економіки, а саме:

впорядкування господарських пропорцій як на регіональному, так і на галузевому й секторному рівнях, дієві, а головне — довгостроково-ефективні структурні зрушення в економіці, відповідні до наявних природно-економічних та соціально-економічних передумов регіонального й загально­національного розвитку, формування відповідної раціональ­ної спеціалізації регіональної економіки;

досягнення за рахунок цього оптимального балансу між виробництвом і споживанням у цілому, виробництвом засобів виробництва та предметів споживання, між сировинними і пе­реробними галузями матеріального виробництва, між цим сектором та інфраструктурою;

оптимізацію циклу економічного відтворення, забезпе­чення стійкого накопичення та примноження національного багатства, підняття на новий, відповідний до світових стан­дартів рівень добробуту народу;

всебічне підвищення техніко-технологічного рівня ви­робництв та технічного озброєння галузей інфраструктури, паритетне впровадження інновацій в усі галузі господарської діяльності, подолання структурної кризи із забезпеченням відповідного оновлення основних фондів;

соціально та екологічно ефективне розмежування полів діяльності економічних ринкових законів та адміністративно-правових механізмів державного розвитку (податкової систе­ми тощо), захисту населення й навколишнього природного се­редовища, впорядкування нормативно-юридичної бази госпо­дарської діяльності;

подальшу інтеграцію в світове співтовариство, заняття Україною чільного місця на світовій арені як політичного та торгового партнера, входження в європейське співтовариство зі збереженням стратегічного партнерства із країнами СНД, багатополюсну участь у військовому співробітництві на міжнародному рівні.

Звідси можна зробити висновок й про особливе місце ком­плексного розвитку продуктивних сил (на засадах вказаної па­радигми) в територіальній організації господарства національ­ної економіки в сучасний період активних суспільно-еко­номічних трансформацій та подальший час динамічних відтворювальних зрушень. Такий комплексний (пропорційно-збалансований, паритетний) розвиток має стати рушійною, системоутворюючою й багато в чому самоорганізуючою силою суспільного виробництва, яка й забезпечує через властивості системності, всеохоплення, збалансованості й пропорційності та ефективні ринкові механізми функціонування продуктив­них сил максимізацію всіх складових соціально-економічного ефекту суспільно-економічної діяльності — економічної, на­уково-технічної, соціальної й екологічної з піднесенням мо­гутності держави у цілому.

На основі аналізу сучасного стану територіальної ор­ганізації продуктивних сил та концептуальних положень щодо розвитку економіки країни в цілому та концепції регіональної політики держави попередньо визначено основні пріоритети розвитку і розміщення продуктивних сил районів і областей на тривалу перспективу. При цьому враховані тенденції еко­номічного росту, призупинення спаду виробництва у пере­важній більшості галузей та активізація економічної діяль­ності в регіонах в умовах подальшого динамічного розвитку ринкового середовища. З урахуванням тенденцій і ресурсів визначено зміни пропорцій у довготривалій перспективі між різними областями та економічними районами, тобто зміну те­риторіальної організації продуктивних сил у майбутньому в регіональних вимірах. Нова прогнозована територіальна структура господарства свідчить про подальший розвиток те­риторіальних виробничих комплексів областей і районів та інших їх типів як просторових елементів територіальної ор­ганізації продуктивних сил на основі тенденцій попереднього періоду, сучасного стану, бажаних і таких, що є продовженням існуючих тенденцій соціально-економічних процесів.

Так, ретроспектива і нинішній стан економіки характери­зується нерівномірністю розміщення та розвитку продуктив­них сил. На території України сформувались високо індустріалізовані гіперурбанізовані регіони південного Донба­су і промислового нижнього Придніпров'я, промислові агло­мерації — вузли з центрами у Києві, Харкові, Львові та інших великих містах, а також промислові центри різних рангів.

