9.3. Напрями ефективного використання економічного потенціалу

 

Запропоновані напрями ефективного використання еко­номічного потенціалу мають ієрархічну структуру. При цьому загальноекономічні пріоритетні напрями розвитку економіки районів створюють необхідну основу для ефективного вико­ристання комплексу компонентів економічного потенціалу народного господарства країни, перехід до підтримуваного розвитку регіональної й загальнонаціональної економіки ба­зується на принципово новій регіонально та соціально орієнтованій державній політиці реструктуризації та інсти-туціональних перетворень з формуванням активної еколого-економічної складової, спрямованих на вихід із соціально-еко­номічної кризи та подальшу стабілізацію й поступове нарощу­вання суспільного виробництва через посилення державних гарантій соціально-економічних перетворень, націлених на пе­реорієнтацію розвитку сучасного індустріально-споживацько­го суспільства в напрямі суспільства збалансованого спожи­вання. Відповідні трансформації мають формувати загально­державну й регіональну організацію продуктивних сил відповідно комплексу як суто економічних, так й історичних, соціально-політичних, природно-, соціально- та еколого-еко-номічних передумов суспільного розвитку.

Таким чином, виділяються наступні напрями використан­ня інтегрального економічного потенціалу продуктивних сил країни з комплексами певних заходів щодо забезпечення відповідних цим напрямам структурних перетворень:

Підвищення рівня комплексності використання сукуп­ної ресурсної бази народного господарства, збалансування участі в економічному циклі всіх складових ЕП (тобто, зба­лансування системи "потреби-виробництво-ресурси"), з особ­ливою увагою на природно-ресурсній, виробничо-техно­логічній, трудоресурсній та соціально-інфраструктурній скла­довій.

Відхід від орієнтації на споживацьке ставлення до при­родно-ресурсної бази, запровадження екологоорієнтовних концепцій використання ресурсів на основі економічних ме­тодів регулювання ресурсокористування, інтенсифікація платного надро-, водо- та землекористування, впровадження плати (передплати) за нанесення шкоди природному середо­вищу, забезпечення паритетності між об'ємами нанесеної довкіллю шкоди та природовідновлюючими заходами.

Орієнтація на суспільно-необхідні потреби в оптималь­них обсягах виробництва і споживання вичерпних природних ресурсів, особливо стратегічно важливих (руди, газу, вугілля, нафти, деревини, прісної води, використання земель) обов'яз­кове поєднання ресурсовикористання з відповідними приро-довідновлюючими заходами.

Реорганізація господарювання в напрямі мінімізації не­гативного впливу на навколишнє середовище, впровадження "технологій життя", співдружних (нейтральних) з природним середовищем, розвиток суспільного виробництва на соціаль­но-екологічних пріоритетах концепції сталого розвитку.

Удосконалення нормативно-правової бази господарсь­кої діяльності, мінімізація тіньового сектору економіки з відповідним удосконаленням законодавства, у тому числі — податкового.

Формування інвестиційно-інноваційної політики, спря­мованої на розробку, освоєння та використання високопро­дуктивних природо- енерго- і ресурсозберігаючих, ма-ловідходних (безвідходних), прогресивних "вузьких" (біотех­нологій, нано-, кріо-, променевих тощо) технологій, вироб­ництво екологічно чистих видів продукції.

Широке багатополюсне багаторівневе міжнародне парт­нерство з метою вирішення нагальних завдань соціально-еко­номічного розвитку як з традиційними партнерами по Східній Європі та СНД, так й з країнами Євросоюзу, Азії, Америки то­що.

Структурні перетворення в напрямі зміни співвідношен­ня між виробництвом засобів виробництва і предметів спожи­вання на користь останнього з 75/25% на 65/35% з основним наголосом на товарах широкого вжитку та експортоспро-можній продукції, докорінне розширення номенклатури про­дукції, виробленої за світовим стандартами.

Пріоритетний розвиток всіх видів інфраструктури (ви­робничої, соціальної та ринкової), акумуляція в цій сфері ре­зервів людського капіталу — незайнятих працездатних осіб працездатного, пенсійного та юнацького віку тощо.

