11.2.4. Хімічний та лісопромисловий комплекси України, їх розвиток і розміщення

 

Хімічний комплекс відзначається особливостями техно­логічного циклу, в яких, на відміну від інших галузей, основу складають процеси хімічних реакцій. Розміщення хімічної промисловості має свої особливості у зв'язку з тим, що на ньо­го впливають такі чинники:

Екологічний чинник. Хімічна промисловість є одним з ос­новних джерел техногенної небезпеки й забруднювачів навко­лишнього середовища.

Невисока трудомісткість, її підприємства можна розмістити у слабо заселених районах. Винятком є вироб­ництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість.

Споживчий чинник визначає в основному розміщення підприємств основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо), та виробництв, що пе­реробляють напівфабрикати хімії органічного синтезу (вироб­ництво хімічних волокон, гумово-технічні вироби тощо).

У міжнародному поділі праці наша країна займає одне з провідних місць у галузі хімічних виробництв, володіючи по­тужною сировинною базою для хімічної промисловості. В над­рах України є запаси майже всіх видів мінеральної хімічної си­ровини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировини, кухонної і калійної солей, титанових руд тощо, хоча рівень і якість освоєння родовищ часто залишає бажати кра­щого. Хімічний комплекс використовує в значних обсягах як сировину, так і промислові відходи. Вони створюються у знач­них обсягах в деяких галузях промисловості (перш за все, в чорній та кольоровій металургії, нафтопереробці, тепловій електроенерегетиці, лісовій промисловості тощо).

Враховуючи промислово-аграрну спеціалізацію національної економіки, однією з провідних підгалузей хімічної промисловості України є виробництво мінеральних добрив. Підприємства, які виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу крупних коксохімічних заводів у Донбасі і Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Горлівка то­що), а також на трасах газопроводів в районах інтенсивного розвитку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в припортовому районі Одеси. Виробництво фосфор­них добрив, як правило, тяжіє до районів їх споживання.

Підприємства з їх виготовлення були свого часу побудовані у Сумах, Вінниці, Костянтинівні, Одесі, Маріуполі. За роки не­залежності галузь втратила багато виробничих потужностей. Виробництво калійних добрив розвивається в Прикарпатті в Калуші (Івано-Франківська обл.) і Стебнику (Львівська обл.) у Запоріжжі.

Україна спеціалізується також на виробництві сірчаної кислоти та соди. Виробництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у центрах переробки фосфатів — у Сумах і Вінниці. Крім того, її виготовляють у Горловці ("Стирол"), Дніпродзер-жинську ("Азот"), коксохімічних заводах Донбасу і Придніпров'я. Содове виробництво переважно сконцентрова­не у Донбасі (Лисичанськ і Слов'янськ), який має великі запа­си кухонної солі. Крупне виробництво соди є і на Кримському содовому заводі в місті Червоноперекопську, який працює на солях Сиваських озер. Синтетичні смоли і пластмаси виготов­ляються в районах зосередження покладів первинної сирови­ни (вугілля) в Донбасі (Горлівка, Северодонецьк, Донецьк, Рубіжне), у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропет­ровськ, Запоріжжя), в Черкасах, Одесі тощо.

Зважаючи на трудоресурсний чинник розвитку, хімічні волокна виготовляють у великих містах — Києві, Чернігові, Черкасах, Житомирі, Сокалі (Львівської обл.). У великих містах, які мають науково-дослідні заклади, розвинена хіміко-фармацевтична промисловість. її центрами є: Київ, Житомир, Харків, Полтава, Луганськ, Львів, Одеса. Найбільші підприємства гумово-азбестової промисловості — шинний за­вод у Дніпропетровську і Білоцерківський завод гумово-технічних виробів. Підприємства цієї галузі є також у Харкові, Києві, Запоріжжі, Одесі, Бердянську тощо. Основну частину лако-фарбової продукції виготовляють у Донбасі (Луганськ, Донецьк) і Придніпров'ї (Дніпропетровськ, Кривий Ріг). Ви­робництво лаків і фарб є також у Києві, Харкові, Кременчуці, Львові, Бориславі, Івано-Франківську, Одесі, Сімферополі.