Виробнича спеціалізація економічних районів, як найбільшої за масштабом форми територіальної організації продуктивних сил складалася протягом значного історичного періоду на основі природно-ресурсної складової, трудового і ви­робничого потенціалів. Галузі спеціалізації як профілюючі ви­робничі системи разом з допоміжними й обслуговуючими галу­зями утворюють індустріально-аграрно-інфраструктурну гос­подарську систему, зміна якої відбувається досить повільно. Виробнича переорієнтація вимагає великих коштів і значного періоду часу. Вона охоплює не лише виробничі, але й соціальні, екологічні та розселенські проблеми, які не можна вирішити за короткий історичний період. Найбільш активно змінюються власне не форми територіальної організації продуктивній сил, а насамперед їхня спеціалізація та рівень економічного розвитку. Це обумовлене ринковою кон'юнктурою, втратою місцевими ресурсами конкурентних переваг або їх вичерпанням, обме­женістю власних коштів для розвитку капіталомістких галузей виробництва і концентрацією їх у галузях зі швидким обігом капіталу, що разом характерно для перехідної економіки. Тому і в прогнозованому періоді не відбудеться суттєвих змін форми територіальної організації продуктивних сил, тобто в основно­му не буде створено нових значних територіальних форм розміщення виробництва, лише відбуватиметься певна пере­орієнтація їхньої виробничої спеціалізації.

Згідно із сучасною тенденцією найпоширенішою галуззю спеціалізації багатьох регіонів у майбутньому стане харчова промисловість, яка уже зараз є профілюючою у більшості регіонів обласного рангу. Це ж саме стосується промисловості будівельних матеріалів, легкої та лісової і деревообробної галу­зей промисловості. На даний момент (2005 р.) менш, ніж у по­ловині областей галузями спеціалізації є електроенергетика та хімічна промисловість, у шести — паливна промисловість у трьох — металургія. Ці базові галузі економіки є загальнона­ціональними виробничими комплексами, які основною мірою визначають територіальну структуру господарства країни, отож, можна зробити висновок про високі рівні територіальної концентрації (локалізації) даних галузей господарства.

В сучасних умовах в економіці більшості районів і облас­тей галузями спеціалізації є такі галузі промисловості, які суттєво не впливають на розвиток науково-технічного прогре­су в інших галузях економіки та їхнє технічне переоснащення. Зокрема, це харчова промисловість і промисловість будівель­них матеріалів. Лише у двох економічних районах та окремих промислових агломераціях і центрах галузями спеціалізації є машинобудування, хімія, металургія, які є за сутністю інно­ваційними та наукомісткими і мають суттєвий вплив на розви­ток продуктивних сил різних галузей економіки. Насамперед це стосується таких промислових центрів, як Дніпропет­ровськ, Донецьк, Запоріжжя, Київ, Луганськ, Львів, Харків то­що. Названі центри і в довгостроковій перспективі будуть ба­зою розвитку наукомістких виробництв і технічного переосна­щення галузей господарства країни, що позитивно позначить­ся на розвитку продуктивних сил у різних галузях економіки.

За оцінкою Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, обсяги промислової продукції до 2015 року при збереженні нинішніх темпів і структури виробництва щорічно зростатимуть не менше, ніж на 3-5%. Можливим є досягнення темпів промислового росту з рівнем 8% річних за умов інтен­сифікації інноваційних перетворень у базових галузях. Однак, найвищі темпи приросту при цьому будуть у легкій, харчовій і деревообробній галузях промисловості та промисловості будівельних матеріалів, анеу високотехнологічних: машино­будівному, хімічному та металургійному комплексі. В регіональ­ному вимірі активізується розвиток промисловості у нинішніх регіонах з аграрно-промисловою та аграрно-інфраструктурною спеціалізацією. Це призведе до того, що територіальна ор­ганізація продуктивних сил на кінець прогнозованого періоду відображатиме її нинішні форми, але при цьому дещо знизиться рівень концентрації промисловості в Донбасі і Придніпров'ї та зросте у західних і центральних регіонах України.

Спеціалізація економічних районів і регіонів як їх основна народногосподарська функція, що склалася протягом тривалого часу, охоплює основні виробництва, обслуговуючі та допоміжні. Стрижнем їх є основні — а саме ті виробництва, продукція яких бере участь у міжрегіональному обміні і при цьому має загально­національне значення. Аналіз розвитку галузей спеціалізації по економічних районах у ретроспективі та визначення основних тенденцій їх зміни дає підстави стверджувати, що у довгостро­ковій перспективі формування спеціалізації економічних рай­онів матиме певні особливості (табл. 18.12).

