14.2. Прогнозування економічних процесів на макрорівні

 

Економічне зростання (рост) — розширення масштабів виробництва, зростання випуску продукції, збільшення вало­вого внутрішнього продукту та національного доходу. Еко­номічне зростання є закономірністю функціонування і розвит­ку суспільства.

Основа теорії економічного росту — теорія факторів. Фак­тори — це трудові, природні і матеріальні ресурси, залучені в економічний обіг, забезпечують при їх певному співвідношенні можливість розширеного відтворення й економічного росту.

Економічний ріст може аналізуватися і прогнозуватися в двох аспектах:

матеріально-речовинному, факторному і вартісному,

з позиції розподілу національного доходу на споживан­ня і нагромадження.

Економічне зростання відрізняється наступними спе­цифічними рисами:

є узагальнюючою категорією, яка відображає суспільний, соціально-економічний прогрес;

характеризує істотні і несуттєві, об'єктивні і суб'єктивні розходження в діяльності підприємств і галузей, як скла­дових елементів господарського механізму;

відображає минулий, дійсний і майбутній аспекти роз­витку економіки.

Економічний ріст можна розглядати і як процес поєднан­ня факторів виробництва, і як результат господарювання. На­приклад, однакове зростання випуску продукції може бути при різних співвідношеннях величин робочої сили і засобів виробництва відповідно до принципу взаємозамінності зазна­чених факторів. Існує, однак, деяка мінімальна межа для вели­чини одного з факторів, нижче якого не тільки неможливий економічний ріст, але й виробництво взагалі.

Основна ознака класифікації типів економічного зростан­ня у вітчизняній економіці — інтенсивність використання ре­сурсів. В залежності від темпу росту або економії ресурсів розрізняють ріст:

фондо- або трудоінтенсивний;

фондо- або трудомісткий (екстенсивний);

нейтральний.

Моделі економічного росту народного господарства пред­ставляють окремий випадок макроекономічних моделей дов­гострокового розвитку. Найбільше поширення для прогнозу­вання одержали факторні моделі, тобто моделі, у яких приріст продукції, або ж абсолютний її випуск ставиться в залежність від одного чи декількох факторів.

Сутність факторних моделей економічного росту містить­ся у встановленні кількісних зв'язків між обсягом і динамікою виробництва (валова продукція, національний доход) та обся­гом і динамікою виробничих ресурсів.

Моделі економічного росту можуть бути одно- і багато-факторні.

Однофакторні моделі економічного росту засновані на тій передумові, що фізичний обсяг суспільного виробництва і йо­го динаміка визначаються обсягом і динамікою якого-небудь одного фактора.

На базі динамічної факторної моделі може бути спрогно-зований економічний ріст з урахуванням впливу НТП на об­сяг виробленої продукції.

Прогнозування економічного росту здійснюється на основі прогнозування факторів виробництва через оцінку їх динаміки (природних ресурсів, виробничих фондів, обігових коштів, тру­дових ресурсів). Підсумковим абсолютним як якісним, так і кількісним показником ефективності економічного розвитку є приріст фізичного обсягу або абсолютна величина кінцевого ва­лового внутрішнього (національного) продукту (національного доходу), валової доданої вартості тощо.

У забезпеченні стійкого економічного зростання велика роль приділяється відносинам розподілу, і в цьому розумінні дані відносини також є показниками ефективності суспільно­го виробництва. Темп економічного зростання знаходиться в прямій залежності від рівня норми нагромадження за умови підвищення ефективності виробництва.

Склад, основні елементи і фактори формування структури суспільного виробництва визначаються великим комплексом об'єктивних та суб'єктивних економічних, соціальних, при­родно-географічних, політичних та інших чинників.

Основа прогнозування шляхів розвитку структури суспільного виробництва — теорія розширеного відтворення.

Процес відтворення охоплює:

поновлення і розширення виробничих фондів;

відтворення робочої сили;

зростання виробництва валового продукту;

відтворення і розвиток виробничих відносин.

Відтворення — це системний процес, який поширюється на все народне господарство. Розрізняють:

просте відтворення, за якого процес виробництва відновляється щорічно в незмінних розмірах;

розширене відтворення, за якого процес виробництва відновляється в розмірах, що збільшуються. Розширене відтворення здійснюється через відтворення вироб­ництва окремих підприємств, галузей тощо.

Структура суспільного виробництва — це співвідношення між галузями виробництва, яке виражає народногосподарські пропорції і стан суспільного поділу праці в умовах даної сис­теми виробничих відносин.

