10.2. Структура, методи оценки та особливості просторового розміщення природно-ресурсного потенціалу країни

 

Природно-ресурсний потенціал регіону є важливим фак­тор розміщення й розвитку його продуктивних сил. Він визна­чається сукупною продуктивністю природних ресурсів у кон­кретно-географічних природних умовах. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурса­ми розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня роз­витку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства.

Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невироб­ничій діяльності людей. Однак природні умови значним чи­ном визначають особливості економічної діяльності людини, опосередковано визначають ступінь їх ефективності.

Таким чином, компоненти природи стають природними ресурсами тоді, коли людина залучає їх у процес вироб­ництва як предмет або засіб праці. У випадку опосередковано­го впливу на економічну діяльність ці компоненти природно­го оточення оцінюються або як природні умови, або як сис­темні компоненти природного середовища функціонування продуктивних сил. Таким компонентом, наприклад, є глибокі надра землі, які ми поки не можемо використати в якості ре­сурсу, але знаємо про їх існування. Природно-ресурсний по­тенціал є багатокомпонентним. Сучасні дослідники виділяють такі його складові:

мінеральні;

земельні;

водні;

лісові;

фауністичні (мисливсько-рибальські);,

природно-рекреаційні ресурси.

Іноді вчені окремо виділяють в якості компонентів ре­сурсів просторові ресурси розміщення продуктивних сил, кліматичні, геотермальні ресурси, енергетичні ресурси при­ливів та відливів, ресурси атмосферного повітря тощо.

Природні ресурси оцінюються також за ознаками належ­ності до ресурсної бази розвитку певних видів виробництв:

промислові природні ресурси;

сільськогосподарські природні ресурси;

культурно-ландшафтні ресурси розвитку рекреаційної галузі та просторового розміщення галузей соціальної сфери.

ресурси просторового розміщення галузей інфраструк­тури (транспортних шляхів, ліній зв'язку тощо).

Природні ресурси оцінюються за ознаками вичерпності, за якими вони поділяються на дві групи: вичерпні (більшість ре­сурсів) та невичерпні, (тепло землі й сонця, енергія води та вітру). Якщо ресурси можуть бути штучно або через природні механізми відновлені, як-то: лісові насадження, фауністич­ний світ, грунтовий покрив, водні ресурси тощо, вони вважа­ються відновлюваними. Усі мінеральні ресурси вважаються невідновлюваними. Усі природні ресурси оцінюються з різних точок зору для з'ясування можливостей їх використання у ви­робничій діяльності людей. Так, існують інженерно-техно­логічна, економічна та екологічна (еколого-економічна) види оцінки природних ресурсів. Інженерно-технологічна оцінка проводиться для винайдення засобів оптимального викорис­тання або видобутку ресурсів та первинної оцінки можливо­стей його застосування у суспільному виробництві.

Економічна оцінка ресурсів включає в себе три основні концептуальні підходи до цього процесу:

метод оцінки приросту новостворених вартостей завдя­ки залученню компонентів природних ресурсів у госпо­дарський обіг економічного району, країни тощо;

метод оцінки витрат і відтворення природних ресурсів;

метод оцінки ресурсів через диференціальну ренту і за­микаючі витрати виробництва.

Комплексна оцінка природокористування є можливою тільки через застосування еколого-економічних методів для визначення екологічно виправданих обмежень розміщення й розвитку продуктивних сил за науково обгрунтованими кри­теріями використання ресурсів.

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність руд­них і нерудних (у т.ч. паливних) корисних копалин, які мо­жуть бути використані за сучасного рівня розвитку продук­тивних сил. На даний час в надрах України выявлено близько 20000, розвідано і враховуються Державним балансом запасів 7829 родовищ і проявлень 97 видів природних і техногенних корисних копалин, з яких 3329 родовищ 62 видів корисних ко­палин залучено до промислового освоєння більше, ніж на 2000 гірничо-видобувних підприємств. З усієї кількості покладів корисних копалин родовищ нафти і газу — 984, метану вугільних родовищ — 127, вугілля 766, торфу — 1568, сапропе­лю 274, металічних корисних копалин — 358, неметалічних ко­рисних копалин — 3907, підземних вод -1067.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля — переваж­но в Дніпровському басейні. В Україні враховуються Держав­ним балансом 323 родовища нафти і газу, які зосереджені пе­реважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причор­номор'ї. Крім того, на Державному балансі запасів знаходить­ся 127 родовищ метану вугільних родовищ. На території Ук­раїни розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, що зосеред­жені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях. Промислове значення має Болтиське родовище горючих сланців.

У структурі рудних ресурсів України домінують залізні та марганцеві руди (53 родовища), основні родовища залізних руд зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському басейні.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіро­воградській та Дніпропетровській областях; ртуті — у Донбасі і Закарпатті; титану — в Житомирській, Київській, Чер­каській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті, нефелінів — у Приазов'ї. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісно­земельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Розробку золоторудного родовища було свого часу розпочато в Закарпатті.