Галузі спеціалізації є вирішальними в територіальній ло­калізації промислового комплексу країни, оскільки їхня діяльність зумовлює територіальну концентрацію допоміжних та інших виробництв, створюючи таким чином великі тери­торіальні промислові комплекси. До того ж їхній розвиток пов'язаний з використанням місцевих виробничих, природних і трудових ресурсів як матеріальної бази розвитку виробництва.

Якщо ж розглядати виробничу спеціалізацію регіонів об­ласного рангу, то найбільш характерним для багатьох з них (табл. 18.13) буде зростання ролі харчової промисловості. Ця галузь разом з промисловістю будівельних матеріалів і легкою є провідною вже у більшості областей України та має вирішальний вплив на територіальну організацію вироб­ництва та її основні форми.

У перспективі це призведе до певної зміни кількісних па­раметрів, які характеризують галузі спеціалізації і їх частину в створенні валової доданої вартості. Аналіз свідчить про те, що ВДВ у фактичних цінах найбільше зросла в останні роки в об­ластях з високою часткою аграрного сектору — Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській областях. Значно нижчим був цей приріст у високоіндустріальних областях — Дніпропе­тровській, Донецькій, Харківській. Винятком є лише м. Київ, де приріст валової доданої вартості уже довготривалий період є найвищим.

Індекси продукції по окремих галузях промисловості за 1990-2005 рр. показують, що темпи росту знижуються у таких галузях, як електроенергетика й паливна промисловість і дещо зростають у хімічній промисловості й машинобудуванні. Індекси промислової продукції по регіонах за цей же період найвищі в Запорізькій, Одеській областях та м. Києві.

За той самий період індекси продукції сільського госпо­дарства були найвищими у Закарпатській, Івано-Франківській і Чернівецькій областях.

Отже, в довготривалій перспективі за умов збереження нинішніх тенденцій економічного розвитку відбудеться підви­щення ролі харчової і легкої промисловості як галузей спеціалізації економічних районів України і розвитку на їхній базі певних територіальних форм організації. В цілому тери­торіальна експозиція господарської діяльності та її просторові


Територіальна структура господарського комплексу України та галузі спеціалізації регіонів

 

Елемент територіальної структури /економічний район, регіон (область)/

Галузь спеціалізації

 

пали­вна

елек-трое-нерге-тика

мета лур-гія

ма-шино-буду-вання

хімі­чна

лісова і дерево­оброб­на

промисл овість будма­теріалів

ле­гка

хар­чова

Карпатський

-

+

-

-

+

+

+

-

+

Закарпатська

-

+

-

-

-

+

+

+

+

Івано-Франківська

+

+

-

-

+

+

+

-

-

Львівська

-

-

-

+

-

+

+

-

-

Чернівецька

-

-

-

-

+

+

+

+

+

Подільський

-

-

-

+

-

+

+

-

+

Вінницька

-

-

-

+

-

+

+

-

+

Тернопільська

-

-

-

+

-

+

+

+

+

Хмельницька

-

+

+

-

-

-

+

-

+

Поліський

-

-

-

-

-

+

+

+

+

Волинська

-

-

-

+

-

+

-

+

+

Житомирська

-

-

-

-

-

+

+

+

+

Рівненська

-

+

-

-

-

+

+

+

Чернігівська

-

-

-

-

-

+

-

+

+

Східний

+

-

-

+

-

-

+

+

+

Полтавська

+

-

-

+

-

-

-

-

+

Сумська

+

-

-

+

+

-

-

+

+

Харківська

-

+

-

+

-

-

+

-

+

Донецький

+

+

+

+

+

-

-

-

-

Донецька

+

+

+

+

-

-

-

-

-

Луганська

+

-

+

+

+

-

-

-

-

Придніпровський

-

+

+

+

+

-

-

-

-


X о и

Яс

н и

а

я

 


Галузі спеціалізації економічних районів України

 