Склад структури суспільного виробництва представлений наступними групами пропорцій:

відтворювальні пропорції, характеризуються співвідно­шенням виробництва засобів виробництва (I підрозділ) і ви­робництва предметів споживання (ІІ підрозділ), використан­ням валового внутрішнього продукту на відшкодування спо­житих засобів виробництва, суспільне й особисте споживання і нагромадження;

секторні пропорції — характеризуються співідношенням в обсягах виробництва у різних секторах економіки (фінансо­вому секторі, в домашніх господарствах, у секторі нефінансо­вих корпорацій, резидентному та нерезидентному секторах, у тіньовому секторі тощо);

галузеві пропорції, пов'язані з розвитком галузей ма­теріального виробництва: промисловості, сільського господар­ства, будівництва, транспорту, зв'язку, торгівлі, побутового обслуговування, ринкової інфраструктури й інших галузей сфери обігу;

територіальні пропорції, складаються в процесі розміщення виробництва по окремих економічних районах різних рангів;

зовнішньоекономічні пропорції, охоплюють ввіз і вивіз продукції різних галузей і районів у закордонні країни.

Основні пропорції конкретизуються внутрішніми про­порціями:

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України Так, I підрозділ включає:

виробництво засобів виробництва для I підрозділу,

виробництво засобів виробництва для ІІ підрозділу. ІІ підрозділ включає:

 

виробництво предметів споживання для одноразового та недовготривалого користування (миючі засоби, од­норазовий посуд і т.п.);

виробництво предметів із середніми термінами служби (одяг, взуття, шкіргалантерея тощо);

виробництво предметів тривалого користування (меблі, товари культурного, побутового, господарсько­го призначення).

Галузева структура суспільного виробництва представле­на співвідношенням видобувних, обробних галузей, міжгалу­зевими і внутрішньогалузевими пропорціями.

Загальні й внутрішні пропорції взаємозалежні між собою, тому що в залежності від тієї чи іншої ознаки вони відобража­ють різне положення в народному господарстві основної на­родногосподарської ланки — підприємств.

Поряд із частковими пропорціями, мають місце інші спе­цифічні особливості, що підкреслюють складність об'єкта про­гнозування. Так, відтворювальна структура визначається зба­лансованістю темпів розвитку I і ІІ підрозділів суспільного ви­робництва за рахунок: а) зниження матеріалоємності про­дукції, б) стабілізації норми виробничих фондів і капітальних вкладень (інвестицій). Відтворювальна структура залежить:

від збільшення в I підрозділі частки галузей, що вироб­ляють засоби виробництва для сільського господарства, легкої і харчової промисловості та інших галузей АПК;

від удосконалювання структури виробництва засобів виробництва шляхом випереджаючого зростання ви­робництва найбільш ефективних знарядь праці, сиро­вини і матеріалів.

Важливий фактор удосконалення відтворювальної струк­тури — поліпшення структури виробництва в ІІ підрозділі на основі:

зростання виробництва продукції сільського господар­ства;

збільшення частки високоякісних продуктів харчуван­ня і промислових товарів;

розширення випуску товарів тривалого користування;

розширення кількості й асортименту послуг (у т.ч. транспортних) для населення;

розвитку житлового і соціально-культурного будів­ництва.

Фактори удосконалення галузевої структури включають в себе:

поліпшення пропорцій розвитку видобувних і оброб­них галузей (скорочення втрат, більш глибока перероб­ка сировини і т.д.);

інституціональні перетворення в галузі (зміна форм власності);

удосконалення структури паливно-енергетичного ба­лансу (будівництво поряд з великими ТЕЦ локальних станцій обігріву на горищах висотних будинків, вико­ристання нетрадиційних і альтернативних видів палива для одержання електроенергії й тепла);

раціоналізацію й оновлення техніко-технологічної структури виробництва;

розширення видобутку й виробництва економічних видів палива;

удосконалювання структури конструкційних ма­теріалів;

реконструкцію та підвищення технічного рівня діючих підприємств;

удосконалення структури транспортних перевезень, оптимізацію вантажопотоків та пасажиропотоків;

поліпшення умов праці, ліквідація ручної праці;

•           фактори зовнішнього характеру. На територіальну структуру впливає:

освоєння нових джерел палива, сировини й енергії;

створення на їхній основі нових центрів видобувної й обробної промисловості;

розвиток великих економічних районів;

характер вирівнювання рівнів економічного розвитку і життя населення в різних районах.