Дезурбанізація суспільного виробництва, пріоритетний розвиток сільських територіальних соціально-економічних систем, малих та середніх міських поселень, розвиток нових форм власності та економічних відносин на селі, запроваджен­ня фермерства та інших малих форм організації виробництва в АПК.

Підкомплекс напрямів ефективного використання при­родно-ресурсного потенціалу включає в себе:

використання природно-ресурсної бази на основі обме­ження необхідними потребами суспільного вироб­ництва;

ваціоналізацію та збалансування споживання паливно-енергетичних, мінеральних, водних, та лісових ре­сурсів;

інтенсифікацію впровадження економічних методів ре­гулювання природокористуванням;

реалізацію заходів зі збереження біорозмаїття;

створення вітчизняної імпортозамінюючої бази міне­ральних ресурсів;

збереження та нарощування рекреаційного потенціалу країни, перетворення рекреаційної галузі на конкурен­тоспроможну на євро-азійському та світовому ринку;

урахування екологічних пріоритетів в земельній ре­формі

розвиток рентних (земельна, водна рента тощо) відно­син в ресурсокористуванні,

Підкомплекс напрямів ефективного використання по­тенціалу людського капіталу включає в себе:

покращання демографічної ситуації, забезпечення раціональної статево-вікової структури населення;

підтримку сім'ї, молоді, материнства та дитинства, соціально незахищених верств населення;

розвиток соціального партнерства, подолання бідності;

збереження і нарощування професійно-кваліфікацій­ного потенціалу відчизняного працівника, співпраця з закордонними фахівцями;

оптимальний розподіл людського капіталу за сферами економічної діяльності, відродження престижу на­уковців та працівників інтелектуальної сфери;

оптимізацію трудозабезпеченості територій України з урахуванням необхідності збалансування соціально-економічного розвитку регіонів, гнучка міграційна політика з метою прискореного відтворення демо­графічного потенціалу країни;

залучення в суспільне виробництво резервів людського капіталу, доведення безробіття до природної норми.

підкомплекс напрямів ефективного використання по­тенціалу суспільного виробництва (потенціалу ма­теріально-виробничих, науково-інформаційних та інноваційно-інвестиційних ресурсів) включає в себе:

розбудову мультисекторної структури економіки, по­силення ролі домашніх господарств, малого та середнь­ого бізнесу в суспіль-ному виробництві;

техніко-технологічну перебудову виробництва на ос­нові поєднання інновацій з інвестиціями, відродження співпраці по лінії "наука — виробництво", широке залу­чення зарубіжних інвесторів з особливим наголосом на інноваційній складовій;

етапне відродження промисловості, починаючи з галу­зей із швидким обігом капіталу з подальшим поширен­ням на виробництва з уповільненим обігом капіталу;

залучення незадієних потужностей у виробництво з па­ралельним подальшим нарощуванням потужностей; раціональна конверсія і реконверсія підприємств військово-промислового комплексу, диверсифікація виробництв ВПК.

посилення соціальних пріоритетів суспільного вироб­ництва, розширення номенклатури та збільшення ви­пуску вітчизняних товарів широкого вжитку;

розвиток національного банківського капіталу, ринку цінних паперів виведення його на світовий рівень;

паритетний розвиток промисловості і сільського госпо­дарства;

випереджаючий розвиток інфраструктурної сфери ма­теріального виробництва (транспортно-шляхового гос­подарства, енергетики, зв'язку та інформатики, інвес­тиційно-будівельного комплексу), соціальної та ринко­вої інфраструктури, впровадження прогресивних форм організації фукнкціонування соціальної інфраструкту­ри (зон вільної торгівлі, оптово-роздрібної торгівлі ти­пу "електронний Інтернет-магазин", "Інтернет-побут-послуги", електронних загальнодоступних банків знан­ня тощо).

У цілому, шляхи й засоби використання сукупного ре­сурсного потенціалу суспільного розвитку мають спиратися на ефективні ринкові механізми розвитку з обов'язковим дер­жавним контролем та регулюванням соціально-економічних процесів та природно-господарської збалансованості господа­рювання.