Галузь

Доне­цький

Кар­патсь­кий

Поділь­ський

Полісь­кий

При-дніп-ров-ський

Причо-рно-

морсь-кий

Східний

Центра­льний

Електроенергетика

+

+

-

-

+

-

-

-

Паливна

+

-

-

-

-

-

+

-

Металургія

+

-

-

-

+

-

-

-

Хімічна

+

+

-

-

+

-

-

-

Машинобудування

+

-

+

-

+

+

+

+

Лісова і деревообробна

-

+

+

+

-

-

-

+

Промисловість будівельних матеріалів

-

+

+

+

-

-

+

+

Легка

-

+

-

+

-

+

+

-

Харчова

-

+

+

+

-

+

+

+


форми збережуться, відбудуться зміни лише територіальних пропорцій за рахунок зниження частки високоіндустріальних регіонів у суспільному виробництві завдяки прискоренню відтворювальних процесів у поки що відсталих агропромисло­вих регіонах. На період до 2015 року територіальна ор­ганізація продуктивних сил України загалом включатиме рай­они з різною інтенсивністю і результативністю функціонуван­ня продуктивних сил. Зокрема, на тлі загального зростання виробництва валового внутрішнього продукту найменша інтенсивність такого зростання очікується у Поліському, Подільському та Причорноморському економічних районах. Тут індекси динаміки та коефіцієнти інтенсивності динаміки матимуть найнижчі значення, причому найбільш низькі — у Поліському районі (як за песимістичним, так і оптимістичним варіантами). Лише у Волинській області коефіцієнти інтен­сивності динаміки будуть дещо вищі. Цей економічний район матиме в цілому пасивний тип економічного зростання.

В інших районах очікується більш активний тип зростан­ня. У них динаміка виробництва ВВП до 2015 року збільшить­ся таким чином, що індекси динаміки на кінець прогнозовано­го періоду будуть вищі, ніж у середньому в Україні. Серед них найбільшою інтенсивністю динаміки відзначатиметься Кар­патський район. У ньому не лише за оптимістичним, але й за песимістичним варіантом коефіцієнти інтенсивності переви­щуватимуть середні значення в Україні. У решті економічних районів індекси динаміки матимуть дещо нижчі значення.

Отже, в перспективі до 2015 року територіальна ор­ганізація продуктивних сил характеризуватиметься наявністю районів пасивного й активного розвитку, з різним темпом роз­витку і станом депресивності. Цим буде визначатись також особливість територіальної структури господарства, функціонування ринку праці й капіталів.

У межах економічних районів деякі регіони (обласні гос­подарські комплекси) відзначатимуться дещо вищою ак­тивністю економічного розвитку. Це стосуватиметься Київською регіону (Центральний район), Донецького (До-

 

нецький район) і Запорізької області (Придніпровський рай­он), у межах яких виділяються центри територіального роз­витку — обласні центри і великі міста.

Такий характер територіальної організації продуктивних сил на кінець 2015 р. свідчить про те, що активізація еко­номічного розвитку в регіонах фундуватиметься в прогнозова­ному періоді переважно на ресурсномістких індустріальних виробництвах, які включають агропромислові, енергонаф-тохімічні, металургійно-енергохімічні, металургійно-машино­будівні поєднання виробництв.

Все це вимагає оптимізації політики розвитку і розміщен­ня продуктивних сил, визначення головних пріоритетів, роз­робки механізмів і важелів її практичного досягнення у пер­спективі по кожному економічному району.

Особливістю державної політики у перспективі є нагальна необхідність конструктивних змін в існуючій структурі госпо­дарського комплексу України і територіальних формувань, які входять до його складу, зокрема регіональних промислових еко­номічних вузлів, в напрямі здійснення соціальної орієнтації економіки, прискореного розвитку обробних і переробних ви­робництв, які випускають кінцеву продукцію — продовольчі та непродовольчі товари для населення. Це дасть можливість по­кращити баланс територіальної організації продуктивних сил держави, її різнорівневих територіальних формувань.