Зовнішньоекономічні зв'язки впливають на структуру суспільного виробництва через формування оптимальної спеціалізації виробництва. Із зовнішньоекономічних зв'язків найбільш впливовими на структуру виробництва є зв'язки з країнами — членами СНД. Розвивається зовнішня торгівля й інші форми економічного співробітництва, що значним чином обумовлюють характер і структурний склад суспільного ви­робництва у загальнодержавному і в регіональому вимірах:

митні союзи;

регіони міжнародного співробітництва;

спеціальні (вільні) економічні зони;

території пріоритетного розвитку.

Склад, елементи і фактори формування структури суспільного виробництва взаємозалежні один від одного. Удо­сконалювання цих взаємозв'язків досягається через підвищен­ня наукової обґрунтованості і якості їх планування.

Прогнозування розвитку структури суспільного вироб­ництва є одним з основних різновидів економічного прогнозу. У його основі лежать нижчевикладені методологічні принци­пи, зокрема:

здійснення єдиної структурної політики.

ітеративності (повторюваності);

безперервності прогнозного процесу;

визначення пріоритетів;

альтернативності тощо.

Структурна політика виробляється виходячи з довгостро­кових цілей розвитку народного господарства. У доповідях Президента, рішеннях Уряду основний акцент робиться на виз­начальну роль активної структурної політики, а одним з основ­них питань є структурна перебудова. В структурній політиці найбільш значущими є проблеми інституціональних перетво­рень. Крім того, важливими є завдання — з одного боку, ресур­созбереження, енергозабезпеченості й енергозбереження, а з іншого боку — оновлення техніко-технологічної структури ви­робництва та забезпечення інноваційного розвитку. На думку фахівців, Україна могла б забезпечити себе власними енергоре­сурсами на 79-80 %. За розрахунками, на час пікової точки кри­зи в національній економіці (для реального сектору економіки — це середина 90-х років) більш ніж 85-90 % загального обсягу спаду виробництва було пов'язано з незабезпеченістю промис­ловості і сільського господарства енергоресурсами й паливом. Подібна ситуація зберігається у деяких галузях економіки й за­раз, зокрема — в аграрному секторі виробництва.

Між структурною політикою і прогнозом розвитку струк­тури суспільного виробництва існує прямий зв'язок: прогноз тенденцій розвитку й удосконалення структури суспільного виробництва лежить в основі розробки структурної політики. Обґрунтованість прогнозу підтверджується аналізом:

суспільних потреб;

можливостей науково-технічного прогресу;

зовнішніх зв'язків і міжнародної ситуації;

елементів і підсистем суспільного виробництва, зміни їх змісту і функцій.

Структурна політика повинна забезпечувати:

відповідність структур кінцевого продукту і суспільних потреб у динаміці;

реалізацію технічної політики;

створення ефективної структури паливно-енергетичної бази, виробничого апарата, використовуваної сировини й матеріалів;

збереження прогресивних пропорцій у розвитку галу­зевих комплексів і їхньої внутрішньої структури;

використання досягнень науково-технічного прогресу з метою забезпечення росту економіки;

створення раціональних й економічно ефективних те­риторіальних пропорцій для комплексного викорис­тання продуктивних сил кожного регіону.

Здійснення структурної політики відбувається за рахунок:

ресурсного забезпечення;

збалансованих програм галузевого й територіального розвитку.

Прогнозування структури суспільного виробництва доз­воляє коректувати завдання і визначати у програмах розвитку вихідні оптимальні пропорції народногосподарських ланок. При цьому використовуються наступні принципи прогнозу­вання:

Принцип ітеративності (повторюваності).

Принцип безперервності прогнозного процесу.

Ці два принципи знаходяться в прямій залежності від змісту стадій і етапів процесу прогнозування.

Так, прогнозуються пропорції і зрушення в структурі суспільного виробництва, на основі розробки окремих видів прогнозів. Під час перехідного і трансформаційного періодів переходу до ринкових відносин та формування національної економіки на засадах соціально орієнтованого ринку провідними є прогнози пропорцій між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання.

Мета прогнозування розвитку пропорцій суспільного ви­робництва — виявлення перспектив співвідношення ма­теріально-речовинних елементів виробництва і робочої сили, галузей виробництва і складових валового внутрішнього про­дукту в процесі відтворення. Основна пропорція — це співвідношення у виробництві між I і ІІ підрозділами (вироб­ництвом засобів виробництва і предметів споживання). Також важливою є пов'язана з нею пропорція між сировинними галу­зями та тими, що виробляють продукцію кінцевого споживан­ня, показники завершеності виробничих циклів.

