10.3. Проблеми і перспективи ресурсоспоживання та ресурсозбереження

 

Як і в усьому світі, в Україні гостро стоять проблеми щодо раціонального використання, збереження, а по можливості — примноження й відновлення компонентів природно-ресурс­ного потенціалу. Так, проблеми використання мінерально-си­ровинного потенціалу України полягають у тому, що значна частини ресурсів знаходиться у важко видобувному розміщенні (на великих глибинах, у вузьких пластах тощо), також — у виснаженості найбільш якісної частини запасів про­мислових копалин, у першу чергу — палива (нафти, газу, вугілля), обмежених фінансових та технічних можливостях геологорозвідувальних робіт. Перспективи розвитку міне­рально-сировинного комплексу пов'язуються із розвідкою та розробкою нових для України корисних копалин — золота, міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних ме­талів, фосфоритів тощо, також важливим є підвищення рівня виробітку родовищ та вилучення корисних складових з поро­ди, залучення до господарського обігу техногенних родовищ зі складу відходів попереднього виробництва, використання раніше списаних запасів корисних копалин.

Основними проблемами в сфері користування земельни­ми ресурсами виступають: поліпшення просторової ор­ганізації продуктивних сил через підвищення ефективності використання та охорони земель, упорядкування промислово­го та житлового будівництва на основі раціонального проекту­вання розвитку поселень. Через впровадження нових техно­логій обробки ґрунту та зменшення розораності земель, при­пинення деградації сільгоспугідь можливим є досягнення зба­лансованого співвідношення ґрунтів різного функціонального призначення у зональних системах землекористування. В якості землеохоронних заходів провідними є боротьба з вітро­вою і ґрунтовою ерозією через цілеспрямовані лісонасаджен­ня, впровадження прогресивних систем меліорації двосторон­ньої дії, рекультивацію неугідь, поліпшення природних кормо­вих угідь — лук і пасовищ. В якості заходів щодо відтворення. Головними складовими грунтозахисної системи землеробства мають стати еколого-технологічне розгрупування й контурно-меліоративна організація території, оптимізація структури й динаміки посівних площ відповідно регіональних передумов ресурсокористування, покращення виробничих властивостей ґрунтів, впровадження грунтозахисних технологій обробітку ґрунту (безполицевий обробіток, посів спеціальними протие­розійними сівалками, щілювання ріллі, сіножатей і пасовищ, смугове розміщення культур), узгодження охорони й відтво­рення земель з комплексом з водо- та лісоохоронних заходів. Особливої ролі набуває в умовах трансформації земельних відносин збереження оптимального, екологічно виправданого паритету між функціональним використанням земель в межах сільськогосподарської діяльності, чому сприятимуть розвиток відносин земельної ренти, розробка балансів земельних фондів і схем землевпорядкування з обов'язковим визначен­ням вартісних характеристик ґрунтів, структури їх викорис­тання та порядку проведення заходів з охорони та відтворення земельних ресурсів.

Проблеми водокористування в Україні полягають перш за все у просторовій незбалансованості джерел та споживачів ресурсів водного комплексу, в нераціональному розподілі вод­них ресурсів між останніми, з високими рівнями втрат при транспортуванні та використанні води. Існуюча структура промислового виробництва з її орієнтацією на галузі важкої промисловості, перш за все енергетично-металургійного спря­мування характеризується підвищеною водомісткістю.

Інший комплекс проблем пов'язаний із постійним погіршенням якісних характеристик води через забруднення промисловими викидами та побутово-комунальними стоками, хімічними речовинами та відходами сільськогосподарського виробництва. Через це порушується баланс водного екологічно­го середовища, деградує водна та навколишня флора й фауна, гостро стоїть проблема збереження і поліпшення біологічної продуктивності та рекреаційно-оздоровчої цінності водного фонду. Тому головними завданнями розвитку водного ком­плексу є, з одного боку, впорядкування й збалансування корис­тування водою з науковим обґрунтуванням водогосподарського балансу, а з іншого боку — запобігання шкідливому впливу за­бруднюючих речовин на воду, а води, у свою чергу — на природ­не середовище; Для цього у належний технічний стан має бути приведено водні об'єкти, поліпшено самовідновлюючу та само­очисну здатність водних систем; оновлено техніко-технологічну базу водомістких виробництв, реорганізовано їх у напрямі бага-тоциклового використання водного ресурсу. Також необхідним завданням на довгострокову перспективу є повернення у при­родний стан русел річок, де стік останніх зарегульовано каска­дами водосховищ. У першу чергу це стосується р. Дніпро. Про­блеми раціонального водоспоживання значним чином в змозі вирішити економічні механізми платного водокористування, у першу чергу — водної ренти.