В цілому хімічна промисловість набула розвитку в усіх економічних районах України. Значного ступеню тери­торіальної концентрації її підприємства набули у Донецькому, Придніпровському й Карпатському економічні районах. Най­потужнішим з них є Донецький район (Луганська область з найбільшим у країні Лисичансько-Рубіжанським промисло­вим вузлом хімічної спеціалізації.)

На протязі достатньо довгого періоду хімічні галузі разом із промисловим виробництвом, пов'язаним з добуванням і об­робкою деревини, об'єднувалися в один, лісохімічний ком­плекс. Враховуючи те, що сировина для цієї галузі належить до складу живої природи й цілеспрямовано вирощується лю­диною, як й інша продукція сільського господарства, в ос­танній час вирощування лісової сировинні для галузей про­мисловості віднесено до аграрно-промислового комплексу, що з наукової точки зору є цілком обґрунтованим.

Лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промис­ловість України є специфічним промисловим підкомплексом, який являє собою сукупність галузей і виробництв, підприємства котрих здійснюють заготівлю деревини, її ком­плексну механічну, хіміко-механічну і хімічну обробку і пере­робку. В її галузевій структурі виділяють лісозаготівельну, це­люлозно-паперову, лісохімічну, гідролізну промисловість, ви­робництво деревно-стружкових плит, картонно-паперової та­ри, а також меблеву промисловість. Основними районами лісозаготівель є Карпатський (Івано-Франківська і Закар­патська області) і Поліський (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області). Традиційно там же розвинуто лісопильне виробництво, а також розміщуються і підприємства деревообробної промисловості. Виробництво меблів є галуззю спеціалізації у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях. З відходів лісової і де­ревообробної промисловості України виробляють деревност-ружкові і деревноволокнисті плити (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич, Малин, Чернігів, Ковель, Сарни та ін.)

Целюлозно-паперова промисловість України об'єднує 25 великих підприємств, серед яких виділяються: Малинська і

Дніпропетровська паперові фабрики, Понінківський паперо­вий комбінат, Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Жидачівський картонно-па­перовий комбінат, Корюківська фабрика технічного паперу.

Лісохімічна промисловість розташована у Києві, Корос­тені (Житомирська область), Великому Бичкові, Сваляві, Пе-речині (Івано-Франківська область).

Гідролізна промисловість представлена Верхньодніпровсь­ким гідролізно-фурфуроловим заводом, цех по виробництву гідролізних кормових дріжджів з нехарчової сировини на Бєлгород-Дністровській картонній фабриці. Функціонують За­порізький гідролізно-дріжджовий завод, Вознесенський (Ми­колаївська область), Вінницький, Слов'янський (Донецька об­ласть), та Васильківський (Київська область) дріжджові заводи.

Концептуальні засади розвитку хімічної промисло­вості засновані на докорінному підвищенні технологічного рівня виробництв, зменшення їх екоємності на основі викори­стання передових технологій та урахування світового досвіду, орієнтації хімічного комплексу країни на виробництво про­дукції, стратегічно важливої для національної економіки у цілому — мінеральних добривах, хімічних засобах захисту рос­лин; хімічних матеріалах для легкої промисловості, принципо­во нових полімерних матеріалів із заданими властивостями для машинобудування, шинах й гумотехнічніх виробах, лікарських засобах тощо.

Промисловому комплексу України належить головна роль у примноженні виробничого потенціалу України. Без до­корінної зміни пріоритетів розвитку промисловості в напря­мах забезпечення пріоритетів для високотехнологічних пере­робних та обробних галузей — виробників продукції кінцево­го споживання у порівнянні з галузями сировинного характе­ру проблематичним є досягнення сталого економічного зрос­тання для всієї національної економіки.

Особливу роль при цьому повинно відігравати відроджен­ня виробництва розширеного асортименту товарів народного споживання. Останнє зосереджено в різних галузях економіки

України, причому в галузях важкої промисловості вироб­ляється понад 40 % всієї вартості товарів народного споживан­ня. Серед них автотранспортні засоби, побутова техніка, товари радіоелектронної промисловості та точного машинобудування, хіміко-фармацевтичні продукти, меблі, будівельні матеріали, скляно-фарфоро-фаянсові вироби тощо. Виготовлення широ­кого асортименту найбільш необхідних, життєво-важливих то­варів народного споживання продовольчої та непродовольчої груп забезпечує агропромисловий комплекс держави.