Підвищення ефективності територіальної організації про­дуктивних сил необхідно здійснювати шляхом комплексного соціально-економічного розвитку всіх територіальних форму­вань, тобто господарський комплекс їх має бути строго збалан­сований відповідно до можливостей оптимального природо­користування, за соціальними критеріями та інфраструкту­рою. Пріоритет слід надавати комплексному розвитку тери­торії при раціональній спеціалізації в загальнодержавному і внутрірегіональному поділі праці. Управління розвитком те­риторії необхідно здійснювати на основі державного регулю­вання і ринкових відносин. Підвищенню ефективності функ­ціонування територіальних формувань буде сприяти створен­ня завершеної ефективної системи управління.

Розвиток господарського комплексу України та її регіонів неможливий без радикальних змін у галузевих і територіаль­них пропорціях з урахуванням ринкових відносин виробників та споживачів, оптимальних зрушень у територіальному ви­робництві й територіальній структурі.

Удосконалення територіальної організації продуктивних сил усіх без винятку економічних районів України необхідно здійснювати у таких основних напрямах:

забезпечити розвиток і розміщення продуктивних сил різних рівнів територіальних формувань шляхом мобілізацій­них важелів економіки, зокрема досягнень науково-технічного прогресу і підвищення на його основі ефективності суспільно­го виробництва;

сприяти комплексному розвитку господарства регіональних формувань різних таксономічних рівнів. Здійснювати комплексування продуктивних сил регіонів, по­будову їх раціональної структури, що передбачає найбільш ефективний розподіл суспільної праці на території, який в конкретних умовах забезпечує раціональну спеціалізацію, ко­оперування і територіальну організацію виробництва;

прискорити розвиток регіонів аутсайдерів, середніх і ма­лих міст;

підвищити рівень ефективності територіальної ор­ганізації продуктивних сил шляхом прискорення і поглиблен­ня процесу наближення виробництва до джерел сировини, па­лива і споживання продукції;

забезпечити вирівнювання соціально-економічного роз­витку регіонів різних таксономічних рангів, які мають природ­ні й економічні передумови для наближення рівнів розвитку;

забезпечити розміщення виробництва з урахуванням оп­тимальної інтеграції та розподілу праці в світовій системі гос­подарства.

Стабільність соціально-економічного розвитку регіонів значною мірою залежить від результативності взаємодії різних елементів продуктивних сил, насамперед у сфері матеріального виробництва. Збалансована і ефективна взаємодія людини як головної продуктивної сили, засобів виробництва та природних продуктивних сил у сукупності з суспільними відносинами виз­начає їх як системну цілісність. Цілеспрямоване і раціонально орієнтоване їх функціонування забезпечує самовідтворення — соціально-економічної системи. Врахування особливостей кож­ного елемента продуктивних сил, розробка механізму їх ор­ганізації і функціонування забезпечує формування просторо­вих та галузевих соціально-економічних систем з певним харак­тером взаємодії усіх її елементів. Внутрішній взаємозв'язок і взаємообумовленість складових елементів і є тією засадничою умовою, яка впливає на територіальну організацію виробництва і комплексний розвиток регіонів. Для стабільного функціону­вання системи продуктивних сил регіону її елементи повинні бути певним чином визначені і раціонально територіальне ор­ганізовані, структурно і функціонально упорядковані. Регіональні соціально-економічні системи характеризуються специфічністю зв'язків і відношень між елементами продуктив­них сил, їх розвиток — це динамічний і багатоплановий процес, який залежить від сукупності факторів. Кожен з них характери­зується особливостями і масштабами впливу на розвиток і функціонування продуктивних сил.

Сучасний стан соціально-економічного розвитку різних регіонів вимагає адекватної новим умовам організації функціонування продуктивних сил. Виявлені та визначені за­кономірності, принципи та фактори розвитку і розміщення про­дуктивних сил і формування економіки регіонів, уточнення сут­ності комплексного розвитку і територіальної організації ви­робництва удосконалюють методологічну основу для розробки конкретних заходів щодо соціально-економічного розвитку регіонів у майбутньому. Конкретними складниками, які впли­вають на розвиток продуктивних сил регіонів і займають провідне місце у відтворювальному процесі, є науково-технічний процес та фінансово-кредитне забезпечення їх роз­витку в умовах дії ефективної системи суспільних відносин. Во­ни повинні бути покладені в основу розробки державної регіональної політики соціально-економічного розвитку. Голо­вною метою цієї політики має бути забезпечення стабільного розвитку регіонів та територіальних громад на базі місцевого природно-ресурсного та соціально-економічного потенціалів. Це повинно сприяти зростанню життєвого рівня населення, за­безпечити екологічно сприятливі умови його проживання.

