1.1. Місце і роль курсу "Розміщення продуктивних сил та економіка районів" в системі економічних дисциплін

 

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка,

як важлива комплексна галузь економічної науки, вивчає спе­цифічні, просторові закономірності організації та функціону­вання продуктивних сил територіальних господарських сис­тем різних масштабних рангів (регіонів) з метою їх раціоналізації, підвищення ефективності господарювання та досягнення природно-господарського балансу і соціально-еко­номічного прогресу.

Наука про розміщення продуктивних сил та регіональну економіку вивчає ці аспекти економічних відносин разом з іншими науками — економічними, природничими, гео­графічними та технічними. Провідну роль у розвитку даної на­уки відіграє сучасна економічна теорія та її основа — політеко­номія, яка вивчає і формулює економічні закони і категорії, що є необхідним методологічним підгрунтям для розвитку власно­го понятійного апарату науки про розміщення продуктивних сил та регіональну економіку. Остання використовує як власні результати наукових досліджень теорій регіональної еко­номіки, так і галузевих економік — промисловості та сільсько­го господарства, економіки природокористування, економічної статистики, економічної й соціальної географії, геології, аграр­ної науки, економічної інформатики та кібернетики, економіки праці, державних та місцевих фінансів, історії народного госпо­дарства, картографії, державного й територіального уп­равління та інших. В свою чергу наука про розміщення продук­тивних сил збагачує їх власними категоріями та економічними характеристиками територіального розвитку.

Забезпечення ефективного розвитку усіх компонентів продуктивних сил території, як основа для забепечення еко­номічної могутності країни та її регіонів є пріоритетою цільо­вою функцією розміщення продуктивних сил і регіональної економіки, як науки. Функціонування продуктивних сил яв­ляє собою єдину і взаємопов'язану, динамічну у часі і просторі сукупність основних, допоміжних і супутніх елементів про­дуктивних сил, як продуктивних факторів, що беруть участь у створенні доходу і які, таким чином, забезпечують функціону­вання самовідтворювальної системи життєдіяльності суспільства і природи.

Зазначена система елементів продуктивних сил та їх функціонування розглядає виробничий процес більш широко і повно на відміну від наявного в літературі факторного підхо­ду до виробництва, коли виділяється три основні його елемен­ти — земля, капітал, праця.

Трактування процесу виробництва матеріальних благ та послуг через призму категорії продуктивні сили і їх функціонування розглядає суспільне виробництво через приз­му суспільних, суб'єктивних (соціальних) і речових елементів продуктивних сил. При цьому процес виробництва розгля­дається не лише як взаємодія людини і природи, але й як засіб, що створює умови для функціонування самовідтворювальних господарських систем, їх ефективного розвитку при збере­женні природного середовища і забезпеченні здатності його відтворення. Таким чином, продуктивні сили для будь-якого способу виробництва є базою. Конкретні ж процеси госпо­дарської діяльності — обсяги виробництва конкретних то­варів, їх розподілу і споживання, механізми і засоби функціонування економіки, питання її організації та інші є похідними і випливають з особливостей наявних продуктив­них сил та їх здатності до результативної діяльності.

Звичайно, продуктивні сили, як фундамент способу ви­робництва, є змінною величиною і знаходяться в динаміці, постійному розвитку. Це вимагає від конкретної господарсь­кої діяльності відповідної реакції, пристосування та врахуван­ня особливостей їх зміни. Власне і сама господарська діяльність впливає на свій базис — продуктивні сили. При чо­му ця дія позначається як на матеріальних і соціальних їх сис­темах, так і природному і суспільному середовищі. Взаємодія між різними елементами продуктивних сил регулюється пев­ними виробничими відносинами та різноманітними засобами.

Таким чином, продуктивні сили в усій своїй різно­манітності беруть активну участь у господарській (еко­номічній) діяльності і є невід'ємною її складовою. Разом з тим економічна діяльність не вичерпує всього багатства змісту продуктивних сил. Так, для людини, яка є елементом продук­тивних сил, економічна діяльність не складає абсолютну сутність її життєдіяльності. Життя людини не можна виміря­ти лише економічними параметрами, воно багатоманітніше і не обмежується лише економічними характеристиками.