Україна багата на неметалічні корисні копалини, серед яких виділяються за запасами кухонна сіль (Східний район), самородна сірка (Карпатський), вогнетривкі глини, високо­якісний каолін (Полісся та Центральний район), облицюваль­ний камінь тощо (Житомирське Полісся). Великі запаси калійно-магнієвих солей зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях. В усіх регіонах країни є запаси сировини для виготовлення будівельних та конструкційних матеріалів. Помітною є їх частка в структурі мінерального потенціалу Полісся, Карпатського, Центрального та Південного еконо­мічних районів.

Земельні ресурси використовуються за двома основними призначеннями — як просторовий ресурс розміщення інших компонентів продуктивних сил та як основний засіб сільського­сподарського виробництва та лісового господарства. Земельні ресурси, як складова природно-ресурсного потенціалу, відігра­ють провідну роль в матеріальному виробництві. Земельні ре­сурси України є основними в структурі її природно-ресурсного потенціалу (44,4% всього природного багатства держави). На відміну від мінеральних та водних ресурсів, в яких лише неве­лика частина на певний момент часу безпосередньо використо­вується у виробництві чи споживається для побутових і інших цілей, (наприклад, для водних ресурсів — це одиниці відсотків від загальних запасів), питома вага земельних угідь тільки сільськогосподарського користування, становить по Україні більше двох третин земельного фонду. Окрім того, частина зе­мельного фонду використовується під розробку корисних копа­лин, будівництво, розміщення підприємств промисловості та сільського господарства. Таким чином, земля, являючи собою вичерпний, але відновлюваний ресурс, постійно знаходиться під значним антропогенним навантаженням, що й визначає особливості користування цим видом ресурсів, якими є висо­кий рівень освоєння, екологічна нестійкість ресурсу та пов'яза­на з цим необхідність постійного відтворення ґрунтів, регіональна диференційованість продуктивності земель. Остан­ня визначається належністю даної території до певної природ­но-географічної провінції. Найвищою є родючість ґрунтів у Степу (Південний, Донецький та частково — Придніпровський економічний райони), Лісостепу (Подільський, Східний та ча­стково — Центральний район), де переважають чорноземи, а найнижчою — у Поліській зоні (Поліський, частково — Кар­патський та Східний райони). Значною внутрішньою дифе­ренціацією родючості земель, пов'язаною з гірськими природ­ними умовами, відзначається у цілому Карпатський еко­номічний район. Умови землекористування у цілому в Україні є достатньо складними. Рілля з граничними витратами і важки­ми грунтами займає 57% земельної площі, зокрема: по Карпат­ському регіону — 83, Поліському — 74, Центральному — 48, По­дільському — 44, Донецькому — 72, Східному — 34, Придніп­ровському — 56, Південному — 64 відсотки. За економічними ознаками рілля нормальної продуктивності в Україні займає лише 14 млн. 189 тис га.

Загальна земельна площа суші України становила 57939,8 тис.га; її сільськогосподарська освоєність складала 72,2%, ро-зораність — 57,1%; частка ріллі в загальній площі сільськогос­подарських угідь сягала 79,1%.

Для земельних ресурсів України характерною є наявність значної кількості екологічних проблем. Так, тільки площа те­риторії, забрудненої в результаті Чорнобильської аварії, пере­вищує 3,5 млн. га. Рівень інтенсивності використання земель­них ресурсів України є досить диференційованим у тери­торіальному розрізі. Найвищу сільськогосподарську ос-воєність території мають відносно родючі землі Запорізької, Миколаївської, Кіровоградської, Дніпропетровської, Одеської та Херсонської областей. Найнижчою є сільськогосподарська освоєність гірських територій та заболочених земель Полісся. Для Поліського економічного району спостерігається й най­нижчий в Україні рівень еколого-економічної ефективності землекористування, який є близьким до гранично припусти­мого для використання в суспільному виробництві.

Водні ресурси знаходять застосування в енергетичній га­лузі, є джерелом виробничого й побутового водопостачання, а також простором розміщення підприємств та шляхів водного транспорту. Рівень забезпеченості більшої частини України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуван­ням річкового стоку, наявністю озер, боліт, штучних водой­мищ, підземних і морських вод. У водні ресурси враховуються запаси підземних вод, не пов'язані з поверхневим стоком та за­паси морської води. Найвищим є рівень водозабезпечення гос­подарства у західних і північних областях України. По­тенційні ресурси річкових вод оцінюються середньобага-торічною величиною — 209,8 куб. км, з яких лише 25 відсотків формуються в межах України, решта — надходить з Російської Федерації, Білорусі, Румунії. Питомі середні місцеві ресурси України складають 86,8 тис. м3 на 1 км3 і 1,04 тис. м3 на одну людину. Об'єм підземних вод, не зв'язаних з поверхневим сто­ком, який враховується в ресурсній частині водогосподарсько­го балансу, становить 7 куб км. Питомі прогнозні ресурси підземних вод складають 34,8 тис. м3 на 1 км3 і 0,42 тис. м3 на одну людину. Крім того, використовується близько 1 куб. км морської води. Найбагатшими за запасами водних ресурсів України є річки Дунай, Дніпро, Десна, Південний Буг, Дністер. Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких госпо­дарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується якраз у місцях зосередження потужних спожи­вачів — Донбасі, Криворіжжі, Автономній Республіці Крим, у південних областях України. Важливою складовою водних ре­сурсів є їх гідроенергоресурси — запаси енергії річкових по­токів і водоймищ, що лежать вище за рівень моря. Цим видом ресурсів є багатими придніпровські області країни. Помітним енергоресурсом місцевого значення може стати гідроенергія малих та середніх річок України.

