16.2. Економічне районування України

 

Економічне районування України за часів СРСР врахову­вало існування її господарства як складової частини народно­господарського комплексу союзної держави.

В післявоєнні роки групою вчених під керівництвом ака­деміка К.Г. Воблого було розроблено сітку районування з п'яти інтегральних економічних районів: Центрального (Київська (включаючи територію нинішньої Черкаської об­ласті), Чернігівська, Житомирська, Вінницька і Кам'янець-Подільська (тепер — Хмельницька); Південно-Східного (Сталінська (тепер Донецька), Ворошиловоградська (тепер Луганська), Дніпропетровська і Запорізька); Північно-Східно­го (Харківська, Полтавська, Сумська); Південно-Західного (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кіровоградська, Ізма­їльська (ліквідована, тепер частина Одеської)); Західного (Львівська, Дрогобицька (ліквідована), Станіславська (тепер Івано-Франківська), Тернопільська, Рівненська, Волинська, Чернівецька, Закарпатська). Крим на той час знаходився на правах області в складі РСФСР (Кримсько-татарську АР було ліквідовано під час війни). На основі цієї сітки економічних районів і базується більшість розробок з сучасного еко­номічного районування України.

У 1963 році, згідно загальносоюзного районування, на те­риторії України було виділено три великі інтегральні райони: Донецько-Придніпровський (у складі 8 областей); Південно-Західний (у складі 13 областей) і Південний (у складі 4 обла­стей). Масштабний ранг цих районів був більшим за об'єктив­но притаманний Україні, як цілісному народногосподарсько­му комплексу, але в основному відповідав потребам розвитку і розміщення продуктивних сил такої супердержави, як СРСР. Ця сітка економічних районів використовувалась до 1991 р., коли через розпад СРСР і перехід до самостійного еко­номічного розвитку, нагальним завданням стало окреслення нової сітки економічних районів, відповідної потребам момен­ту. Перші спроби нового економічного районування України виявилися не зовсім досконалими. За основу нового району­вання більшість дослідників (серед них відомими є, зокрема, розробки В.А.Поповкіна, О.І.Шаблія) тим чи іншим чином ви­користовувала розробки групи К.Г.Воблого, які не втратили своєї актуальності через те, що за період індустріального роз­витку України регіональна спеціалізація господарства не пе­ретерпіла істотних зрушень. Однак, жодна зі схем районуван­ня не стала загальновизнаною економічною та економіко-гео-рафічною наукою.

Розробки з економічного районування, проведені у 90-і роки з участю провідних вчених Ради по вивченню продуктив­них сил України НАН України завершилися у 1998 році вне­сенням в проект Закону України "Про Концепцію державної регіональної економічної політики" запропонованої в такому складі сітки економічних районів України:

Донецького (Донецька, Луганська області);

Придніпровського (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області);

Східного (Полтавська, Сумська, Харківська області);

Центрального (Київська, Черкаська області, м. Київ);

Поліського (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області);

Подільського (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);

Південного (в оригінальному тексті — Причорноморсь­кого) (Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, м. Севастополь);

Карпатського (Закарпатська, Львівська, Івано-Фран­ківська, Чернівецька області).

Після цього запропонована нова сітка економічних рай­онів, у цілому відповідна основним науковим критеріям еко­номічного районування, фактично не змінювалася, за виклю­ченням назви Причорноморського району, зміненої на Півден­ний. Вказана сітка інтегрального економічного макрорайону-вання використовується, серед інших схем, у більшості еко­номічних наукових та багатьох навчальних закладах України (рисунок 16.1).



о

Ы

І

Ж Я

Я

 

н я и

Я

я

 

н

яз

 

о я

 

Я

S

Я о

 

О


я' я