Це ж стосується і природного середовища. Природні ре­сурси хоч і є єдиною надійною базою для матеріального добро­буту людей, однак природа е і невичерпним джерелом духов­ності і пізнання. Значить, продуктивні сили природи не лише беруть активну участь у виробництві засобів для існування людини і створення бази економічного відтворення, але й охоплюють широке коло позаекономічних явищ, які стосують­ся і природи в цілому.

Сутнісною ознакою поняття "розвиток" є те, що воно відоб­ражає певний процес. Виділяють структурні, функціональні і територіальні форми протікання процесів. Розвиток як процес, займає серед них особливе місце. Він відноситься до хроност-руктурних процесів і означає прогресивну якісну зміну струк­тури в часі або іншими словами — зміну стадій розвитку явища. В результаті розвитку відбувається структурне зрушення.

Розвиток як процес має певні стадії. Залежно від актив­ності виділяють такі стадії розвитку як активну і пасивну. За напрямком виділяють — розквіт, просте відтворення; стаг­націю, депресію, деградацію і регресію, якщо зміни пов'язані зі зниженням рівня розвитку. За інтенсивністю виділяють стадію високого, середнього, низького (слабкого) розвитку.

Виходячи з висловлених вище положень щодо структур­них елементів продуктивних сил та їх взаємозалежності і цзаємообумовленості, можна відзначити, що зміст поняття "розвиток продуктивних сил" відображає якісні прогресивні зміни кожного з елементів продуктивних сил та їх структури в цілому. Якісні зміни визначаються всезростаючою результа­тивністю функціонування як окремих елементів продуктив­них сил, так і їх сукупності. Отож, забезпечення безперервно­го прогресу в розвитку продуктивних сил і відповідних вироб­ничих відносинах в регіонально-галузевому економічному вимірі і є основною метою пошукових досліджень в науці з розміщення продуктивних сил та регіональній економіці.

Особливе місце даної науки в системі економічних дис­циплін визначається тим, що саме вона оперує прив'язаними до певної території економічними даними. Через це і ство­рюється можливість удосконалення територіальної ор­ганізації виробництва й збільшення економічного ефекту від функціонування господарства конкретних області, міста, адміністративного району тощо. На сучасному етапі розвитку національної економіки посилення регіональної спрямова­ності реформ вимагає від кожного регіону максимізації еко­номічної віддачі виробництва для досягнення добробуту країни у цілому.

Завданням цієї науки у загальному, стратегічному вимірі є обґрунтування напрямів оптимізації розміщення й розвитку продуктивних сил, підвищення економічної, екологічної та соціальної ефективності їх функціонування в територіальних господарських системах, а також визначення перспектив про­порційно-збалансованого регіонального розвитку.

Основними проблемними завданнями сучасного моменту розвитку в галузях розміщення продуктивних сил і регіональ­ної економіки є:

ефективне з економічної та екологічної точок зору ви­користання компонентів природно-ресурсного по­тенціалу країни;

збереження й примноження інтегрального людського (демографічного, інтелектуального та трудового) по­тенціалу України;

мінімізація протиріч між існуючою індустріальною те­риторіально-галузевою структурою господарського комплексу України та необхідністю створення високо-конкурентної економіки з високою продуктивністю праці та гнучкою організацією виробництва через ефек­тивну структурну трансформація господарських ком­плексів;

докорінне підвищення ефективності використання ви­робничо-економічного потенціалу регіонів;

пристосування до умов глобалізації, відновлення тра­диційних євразійських господарських зв'язків й інтег­рація у світовий економічний простір;

пріоритетний розвиток усіх видів інфраструктури (об­слуговуючих галузей господарства) з особливим пріоритетом на інфраструктурі ринковій;

істотне підвищення ефективності регіональної еко­номіки з одночасним забезпеченням пропорційно-зба­лансованого регіонального розвитку.