Крім перспектив розвитку окремих галузей задача прогно­зу — передбачати певне необхідне зниження значення одних галузей і пріоритетність інших. В теперішній час об'єктивно зниженою є роль колись провідного військового виробництва, екологічно небезпечних виробництв та галузей, елементів про­дуктивних сил (прикладом є закриття ЧАЕС, припинення у свій час будівництва каналу Дунай-Дніпро). У той же час, че­рез загальноекономічні негаразди можуть знижуватися ролі і необхідних галузей економіки. Наприклад, у 90-і роки до ста­ну глибокої кризи й майже повної стагнації дійшли такі поши­рені у свій час види транспортного обслуговування, як повітряний пасажирський транспорт, річковий та морський види транспортного обслуговування тощо.

Кінцева мета прогнозу розвитку пропорцій суспільного виробництва — показати альтернативні шляхи зміни самої структури і структурної політики в розглянутій області.

При прогнозуванні раціонального розміщення вироб­ництва, у т.ч. — розміщення й розвитку транспортних шляхів, необхідним є врахування наступних факторів:

раціональне використання трудових ресурсів;

комплексний (збалансовано-пропорційний) розвиток економічних районів;

раціоналізація вантажних потоків усіх видів транспор­ту й ін.

Існують природні межі можливого розширення вироб­ництва. Вони визначаються:

а)         розмірами тієї частини фонду нагромадження
національного доходу, що протягом прогнозованого періоду
може бути спрямованим на розширення виробництва;

б)         наявністю матеріальних і трудових ресурсів;

в)         досягнутим рівнем розвитку науки і техніки;

г)         продуктивністю праці;

д)         еколого-економічними обмеженнями;

є) природною місткістю території щодо розвитку і розміщення елементів системи продуктивних сил матеріаль­ного виробництва та інфраструктури;

ж) наявністю кон'юнктури ринку та відносин конкуренції тощо.

Розглянемо стадії, критерії і методи прогнозування струк­тури суспільного виробництва. Процес складання прогнозів розвитку структури суспільного виробництва складається з наступних стадій:

аналіз сформованих процесів і тенденцій;

оцінка можливого рівня досягнення мети — удоскона­лення структури суспільного виробництва;

складання середньострокових і довгострокових про­гнозів розвитку суспільного виробництва.

Показники (критерії), що характеризують рівень розвитку структури суспільного виробництва бувають:

часткові;

зведені;

комплексні.

Часткові показники відображають розвиток окремих про­порцій і зрушень структури суспільного виробництва. Ці показ­ники повинні бути підсумком складання часткових прогнозів.

Зведені показники характеризують темпи, зрушення, ефективність розвитку структури суспільного виробництва в цілому.

Комплексні показники дозволяють визначити усереднені характеристики ефективності розвитку основних елементів структури суспільного виробництва.

Основні критерії структури суспільного виробництва, що відображають її зміну:

розміри капітальних вкладень і трудових ресурсів;

склад виробничих фондів;

частка матеріальних ресурсів.

Динаміка і структура суспільного виробництва форму­ються шляхом цілеспрямованого розподілу виробничих ре­сурсів, капітальних вкладень, трудових ресурсів, основних ви­робничих фондів, матеріальних ресурсів.

Розробка структурних прогнозів припускає використання методів:

моделювання;

зкономіко-математичних;

екстраполяційних;

експертних;

верифікації.

Короткострокові та середньострокові структурні прогнози здійснюються з застосуванням економіко-математичних, зкс-траполяційних методів. Для далекострокових прогнозів найбільш ефективними є експертні методи.

Ефективність суспільного виробництва — соціально-еко­номічна категорія, яка характеризує співвідношення отрима­них суспільством результатів виробництва (ефекту) і зробле­них витрат його факторів (робочої сили, засобів і предметів праці). Характеризує якісний підсумок відтворення.

Ефективність суспільного виробництва характеризується системою показників:

I           — ефективності праці;

II         — ефективності використання матеріальних ресурсів;

III        — ефективності інвестицій.

Ефективність праці — співвідношення корисного ре­зультату трудової діяльності і величини витрат на його одер­жання. Чим менше витрати праці на створення одиниці ре­зультату, тим вище ефективність праці.

Рівень ефективності праці, отриманий шляхом розподілу результатів виробництва на витрати живої або сукупної праці на їх створення, являє собою продуктивність праці.