Комплекс проблем щодо формування і раціонального ви­користання лісових ресурсів України включає в себе перш за все негативні наслідки надмірної вирубки лісів (особливо — у Карпатському районі), що призвело до порушення збалансо­ваності між лісосировинними запасами, обсягами лісоспожи-вання і екологічними вимогами. "Наступ" мережі розселення та господарської діяльності у цілому на лісовкриті площі при­зводить до їх звуження, деградації лісосировинної бази. Відчу­вається й негативний вплив попередніх лісомеліорацій, який вилився у погіршення природних комплексів, деградацію рос­линного покриву, надмірне осушення лісових ґрунтів. Окрему болючу проблему являють собою лісові пожежі, які все частішають у зв'язку з глобальним потеплінням клімату пла­нети. У кінцевому підсумку ці явища ведуть до скорочення об­сягів лісокористування та збереження низького рівня задово­лення потреб у деревині за рахунок національних ресурсів. Отож, для вирішення вказаних проблем необхідним є застосу­вання низки заходів зі збереження й посилення водоохорон­них, захисних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших ко­рисних природних властивостей лісів. Це може бути досягну­то через: розширення зелених зон в мережах розселення й ви­робничих зонах, забезпечення раціональних територіальних пропорцій лісокористування та міжгалузевого ув'язування лісогосподарських і лісоохоронних робіт, прискорене розши­рення лісового фонду за рахунок нових лісонасаджень.

Головні проблеми щодо ефективного використання рекре­аційних ресурсів України полягають перш за все у докорінному підвищенні рівня й загальної культури життя широких верств населення країни, що дозволить ефективно розгорнути рекре­аційну діяльність на економічно вигідних ринкових умовах гос­подарювання. Максимально повному задоволенню потреб насе­лення у повноцінному оздоровленні та лікуванні повинні спри­яти охорона й відновлення рекреаційних ресурсів, зростання якості послуг у цій сфері. Тільки орієнтація на власного спожи­вача рекреаційних послуг може забезпечити оптимальне наван­таження на рекреаційні території з отриманням кумулятивного економічного ефекту також від відновлення властивостей робо­чої сили рекреантів, прискореного економічного розвитку тери­торій з рекреаційною (в комплексі з іншими галузями) спеціалізацією районної економіки (у Південному та Карпатсь­кому економічних районах).

Чи не найбільш гострими є проблеми збереження й відновлення фауністичних (мисливсько-рибальських) ре­сурсів. Саме вони зазнали чи не найбільших втрат внаслідок людської діяльності. Розвиток продуктивних сил обумовив як погіршення умов існування тваринного світу, так і "звуження" площ його природного існування внаслідок використання зе­мель для виробничих та невиробничих цілей. Темпи зникнен­ня біологічних видів під впливом зміни екологічної ситуації продовжують зростати. В результаті зміни гідрологічного ре­жиму територій, погіршення якості вод, скорочується аж до щезання кількість багатьох представників водно-болотної та лісової фауни, зменшується кількість та якісні показники риб­них ресурсів. Велика шкода завдана фауні України аварією на Чорнобильській атомній станції, вплив якої на тваринний світ виявлятиметься впродовж тривалого часу, оскільки при цьому нищівного удару завдано генофонду фауни країни, як гаранту відновлення й існування популяцій живих істот, збереження біорозмаїття. Унікальні природні умови, в тому числі порівня­но добра забезпеченість водними та лісовими ресурсами, неви­сока густота населення на значних територіях країни створю­ють можливості розширення потенціалів мисливських, а особ­ливо рибних ресурсів, в тому числі на базі природно-за­повідних об'єктів національного й місцевого значення. Велику роль у збереженні й відновленні фауни країни, її мисливсько-рибальських ресурсів має міжнародне співробітництво у цій галузі, у тому числі — тісна співпраця з сусідами по Чорно­морському регіону.

На сучасному етапі освоєння природно-ресурсного по­тенціалу в Україні парадигмою ресурсокористування є ресур­созбереження, як прогресивний напрям використання природ­но-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і до­поміжних матеріалів через докорінне поліпшення організації та техніко-технологічної підготовки виробництва. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження містяться у комплекс­ному використанні невідновлюваних видів ресурсів (у першу чергу — мінеральних), впровадженні ресурсозберігаючої техніки і технологій, використанні ресурсів вторинного ресурс­ного потенціалу, підвищенні енергозбереження. В цілому зба­лансований та пропорційний розвиток усіх напрямів ресурсоз­береження дозволить сформувати нову ідеологію господарю­вання, яка базується на економному використанні наявної ре­сурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вто­ринних ресурсів та маловідходному виробничому циклі. Для відновлюваних ресурсів правилом користування має стати кількісне та якісне ресурсовідновлення, яке повинно виперед­жати за темпами ресурсовикористання. Необхідним елементом цієї стратегії має бути всебічне узгодження відновлюючих та охоронних заходів по всіх компонентах ресурсів з метою одер­жання комплексного ефекту від природокористування.