Лісові ресурси відіграють важливу роль як у збереженні навколишнього середовища, так і в господарській діяльності людей. У свій час ліси поставляли єдиний відомий людині вид палива. Зараз основним господарським призначенням лісів є сировинне забезпечення промисловості. Головним сировин­ним продуктом користування лісовими ресурсами є деревина, тобто промислова сировина для деревообробної, целюлозно-­паперової, лісохімічної промисловості, виготовлення різно­манітних конструкційних матеріалів, палива тощо. Помітну частину потенціалу лісових ресурсів регіону становлять неде-ревні ресурси лісу — технічна сировина, лікарська (для фарма­цевтики), кормова база тваринництва, продукти харчування. Україна відноситься до країн з порівняно невисокою забезпе­ченістю лісом. Площа її лісового фонду сягає 10,8 млн. га, в то­му числі вкрита лісом — 9,4 млн. га. Лісистість території скла­дає всього 15,6%, причому її рівень є територіально дифе­ренційованим відповідно до природно-географічного зонуван­ня території країни. Найвищим є рівень лісистості (43,2%) в Івано-Франківській області Карпатського району, а найниж­чим (1,8%) — в Запорізькій області Придніпров'я. Багатими на лісові ресурси є Карпатський економічний район та Полісся.

Загальний запас деревини в лісах України становить 1736 млн. куб. м, в тому числі хвойної — 897, твердолистяної — 663, м'яколистяної — 173 млн. куб. м. Помітне промислове, а особ­ливо — охоронне значення мають лісові насадження лісосте­пової зони. Наближеним до оптимального для України вва­жається показник лісистості на рівні 21-22%, який дозволяє досягти збалансованості між лісосировинними запасами, еко­логічними вимогами та обсягами лісоспоживання. Більше по­ловини лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту складають ек­сплуатаційні ліси сировинно-промислового призначення.

Природно-рекреаційні ресурси являють собою особли­вий вид ресурсів, а саме — гармонійне просторове поєднання земельних, водних, кліматичних, культурно-ландшафтних та гідромінеральних ресурсів, яке забезпечує в комплексі віднов­лення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у про­цесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здо­ров'я і підтримки працездатності населення, а також для куль­турно-освітньої діяльності. До рекреаційних ресурсів відно­сять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туриз­му. Загальна площа потенційно рекреаційних територій зай­має 7,2% території України (близько 4,4 млн. га), в т.ч. приро­доохоронних земель 2,2%. На базі природно-рекреаційних ре­сурсів розвиваються дві галузі соціальної сфери — санаторно-лікувальна та туристично-рекреаційна. До складу природно-рекреаційних входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та культурно-пізнавальні ре­сурси. Вони розміщені практично на всій території України, однак найвищою є концентрація рекреаційних ресурсів у при­морських областях України, в АРК Крим, а також в Карпатсь­кому економічному районі. Значні запаси мінеральних вод розміщені у Вінницькій (Хмельник), в Житомирській, у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Лю-бень, Немирів), Полтавській (Миргород), областях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Франківській,

Одеській областях та в Автономній Республіці Крим. В Ук­раїні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного зна­чення та 13 курортів місцевого значення, понад 400 санаторіїв можуть прийняти на лікування більше півмільона відпочива­ючих. Крім цього, привабливими для громадян України та іно­земних гостей є туристичні маршрути по місцях, пов'язаних з історією країни, її видатними історичними особистостями, діячами культури та мистецтва, з архітектурними та культур­но-ландшафтними пам'ятками тощо.

В структурі природно-ресурсного потенціалу України особ­ливе місце займають фауністичні ресурси. Окрім великої цінності фауни, як невід'ємної складової природного середови­ща регіону, яка відіграє важливу роль в його екологічній сис­темі, помітне значення вона має і з економічної точки зору. Ос­новними фауністичними ресурсами, які мають господарське значення, є мисливські, рибні та медоносні ресурси бджільництва. В структурі фауністичних ресурсів переважають медоносні ресурси. У Південному районі порівняно високою є забезпеченість рибними ресурсами. Мисливські ресурси країни зосереджені в основному на заповідних охоронних територіях. В користуванні фауністичними ресурсами все більшого значен­ня набувають їх охорона та відтворення. Відзначаються багатст­вом та різноманіттям фауни Полісся, Карпати, Південний еко­номічний район тощо. Потенціал фауністичних ресурсів є найбільшим у південних територіях України за рахунок помітної кількості медоносних ресурсів та рибальських ре­сурсів річок, лиманів та Чорного й Азовського морів.