Зворотний показник, отриманий розподілом витрат праці на результати виробництва — характеризує трудомісткість одиниці продукції.

Ефективність використання матеріальних ресурсів — співвідношення корисного результату, отриманого при вико­ристанні коштів і предметів праці. Відображає якісний підсу­мок використання матеріальних ресурсів.

Рівень ефективності використання матеріальних ресурсів характеризують дві групи показників:

одна з них виражає співвідношення витрат матеріаль­них ресурсів і виробленої продукції;

друга група — виражає співвідношення обсягу виробле­ної продукції і застосованих засобів виробництва.

Найважливіший показник першої групи — ма­теріалоємність, відображає питому вагу витрат засобів вироб­ництва: сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, енергії, зносу основних фондів. Зниження матеріалоємності означає зменшення витрат праці, уречевленої в засобах вироб­ництва, і відповідне зниження вартості одиниці продукції.

Друга група показників ефективності залучення ма­теріальних ресурсів у виробництво включає показники:

ефективності використання основних виробничих фондів;

ефективності використання запасів предметів праці (оборотних фондів);

валової доданої вартості, валового внутрішнього про­дукту і національного доходу на 1 грн. середньорічного обсягу оборотних фондів;

оборотності нормованих оборотних коштів.

використання застосованих засобів виробництва — су­купності засобів і предметів праці, що беруть участь у виробництві.

ІІІ. Ефективність інвестицій — народногосподарська доцільність інвестицій у галузі матеріального виробництва, інфраструктури та виробництва у невиробничій сфері. Вияв­ляється шляхом зіставлення одержуваного у виробництві еко­номічного ефекту з витратами на його досягнення. Ефект інве­стицій, інновацій, капітальних вкладень виражається у ви­гляді приросту ВВП, ВДВ, національного доходу, приросту чистого прибутку, або економії на собівартості.

Загальна ефективність інвестицій визначається, як відно­шення річного приросту обсягу виробленого національного до­ходу до загального обсягу інвестицій, що викликали цей приріст.

Ефективність суспільного виробництва залежить від:

витрат на виробництво;

результату від виробництва.

При цьому, витрати на виробництво являють собою су­купність витрат живої праці і засобів виробництва на всіх стадіях створення продукції. Розрізняють поточні й однора­зові витрати на виробництво.

Одноразові витрати (капітальні) здійснюються до початку процесу виробництва. Головним результатом одноразових ви­трат є створені основні виробничі фонди.

Поточні витрати здійснюються безупинно і в ході вироб­ничого процесу постійно відновляються,

Можна виділити наступні види поточних витрат:

суспільно необхідні, складаються в умовах вироб­ництва, яким відповідає середній рівень технічної осна­щеності, інтенсивності праці і кваліфікації працівників;

сукупні фактичні, можуть бути більше або менше суспільно необхідних через розходження в застосову­ваній техніці, кваліфікації працівників, інтенсивності праці;

собівартість виробництва (перевезень) продукції і вит­рати обігу товарної частини продукції, застосовують для розрахунку показників ефективності всього суспільного виробництва, його окремих стадій і діяль­ності галузей і підприємств.

При прогнозуванні витрат на виробництво, достатнім є прогнозування семи елементів витрат:

основна і додаткова заробітна плата;

відрахування на соціальне страхування та інші обов'яз­кові нарахування на заробітну плату;

амортизація основних фондів;

сировина і матеріали, покупні вироби і напівфабрика­ти;

витрати допоміжних матеріалів;

паливо й електроенергія;

обсяг незавершеного виробництва.

Другий компонент ефективності суспільного вироб­ництва — ефект від виробництва.

Ефект суспільного виробництва являє собою кінцевий підсумок, сукупний корисний результат виробничої діяльності.

Розрізняють соціальний (соціально-екологічний) та еко­номічний ефекти.

Економічний ефект включає показники:

валовий внутрішній продукт;

валовий національний продукт;

національний доход;

валова додана вартість;

валовий обсяг наданих галуззю послуг;

валова реалізована продукція (надані послуги). Соціальний ефект (в останній час часто називається

соціально-екологічним) виражається у впливі матеріального виробництва та виробництва в інфраструктурі на рівень жит­тя населення, навколишнє середовище функціонування про­дуктивних сил.

Вплив виражається: у зростанні споживання вироблених матеріальних благ і послуг, поліпшенні умов праці, збільшенні вільного часу, поліпшенні або навпаки, погіршенні стану довкілля, зростанню віддачі від природно-господарських ком­плексів.