Саме аналіз регіональної економіки, визначення тен­денцій розвитку економічних і соціальних процесів, наявного природно-ресурсного та соціального потенціалів може склас­ти ту передпроектну базу, яка послужить науковою основою складання та виконання програм і проектів регіонального і місцевого розвитку.

Запорукою реалізації регіональної соціально-економічної політики має стати створення ефективної системи управління, яка повинна забезпечити оптимальне поєднання загальнодер­жавних, регіональних та місцевих інтересів. Змістом уп­равлінської діяльності на різних територіальних рівнях є кон­центрація зусиль суб'єктів господарювання шляхом залучення в господарський обіг наявного потенціалу регіону, мобілізації продуктивних сил на ефективну діяльність з урахуванням су­часної економічної ситуації та територіального поділу праці в країні і за її межами, впливу глобальних процесів на регіональ­ний розвиток. Це стосується вирішення найбільш гострих соціальних, економічних та екологічних проблем, зменшення значної територіальної диференціації соціально-економічного розвитку, надвисокої територіальної концентрації виробництва і населення в окремих регіонах. Наявні регіональні відмінності у рівні життя населення та співвідношенні між доходами на ду­шу населення, негативні соціальні тенденції, що мають місце в регіонах вимагають запровадження політики гарантованих за­гальнодержавних стандартів та нормативів.

Для здійснення ефективної регіональної політики держа­ви надзвичайно важливе значення мають достовірні знання сучасного стану соціально-економічного розвитку регіонів. Моніторинг розвитку регіонів, проведений на державному й регіональному рівнях дозволяє визначити основні напрями регіональної політики та забезпечити цілеспрямоване уп­равління її реалізації.

ПІСЛЯМОВА

 

В процесі роботи над дисципліною "Розміщення продуктив­них сил і регіональна економіка" в даному навчальному посібни­ку охоплено найактуальніші питання розвитку та розміщення продуктивних сил, формування та ефективного функціонування регіональної економіки на етапі відродження й розбудови наці­ональної економіки на засадах інноваційного і сталого розвитку.

Результатами навчального процесу повинні стати вивчення студентами місця та ролі розміщення продуктивних сил і регіональної економіки в системі економічних дисциплін, основ­них понять, законів, закономірностей розміщення продуктивних сил і функціонування регіональної економіки. У виданні подано системний опис територіальної організації сфер і галузей народ­ного господарства та регіональної економіки. Особливої уваги приділено розвитку і розміщенню сфери фінансового капіталу, науково-технічного потенціалу та інноваційно-інвестиційних ресурсів національної економіки, прогнозуванню регіонального розвитку, управлінню регіональною економікою.

Також сформульовані і показані шляхи розв'язання основ­них проблем розвитку та розміщення всіх компонентів продук­тивних сил, й функціонування економіки регіонів. Територіаль­не господарство, як об'єкт вивчення, розглянуто з позиції сис­темної методології. Узагальнено й подано системний опис гос­подарства макромасштабних економічних районів.

До самостійного вивчення запропоновано існуючі кон­цепції, теорії та методи дослідження економічних процесів те­риторій. Подано методологію економічного прогнозування розвитку і розміщення виробництв в галузевому та тери­торіальному розрізах.

Загалом, у даному виданні вивчення територіальної ор­ганізації господарства структуроване як за галузевою (розгляд проблем розвитку й розміщення промисловості, АПК та інфраструктури), так і за територіальною (розгляд проблем функціонування господарства економічних районів) ознака­ми. Це дозволяє на протязі вивчення дисципліни скласти сис­тематизоване уявлення про стан, проблеми і перспективи роз­витку продуктивних сил України та методи й засоби досягнен­ня ефективного господарювання в регіональній економіці.