18.1. Класифікація і типологія регіонів України

 

У сучасній економічній теорії існують розробки щодо кла­сифікації і типології регіонів за різними критеріям, в залеж­ності від цілі проведення дослідження. Традиційною кла­сифікацією за структурою економіки регіону є поділення їх на індустріальні і аграрні, в залежності від переважання тієї чи іншої галузі у загальній структурі регіонального виробництва.

Загальновизнаною є поділ регіонів на такі, що базуються на старих і нових галузях промисловості. Старі, базових галузі промисловості, як правило характеризуються низькою нор­мою прибутку і частковим занепадом, до них віднесено текс­тильну промисловість, галузі паливно-енергетичного ком­плексу, металургію, хімію, збірку машинобудівних та елек­тронних виробів. Нові галузі характеризуються високок­валіфікованим персоналом, інноваційним змістом і відповідним основним капіталом та включають електроніку, приладобудування, ракетно-космічну галузь, лазерну техніку, виробництво нових спеціальних видів хімічної промисловості.

За критерієм структури економіки, з урахуванням істо­ричного аспекту регіони поділяються на "старопромислові" і "новітнього розвитку". Виділення першої групи регіонів вра­ховує хронологію їх формування ( період освоєння), яка знач­ною мірою визначила їх сучасну структуру. Старопромисло-вим регіонам притаманна велика частка базових галузей про­мисловості у виробництві, які зберегли своє значення і за су­часних умов.

Науковими дослідженнями регіони України об'єднано у групи за рівнем економічного розвитку, в результаті чого їх поділено на "лідери" і "аутсайдери" , визначено умови та тем­пи росту за яких регіони аутсайдери досягнуть рівня розвитку лідерів. Критерієм даної класифікації визначено обсяги ВДВ на душу населення України. Класифікацію за даним кри­терієм представлено у таблиці 18.1 і на рисунку 18.1.

Існують регіональні моделі соціальної політики, які прак­тикувались на початку — середині 1990-х рр. в регіонах різних типів і в значному ступені залежали, з одного боку , від гостро­ти соціальних проблем в регіоні, а з другого, від реальних мож­ливостей фінансового забезпечення можливих варіантів їх вирішення. Всього було визначено 6 регіональних моделей соціальна політики: слаба; зрівняльна; м'якого входження в ринок; окремі прояви нової соціальної політика в ринкових умовах; відомча; відносно комплексна.

Разом з тим для визначених підходів характерне відсутність активного компоненту, тобто в них не розроблені підходи до формування соціальної політики виходячи з пара­метрів, які характеризують соціальну ситуацію в регіоні і які визначають напрямки регіональної адаптації соціальної політики, яка проводиться в країні в цілому. Завдання перш за все полягає в тому щоб відібрати такі параметри. З метою за­безпечення порівнянності даних необхідно використовувати дані Держкомстату України, які публікуються регулярно.

Групування показників соціального розвитку регіонів мо­же здійснюватись на основі галузевої класифікації соціальної політики, яка охоплює чотири сектори життя суспільства: де­мографію, працю, особисті доходи, соціальну інфраструктуру. Орієнтуючись на цю класифікацію можна виділити групи регіонів які потребують різного ступеня і напрямку державно­го втручання у соціальну сферу регіону. Нами запропонована типологія регіонів за критерієм реального виробництва, здійснюваного у регіоні (табл. 18.2, рис. 18.2).

Таблиия 18.1

Класифікація регіонів України за обсягами ВДВ на одну особу (середній рівень по економіці України = 100%)

 

 

1

Закарпатська

58,6

2

Тернопільська

54,0

3

Чернівецька

53,2

II група - 60-80% середнього рівня

1

Автономна Республіка Крим

71,4

2

Вінницька

74,6

3

Волинська

71,7

4

Житомирська

60,2

5

Івано-Франківська

73,0

6

Кіровоградська

74,0

7

Луганська

77,0

8

Львівська*

73,2

9

Рівненська

72,1

10

Херсонська

67,3

11

Хмельницька

67,1

12

Черкаська

68,2

13

Чернігівська

74,3

III група - 80-100% середнього рівня

1

Київська

93,2

2

Миколаївська

91,1

3

Сумська

83,6

4

Харківська

95,2

ТУ група - 100 і вище

1

Дніпропетровська

121,0

2

Донецька

124,3

3

Запорізька

109,2

4

Одеська

102,3

5

Полтавська

107,1

6

М.Київ

317,0

 

Поняття реальний сектор економіки не є остаточно визна­ченим у економічній науці. Один погляд полягає в ототож­ненні "реального сектору" з поняттям "сфера з виробництва товарів", яка з 1996 до 2001 року була стандартом статистич­ного обліку в Україні згідно Системи національних рахунків


 

 


ООН 1993р. і на основі виділення якої, а також сфери з надан­ня послуг розраховувався ВВП.

Більшість вчених, до яких ми приєднуємось, пов'язують визначення даного сектора з матеріально-речовим характером продукту виробництва, ототожнюють з поняттям "сфера ма­теріального виробництва," або "виробнича сфера", на основі виділення якої до 1996р. розраховувались сукупний суспільний продукт і національний доход України. Дотримуються цієї дум­ки і російські дослідники, які розглядаючи виробничі відноси­ни виділяють такі, що діють виключно в реальному секторі еко­номіки, тобто у виробничій сфері та на ринках товарів і послуг. Ми приєднуємось до тих учених, які включають транспорт і торгівлю до складу реального сектору економіки.

Проблематичним є віднесення до тієї чи іншої сфери го­телів та ресторанів, які формують окремий вид економічної діяльності у відповідності до статистичного обліку за КВЕД. На нашу думку ці види економічної діяльності також повинні бути віднесені до реального сектору економіки, так як рестора­


ни — це громадське харчування, яке має справу з реальним продуктом, додає йому вартості і доводить до споживача. Об­сяги виробництва у ресторанній діяльності становлять левову частку виробництва у цьому виді економічної діяльності.

В результаті проведених розрахунків, було виділено три групи регіонів, які відрізняються за структурою регіонального економічного виробництва. Для цього були розраховані ко­ефіцієнти, як відношення частки реального сектору у регіональному виробництві до середньої по Україні частки ре­ального виробництва в економіці:

 

= Ції ге§/ Ції * (і)

де        — коефіцієнт потужності реального сектора

регіонального виробництва;

-частка реального сектора у регіональному вироб­ництві;

СЖ зі — частка реального сектора в структурі економіки України.

Перша група — це такі регіони, частка реального сектору в яких менше за середню по Україні і, відповідно коефіцієнт, менше одиниці.

Друга група — це регіони, частка реального сектору в еко­номічній структурі яких знаходиться у межах 1-1,1.

Третя група — це такі регіони, частка реального вироб­ництва в яких значно перевищує середній по економіці Ук­раїни показник і, відповідно, коефіцієнт перевищує 1,1.

До першої групи увійшли Автономна Республіка Крим, Львівська, Харківська, Чернівецька області і м. Київ та м. Сева­стополь. Виділення даної групи областей дозволяє охарактери­зувати їх як регіони спеціалізації на виробництві послуг. Галуз­зю, яка переважає у сфері послуг виступають у Автономній ре­спубліці Крим — охорона здоров'я, що обумовлене рекре­аційним значенням даного регіону; у Львівській і Чернівецькій областях — освіта; у Харківській області, м. Києві і м. Севасто­полі — операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам. Друга група включає 18 областей, і третя — три області: Вінницьку, Донецьку і Полтавську.

Можливе застосування іншого критерію до класифікації регіонів, переважанням в структурі реального виробництва первинних галузей, до яких відносяться сільське господарст­во, мисливство, рибальство і добувна промисловість; вторин­ного — обробної промисловості, виробництва та розподілення електроенергії, води і газу, а також будівництво, і третинного — сфери послуг ( табл. 17.3, рис. 17.3).

Таблиця 18.2

Класифікація областей за часткою реального сектору в структурі економіки (Україна — 1,00)

 

1

І група - менше 1

1 .Автономна Республіка Крим

0,91

2.Львівська

0,96

3.Харківська

0,94

4.Чернівецька

0,98

5.м.Київ

0,83

6.м. Севастополь

0,81

ІІ група - 1,0-1,1

1. Волинська

1,05

2. Дніпропетровська

1,03

3. Житомирська

1,02

4. Закарпатська

1,02

5. Запорізька

1,04

6. Івано-Франківська

1,08

7. Київська

1,04

8. Кіровоградська

1,01

9. Луганська

1,05

10. Миколаївська

1,04

11. Одеська

1,03

12. Рівненська

1,08

13. Сумська

1,08

14. Тернопільська

1,03

15. Херсонська

1,05

16. Хмельницька

1,04

17. Черкаська

1,04

18. Чернігівська

1,05

ІІІ група - більше 1, 1

1. Вінницька

1,11

2. Донецька

1,11

3. Полтавська

1,11




Продовження табл. 18.3

 

 

 

Львівська

52,8

Миколаївська

45,0

Одеська

62,2

Рівненська

41,5

Тернопільська

44,6

Харківська

48,9

Херсонська

40,8

Хмельницька

37,6

Черкаська

42,7

Чернівецька

49,9

Чернігівська

38,6

м.Київ

82,7

Рисунок 18.3. Структура виробництва у регіонах України за сферами

діяльності

 

В результаті проведеної класифікації встановлено, що більшість регіонів приєднались до загальноцивілізаційних тенденцій, коли третинна сфера розвивається швидше первин­ної і вторинної, перейшли межу, коли третинна сфера перева­жає вторинної, перейшли межу, коли третинна сфера починає переважати окремо первинну і вторинну сферу. Однак сумар­ний обсяг ВДВ виробленої у первинній і вторинній сфері пе­реважає лише сфера послуг Автономної Республіки Крим, Во­линської, Львівської, Одеської областей.

Переважання у регіональному виробництві І і ІІ сфер обу­мовлене природно-ресурсними особливостями областей і не­достатніми можливостями сучасного економічного стану для перелому тенденції до збереження таких пропорцій регіональ­ного виробництва. Так, насамперед, значний розвиток добув­ної промисловості у Полтавській області, обумовлений на­явністю значних родовищ природного газу, запаси якого ста­новлять 40% загальнодержавних, запаси нафтових родовищ досягають 30% усіх запасів України. В даному регіоні у Кре­менчуцькому залізорудному басейні зосереджені значні по­клади залізних руд. У Сумській області розвідано 38 родовищ нафти і газового конденсату, запаси яких становлять одну п'яту частину усіх запасів України. Наявність на території да­них регіонів таких стратегічно важливих для України корис­них копалин зумовила специфічність структури економічного виробництва. Домінування у Донецькій Дніпропетровській і Запорізькій областях ІІ сфери зумовлене значним розвитком обробної промисловості, яку на сучасному етапі визначає ме­талургійний комплекс, що є основною експортною галуззю України.

Приведені типології регіонів України дають наукове обґрунтування для прийняття управлінських рішень, їх не­обхідно враховувати в процесі здійснення регіональної і галу­зевої політики, формування міжгалузевих зв'язків, реалізації інноваційних напрямів розвитку економіки регіонів, прий­нятті рішень про створення вільних економічних зон та тери­торій пріоритетного розвитку при розробці концептуальних підходів та стратегій регіонального розвитку.